Тема 14

Тема 14 Інтеграція України в світову економіку

Інтеграція України в світову економіку.

Основні політико-правові передумови інтеграції:

- політичне визначення України;

- забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки;

- безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав людини;

- пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах;

- формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать:

- відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України;

- формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;

- розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.

Формуючи інтеграційну стратегію і тактику, слід ураховувати особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань:

- відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету;

- нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів;

- нерозвиненість ринкових відносин;

- інерція погіршення економічного стану;

- запас соціальної витримки населення, який виснажується.

Значний вплив на інтеграційну мотивацію та політику України справляють такі чинники:

- збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;

- розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;

- конкурентність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;

- негативний досвід Інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.

Інтеграція України в світове господарство можлива різними, але водночас взаємопов’язаними шляхами:

- через активну та ліберальну зовнішньоекономічну політику; за рахунок формування середовища, сприятливого для іноземного підприємництва й інвестування та транснаціоналізації високомонополізованих підприємств;

- через укладання двосторонніх міждержавних економічних угод та участь у багатосторонніх міжурядових переговорах; за рахунок інтенсифікації східноєвропейських інтеграційних процесів та формування передумов інтеграції в західноєвропейські інтеграційні структури.

На процеси включення України до сучасної системи світогосподарських зв’язків впливають конкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори, що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції

Серед внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід України до ринкової економіки, для чого потрібні розроблення і реалізація відповідної довгострокової програми. Така програма має, по-перше, враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості України; по-друге, бути адаптованою до еволюціонуючого зовнішнього середовища; по-третє, спиратися на досвід переходу до ринкових відносин інших постсоціалістичних країн.

Важливе значення має такий довгостроковий фактор, як структурна перебудова національної економіки, орієнтована на сучасні техніко-технологічні, економічні, екологічні і соціальні стандарти

Проблеми інтеграції України у світове господарство.

Одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва в сучасних умовах все більше стають світогосподарські зв'язки. На жаль, позиції України, як і інших постсоціалістичних країн, у міжнародному поділі праці істотно послабились в умовах переходу від планової економіки до ринкової.

Слабка включеність України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає її національним інтересам, а й суперечить їм, оскільки залишає вітчизняну економіку поза розвитком світових продуктивних сил і провідних напрямків сучасної науково-технічної революції, виштовхує її на узбіччя світового економічного прогресу.

Для прискорення процесу входження України у світогосподарські структури необхідно якнайшвидше відновити і зміцнити свої позиції в поділі праці на регіональному рівні, тобто на рівні СНД та колишніх соціалістичних країн Східної Європи. Незважаючи на насильницький демонтаж інтеграційних зв'язків з цими країнами, повністю вони не порушені. їх легше відновити, ніж встановити нові за межами колишньої соціалістичної співдружності. Саме цей регіон, особливо Росія, є величезним ринком збуту для українського виробництва і головним постачальником мінеральних, паливно-енергетичних, лісових та інших видів сировини. Передусім нафти і газу, оскільки Україна забезпечена власними ресурсами нафти на 8%, газу - на 22%. Відновлення регіональних інтеграційних зв'язків дасть можливість вивести національну економіку з глибокої кризи і перейти до розширення господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними інститутами й розгорнути ділове співробітництво на взаємовигідних засадах з усіма державами світу

Для широкого включення України не тільки в регіональний, а й міжнародний поділ праці існують об'єктивні передумови, серед яких найважливішими є:

наявність промислових, сировинних, водних та земельних ресурсів;

потенційна здатність кадрів до висококваліфікованої і наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час в результаті активізації стимулювання праці;

вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат.

Щоб забезпечити широкомасштабне включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво, необхідно сформувати ефективний механізм зовнішньоекономічних зв'язків. Механізм зовнішньоекономічних зв'язків становить собою сукупність конкретних форм зв'язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовим господарством з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її населення.

Участь України у регіональних інтеграційних угрупованнях: Організація Чорноморського економічного співробітництва, Співдружність Незалежних Держав, Єдиний економічний простір, ГУАМ.

Організацію Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) було створено 25 червня 1992 р. у Стамбулі в ході зустрічі на найвищому рівні глав держав і урядів Азербайджану, Албанії, Болгарії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України шляхом прийняття Декларації та підписання Босфорської заяви, в якій було виражено бажання перетворити Чорне море в регіон миру, свободи, стабільності і процвітання через взаємне співробітництво.

Основні цілі створення ОЧЕС:

- перетворення Чорного моря в територію миру, стабільності і процвітання завдяки розвитку дружніх і добросусідських відносин;

- розвиток економічного співробітництва між країнами-членами на основі принципів гельсінського Заключного акта та рішень, що міститься в документах ОБСЄ;

- поліпшення умов для підприємницької діяльності і стимулювання індивідуальних та колективних ініціатив підприємств та фірм;

- сприяння економічному співробітництву з урахуванням специфічних умов, інтересів та проблем країн-учасниць;

- розвиток всеохоплюючого багатостороннього та двостороннього чорноморського економічного співробітництва;

- оптимальне використання всіх можливостей для розширення та диверсифікації співпраці.

СНД

1. Співдружність Незалежних Держав (СНД) є добровільним об'єднанням суверенних країн, як самостійних і рівноправних суб'єктів міжнародного права з метою регулювання за допомогою міжнародно-правових засобів, міждержавних договорів й угод політичного, економічного, гуманітарного, культурного, екологічного й іншого співробітництва держав-учасниць. СНД не має національних повноважень.

Співдружність створена відповідно до Угоди Республіки Бєларусь, Російської Федерації й України від 8 грудня 1991 р. (Мінськ), які будучи державами-засновницями СРСР у 1922 р., взяли на себе право констатувати припинення його існування як суб'єкта міжнародного права та геополітичної реальності й оголосили про утворення СНД 21 грудня 1991 р. В Алма-Ата був підписаний Протокол до цієї Угоди, що зафіксував участь у СНД Азербайджанської Республіки, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан і Туркменістану. У грудні 1993 р. до нього приєдналася Грузія. Штаб-квартира Співдружності знаходиться в Мінську.

В рамках взаємодії з країнами СНД першочерговими інтересами для України є економічні інтереси, які полягають в розвитку передусім взаємовигідної двосторонньої співпраці з країнами членами СНД.

Україна обрала модель асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу активно працювати в основних органах СНД, у тому числі в Радах глав урядів та глав держав, і разом з тим дистанціюватися від тих органів та рішень, які за своїм профілем порушують національний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов'язанням стосовно інших держав та організацій.

СНД є дуже ефективною організаційною формою для цивілізованого вирішення на міжнародному рівні таких невідкладних завдань:

- завершення процесів економічного і державного розмежування (розподіл активів і пасивів колишнього СРСР, власності, встановлення державних кордонів і погодженого режиму на них тощо);

- розроблення механізму взаємних торговельно-економічних відносин на принципово новій, ринковій і суверенній, основі;

- відновлення міжреспубліканських господарських і виробничо-технологічних зв'язків;

- цивілізоване вирішення гуманітарних питань (гарантії прав людини, трудових прав, міграцій тощо);

- забезпечення систематичних міждержавних контактів з економічних, політичних, воєнно-стратегічних і гуманітарних питань.

2. Експортно-імпортні відносини з країнами СНД носять дуже активний характер. Найбільшими торговими партнерами України в рамках даного об'єднання є Росія, Білорусь та Казахстан

Основними товарами, які експортуються з України в країни СНД є переважно продукція з високим ступенем переробки (і, відповідно, з доданою вартістю), наприклад це промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, кукурудзозбиральні та бурякозбиральні комбайни, продукція хімічної промисловості, кам'яне вугілля, чавун, сталь, прокат чорних металів, залізна та марганцева руда, цемент, сіль тощо.

ГУАМ

Україна є активним членом ще одного регіонального об'єднання - ГУАМ - організації за демократію та економічний розвиток, яка була створена у 1997 році. ГУАМ це регіональне об'єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. В основі утворення цієї форми співробітництва лежить єдність позицій країн із подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями.

Згідно, одному з базових документів ГУАМ, Ялтинської Хартії ГУ-УАМ від 7 червня 2001 року цілями України та інших членів даної організації є сприяння власному соціально-економічному розвитку, зміцнення і розширення торгово-економічних зв'язків з державами-членами ГУАМ, сприяння розвитку і ефективному використанню в інтересах країн ГУУАМ транспортно-комунікаційних магістралей, інфраструктури, на території держав членів [12].

Україна має різні напрямки співробітництва в рамках ГУАМ. Наприклад, транспортно-енергетичний напрямок співробітництва України та ГУАМ, який є найбільш важливим, передбачає розробку транспортних коридорів через території держав членів ГУАМ, у тому числі України, які повинні стимулювати розвиток торгівлі, приватного підприємництва, інвестування в економіки держав членів ГУАМ [111, транзит продукції держав членів ГУАМ - перш за все енергоносіїв на європейські ринки. Важливим програмним документом в сфері співробітництва України та ГУАМ в транспортній сфері є угода "Про міжнародні мультимодальні перевезення вантажів" від 19 червня 2007 року, згідно якому цілями держав-членів ГУАМ, у тому числі України, є співробітництво в розвитку економічних відносин, торгівлі та транспортного сполучення між державами-членами ГУАМ, забезпеченні умов для надання послуг по мультимодальним перевозкам вантажів, створення рівних умов конкуренції між окремими видами транспорту [61.

Згідно Стратегії розвитку галузевого співробітництва ГУАМ, основною метою співробітництва України та ГУАМ в енергетичній сфері є розробка пропозицій з оптимізації використання та розвитку існуючих нафто-, газотранспортних маршрутів, визначення перспективних маршрутів поставки енергоресурсів, пошук шляхів зменшення залежності держав від імпорту енергоресурсів Окрім участі в газотранспортних проектах ГУАМ, Україна також бере участь у відновленні малої та середньої гідроенергетики, високовольтних ЛЕП держав-членів ГУАМ, постачає енергетичне обладнання.

В рамках торгівельно-економічного напрямку співробітництва України та ГУАМ проголошується відміна мита, кількісних обмежень в взаємній торгівлі, ліквідація інших перетин для вільного пересування товарів та послуг [111. Також важливими цілями є створення та розбудова системи взаємних розрахунків та платежів відносно торгівельних операцій, ліквідація технічних перетин в торгівлі

Іншими напрямками співробітництва України та ГУАМ є сфера туризму, інформаційних технологій, освіти, культури, науки, сфери безпеки та оборони.

Взаємодія України з Європейським Союзом.

На початку незалежності України були визначені основні напрямки її зовнішньої політики, названі стратегічні партнери: Європейський Союз, США та Російська Федерація. З цих трьох пріоритетів найбільшим є Європейський Союз. Держава взяла курс на інтеграцію в Європу, вступ до Європейського Союзу.

Для України вступ до Європейського Союзу залишається великою національною метою.

Європейський Союз визнав Україну партнером у міжнародних відносинах після проголошення нею незалежності у 1991 р. Спеціальна декларація ЄС щодо України відзначила демократичний характер Всеукраїнського референдуму і закликала Україну підтримувати з ЄС діалог.

Головним нормативним документом, що становить основу сучасної співпраці України з ЄС, визначає її зміст та структуру, є Угода про партнерство і співробітництво, яка була підписана 14 червня 1994 р. і набула чинності 1 березня 1998 р. і знаменувала собою новий етап розвитку відносин між Україною та ЄС. Вона була спрямована як на розвиток економічного співробітництва, політичного діалогу між Україною та ЄС, так і на підтримку зусиль України щодо розвитку демократії і верховенства права.

Україна була першою з-поміж країн колишнього Радянського Союзу, з якою ЄС підписав Угоду про партнерство і співробітництво. Такі угоди були пізніше підписані з Росією, Молдовою, іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Разом з тим, Угода про партнерство і співробітництво між ЄС І Росією першою набрала чинності, а вже після того - Угода з Україною.

Відносини України із загальноєвропейськими інтеграційними структурами постійно поглиблювалися. У вересні 1995 р.

Україна стала повноправним членом Ради Європи. У червні 1996 р. було затверджено Стратегію інтеграції до ЄС. У липні 1996 р. Україна стала повноправним членом Центральноєвропейської ініціативи - впливової регіональної організації, що об'єднує сьогодні 17 країн. У липні 1997 р. було підписано "Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору", в якій країни НАТО визнавали нашу країну "невід'ємною частиною нових демократій Центрально-Східної Європи й одним із ключових факторів забезпечення стабільності в цьому регіоні та на континенті загалом". У грудні 1999 р. було прийнято прихильну до України Спільну стратегію ЄС, яку замінив план дій Україна - Євросоюз, підписаний 21 лютого 2005 р.

Європейська інтеграція для України:

- це шлях модернізації економіки;

- подолання технічної відсталості;

- залучення іноземних інвестицій;

- залучення новітніх технологій;

- створення нових робочих місць;

- вихід на світові ринки.

Проблеми та перспективи співпраці України з Російською Федерацією.

Найважливішим економічним партнером України є Російська Федерація . Географічна близькість України і Росії, тривалі історичні, політичні, економічні та культурні відносини, існування технологічної та ресурсної взаємозалежності окремих галузей і виробництв впливають на відносини двох держав.

Упродовж останніх десяти років у взаємній торгівлі між Росією та Україною вирізняються три етапи. Перший етап (1998–1999 роки) пов’язаний із кризовою ситуацією, викликаною серпневими подіями 1998 року, що призвела до стрімкого здорожчання імпорту та стимулювання експортних операцій у обох країнах. Через сильну девальвацію національних валют доларові обсяги товарообороту стрімко скорочувалися: на 14% 1998 року та на 19% 1999 року. Другий етап (2000–2002 роки) пов’язаний із відновлювальними процесами у економіках двох країн. Темпи економічного зростання і в Росії, і в Україні закріпилися на додатних значеннях, але економічне зростання характеризувалося передусім активним імпортозаміщенням, у зв'язку з чим динаміка товарообігу між двома країнами була млявою, і, зазвичай, темпи його зростання були нижчими за темпи зростання економік двох країн. Останній, третій етап (2003–2007 роки) знаменує активне зростання товарообороту, зумовлене неспроможністю національних економік забезпечити швидке зростання внутрішнього попиту власними ресурсами, а також пошуком виробниками нових ринків збуту. При цьому динаміка українського експорту до Росії суттєво перевищувала динаміку російського імпорту з України, навіть незважаючи на підвищення вартості критичного імпорту (передусім газ і нафта) для України упродовж 2006–2007 років, а також на російські обмеження на імпорт низки товарів (передусім на м’ясну та молочну продукцію на початку 2006 року).

У 2006 р. Україні вдалося подолати негативні тенденції у розвитку відносин з Російською Федерацією. Проведено перше засідання Комітету з питань економічного співробітництва Українсько-Російської міждержавної комісії і узгоджено шляхи вирішення основних питань двосторонніх відносин. Вдалося втримати від падіння темпи зростання експорту вітчизняної продукції до Російської Федерації, вирішено питання експорту до Росії м’ясо-молочної продукції, повністю забезпечено нашу державу енергетичними ресурсами. Затверджено “Программу сотрудничества Росийской Федерации и Украины в области исследования и использования космического пространства на 2007-2011 годы”.