8.2. Типологія політичних партій

Не дивлячись на спільність найважливіших рис і функцій, партії помітно відрізняються одна від однї за складом, положенням у суспільстві, внутрішньою організацією, ідеологією, цілями, методам боротьби за владу та іншим параметрам. Впорядкуванню уявлень про політичні партії служить їх типологія. В основу класифікації партій можуть бути покладені різні критерії: соціальний склад, ідеологічна орієнтація, принципи організації і т.ін. За відношенням до існуючого режиму розрізняють партії правлячі та опозиційні. Правлячими вважаються партії, які перемогли на виборах і сформували уряд, така партія або партійна коаліція проводить власний політичний курс через «свого» прем'єр-міністра і членів кабінету міністрів. Опозиційними вважаються партії, які позбавлені реальної можливості впливати на формування уряду і знаходяться в очевидній опозиції до політики уряду, що діє. За ідеологічним критерієм розрізняють консервативні, ліберальні, соціалістичні, націоналістичні та інші партії. Слід зазначити, що типологізація за ідеологічним критерієм здійснюється на основі аналізу програми, статуту і форм діяльності партії, а не на основі її назви.

До тепер вельми авторитетною у політичній науці залишається типологія, запропонована ще у 50-х рр. ХХ ст. французьким політологом Морісом Дюверже, в основу якої покладена специфіка організаційної структури партії. Відповідно до цієї класифікації, виділяють партії кадрові і масові. Кадрові партії характеризуються значною внутрішньою свободою, відсутністю фіксованого членства. Місцеві комітети, що складаються з активістів, не прагнуть до розширення власних рядів. Їх діяльність направлена, в основному, на з'ясування інтересів і очікувань виборців, підбір кандидатів довладих структур. Активність таких партій обмежена періодом передвиборчої боротьби, вони створюються «зверху» за ініціативою парламентської, політичної еліти. Слабка організаційна структура компенсується добротною фінансовою базою такої партії. Класичним прикладом кадрової політичної партії є Республіканська партія США, Консервативна партія Великобританії.

Масові партії виникають за ініціативою «знизу», це може бути група ентузіастів, профспілка. Такі партії мають жорстке фіксоване членство з обов'язковою сплатою членських внесків, оскільки саме членські внески є фінансовою базою партії. Масовим партіям властива висока партійна дисципліна. Фракції таких партій у парламентах повністю залежні від рішень найвищих партійних органів. Організаційна основа масових партій – первинні партійні організації – осередки. Багато у чому внутрішня організація і робота таких партій відображає їх розуміння необхідності перебудови життя суспільства, тому ідеологічна платформа зазвичай яскраво виражена, добре розроблена і активно пропагується. Класичними прикладами масових партій є організації соціалістичного і комуністичного напрямку.

8.3. Партійна система: поняття, види

Партійна система – це сукупність політичних партій, які існують у суспільстві, їх взаємозв'язок і зв'язок з державою. Із зростанням неоднорідності суспільства пропорційно збільшується і кількість існуючих партій, що відображають інтереси певних соціальних груп. Традиційним критерієм для класифікації партійних систем є кількісний показник, який певною мірою відбивається і на якісних характеристиках системи. Всі існуючі партійні системи у широкому контексті діляться на конкурентні та неконкурентні. Розвиваючи цей підхід Дж. Сарторі виділив на його основі 7 типів партійних систем:

Система з однією партією – неконкурентна, характерна для авторитарних і тоталітарних політичних режимів. Виконання єдиною партією керівної ролі в державі веде до зрощення партійного і державного апарату і становлення особливої партійно-бюрократичної форми управління. Прикладами подібної партійної системи є СРСР в період 20 – 80 рр. ХХ ст., Німеччина в 30 – 40 рр. ХХ ст., сьогодні це такі країни як Куба, Лівія і деякі країни Африки.

Система з партією, що здійснює гегемонію, – формально конкурентна система, властива авторитарним і тоталітарним режимам, реальна конкуренція відсутня, оскільки координацію функціонування політичної системи здійснює одна партія при номінальному існуванні в системі інших. Прикладом подібної партійної системи є більшість країн соціалістичного табору Східної Європи в 50 – 80 рр. ХХ ст., сьогодні – це Китайська народна республіка.

Система з переважаючою партією (домінуючою) – конкурентна система, в якій одна з партій тривалий період часу (15 років і більше) перемагає на виборах і| формує уряд, при цьому спостерігається мала ефективність опозиції. Приклад такої системи – Японія, де починаючи з середини 50 рр. ХХ ст. Ліберально-демократична партія є домінуючою.

Двопартійна система – конкурентна система, характерна для країн, в яких існує стійке однорідне соціальне і культурне середовище з традиційними цінностями, які підтримуються більшістю членів даного суспільства. У цьому випадку дві провідні партії за наявності інших складають реально конкуруючі політичні структури. Вони розрізняються, в основному, підходами до вирішення практично одних і тих самих завдань. Виникають так звані «політичні гойдалки» (партії змінюють одна одну при владі), це дозволяє достатньо ефективно поєднувати і розвиток економіки, і інтереси різних верств населення. Класичними прикладами такої системи є Сполучені Штати Америки (Республіканська і Демократична партії), Великобританія (Лейбористська і Консервативна партії).

Система обмеженого плюралізму – конкурентна система, в якій відсутня позасистемна опозиція, активна конкурентна взаємодія здійснюється між 3 – 5 політичними партіями, результатом чого є коаліційний уряд. Іноді таку систему називають системою центристського плюралізму. Прикладом такої системи на сучасному етапі є Бельгія, Данія, ФРН, Швеція.

Система крайнього плюралізму – конкурентна система із значним числом партій, які перебувають у гострому конкурентному протистоянні, внаслідок наявності істотних ідеологічних відмінностей. У такій системі існує двостороння (ліва і права) позасистемна опозиція. Інша назва цієї системи – система поляризованого плюралізму. Прикладом саме такої партійної системи є сучасна Україна.

Атомізована партійна система – конкурентна система з надзвичайною кількістю дрібних, маловідомих партій, число яких і відмінності вже не відіграють помітної ролі у суспільно-політичному житті країни, оскільки самостійної інституціоналізованої участі у функціонуванні державного механізму вони здійснити не можуть. Прикладами такої системи були більшість постсоціалістичних країн з кінця 80-х до середини 90-х рр. ХХ ст. Пройшла цей період і Україна.