Книга іі Про речі
1. У попередній книзі ми говорили про особисті права;
тепер розглянемо речі...
14а. ...Існує розподіл речей на два розряди: на res miancipi і res пес mancipi.
14б. До res mancipi відносяться раби, бики, коня, осли, мулы і землі, далі будівлі на италийской землі...
18. Велика однак ж різниця між речами mancipi і nес mancipi.
19. А саме, res пес mancipi переходять у власність іншого обличчя внаслідок простої передачі, якщо тільки речі ці фізичні і внаслідок цього допускають передачу.
20. Отже, якщо я передам тобі сукня, або золото, або срібло на підставі продажі, дарування або яким-небудь іншим способом, то річ ця робиться тотчас же твоею без дотримання яких-небудь урочистих формальностей.
21. У таких же точно умовах знаходяться провінційні маєтки...
22. Res mancipi це ті, що переходять до іншого обличчю за допомогою манципации, от чому ці речі і названі mancipi. Яке значення і яку силу має манципация, таку ж силу має форма придбання правий, називана In Jure cessio.
24. Угода in jure cessio відбувається в такий спосіб:
перед магістратом римського народу, напр. перед претором або намісником провінції, той, кому річ переуступается, тримаючи її, вимовляє: «Я стверджую, що ця людина мій по праву квиритов». Потім, після того, як він заявив таку виндикацию, претор питає що відчужує, чи не має він який-небудь претензії (стосовно спірного предмета)? Коли цей останній скаже, що ні, або мовчить, тоді претор присуджує предмет що виндицирует ( щокупує)...
25. У більшості випадків, однак, і майже завжди ми удаємо до манципационной форми, для котрої завжди легко знайти між друзями свідків; тому не потрібно з метою робити... цессии звертатися до претору або намісника провінції, що з'єднано з відомими важкостями.
40. Випливає нам помітити, що в іноземців є тільки один вид власності, а саме, кожний буде або власником, або він таким не вважається; таким же правом користувався колись і римський народ, або кожний був власником по квиритскому праву або таким не вважався. Але згодом прийняте такий розподіл власності, що один міг бути власником по квиритскому праву, а іншою простим власником.
41. Якщо речі, що належить до res mancipi, я ні манципирую, ні поступаюся тобі перед преторомЪЪ, що судить, і тільки передаю її тобі, то ти будеш річчю просто володіти, а я буду її квиритским власником доти, поки ти не придбаєш власності на підставі давнього володіння, тому що разом минув термін давнини, річ стає твоею полною власністю, не тільки бонитарною, але і квиритскою, як якби вона була передана іншому обличчю манципацией або цессией.
43. Утім, ми можемо придбати за давниною речі, передані нам не їх власником, усе рівно чи будуть це речі, що належать до числа res mancipi або nес mancipi, якщо тільки ми одержали такі в добрій волі, вважаючи, що той, хто передавав, мав право на відчуження даної речі.
44. Це, мабуть, уведено для того, щоб правовідносини власності не залишалися занадто довгий час невизначеними, тому що для власника достатній річний або дворічний термін18 для того, щоб він устиг вчасно захистити своє право, термін, що давався власнику для придбання власності давниною.
66. І не тільки то, що робиться нашею власністю за допомогою передачі, належить нам по природному праву, але також і то, що ми купуємо шляхом завладения, тому що речі ці були безхазяйними, як напр. ті, що захоплюються на землі (дикі звірі), у море (риби) або в повітряному просторі (птахи).
67. Отже, якщо ми впіймаємо дикого звіра, або птаха, або рибу, то піймана нами тварина доти признається нашим, поки ми тримаємо його в нашій владі. Коли ж воно піде з-під нашого нагляду й одержить знову природну свободу, то знову робиться власністю першого що завладели, тому що воно перестало нам належати. Природної свободи тварина, мабуть, досягає тоді, коли воно або зникає в нас із виду, або, хоча і залишається перед нашими очима, але переслідування його є важким.
69. По загальнонародному праву нам належить також і те, що ми захоплюємо у ворогів.
73. Крім того, будівля, споруджена будь-ким на нашій землі, хоча б хто-небудь побудував її для себе, стає по природному праву нашею, тому що побудоване на поверхні належить власнику землі.
74. У набагато більшому ступені застосовується то ж саме до рослини, що хто-небудь посадив на моїй землі, якщо тільки рослина пустила в неї корені.
75. То ж саме трапляється і з хлібом, що хто-небудь посіє на моїй землі.
76. Але якщо ми виндицируем від нього землю або будівлю і не хочемо його винагородити за витрачене на будівлю... і посів, то йому дається проти нас заперечення..., якщо тільки він був сумлінним власником.
86. Ми купуємо не тільки самі, але також і через тих, кого ми маємо в нашій отеческой і подружній владі або в кабалі; ми купуємо рівним способом за допомогою тих рабів, який ми володіємо на підставі узуфрукта, і через вільних людей і чужих рабів, котрими сумлінно володіємо...
98. Якщо ми зробилися чиїми спадкоємцями... або... придбали шляхом покупки чужий маєток, або коли ми кого-небудь усиновили, або підкорили яку жінку нашої подружньої влади, то майно цих облич переходить до нас.
99. Колись розглянемо про спадщини. Властивість їх двояке: спадщини переходять до нас або за заповітом, або за законом.
100. Спочатку поговоржемо про те, що переходять до нас за заповітом.
101. Спочатку були в уживанні два роди заповітів:
заповіт складали або перед обличчям усього народу в куриатных зборах, що скликалися для цієї мети двічі в рік, або перед виступом у похід, тобто тоді, коли для війни бралися за зброю і мали намір йти в бій... Отже одні заповіти складалися під час світу (спокою), а інші – перед виступом на поле бою.
102. Пізніше узвичаївся третій рід заповітів – за допомогою ваг і міді. Якщо хто не склав заповіту ні в куриатных зборах, ні на поле бою, то у випадку, якщо йому зненацька стала загрожувати смерть, він передавав у манципационной формі другу (сторонньому обличчю) своя родина, тобто своє майно, і просив його розподілити це майно відповідно до його останньої волі. Цей вид заповіту називається заповітом за допомогою ваг і міді, тому, що відбувається за допомогою урочистого продажу.
103. Але перші два роди заповіту з давніх часів вийшли з уживання; останній же вид заповіту, що відбувається за допомогою ваг і міді, залишився. Зрозуміло, що тепер він відбувається інакше, чим колись, коли той, що за допомогою мнимого продажу купував від заповідача майно, займав місце спадкоємця, і тому заповідач повідомляв йому, що хотів би дати кожному після своєї смерті. Тепер же призначається в заповіті один спадкоємець, що обтяжується відмовами, а іншою приймається в якості мнимого покупщика спадкового маєтку за аналогією з древнім правом.
104. Уся процедура відбувається в такий спосіб: у присутності запрошених п'ятьох свідків – повнолітніх громадян, і вагаря. Як і в інших манципационных угодах, що складає заповіт поступається за допомогою мнимого продажу своє майно сторонньому обличчю, при цьому покупець майна, вимовляє наступні слова: «Я стверджую, що твоя родина і майно твоє, по квиритскому праву, знаходяться під моєю опікою і моїм наглядом, а по цьому праву, по якому ти можеш скласти заповіт, весь це купується мною за ціну наявної міді». Потім він доторкається міддю до ваг і віддає її заповідачу, як би означая покупну ціну. Тоді заповідач, тримаючи в руці акт заповіту, вимовляє наступне: «Усі так, як це написано в цьому заповіті на воскових дощечках, я даю,.. свідчу, та й ви, квириты, будьте свідками»...
109. Від обов'язку дотримувати при укладанні заповітів вищесказані форми звільнені імператорськими указами війни, через надзвичайну їхню недосвідченість; тому їхній заповіт вважається дійсним у всякому разі, хоча б вони і не призвали законного числа свідків і не продали спадкового майна мнимим способом і не заявили б урочисто про свою останню волю.
118. Крім того, ми повинні знати, що жінка, що залишалася в залежності в опекуна, не може складати заповіту без його згоди; у противному випадку заповіт її, по цивільному праву, буде недействительно.
119. Претор, однак, може дати призначеним спадкоємцям володіння спадщиною відповідно до заповідального документа, якщо він буде підписаний сьома свідками; і якщо немає спадкоємця, до кого б могло за законом перейти спадщину, наприклад брата, породженого від того ж батька, або дядька по батьку, або сина від брата, – то призначені спадкоємці можуть утримати за собою спадщина. Теж саме має місце за законом, якщо по якийсь іншій причині заповіт виявляється недійсним, коли, напр., майно манципационным способом не було продано або коли заповідач останньої волі своєї урочисто не заявляв.
123. Так само той, хто має у своїй владі сина, повинний подбати призначити його спадкоємцем або, назвавши його але імені, позбавити спадщини. Інакше, якщо батько обмине його мовчанням, то заповіт не бу мати сили...
124. Якщо ж заповідач обмине мовчанням інших дітей, то заповіт не втрачає сили...
127. Але якщо батько позбавляє сина спадщини, то повинний це зробити поіменно; у противному випадку син не позбавляється спадщини. Поіменне позбавлення спадщини має місце в тому випадку, якщо хто позбавляє сина такими словами: «Син мій Тиций так не буде моїм спадкоємцем», або в такий спосіб: «Син мій так буде позбавлений спадщини», не збільшуючи власного імені (зрозуміло, якщо немає іншого сина).
128. Інших же дітей обоего підлоги можна позбавляти спадщини за допомогою загальної формули наступними словами: «Всі інші так будуть позбавлені спадщини», які слова звичайно додаються тотчас після призначення спадкоємців. Так наказує цивільне право.
129. Претор же наказує усіх дітей чоловічого стать, тобто онуків і правнуків позбавляти спадщини поіменно, дітей же жінового стать, тобто дочок, внучек, правнучек, можна позбавляти спадщини або поіменно, або за допомогою загальної формули.
Книга III
88. Тепер перейдемо до зобов'язань, головний розподіл яких розпадається на два види: кожне зобов'язання виникає або з договору, або з правопорушення.
89. Розглянемо колись ті, що відбуваються з договору. Їх чотири види. Вони виникають унаслідок передачі речі, або урочистими словами, або письмовим способом, або простою угодою.
90. Зобов'язання полягає передачею речі, наприклад, у заем. Позика у вузькому змісті виникає при тих речах, що визначаються вагою, рахунком і мерою, як наприклад, готівка, вино, масло, хліб у зерні, мідь, срібло, золото. Ці речі ми даємо або рахунком, або мерою, або вагою для того, щоб вони зробилися власністю що одержують і щоб згодом були повернуті нам не ті ж самі речі, .але інші тієї ж властивості і якості...
91. Річчю зобов'язується і той, хто одержав недолжное від того, хто помилково заплатив; проти нього може бути застосований позов по формулі: «Якщо виявляється, що такой-то зобов'язаний дати», начебто б він одержав заем. Тому деякі думають, що малолітній або жінка, яким дано без бажання опекуна помилково то, що їм не випливає, настільки ж мало зобов'язані повернути це по судовій вимозі, як і на підставі позики. Утім, цієї вид зобов'язання, мабуть, не відбувається з договору, так, як той, хто дає в намірі заплатити, скоріше хоче припинити зобов'язальне відношення, чим укласти.
92. Зобов'язання словами полягає за допомогою питання і відповіді, наприклад: «Зобов'язуєшся урочисто дати?.. Дам. Обіцяєш? Обіцяю. Чи даєш слово честі виконати свою обіцянку? Даю слово честі. Ручаєшся? Ручаюся. Зробиш? Зроблю».
93. Ho що стосується наступного виду словесного зобов'язання: « чиЗобов'язуєшся урочисто дати? Зобов'язуюся», – то він властивий тільки римським громадянам. Інші ж види належать загальнонародному праву і вживаються між усіма людьми, як між римськими громадянами, так і між іноземцями...
128. Зобов'язання грунтується на письмовому документі, якщо, наприклад, воно заносяться в приходо-расходную книгу. Внесення боргу в домашню книгу буває двоякого роду: або від речі до обличчя, або від імені до обличчя.
129. Запис від речі до обличчя має місце тоді, коли то, що ти мені повинний то купівлі, найманню або товариству, я запишу за тобою як суму, що випливається мені.
135. Зобов'язання виникають шляхом простої угоди між боками при купівлі-продажу, при найманні, товаристві, доручення.
136. Говорять, що в цих випадках виникає зобов'язання в силу угоди боків, тому що немає ніякої необхідності ні в словах, ні в листі, але досить, щоб ті, що укладають юридичний акт, дійшли згоди. Тому такі угоди полягають і між відсутніми, наприклад, за допомогою листа, посередника, тим часом як словесне зобов'язання не може узагалі відбуватися між відсутніми.
139. Купівля-продаж полягає, як незабаром зійшлися в ціні, хоча б ціна не була ще сплачена, і не був навіть даний задаток, тому що то, що дається у виді задатку, є тільки доказ висновку купівлі-продажу.
142. Договір наймання і купівля-продаж підпорядковані тим же законним правилам. Договір наймання признається ув'язненим тоді, коли визначена точн найман плат.
148. Товариство ми звичайно укладаємо або з тим, щоб вступити в спілкування усім своїм майном, або заради вчинення який-небудь угоди, наприклад, для покупки і продажі рабів.
151. Товариство продовжується доти, поки існує взаємна угода членів, але якщо хто з товаришів вийде з його складу, то товариство припиняється...
182. Перейдемо тепер до зобов'язань, що виникають із злочинів, якщо, наприклад хто зробив крадіжку, розграбував майно, заподіяв збиток або наніс образу. Зобов'язання, що виникають у всіх цих випадках, відносяться до одного роду, тим часом як зобов'язання, що виникають із договору, зводяться до чотирьом роод, як ми про це сказали вище.
209. Той, хто грабує чужі речі, ответствует по позові про крадіжку; справді, хто більш захоплює чужу річ проти волі власника, якщо
не той, хто насильно віднімає її? І тому правильно сказано, що така людина – безчесний злодій. Але претор ввів особливий позов на випадок такого злочину, що називається позовом майн, віднятих насильством, і який тягне за собою протягом року четверной штраф, а по прошествие року – простій. Цим позовом можна користуватися, хоча б хто відняв одну річ, навіть самої незначної цінності.
210. Позов шкоди, незаконного заподіяного, встановлений Аквилиевым законом, у першому розділі якого ухвалено: якщо хто незаконно уб'є чужого раба або чуже четвероногое домашня тварина, той зобов'язується сплатити хазяїну вищу ринкову вартість убитого за цей рік.
211. ...Немає ніякого іншого закону, по котрому повинно б стягнути штраф за збиток, заподіяний не протизаконним способом; унаслідок цього не піддається покаранню той, хто заподіяв шкоду як-небудь випадково, без усякої провини і наміру.
212. Притім не тільки тіло убитого оцінюється в позові цього закону, але якщо, наприклад, хто уб'є раба і власник понесе збиток, що перевищує вартість самого раба, то і це береться в увагу. Убили, наприклад, мого раба, призначеного будь-ким спадкоємцем, перед тим, як він по моєму наказі вступив урочисто у володіння спадщиною. У цьому випадку береться в увагу не тільки вартість його самого, але і загубленої спадщини. Так само, якщо буде убитий один із пари ослюків, або з трупи акторів або музикантів, то робиться оцінка не тільки убитого, але приймається ще в розрахунок і то, що загубили в ціні та інші, що залишилися в живих. Теж правило застосовується й у тому випадку, коли уб'ють одного мула з пари або один кінь із четвірки.
213. Той, чий раб убитий, вільний обвинувачувати убийцу в карному злочині або відшукувати збиток по цьому законі.
217. У третьому розділі полягають постанови, що стосуються всякої іншої шкоди. Отже, якщо хто ранить раба або четвероногое домашня тварина або ранить або уб'є таку тварину, що не вважається домашнім, напр., собаку або дикого звіра, напр., ведмедя, льва, то позов установлюється этою главою закону. Вона карає також шкоду, противозаконно заподіяний стосовно іншим тваринним, так само у всіх речах неживих...
218. Однак по тій же главі закону шкода, що заподіювала, повинна відшкодувати збитки в розмірі вищої ціни, яку річ буде мати не протягом того року, але протягом найближчих 30 днів...
220. Правопорушення відбувається не тільки тоді, коли хтось, напр., кулаком або ціпками буде битий або навіть висічений, але і тоді, коли кого-небудь безчестять, наприклад тим, що один повідомляє про продаж майна іншого обличчя як-наче боржника, знаючи, що той йому нічого не повинний, або тим, що напишуть і обнародують книжку або вірш із метою знеславити обличчя, або тим, що доглядають постійно за матір'ю родини або отроком, нарешті, багатьма іншими способами.
221. Мабуть, ми терпимо образу, не тільки нам самим нанесену,
але і нашим підвладним дітям, нашим дружинам, хоча б вони і не знаходилися в нашій подружній владі; отже, якщо ти нанесеш образу моєї дочк, виданої заміж за Тиция, то позов про образу може бути вчиняем проти тебе не тільки від імені дочк, але також від мого імені, як і від імені Тиция.
223. За законом XII таблиць покарання за нанесення образи були наступні: за зламаний член – визначалася відплата... по початку: око за око, зуб за зуб; за зломлену або придавлену кістку покарання було 300 асів (якщо кістка сломана у вільної людини), а якщо в раба – то 150; за інші образи стягувалося по 25 асів. Ці грошові покарання здавалися в ті часи достатніми через велику бідність жителів.
224. Але тепер ми користуємося іншим правом: претор дозволяє нам самим оцінювати образу, і суддя присуджує нам таку суму, на яку ми оцінили образу, або менше, відповідно до свого розсуду. Але, тому що жорстоку образу звичайно оцінює претор, і якщо він визначає, на яку суму випливає в цьому випадку установити поручительство, то ми на таку суму і пропонуємо позовну формулу. І хоча суддя може присудити меншу суму, однак, у більшості випадків, вона не вирішується зменшити її внаслідок авторитету самого претора.
225. Образа шанується тяжкою або по дії, якщо хто, наприклад будь-ким поранений, висічений або приб'є ціпками; або по місцю, якщо, наприклад, образа нанесена в театрі або на площі, або по особистості, якщо, наприклад, потерпить образу сановник, або коли образа буде нанесена сенатору простою людиною (низького походження).
[Гай, Институции, Варшава. 1892]