2. Термінологічний словник

Води стічні– води, що споживалися промисловим виробництвом, сільським господарством, а також ті, що пройшли через забруднену територію; води, відведені після використання у побутовій чи виробничій сфері діяльності людей.

ГДК– максимальна кількість шкідливих речовин в одиниці об’єму або маси середовища (води, повітря, ґрунту, продуктів харчування), яка при достатньо тривалій дії практично не впливає на стан здоров’я людини та не викликає негативних наслідків у житті майбутніх поколінь.

ГДВ– шкідливі речовини, які надходять у повітряне середовище з окремого джерела за одиницю часу з урахуванням дії інших джерел, не створює рівня забруднення, що перевищує ГДК на межі санітарно-захисної зони (ділянка землі навколо підприємств, засаджена пилостійкими деревами, що відокремлює їх від житлових масивів з метою зменшення шкідливого впливу на здоров’я людей).

ГДС – шкідливі речовини, скинуті у водні об’єкти, які характеризуються максимально допустимою масою речовин і можуть бути відведені у встановленому режимі за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті. ГДС встановлюються з врахуванням ГДК шкідливих речовин у місцях водокористування та водовідведення, асимілюючої здатності водного об’єкта та оптимального розподілу маси речовини, що скидається, між водокористувачами.

Державна екологічна політика– система цілей і дій органів державної влади та управління, що спрямовані на забезпечення екологічної безпеки держави й задоволення екологічних потреб населення.

Державне управління природокористуванням– це діяльність держави, що спрямована на організацію раціонального використання та відтворення природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища, а також забезпечення законності в еколого-економічних відносинах.

Екологічна експертиза– дослідження впливу певного об’єкта на стан навколишнього природного середовища та відповідності цього об’єкта нормативам екологічної безпеки.

Екологічна політика– генеральна лінія дій або система заходів, що визначають напрями природокористування і стан довкілля, здійснювана економічним суб’єктом вищого рівня (державою, міжнародним утворенням).

Екологічна програма– комплекс заходів науково-дослідного, виробничого, організаційно-господарського характеру, узгоджений за ресурсами, термінами здійснення, виконавцями та спрямований на вирішення екологічних проблем.

Екологічна стандартизація– встановлення єдиного й обов’язкового для всіх об’єктів даного рівня системи управління комплексу екологічних норм і вимог.

Екологічне планування– визначення варіантів можливого використання природних факторів шляхом співставлення передумов розвитку господарства та його обмежень на даній території для кожного виду господарської діяльності (промислової, транспортної, рекреаційної, сільськогосподарської та ін.).

Екологічний аудит– систематичний документально оформлений процес перевірки екологічних аспектів діяльності організації, а також об’єктивно одержуваних і оцінюваних даних з метою визначення відповідності видів та умов економічної діяльності нормативно-законодавчим вимогам і критеріям екологічної безпеки.

Екологічний контроль – перевірка дотримання підприємствами, організаціями, всіма суб’єктами господарювання і громадянами екологічних вимог до охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки суспільства.

Екологічний менеджмент– система управління діяльністю підприємства (організації) за тими чи іншими формами, напрямками та ін., які прямо чи непрямо стосуються взаємовідносин підприємства з навколишнім природним середовищем.

Екологічний паспорт– нормативно-технічний документ, який містить дані про використання підприємством ресурсів і визначення впливу його виробництва на навколишнє середовище.

Екологічний сертифікат (ліцензія)– документ, виданий уповноваженим органом влади, який підтверджує право його власника на використання протягом певного періоду природного ресурсу, а також на викиди, скиди та розміщення твердих відходів.

ІНФОТЕРА– глобальна інформаційна мережа, призначена для забезпечення всіх зацікавлених осіб відомостями про джерела інформації щодо навколишнього середовища.

Кадастр природних ресурсів– систематизований звід кількісних, якісних та територіально-адресних показників, що характеризують певний вид природних ресурсів.

Моніторинг навколишнього природного середовища– комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміну, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень. Види моніторингу:

1) загальний (стандартний)– оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;

2) оперативний (кризовий)– спостереження за спеціальними показниками об’єктів підвищеного екологічного ризику, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками;

3) фоновий (науковий)– спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища.

Нормування якості середовища(води, повітря, ґрунтів) – встановлення меж, в яких допускається зміна його природних властивостей. Зазвичай норма визначається за реакцією найчутливішого до змін середовища виду організму, але можуть установлюватися також санітарно-гігієнічні та економічно доцільні нормативи.

Стандарт– нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс норм, правил, вимог, які обов’язкові для виконання.