Тема 10

Сутність і значення міжнародних валютно- фінансових відносинах для економік країн

Міжнародні валютно-фінансові відносини — це відносини, що виникають між суб'єктами світового ринку, опосередковуючи рух товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Намагання окремих країн жити поза такими відносинами за умов замкненої економічної системи, як показує світова практика, має негативні наслідки для соціально-економічного стану тієї або іншої країни. Безперечним є той факт, що тільки за відкритої економіки підвищується народний добробут. Відкрита економічна система передбачає наявність міжнародних економічних зв'язків, розрахунки за якими здійснюються в іноземних валютах першої категорії або вільноконвертованих.

Інтенсифікація міжнародних обмінів, руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили супроводжувалася зростанням обсягів грошових мас, що переміщалися з країни в країну. Потреба впорядкувати ці рухи привела до формування міжнародних (регіональних) валютних систем і світової валютної системи.

У повсякденному житті ми часто зустрічаємося з поняттям „валюта", але при цьому не всі розуміють, що за цим поняттям стоїть. Валюта - це національні паперові гроші, які мають кредитну природу. Але це не вид грошей, а особливий спосіб їх функціонування, коли національні гроші опосередковують міжнародні торгові, кредитні й фінансові відносини. Сьогодні під валютою розуміють або грошову одиницю даної країни - це національна валюта, або грошові знаки іноземних держав та інші платіжні засоби, які використовуються у міжнародних розрахунках, -це іноземна валюта.

Як успіх і значення товару на товарному ринку в значною мірою залежить від його якості, так і значення тієї чи іншої валюти на світовому ринку (у міжнародних розрахунках) визначається її якістю.

Якість валюти визначає, чи є ця валюта валютою, інакше кажучи, чи може національна валюта виступати як іноземна, використовуватись у міжнародних розрахунках.

У цьому плані валюти поділяються на: - вільноконвертовану валюту - національну валюту, яка вільно й необмежено обмінюється на інші іноземні валюти, є об'єктом купівлі-продажу на світових валютних ринках;

- частково конвертовану валюту - національну валюту, яка обмінюється   не   на   всі,   а   на   деякі   іноземні   валюти   і використовується як платіжний засіб не по всіх операціях і не для всіх власників;

- неконвертовану (замкнуту) валюту - національну валюту, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на іноземні валюти.

Але якість валюти визначається не тільки її конвертованістю. Важливим є те, якою мірою вона може виконувати функцію засобу міжнародних розрахунків, яка її роль у світовій валютній системі.

Функцію резервної валюти - валюти, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків по зовнішньоторгівельних операціях, іноземних капіталовкладеннях і при визначенні світових цін - виконують сьогодні долар США, євро, ієна Японії, швейцарський франк, англійський фунт стерлінгів. Основну роль відіграють долари США та євро, у яких здійснюється основна маса міжнародних розрахунків, фіксуються ціни на світовому ринку на багато товарів, на них припадає переважна частка валютних ресурсів.

Історія розвитку міжнародних валютно-фінансових відносин

Міжнародна валютна система є динамічною системою, що постійно розвивається, змінюється, еволюціонує. Напрями її еволюції визначаються провідними тенденціями трансформації економіки західних країн, змінами умов і потреб світового господарства в цілому.    Світова валютна система стихійно склалася ще в ХІХ ст. у вигляді так званого золотого стандарту. Він передбачав золото в ролі світових грошей і конвертованість кожної валюти в золото. Як різновид золотого стандарту можна розглядати систему золотодевізного стандарту, яка стала результатом рішень Генуезької конференції (1922 р.). Дана система передбачала обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями.    Офіційно золотодевізний стандарт протримався до 1944 р., а фактично обмін валют на золото було припинено в 1930-х рр. Нові положення щодо формування і функціонування світової валютної система були закріплені на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р.    Друга світова валютна система отримала назву золотодоларового стандарту, а її характеризували такі положення: - світовими грошима вважалися золото і долар; - скарбниця США зобов’язувалась обмінювати долари на золото центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом (тобто наявність зовнішньої конвертованості лише у доларах); - фіксація ринкових курсів валют у межах не більше 1% в обидва боки від золота або доларових паритетів (тобто всі валюти твердо прив’язувались до долара); - міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд.    Близько трьох десятиріч ця система працювала ефективно, відіграла досить помітну роль у розвитку міжнародної торгівлі та міжнародного виробничого співробітництва. Проте становлення національних економік, зокрема, посилення економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, нереальність офіційної ціни золота, наростання дефіциту державного бюджету США призвело до розвалу системи золотодоларового стандарту на початку 1970-х рр. Зрештою 1976 р. у Кінгстоні (Ямайка) члени МВФ оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи. В її основу покладено такі основні принципи: - перехід до системи плаваючих курсів. Країнам надається право вибору будь-якого режиму валютного курсу. Коливання курсу обумовлені двома основними факторами: купівельною спроможністю валют на внутрішніх ринках країн, співвідношенням попиту та пропонування національних валют на міжнародних ринках; - золото вже не виконує роль світових грошей, воно переходить до національних валют разом з інтернаціональними розрахунковими грошима — спеціальними правами запозичення (СПЗ); - юридично закріплено процес демонетизації золота: скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію золотого вмісту національних валют (золотих паритетів); - посилюється міжнародне валютне регулювання, в тому числі через МВФ, який уповноважений стежити за валютною політикою та станом економіки країн-членів, за координацією валютно-кредитної політики розвинутих країн світу.    Однією з особливостей міжнародної валютної системи є її розвиток на принципах поліцентризму, що означає взаємодію в межах єдиної системи локальних (регіональних) валютних структур. Так, в Європі створено регіональну систему, що діє з 1979 р. і є результатом та водночас одним із важливих інструментів європейської інтеграції.    Процес уніфікації в економічній і валютній сферах повинен відбуватися паралельно, взаємопов’язано. Найважливішим результатом цього процесу став перехід до єдиної валюти в межах ЄС — ЄВРО, яка, на думку спеціалістів, має всі шанси бути однією з наймогутніших у світі. Вона повинна стати важливим фактором стабільності ЄС, полегшивши боротьбу з інфляцією, піднявши конкурентоспроможність товарів і послуг держав ЄС у боротьбі за ринки зі США та Японією.    В умовах територіального розширення ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяг міжнародних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб’єктів валютно-фінансових відносин, з’являються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. За оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10—15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн дол.    Платіжний баланс. Ключовим поняттям міжнародної економіки є платіжний баланс, який систематизує і дозволяє аналізувати взаємовідносини країни із зовнішнім світом. Практично лише на основі вивчення платіжного балансу уряд у змозі зрозуміти макроекономічні проблеми, що стоять перед ним, не тільки з точки зору своїх суто національних інтересів, але і з точки зору численних зв’язків країни зі світовою економікою в цілому.

Теорія міжнародних валютних відносин

Основні риси валютної системи

Валютна система — сукупність економічних відносин, що з функціонуванням валюти, і форми їх організації.

Валютний курс — ціна грошової одиниці цієї країни (національної валюти), котре виражається у грошових одиницях в іншій країні, тому чи іншому наборі валют чи міжнародних (регіональних) рахункових валютних одиницях.

Основними елементами міжнародної (регіональної) валютної системи є:

національні чи колективні валютні одиниці;

міжнародні ліквідні активи (валютні кошти й золоті резерви);

механізм встановлення валютних паритетів і курсів;

режим обміну валют, включаючи валютні курси, валютні паритети, умови конвертованості, валютні обмеження;

форми міжнародних розрахунків, механізм забезпеченнявалютно-платежними засобами міжнародного обігу субстандартні та мережу міжнародних стандартів і національних банківських установ, здійснюють міжнародні розрахункові і кредитні операції;

міжнародні валютні ринки і вільні ринки золота;

міждержавні валютно-кредитні організації та комплексмеждународно-договорних і державно-правових норм, регулюючих валютні відносини.

Види валютних систем

Оскільки валютна система, як зазначалося вище, - це державно-правова форма організації валютних відносин, то види валютних систем прийнято поділяти на:

            національну валютну систему;

            міжнародну (регіональну) валютну систему;

Національна валютна система - це складова грошових відносин окремої країни, яка охоплює державно-правові форми організації валютних відносин однієї держави з іншими, а також з міжнародними економічними і політичними структурами.

Функціонування національної валютної системи юридично визначається і регулюється національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права, її призначення полягає в забезпеченні безперебійних розрахунково-платіжних відносин всіх економічних суб'єктів із зовнішнім світом, накопиченні золотовалютних резервів і їх використанні на користь суспільства, регулюванні співпраці країни зі світовою економічною спільнотою.

Національні валютні системи регулюються шляхом поєднання інтересів різних держав і їх угруповань, а також у результаті досягнення компромісів між ними.

Елементи національної валютної системи:

            національна валюта - грошова одиниця країни;

            режим конвертованості національної валюти і характер обмежень;

            валютний паритет і режим курсу національної валюти;

            склад, режим формування та використання золотовалютних резервів;

            форми та організація міжнародних розрахунків;

            статус національних установ, що регулюють валютні відносини, режим внутрішнього валютного ринку і ринку золота тощо.

Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між державами будь-якої однієї групи. Прикладом такої системи є створена в 1979 році Європейська валютна система, до складу якої входять країни - члени Європейського економічного союзу (ЄЕС), або валютна система країн - членів СЕВ, яка проіснувала з 1963 до 1990 року. Міжнародна (регіональна) валютна система розробляється групою держав і закріплюється відповідними договорами між ними, а також тісно пов'язується з національними валютними системами і є складовою частиною світової валютної системи.

Основними елементами міжнародної (регіональної) валютної системи є:

            міжнародна розрахункова одиниця (євро);

            спільні міжнародні валютні фонди;

            злагоджений режим регулювання валютних курсів;

            регіональні кредитно-розрахункові установи тощо.

Світова валютна система - це спеціально розроблена державами і закріплена міжнародними договорами форма організації валютних відносин між всіма країнами або значною частиною країн світу, в рамках якої формуються і використовуються валютні ресурси та здійснюється міжнародний платіжний обіг.

Світова валютна система є функціональною організацією валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків через створені на колективних засадах міждержавні валютно-фінансові та банківські установи й організації. Світовий рівень валютної системи включає низку окремих елементів, кожний з яких юридично визначається відповідними міжнародними договорами та угодами.

Елементи світової валютної системи:

            визначений набір форм міжнародних засобів обігу і платежу (вільно конвертована валюта, міжнародні колективні валюти - євро, СПЗ);

            узаконений режим валютних паритетів і курсів;

            уніфіковані і регламентовані форми і правила міжнародних розрахунків;

            механізм забезпечення платіжно-валютними засобами міжнародного обігу;

            умови взаємної конвертованості валют;

            статус міжнародних (міждержавних) валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини;

            режим функціонування міжнародних ринків валюти і золота;

            мережа міжнародних і національних банківських установ, що здійснюють міжнародні розрахункові і кредитні операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю.

Принципи та організаційні основи сучасної світової валютної системи були визначені Ямайською угодою країн - членів Міжнародного валютного фонду (1976 рік).

Найбільшої ефективності валютні системи досягають за умови правильної узгодженості національних, міжнародних (регіональних) і світової систем, коли вони діють як єдиний механізм. Тому країни, що раніше були членами СЕВ, і суб'єкти колишнього СРСР, які тривалий час намагались створити свою специфічну міжнародну валютну систему, в сучасних умовах намагаються увійти до світової валютної системи, зокрема в її міжнародні структури, і, відповідно, скорегувати свої національні валютні системи.\

Основні елементи валютних систем, взаємозв’язок між ними

Національна валютна система	Світова валютна система
Національна валюта	Резервні валюти та міжнародні розрахункові одиниці
Ступінь оберненості національної валюти	Умови взаємної оберненості валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти	Регламентація режимів валютних курсів
Міжнародна валютна ліквідність країни	Світовий грошовий товар та міжнародна ліквідність
Наявність або відсутність валютних обмежень	Міждержавне регулювання валютних обмежень

Міжнародні кредитні засоби обігу та регламентація правил їх використання	Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу
Особливості регламентації міжнарод­них розрахунків	Уніфікація форм міжнародних розрахунків
Режим функціонування національного валютного ринку та ринку золота	Режим функціонування світових валютних ринків та ринків золота
Національні органи, що регулюють валютно-фінансові відносини країни	Міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютно-фінансове регулювання

Поняття валюти

Валюта — це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.

Існують такі види валют:

1. Залежно від емітента валютних коштів розрізняють види валют:

— національна — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо);

— іноземна — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

— колективна — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).

2. Залежно від режиму використання:

— конвертована валюта (повно або частково);

— неконвертована.

3. Залежно від сфери і мети використання:

— валюта оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;

— валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

— валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Міжнародна торгова валюта — це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу.

Резервна валюта, її функції та умови існування

Резервна валюта — це національна валюта провідних країн світу, що накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

Функції резервної валюти:

• виступає міжнародним платіжним засобом;

• служить базою для визначення валютного паритету і валютного курсу;

• використовується як інструмент для проведення валютної політики — валютної інтервенції.

• Для набуття статусу резервної валюти повинні існувати об’єктивні передумови, а саме:

• домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів та капіталів;

• розвинута мережа кредитно-банківських установ;

• лібералізація валютних операцій;

• розвинутий ринок позичкових капіталів;

• наявність зовнішньої конвертації валюти.

Статус резервної валюти дає переваги країні-емітенту: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позицій національних експортерів в конкурентній боротьбі на світовому ринку. В той же час висунення валюти країни на роль резервною покладає певні обов'язки на її економіку: необхідно підтримувати відносну стабільність цієї валюти, не вдаватися до девальвації, валютних і торгових обмежень. Статус резервної валюти зобов'язує країну-емітента приймати заходи з ліквідації дефіциту платіжного балансу і підпорядковувати внутрішню економічну політику завданню досягнення зовнішньої рівноваги.

Конвертованість валют

Конвертованість валюти — це здатність резидентів та нерезидентів вільно, без обмежень здійснювати обмін національної валюти на іноземну та використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами. Різниця між ступенем конвертованості валюти залежить від обмежень уряду на валютному ринку. З погляду типів міжнародних операцій, які відбиваються в платіжному балансі країни (платіжний баланс за поточними операціями або за операціями з капіталом), валюта може бути конвертованою за поточними операціями чи за операціями з капіталом або повністю конвертованою.

Конвертованість за поточними операціями — це відсутність обмежень на платежі та трансфери за поточними міжнародними операціями, які пов’язані з торгівлею товарами та послугами, міждержавними переказами тощо. Такі обмеження можуть набувати різних форм у різних країнах: від розподілу іноземної валюти між імпортерами у формі індивідуальних квот для кожної окремої фірми або генеральних квот, що визначають максимальний обсяг іноземної валюти, який уряд готовий виділити для сплати імпорту в поточному періоді, до різних адміністративних вимог. Слід зауважити, що всі країни — члени Міжнародного валютного фонду, підписуючи угоду про вступ до нього, беруть зобов’язання відповідно до статті 8 Статуту МВФ скасувати всі обмеження на міжнародні платежі за поточними операціями. Тому залежно від чинного режиму валютного курсу конвертованість за поточними операціями буває жорсткою (hard), коли націо­нальна валюта має фіксований курс відносно іноземної валюти, та м’якою (soft), коли національна валюта має плаваючий курс відносно іноземної валюти.

Конвертованість за капітальними операціями —  відсутність обмежень на платежі та трансферти за міжнародними операціями, які пов’язані з рухом капіталу (прямі й портфельні інвестиції, кредити та капітальні гранти). Основними такими обмеженнями можуть бути: обмеження об’єктів прямих іноземних інвестицій окремими галузями економіки, заборона на купівлю резидентами іноземних цінних паперів тощо. Конвертованість за капітальними операціями не є вимогою при вступі до МВФ.

Повна конвертованість — це відсутність будь-якого контролю та обмежень за поточними і капітальними операціями. Повна конвертованість передбачає також відсутність обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, які можуть вплинути на їх ціну.

Внутрішня конвертованість — право резидентів здійснювати операції в країні з активами, які деноміновані в іноземній валюті. Така форма притаманна Україні. Внутрішня конвертованість охоплює як поточні, так і капітальні операції, але не передбачає паралельного обігу кількох валют.

Зовнішня конвертованість — право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами.

Валютний паритет і валютний курс

Валютний курс - економічна категорія, що являє собою ціну грошової валюти 1 країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Він відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин.

Види валютного курсу:

фіксований – передбачає наявність певного зареєстрованого паритету, який підтримують органи державного валютного контролю;

плаваючий – має на меті використання ринкового механізму валютного регулювання;

коливаючий – вільно змінюючий під попитом та пропозиції валютний курс, заснований на використанні ринкового механізму;

Основою визначення та порівняння курсів є співвідношення купівельної спроможності іноземних валют. Під нею розуміється вартість певного набору товарів та послуг, які можна придбати за відповідну грошову 1 у порівнянні з базисним періодом. Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів та послуг у 2 країнах – валютним паритетом.

Валюта – грошові знаки іноземних держав та міжнародні грошові розрахункові одиниці.

Котирування валют — це встановлення (фіксація) державними (національними) або найкрупнішими комерційними банками валют- них курсів на основі існуючих ринкових механізмів, законів, норм, правил, що діють у країні.

Валютний паритет – тверде, офіційно встановлене співвідношення обміну однієї валюти на іншу. До 1978 валютний паритет визначався золотим вмістом валю і, відтак, згідно зі статутом МВФ, – на базі СДР, з 1979 в межах Європейського валютного союзу було досягнуто угоди про допустимі межі взаємних відхилень ринкових курсів країн ЄС. У межах світового господарства вирішальний вплив на валютний паритет має американський долар.

Міжнародна валютна ліквідність

Міжнародна валютна ліквідність — можливість переміщення валютних ресурсів, яка забезпечує здатність своєчасно і безперебійно здійснювати платежі за міжнародними зобов'язаннями. Міжнародні ліквідні засоби — це засоби, з допомогою яких і здійснюються міжнародні грошові розрахунки. До них належать наявні гроші (валюта) та інші активи, які дають змогу їх власнику (державі, компанії, банку) здійснювати платежі за поточними, кредитними та іншими зобов'язаннями. Ступені ліквідності країни визначаються співвідношенням ліквідних засобів і розмірами її обов'язків перед іншими країнами. На різних етапах розвитку світового господарства структура і пріоритет ліквідних засобів змінювались. Тепер головна роль належить вільноконвертованій валюті, колективній валюті (СДР, ЕКЮ). Крім того, до основних ліквідних засобів відносять резервні позиції країн у Міжнародному валютному фонді, а також золото. Складовою частиною міжнародних ліквідних засобів є валютні резерви — активи валютних засобів, які є в розпорядженні держав, банків, компаній і які використовуються для міжнародних розрахунків і платежів.

Міжнародна ліквідність виконує три функції: - засіб формування ліквідних резервів;

- засіб міжнародних платежів;

- засіб валютної інтервенції.

Інструментальна структура валютної системи

Валютне регулювання

Валютне регулювання - це сукупність законодавчих норм і економічних заходів, що реалізуються державними органами з метою формування і вдосконалення національної валютної системи країни з урахуванням структури принципів світової валютної системи, забезпечення валютної стабільності і ефективного формування механізму валютно-фінансових взаємовідносин з іншими країнами. Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання основане на конкуренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулювання спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин. Здійснення валютного регулювання покладається чинним законодавством на органи державної влади, що проводять економічну та грошово-кредитну політику. Напрямки валютного регулювання: — формування і оновлення законодавчої і нормативної бази зовнішніх валютно-фінансових відносин; — формування механізму щоденного валютного контролю, перед яким поставлено завдання забезпечувати дотримання учасниками зовнішньоекономічної діяльності при виконанні валютних операцій валютного законодавства; — Національний банк України, а також уряд України, керуючись поставленими цілями макроекономічної політики, здійснюють в межах своєї компетенції поточний оперативний вплив на функціонування валютного механізму: визначають режим валютного курсу гривні по відношенню до іноземних валют, регулюють динаміку ринкового валютного курсу, вживають заходи, направлені на забезпечення достатнього рівня і найбільш ефективної структури офіційних золотовалютних резервів, проводять погашення державних зовнішніх боргових зобов'язань, здійснюють вплив на основні види зовнішньоекономічної діяльності, а також на стан платіжного балансу.

Форми валютної політики

Форми і методи проведення валютної політики залежать від конкретних умов розвитку економіки, стану платіжних балансів, міжнародних відносин, а також внутрішньої та зовнішньої політики держави.

До таких форм та методів валютної політики, як правило, відносять валютні обмеження, зміну паритетів (девальвацію та ревальвацію), регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, дисконтну та девізну політику, в тому числі валютні інтервенції.

Валютні обмеження являють собою систему нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки тощо).

Девальвація — зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється в законодавчому порядку. Ревальвація, навпаки, полягає в збільшенні золотого змісту грошової одиниці або підвищенню її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється державою в офіційному порядку.

Валютна інтервенція — втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищення або зниження курсу валюти своєї країни або іноземної валюти. В тих випадках, коли країна зацікавлена в підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масового продажу іноземної і купівлі національної валюти. Якщо ж ставиться протилежна мета — зниження курсу національної валюти — здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти.

Валютні обмеження, поняття, цілі

Валютний контроль — це контроль дотримання валютного законодавства, за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Сутність валютного контролю полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства, а основне завдання — у недопущенні незаконного відпливу капіталу з держави за кордон. Об’єктом валютного контролю є валютні операції за участі резидентів і нерезидентів. Основний орган валютного контролю — Національний банк. Агенти валютного контролю — податкові та митні органи, а також інші організації, які відповідно до законодавства здійснюють функції валютного контролю.

Валютні обмеження мають на меті:

• забезпечення держави валютою;

• підтримання валютного курсу національної грошової одиниці;

• підтримання платіжного балансу.

В умовах валютного регулювання регламентується діяльність валютного ринку. Основні зусилля спрямовуються на забезпечення стабільності валютного курсу грошової одиниці держави. Певна жорсткість валютного регулювання в Україні є вимушеною в нинішніх умовах економічних перетворень.

Валютні обмеження відзначаються певним дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави чи певних підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів. Звісно, обов’язковий продаж частини валютних надходжень є вимушеним заходом, оскільки відмова від нього вже негативно позначилася на стані валютного ринку.

До основних обмежень, що визначають загальні принципи валютного регулювання і валютного контролю, належать:

• централізація валютних операцій у центральному та уповноважених комерційних банках;

• ліцензування валютних операцій (надання дозволу), при цьому має бути доведена необхідність виконання валютної операції; існує навіть повна заборона певних валютних операцій;

• обмеження конвертованості валют — відповідно до цього вводяться різні категорії валютних рахунків;

• обов’язкове декларування зарубіжних авуарів;

• контроль за валютними позиціями комерційних банків;

• ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього;

• контроль за грою термінів операції на валютному ринку;

• видача банкам ліцензії на здійснення валютних операцій лише за наявності певних обсягів статутного капіталу.

Регулювання валютних обмежень, сфери їх застосуванняФорми валютних обмежень

Однією із форм валютних обмежень виступає валютна блокада — припинення або обмеження валютно-фінансових відносин з блокованою країною аж до заморожування в банках валютних цінностей держави та валюти приватних осіб з метою здійснення на неї економічного і політичного тиску.

Розрізняють односторонню, коли одна країна блокує іншу, та багатосторонню, коли вона здійснюється рядом держав, валютні блокади. Валютна блокада буває повна — при використанні всіх методів валютно-фінансового впливу аж до заморожування валюти країни, що піддається валютній блокаді, та часткова, коли використовуються лише окремі методи валютної блокади. Багатостороння валютна блокада часто здійснюється через міжнародні валютно-фінансові організації — Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та ін.

Валютний кліринг – це угода між урядами двох або кількох країн про обов’язків залік взаємних вимог і зобов’язань.

Потрібно розрізняти форми валютних обмежень за сферами їх застосування. За поточними операціями платіжного балансу вони виступають у таких формах:

• блокування валютного виторгу іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатись цими коштами;

• обов’язків продаж валютного виторгу експортерів повністю або частково Центральному або уповноваженому банкам;

• обмежений продаж інвалюти імпортерам. У деяких країнах імпортер повинен внести на депозит у банк певну суму національної валюти для отримання імпортної ліцензії;

• обмеження на форвардні купівлі імпортерами іноземної валюти;

• заборона продажу товарів за кордоном на національну валюту;

• заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

• регулювання термінів платежів з експорту та імпорту в умовах нестабільності валютних курсів. При цьому суворо контролюються авансові платежі іноземним експортерам.

За фінансовими операціями платіжного балансу валютні обмеження бувають у формах, які перераховані нижче:

1. при пасивному платіжному балансі застосовують такі заходи з обмеження вивозу капіталу і стимулювання приймання капіталу для підтримання курсу валюти:

• лімітування вивезення національної і іноземної валюти, золота, цінних паперів, надання кредитів;

• контроль за діяльністю ринку позичкових капіталів: операції здійснюються тільки з дозволу Міністерства фінансів і за представлення інформації про розмір кредитів, які надають, і прямих інвестицій за кордоном та залучення іноземних інвестицій за умови попереднього дозволу органів валютного контролю;

• повне чи часткове припинення погашення зовнішньої заборгованості або дозвіл оплати її національною валютою без права переказу її за кордон.

2. при активному платіжному балансі з метою стримування припливу капіталів і підвищення курсів національної валюти застосовують такі форми валютного контролю з фінансових операцій:

• депонування на безпроцентному рахунку в ЦБ нових закордонних зобов’язань банків (так в ФРН у 1948 р. національні резерви кредитних установ, які вони зобов'язані зберігати в Бундесбанку, були підвищені до 100% приросту іноземних зобов’язань банків);

• заборона на інвестиції нерезидентів, продаж національних цінних паперів іноземцям

Ринки золота

Ринки золота - спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється його регулярна купівля-продаж за ринковою ціною в цілях промислово-побутового споживання, приватної тезаврації, інвестицій, страхування ризику, спекуляції, придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків. Основним джерелом (до 80%) пропозиції золота на ринку служить його нова здобич. Попит на ринку золота пред'являють фірми, комерційні банки, приватні особи.

Організаційно ринок золота представляє консорціум з декількох банків, уповноважених здійснювати операції із золотом. Вони здійснюють посередницькі операції між покупцями і продавцями, концентрують у себе їх заявки, зіставляють їх і за взаємною домовленістю фіксують середній ринковий рівень ціни (звичайно двічі в день). Крім того, спеціальні фірми займаються очищенням і зберіганням золота, виготовленням злитків.

У світі налічується більше 50 ринків золота. Залежно від режиму, що санкціонується державою, золоті ринки підрозділяються на чотири категорії: світові (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Чикаго, Сянган (Гонконг), Дубай та ін.),внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро), місцеві контрольовані (Афіни, Каїр), "чорні" ринки.

На цих ринках здійснюється купівля-продаж стандартних злитків - великих і дрібних. У їх числі: злитки міжнародного типа в 400 тройських унцій (12,5 кг) з високою чистотою сплаву (не менш 995-ої проби); крупні злитки вагою від 900 до 916,6 г; дрібні злитки вагою від 1005 до 990 г. Вага злитків зменшується до 1-10 г з метою задоволення тезавраційного попиту. Злиткове золото все більше поступається місцем скупці пам'ятних медалей і медальйонів.

Особливий попит на ринку золота мають монети старої (періоду золотомонетного стандарту) і нової чеканки. Чеканка цих монет здійснюється державними монетними дворами, а іноді приватними фірмами. Випуск золотих монет як законного платіжного засобу дає можливість при їх експорті або імпорті уникати оподаткування, оскільки їх купівля-продаж виступає як обмін валют. На чеканку монет щорічно витрачається більше 200т золота, а в перспективі - до 300 т. 46 країн випускають 93 види монет, зокрема копії вилучених із звернення англійських соверенів, французьких наполеондорів. ПАР витрачає % золота, що здобувається, на виготовлення монет (з 1967 р. крюгеррандів) і експортує їх з 1970 р. Монети продаються на ринку золота за ринковою ціною з преміальною надбавкою понад їх золотий зміст. Монети нумізмату, котируються спеціалізованими фірмами поза золотим ринком.

Золото продається також у вигляді листів, пластинок, дроту, золотих сертифікатів - документів, що засвідчують право їх власника одержати після його пред'явлення певну кількість цього металу.

Світова валютна система- сутність, причини виникнення

Світова валютна система - це спільно розроблена державами світу й закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин, що включає в себе сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг у межах світового господарства. Вона склалася внаслідок розвитку інтеграції національних економік у світове господарство та світових валютних відносин, нині регулюється статутом МВФ, а її принципи функціонування та організаційні засади визначено Ямайською угодою країн - членів МВФ у січні 1976 р.

Её основная задача — производить валютную ликвидность (с помощьюзолотых резервов, сырья, финансовых активов какой-то одной страны, наднациональных финансовых активов и т. д.), для того, чтобы международная торговля — в частности, расчёты в разных национальных валютах — могла развиваться свободно.

Функции настоящей МВС, с более сложной структурой, чем у предыдущих, можно разделить на четыре основные и две производные:

• Основные:

  • Регулирование (выправлять реальные диспропорции, замеченные в платёжных балансах, которые влияют на отношения между валютами)

  • Ликвидность (определять резервные продукты, формы их создания и возможности их использования для покрытия диспропорций платёжных балансов)

  • Управление (распределять и следить за компетенциями, более или менее сосредоточенными на таких организациях как Международный валютный фондицентральные банкиотдельных стран).

  • Производить, таким образом, уверенность в стабильности системы.

• Производные или вторичные функции любой системы:

  • Назначать доходы от денежной эмиссии, разницы между издержками от эмиссии и стоимостью валюты.

  • Согласовывать режим валютного курса.

Система золотого стандарту виникла у середині XIX ст. після промислової революції в капіталістичних країнах на базі золотого монометалізму. Вона була породжена необхідністю забезпечити торговельні розрахунки між великими промислово розвинутими країнами того часу в Європі й у Північній Америці. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., яка визнала золото єдиною формою світових грошей.

Паризька валютна система ґрунтувалася на простих правилах і забезпечувала майже автоматичну стабільність валютних курсів і рівновагу міжнародних платежів. Основними ознаками системи були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого вмісту національних валют; їх безпосередня конвертованість у золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів. У період дії золотого стандарту золото оберталося у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому, а й поряд із розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку.

Система золотого стандарту основана на кількох простих принципах.

Кожна валюта визначалася вагою золота. Англія застосовувала цей принцип ще з 1816 р., США — з 1837 р., Німеччина —  з 1875 р., а Франція, що обрала в 1803 р. біметалічну систему золота-срібла, — з 1878 р.

Конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалася як усередині, так і за межами національних кордонів. Емісійні інституції обмінювали банківські папери на золоті монети, і золоті зливки перетворювали в монети. У цих умовах емісійний інститут не міг дозволити собі випускати зливки без обліку обсягу свого золотого запасу.

Зливки вільно обмінювалися на монети; золото вільно імпортувалося й експортувалося на широких міжнародних ринках. Таким чином, ринки золота і валютні ринки були взаємозалежними.

Органи валютного контролю проводили політику регулювання. Її основна мета — забезпечення стабільності валюти і зовнішня рівновага. Будь-який зовнішній дефіцит викликає зростання процентних ставок, що повинно уповільнити економічну діяльність (ефект дефляції) і сприяти ввезенню капіталів (приведення платіжного балансу до нового стану рівноваги).

Такі принципи забезпечували фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Різниця між ними полягала головним чином у тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу.

Генуезька валютна система.

Друга світова валютна система. Юридично оформлена між-державною угодою на Генуезькій міжнародній економічній кон-ференції в 1922 р.

Принципи:

• Основа — золото й девізи (іноземні валюти для міжнарод-них розрахунків). Грошові системи 30-ти країн базувались на зо-лото-девізному стандарті.

• Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото почала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн).

• Відновлений режим вільно змінних валютних курсів.

• Валютне регулювання проводилось у формі активної валют-ної політики, міжнародних конференцій та нарад.

У 1922—1928 рр. настала відносна валютна стабілізація. Її ненадійність полягала в тому, що замість золотомонетного стандарту було введено урізані форми золотого монометалізму. Процес стабілізації валют розтягнувся на кілька років, що створило умови для валютних війн. Методи валютної стабілізації визначили її хиткість. Стабілізацію валют було проведено за рахунок іноземних кредитів. США, Великобританія та Франція використовували важкий валютно-економічний стан низки країн для нав’язування їм обтяжливих умов міжурядових позик.

Під впливом закону нерівномірності розвитку після Першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився з Західної Європи до США.

Валютна стабілізація закінчилася кризою.

Головні особливості світової валютної кризи (1929—1936 рр.):

• циклічний характер;

• структурний;

• великий термін;

• виключна глибина та гострота;

• надзвичайна нерівномірність розвитку.

У цей період почали формуватися регіональні валютні угру-пування — валютні блоки: стерлінговий, доларовий та золотий. Характерним було те, яка курс залежних валют прикріплювався до валюти країни, що керувала угрупованням; забезпеченням за-лежних валют були її казначейські векселі й облігації державних позик; міжнародні розрахунки країн, що входили до блоку, здій-снювалися у валюті країни — гегемона, їхні валютні резерви збе-рігалися в цій країні.

Під час Другої світової війни на базі валютних блоків створи-ли валютні зони, що були вищою формою регіональних валют-них об’єднань (британського фунта стерлінгів, долара США, французького франка, португальського ескудо, іспанської песети, голландського гульдена).

Друга світова війна привела до поглиблення кризи Генуезької валютної системи. Розроблення проекту нової світової валютної системи почалося ще в роки війни (у квітні 1943 р.). У результаті довгих дискусій щодо планів Г. Д. Уайта (США) і Дж. М. Кейнса (Великобританія) формально переміг американський проект, хо-ча кейнсіанські ідеї міждержавного валютного регулювання та-кож було покладено в основу Бреттонвудської системи. Загальні принципи обох проектів такі: вільна торгівля та рух капіталів, рі-в¬новага платіжних балансів, стабільні валютні курси та світова валютна система в цілому, золото-девізний стандарт, створення міжнародної організації для спостереження за функціонуванням світової валютної системи, для взаємного співробітництва та по-криття дефіциту платіжного балансу.

БРЕТТОН-ВУДСКАЯ ВАЛЮТНАЯ СИСТЕМА - международная валютная система, сформировавшаяся после второй мировой войны и базировавшаяся на приспособлении национальных валютных систем к валютным системам ведущих в то время государств, прежде всего к национальной системе США. Система установлена в результате Бреттон-Вудской конференции (с 1 по 22 июля 1944 г.) Название происходит от имени курорта Бреттон-Вудс (англ. Bretton Woods) в штате Нью-Хэмпшир, США. Система положила начало таким организациям, как Международный банк реконструкции и развития (МБРР) и Международный валютный фонд (МВФ)

Потребовалось создание международной валютной системы, отвечающей сложившейся экономической и политической обстановке. Послевоенная валютная система была юридически оформлена на Бреттон-Вудской конференции ООН в 1944 г. в виде устава Международного валютного фонда.

В ходе Конференции объединенных наций по валютным и финансовым вопросам в июле 1944 в Бреттон-Вудсе (шт. Нью-Гемпшир), наметился очевидный сдвиг в сторону налаживания сотрудничества между государствами в валютной сфере, которое практически отсутствовало в межвоенный период.

Дискуссии, в ходе которых в июле 1944 вырабатывались положения Бреттон-Вудского соглашения, велись преимущественно между американцами и англичанами, однако в окончательном варианте соглашения соображения, высказанные американцами, были отражены гораздо полнее, нежели предложения англичан. Хотя выдвинутый Кейнсом план создания валютного союза был отклонен, в Бреттон-Вудсе удалось договориться об учреждении Международного валютного фонда.

Основополагающие принципы Бреттон-Вудской валютной системы

Сохранение за золотом статуса средства окончательного урегулирования международных расчетов при меньших масштабах его ) монетарного использования в связи с внедрением в мировой денежный оборот резервных валют - доллара США и, в более ограниченных размерах, английского фунта стерлингов

Свободная обратимость национальных валют как основа многосторонней системы расчетов

Фиксированные валютные паритеты в долларах или в золоте

Установлены твердые обменные курсы валют стран-участниц к курсу ключевой валюты;

Курс ключевой валюты фиксирован к золоту

Центральные банки поддерживают стабильный курс национальной валюты по отношению к ключевой валюте (в рамках +/- 1 %) с помощью валютных интервенций

Изменения курсов валют осуществляются посредством их ревальвации или девальвации

Организационным звеном системы являются Международный валютный фонд (МВФ) и Международный банк реконструкции и развития (МБРР). МВФ предоставляет кредиты в иностранной валюте для покрытия дефицита платежных балансов в целях поддержки нестабильных валют, осуществляет контроль за соблюдением странами-членами принципов работы их валютных систем, обеспечивает валютное сотрудничество стран.

Устойчивость американского доллара обеспечивалась тогда бесспорным экономическим лидерством США и их монопольным владением золотым запасом. Рыночные курсы валют могли отклоняться от паритетов в пределах 1 %: межгосударственное валютное регулирование должно было осуществляться через Международный валютный фонд. Суть Бреттон-Вудской валютной системы заключалась в установлении стабильных, подвергающихся незначительным колебаниям валютных курсов.

Ямайская валютная система была оформлена Ямайским соглашением, которое было ратифицировано в 1978 г.

Основой для принятия Ямайского соглашения было соглашение временного комитета МВФ 1976 г. о переустройстве Бреттон-Вудской системы:

Важнейшим элементом Ямайской валютной системы является вытеснение золота из международных расчетов.

Центральные банки стран получили возможность осуществлять операции с золотом по рыночным ценам, золотые паритеты были отменены.

Вытеснение золота сопровождалось выдвижением СДР на роль международного резервного средства.

Странам предоставлялось право выбора режима валютного курса, и в основном стали применяться плавающие валютные курсы, которые складываются под влиянием двух основных условий: паритета покупательной способности валют и рыночного соотношения спроса и предложения на мировых валютных рынках.

Принципы ямайской валютной системы:

1. Переход золотодевизного стандарта к мультивалютному рыночному стандарту. Был официально введен стандарт СДР. СДР был объявлен базой ямайской валютной системы и основой валютных паритетов.

СДР — это международные платежные и резервные средства. Они используются для безналичных международных расчетов путем записи на специальных счетах МВФ и в качестве расчетной единицы МВФ.

СДР относится к международным коллективным валютам и используется для безналичных расчетов стран — членов МВФ путем записей на специальных счетах. СДР не имеет материальной основы, а является валютой записи. Курс СДР устанавливается на основе валютной корзины.

Валютная корзина — это метод соизмерения средневзвешенного курса коллективной валюты по отношению к определенному набору национальных валют. Количество валют в наборе, их состав и размер валютных компонентов, т. е. количество единиц каждой валюты в наборе, устанавливаются произвольно.

2. Юридически завершена демонетизация золота, которая выражалась в том, что отменена официальная фиксированная цена на золото, введен плавающий рыночный курс золота, который определяется на биржевых торгах, отменены золотые паритеты, прекращен обмен долларов на золото.

Демонетизация золота — превращение золота из финансового актива в товар, который больше не используется как средство платежа между центральными банками стран, а переходит в сферу товарного обращения.

Фактически демонетизация золота определяется реальными условиями товарного производства, мирового хозяйства и валютных отношений:

странам предоставлено право выбора любого режима валютного курса (фиксированного или плавающего);

усиление межгосударственного регулирования через МВФ.

В настоящее время в мире существуют две взаимосвязанные и взаимоисключающие тенденции. Это глобализация и регионализация мировой экономики. В связи с этим наряду с уже существующей Мировой валютной системой в последние десятилетия формируются региональные валютные системы с созданием своей региональной валюты. Наиболее значимой и перспективной региональной валютной системой является Европейский экономический и валютный союз (ЕВС) двенадцати европейских государств (одновременно являющимися членами Европейского союза).

Европейская валютная система - это современная мировая (региональная) валютная система, что является подсистемой Ямайской валютной системы. Она была создана с целью повышения валютной стабильности внутри Сообщества, создание зоны европейской стабильности с собственной валютой в противоположность Ямайской валютной системе, которая была основана на долларовом стандарте, обеспечение стабилизирующего эффекта международных экономических и валютных отношений и для защиты «Общего рынка» от экспансии долара

.в 1979 г. была созданная Европейская валютная система (ЄВС). Основной целью создания этой системы было обеспечение зоны валютной стабильности в Европе, которая была бы свободной от сильных колебаний валютных курсов

Европейская валютная система базировалась на ЭКЮ - европейской валютной единице (ECU, European Currency Unit). Условная стоимость ЭКЮ определялась по методу валютной корзины, включающей валюты всех 12 стран ЕС. Доля валют в корзине ЭКЮ зависела от удельного веса стран в совокупном ВНП государств-членов ЕС, их взаимном товарообороте и участия в краткосрочных кредитах поддержки (в сентябре 1993 года в соответствии с Маастрихтским договором "абсолютный вес" валют в ЭКЮ заморожен) в зависимости от рыночного курса. Эмиссия ЭКЮ была частично обеспечена золотом.

Режим валютных курсов был основан на совместном плавании валют в установленных пределах взаимных колебаний (+/- 2,25% от центрального курса). На базе центральных курсов в ЭКЮ рассчитываются взаимные курсы в форме матрицы с установленными интервенционными точками в пределах допустимых колебаний курсов валют +/- 2,25%. Когда фиксировалось достижение 3/4 пределов колебаний курсов в ЭКЮ, проводились превентивные регулирующие меры.

Со временем ЭКЮ стала использоваться не только в межгосударственных, но и в частных расчетах (валюта еврооблигационных займов, синдицированных кредитов, банковских депозитов и кредитов, дорожные чеки). В 1990 году к механизму обменных курсов присоединилась Великобритания, а в 1992 после значительного падения фунтов стерлингов, вызванного спекулятивными продажами, Великобритания вышла из европейской валютной системы. После выхода из соглашения стерлинга в 1993 году в связи сильной девальвацией остальных европейских валют предел колебаний был увеличен до 15%.

В 1999 году был введен Евро (вместо ЭКЮ). В соглашении участвовали 12 государств, удовлетворяющих определенным параметрам по инфляции и дефициту государственного бюджета.

1 января 2002 г. Евро был введен в наличный оборот.

К 2007 году евро достиг уже 1,4 доллара США и стал не менее популярен как в международных расчтетах, так и в качестве резервной валюты в Центральных банках.

Валютный рынок его функции и структура

Валютным рынком называется система экономических отношений между банками, а также между банками и их клиентами по поводу купли-продажи иностранной валюты.

Валютные рынки выполняют следующие основные функции осуществление международных расчетов, страхование валютных и кредитных рисков, взаимосвязь мировых валютных рынков с кредитными и финансовыми, диверсификация валютных резервов банков, предприятий, государства; регулирование валютных курсов

Основные функции мирового валютного рынка: коммерческая, ценностная, информационная, регулирующая, спекулятивная.

Коммерческая функция — это обеспечение участков рынка иностранной и национальной валютой.

Ценностная функция — установление такого уровня валютного курса, при котором мировой валютный рынок и экономическая система в целом будут находиться в равновесии.

Информационная функция — обеспечение участников валютного рынка информацией о его функционировании.

Регулирующая функция — организация мирового валютного рынка в соответствии с национальными и международными законами

Мировой валютный рынок — сложная система, состоящая из множества элементов, которые классифицируются по ряду признаков.

По месту проведения различают биржевой и внебиржевой секторы валютного рынка. Биржевой валютный рынок — это торговля валютой на специально организованных валютных биржах. На внебиржевом рынке торговля валютой ведется в основном между коммерческими банками.

В зависимости от формы расчетов различают наличный и безналичный секторы валютного рынка.

В зависимости от срока проведения операций различают текущий и срочный валютный рынок.

В реальной практике мировой валютный рынок классифицируется следующим образом: биржевой, внебиржевой, срочный и текущий. Формирование национального валютного рынка, как правило, начинается с валютной биржи. Наиболее объемным сектором валютной биржи является срочный валютный рынок. Срочный рынок делится на фьючерсный и форвардный

Валютные операции и их основные виды

ВАЛЮТНЫЕ ОПЕРАЦИИ - урегулированные национальным законодательством или международными соглашениями сделки, предметом которых являются валютные ценности.

Под валютными операциями понимаются следующие сделки: Приобретение валютных ценностей или их законное отчуждение резидентом у резидента;Использование валютных ценностей и ценных бумаг как средств платежа;Приобретение валютных ценностей или их законное отчуждение нерезидентом у нерезидента;Ввоз на таможенную территорию страны валютных ценностей, валюты и внутренних ценных бумаг;Переводы валюты как на счета внутри страны, так и за ее пределами. Валютные операции делятся на две большие категории: текущие и те, что связаны с движением капитала.

Основные разновидности валютных операций

Своп (SWAP) – это своеобразная разновидность форвардного контракта позволяющего приобретать валюту, однако его особенность заключается в том, что покупка происходит одновременно с продажей валюты имеющей разные даты исполнения.

Фьючерс (futures) – это соглашение, которое обязывает обе стороны осуществлять поставки в строго регламентированном количестве и в оговоренный срок. При этом в основном используется для проведения операций в собственных целях и для хеджирования возможных рисков.

Опцион (OPTION) – это специфические виды валютных операций, во время которых покупатель может, но не обязан покупать валюту в заранее оговоренных объемах и по договоренной цене. Сделку покупатель имеет полное право разорвать в любое удобное ему время.

Международные валютно-кредитные организации

Международные и региональные валютно-кредитные и финансовые организации — это институты, созданные на основе межгосударственных соглашений с целью регулирования международных экономических, в том числе валютно-кредитных и финансовых отношений. К таким организациям относятся: Банк международных расчетов, Международный валютный фонд

Международный валютный фонд (МВФ) — международная валютно-кредитная организация, имеющая статус специализированного учреждения ООН. МВФ был создан на международной валюгно-финансовой конференции в Бреттон-Вудсе (США) в 1944 г., но начал функционировать с марта 1947 г. Правление МВФ находится в Вашингтоне, а его отделение — в Париже. Правление состоит из пяти главных департаментов: для Африки, Европы, Азии, Среднего Востока и Западного полушария.

Официальными целями МВФ являются: содействие развитию международной торговли и валютного сотрудничества путем установления норм регулирования валютных курсов и контроля за их соблюдением, многосторонней системы платежей и устранения валютных ограничений; предоставление государствам — членам фонда средств в иностранной валюте для выравнивания платежных балансов.

Международный банк реконструкции и развития {МБРР) — специализированное учреждение ООН, межгосударственный инвестиционный институт, учрежденный одновременно с МВФ в соответствии с решениями международной валютно-финансовой конференции в Бреттон-Вудсе в 1944 г. Соглашение о МБРР, являющееся одновременно и его уставом, официально вступило в силу в 1945 г., но банк начал функционировать с 1946 г. Местонахождение МБРР — Вашингтон.

Официальной целью деятельности МБРР является содействие странам-членам в развитии их экономики посредством предоставления долгосрочных займов и кредитов, гарантирования частных инвестиций. Первоначально МБРР был призван с помощью аккумулированных бюджетных средств капиталистических государств и привлекаемых капиталов инвесторов стимулировать частные инвестиции в странах Западной Европы, экономика которых значительно пострадала во время Второй мировой войны.

С середины 50-х гг., когда хозяйство стран Западной Европы стабилизировалось, деятельность МБРР во все большей степени стала ориентироваться на страны Азии, Африки и Латинской Америки с целью противодействия национально-освободительной борьбе и стимулирования развития их экономики.

Высшими органами МБРР являются Совет управляющих и Директорат как исполнительный орган. Во главе банка находится президент, как правило, представитель высших деловых кругов США. Сессии Совета, состоящего из министров финансов или управляющих центральными банками, проводятся раз в год совместно с МВФ. Членами банка могут быть только члены МВФ, голоса также определяются квотой страны в капитале МБРР (85,2 млрд долл.)- Хотя членами МБРР являются 155 стран, лидирующее положение принадлежит семерке: США, Японии, Великобритании, ФРГ, Франции, Канаде и Италии.

Источниками ресурсов банка, помимо акционерного капитала, являются размещение облигационных займов, главным образом на американском рынке, и средства, полученные от продажи облигаций.

МБРР предоставляет кредиты обычно на срок до 20 лет для расширения производственных мощностей стран ~- членов банка, которые выдаются под гарантию их правительств. МБРР предоставляет также гарантии по долгосрочным кредитам других банков. Как и МВФ, он требует обязательного предоставления информации о финансовом положении страны-заемщика, кредитуемых объектах и содержании миссии банка, обследующей эти объекты.

Необходимо подчеркнуть, что банк покрывает своими кредитами лишь 30% стоимости объекта, причем наибольшая часть кредитов направляется в отрасли инфраструктуры; энергетику, транспорт, связь. С середины 80-х гг. МБРР увеличил долю кредитов, направляемых в сельское хозяйство (до 20%), в здравоохранение и образование. В промышленность направляется менее 15% кредитов банка.

В последние годы МБРР занимается проблемой урегулирования внешнего долга развивающихся стран: 1/3 кредитов он выдает в форме так называемого совместного финансирования. Банк предоставляет структурные кредиты дРазвитие валютной системы Украины началось в июле 1990 г., когда была провозглашена Декларация о государственном суверенитете.

Становление национальной валютной системы Украины

Первым шагом в создании национальной денежной системы, стал выход Украины в 1991 г. из числа государств, которые используют в денежном обращении рубль, и внедрение в безналичное обращение временной (переходной) денежной единицы — украинского купоно-карбованца в ноябре 1992 г.

В марте 1994 г. была основана Банкнотная фабрика, а в октябре того самого года на ее базы созданы Банкнотно-монетный двор Национального банка Украины, где печатались рубли, со временем — гривны.

Внедрением национальной валюты Украины - гривны стал сентябрь 1996 г. Одной из особенностей ее обращения были многоразовые валютные интервенции, которые проводились Национальным банком Украины за счет собственных резервов.

Но уже 1997 г. ознаменовался огромным финансовым кризисом и неистовым ростом спроса на доллары США, тем самым причиняючи резкую девальвацию гривны. Эти события потащили за собой еще более критическую монетарную политику Национального банка.

Официальный курс гривны относительно доллара США устанавливается Национальным банком Украины. До 23 октября 1994 г. в Украине придерживались системы множественных курсов, в том числе официального валютного курса, который определялся НБУ, и рыночного, который устанавливался на валютного аукционах. Из 24 октября 1994 г. официальный курс устанавливался по результатам торгов на Украинской межбанковской валютной бирже. С 19 марта 1999 г. НБУ установил официальный обменный курс гривны относительно доллара США как средневзвешенный между курсами за операциями уполномоченных коммерческих банков на межбанковском валютном рынке. В пределах своей общей ответственности за обеспечение стабильности национальной валюты НБУ может влиять на формирование официального обменного курса путем купли-продажи иностранной валюты на валютном рынке.

Средний за период курс гривны к доллару США определяется: для месячных значений - как средневзвешенная стоимость доллара США в гривнах за месяц; квартальные и годовые значения рассчитываются как среднеарифметическое от месячных значений.ля регулирования структуры экономики, оздоровления платежного баланса.

Валютный рынок Украины и особенности его функционирования

Національний валютний ринок - це регламентований національним законодавством механізм купівлі-продажу національної валюти, її конверсії в іноземні валюти.

Національні валютні ринки характеризуються:

- обсягом валютних операцій;

- кількістю конвертованих валют, що обертаються на ринку;

- ступенем конвертованості національної валюти;

- характером регулювання валютних операцій, у т.ч. державного регулювання;

- ступенем інтегрованості країни у світову валютну систему. Основні проблеми розвитку валютного ринку України:

1) зміцнення позиції національної валюти України на світових валютних ринках;

2) інтеграція національної грошової одиниці у світову та регіональні валютні системи відповідно до світових стандартів;

3) покращення стану і структури платіжного балансу України;

4) проблема скорочення і ліквідації міжнародної кредитної заборгованості;

5) визначення оптимальної позиції гривні в зонах "євро" і "рубля".

Умови вирішення цих проблем:

- наближення ринкового курсу гривні до паритету купівельної спроможності, у тому числі за рахунок стимулювання попиту на гривню на світових валютних ринках;

- кредити мають жорстко регламентуватись і використовуватися для придбання за кордоном новітніх технологій. Це особливо стосується металургійного комплексу як головного постачальника валюти, що потребує модернізації та реконструкції.

Структура валютного ринку України представлена його суб'єктами - учасниками валютного ринку (рис. 15.6), системою валютних цінностей (рис. 15.7) і механізмами їх ціноутворення, відповідною інфраструктурою, яка забезпечує ефективне функціонування валютного ринку і валютний контроль (рис. 15.8).

Серед чинників, які викликали різкі коливання курсу гривні та її знецінення в умовах світової економічної кризи 2007-2010 рр. слід виділити:

- надмірні обсяги кредитування в іноземній валюті;

- бажання банків отримати максимальний прибуток від спекулятивних операцій на міжбанківському ринку;

- суттєве перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією на готівковому ринку внаслідок втрати довіри домогосподарств до національної валюти, що девальвує. Готівковий ринок перетворився у джерело купівлі іноземної валюти для погашення кредитів;

- підвищення рівня фінансової доларизації та поступова втрата гривнею функції нагромадження;

- зростання державного боргу.

Для стабілізації курсових коливань гривні (яка є м'якою валютою і не користується попитом за межами країни) в умовах світової економічної кризи НБУ акцентував увагу на використанні прямих інструментів валютно-курсової політики. Йдеться про перегляд лімітів валютної позиції та заборону враховувати в ній резерви; позбавлення резидентів можливості вивозити за кордон валюту, що куплена на міжбанківському ринку за індивідуальною ліцензією або залучена у вигляді кредитів тощо. Серед інструментів опосередкованого впливу на кон'юнктуру внутрішнього валютного ринку НБУ акцентував увагу на валютні "інтервенції". Реалізація цих заходів в умовах найвищої девальвації гривні (початок 2009 р.) дозволила стабілізувати ситуацію на валютному ринку України.

Валютне регулювання в Україні доцільно посилити за такими основними напрямами:

- обмеження можливостей комерційних банків щодо здійснення спекулятивних операцій;

- обмеження обсягів купівлі іноземної валюти лише потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами;

- створення перешкод для нелегального вивезення іноземної валюти з країни.