6. Лінгвоконцептологія: завдання та головні поняття.

Наприкінці 90-х р. р. ХХ ст. у складі когнітивної лінгвістики виокремилася нова галузь - лінгвоконцептологія, метою якої став опис концептів і мовних засобів їхньої репрезентації. Завданнями лінгвоконцептології є: 1) дослідження процесів концептуалізації світу;

2) аналіз залежності концептуалізації від різноманітних чинників: етносвідомості, соціуму, культури; 3) визначення параметрів концептосистеми і її зв'язку з концептуальною й мовною картинами світу;

4) опис констант культури як системи культурних концептів народу;

5) обгрунтування поняття концепту, його співвідношення з поняттям і значенням; 6) з’ясування структури концепту; 7) вироблення методики концеп­туального аналізу; 8) створеннями типології концептів;

9) характеристика текстових і художніх концептів у творах і творчості майстрів слова тощо.

Головним поняттям лінгвоконцептології є концептуалізація - один із процесів пізнавальної діяльності людини, що полягає в осмисленні й упорядкуванні результатів внутрішнього рефлексивного досвіду людини й уявлень про об'єкти, явища дійсності та їхні ознаки.

Концептуалізація сприяє формуванню концептуальної системи, складниками якої є концепти - інформаційні структури свідомості. Дослідники вважають, що концептуалізація є результатом довербальної стадії розвитку людини.

Лінгвісти та психологи функціональної орієнтації уважають, що дитина

Опановує і поповнює концептосистему протягом життя як на підставі мови, так і власної взаємодії з довкіллям за допомогою органів чуття. Концептуалізація здійснюється у процесі соціалізації дитини.

Культура, до якої занурений індивід, також опосередкує процеси концептуалізації, формуючи снмвольну мережу матеріального й духовного рівнів і визначаючи оцінки, норми, цінності, життєдіяльність людини в певному культурному й соціальному середовищі. Мовна й культурна ідентичність у процесах концеп­туалізації є визначальними і взаємно детермінованими. Концепт є «головним осередком культури в ментальному світі людини», тим, через посередництво чого людина входить до культури і впливає на неї [Степанов].

Результатом концептуалізації є формування концептуальної системи -- системи концептів у свідомості людини або колективній свідомості етносу, що відтворює у вигляді структурованих й упорядкованих знань уявлення про світ. Концептуальна сисчема фіксує інформацію, яка поступає до неї в мовній і невербальній формі різним шляхом: від органів чуття, у результаті осмислення, на підставі інтуїції.

У межах концептуальної системи представники когнітивної семантики виокремлюють концептуальні сфери, або домени. Вони репрезентують певну предметну галузь (наприклад, рослин, тварин, політики, музики тощо). Колективна концептосистема представлена в етносвідомості як узагальнення колективного досвіду певного етносу. У такому розумінні поняття концептуальної системи в російській гуманітарній традиції відповідне терміну «концептосфера», уведеному Д. Лихачовим, який розглядав її як сукупність концептів нації й зауважував, що чим багатшими є культура нації, її фольклор, література, наука, образотворче мистецтво, історичний досвід, релігія, тим багатшою є концептосфера народу.

Фрагментом концептосистеми є концептуальна картина світу. Термін «картина світу» вперше застосовується фізиком В. Герцем на межі XIX і XX ст. у значенні сукупності внутрішніх образів зовнішніх об'єктів, які служать для виведення логічних суджень щодо поведінки цих об'єктів. До логіки й філософії термін «картина світу» був транспонований

Л. Вітгенштейном. Згодом картина світу перетворюється на універсальну категорію природничих і гуманітарних наук.

Останнім часом під впливом комп'ютерної науки картина світу замінюється термінами «когнітивна модель світу», «ментальна репрезентація», які позначають універсальне концептуальне представлення дійсності в різноманітності її зовнішніх і внутрішніх зв'язків, що існує у вигляді певної системи понять (час, простір, причина, наслідок, число, частина й ціле тощо). У системах штучного інтелекту картина світу перетворюється на модель репрезентації знань в інтелектуальному середовищі і служить для розв’язання інтелектуальних завдань.

Дослідники розмежовують мовну й концептуальну картини світу. Положення про існування мовної картини світу належить В. фон Гумбольдту, який вважав, що за допомогою мови людина здійснює інтерпретацію світу, що зумовлює утворення його картини.

Межа між концептуальною й мовною картинами світу є нечіткою через неможливість відокремлення процесів когніції відь вербалізації [Уфимцева].

У науковій літературі висувається положення про те, що мовна картина світу передує концептуальній і формує її, тому що людина здатна розуміти світ і саму себе завдяки мові; саме в мові закріплюється суспільно-історичний досвід.. Мовна картина як фіксація результатів концептуалізації та категоризації світу в колективній свідомості детермінує пізнавальні механізми індивіда.

Відкритим залишається питання щодо взаємодії мовних знань і концептуальної організації свідомості в пізнавальних процесах.