47. Основні закони діалектики, їх світоглядне та методологічне значення.

Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії. Вони (закони), власне, формують предмет теорії як спосіб зв'язку між категоріями, що є фундаментальними поняттями, які відображають різноманітні аспекти процесу розвитку. Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку. Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.

а) Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін Якість — це така категорія, яка описує визначеність предмета, і яку не можна відділити від існування самої речі. Ця визначеність (цілісність) проявляється через діалектичну єдність суттєвих властивостей, їх граней, які відрізняють дану річ від інших. Кількість і якість виступаютьлишеяксторони, протилежності речі, що завжди перебувають у діалектичній єдності. Певній якісній визначеності предмета завжди відповідає не абияка кількісна визначеність, а лише необхідна. Тобто, якість і кількість перебувають завжди у єдності і взаємодії. В межах певної якісної визначеності кількість може коливатися в рамках міри, не змінюючи якості речі. Міра — це не що інше, як конкретна межа існування речі в певній якості. Вихід за її межі призводить до якісної зміни речі, тобто перетворення її в щось інше (до нового співвідношення якості й кількості, нової міри).

б) Закон єдності і боротьби протилежностей даний закон вказує на джерело руху, джерело розвитку предметів, процесів і явищ. Згідно з ним найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність. Це означає, що вони складаються з однієї чи більше пар протилежностей, полярних начал (плюс і мінус, притягування і відштовхування, асиміляція і дисиміляція, ворогуючі сторони у війні, гуманне і антигуманне, прекрасне і потворне, істина й омана та ін.).

в) Закон заперечення заперечення Кожна з протилежностей предметає носієм заперечення. Оскільки кожна річ, крім основних (ведучих), має ще й неосновні протилежності, а значить і суперечності, є їх сукупністю, то це значить, що і заперечень всередині предметів, процесів, явиш теж багато. Проте при дослідженні напряму розвитку важливо дослідити відношення тієї сторони речі до своєї протилежності, яка є носієм майбутнього. Заперечення проявляється всередині речі. Воно існує до того часу, доки існує сама річ. У кінцевому підсумку це заперечення призводить до перетворення речі в свою протилежність, до появи нової речі. На основі цієї речі теж може виникнути й виникає наступне (друге) заперечення.

48. Категорії як загальні форми відображення буття, його пізнання і перетворення

Філософія фіксує за допомогою категорій найбільш загальні властивості, зв'язки і відношення речей, закономірності розвитку, які діють і в природі, і в суспільстві, і в людському мисленні. Категорії філософії є підсумком пізнання, узагальненням досвіду пізнання і практики всієї попередньої історії людства. В історії філософської думки змінювались і роль, і місце окремих категорій; особливо рухомим є зміст категорій. Оскільки категорії відображують загальні властивості матеріального і духовного світу, то їх застосовують для дослідження явищ природи, суспільства і мислення. Категорії діалектики відрізняються від загальних понять окремих наук тим, що коли останні застосовані тільки в певній сфері мислення, то філософські категорії як методологічні принципи пронизують всю тканину наукового мислення, всі галузі знання. Категорії філософії, постійно акуму-люючи результати розвитку окремих наук, тим самим збагачують свій власний зміст. Разом з тим ніякі окремі науки не можуть обійтись без загальних філософських категорій.Отже, філософські категорії суттєво відрізняються від категорій конкретних наук. Ця відмінність полягає в тому, що філософські категорії відображують не просто суттєві властивості і зв'язки явищ об'єктивного світу, а найбільш загальні властивості і зв'язки, що притаманні усім матеріальним процесам. Наприклад, категорія "матерія" відображує таку загальну властивість процесів і явищ, як їх об'єктивне існування, що характеризує усі матеріальні тіла. Звідси випливає велика методологічна цінність філософських категорій для всіх наук. Вони застосовуються в пізнанні у будь-якій сфері дійсності.Категорії конкретних наук відображують основні властивості невеликого класу предметів і явищ, вони охоплюють у процесі пізнання лише якусь їх групу, частину. Наприклад, така категорія, як спадкоємність стосується не всього матеріального світу, а лише розвитку живих організмів; категорії ізотопу, ізомерії, атомної ваги застосовуються тільки до хімічних процесів. Отже, категорії конкретних наук не мають того загального характеру, який притаманний філософським категоріям. Усі філософські категорії і категорії конкретних наук мають цілий ряд особливостей. По-перше, вони об'єктивні за своїм змістом, оскільки в них відображуються якісь властивості, відношення і зв'язки явищ об'єктивного світу. Вони формуються не в результаті чисто розумової діяльності людини, а в процесі тривалого пізнання об'єктивного світу. Але хоча вони об'єктивні за змістом за своєю, формою вони суб'єктивні, оскільки є продуктом абстрагуючої діяльності людського мислення, і в цьому полягає їх друга особливість.Третьою важливою особливістю категорій є те, що вони за своєю сутністю мінливі і рухломі, тобто не є якимось застиглим і незмінним знанням. Рухомість і мінливість логічних категорій випиває з того, що мінливий, рухомий сам матеріальний і духовний світ. Рухомість, мінливість понять, категорій виявляється: ♦ По-перше, в тому, що з розвитком пізнання і його заглибленням змінюється зміст понять і категорій. Вони безперервно збагачуються новим змістом. ♦ По-друге, рухомість і гнучкість категорій виявляється в тому, що можуть виникати нові категорії і зникати старі. ♦ По-третє, категорії в процесі пізнання взаємопов'язані і знаходяться в складній взаємодії. Існування окремих, відмежованих один від одного в просторі і часі предметів і явищ, що мають індивідуальну якісну і кількісну визначеність, характеризується категорією одиничного. В категорії одиничного фіксуються окремі речі та явища, які характеризуються відповідними просторовими й часовими межами. Ця категорія виявляє те, що відрізняє один об'єкт від іншого, що властиве тільки даному об'єкту. Будь-який предмет і процес є тільки моментом якоїсь цілісної системи. Жодна річ, жодне явище не існують самі по собі. Спільність властивостей і відношень речей виявляється у категорії загального. Категорія загального відображує подібність властивостей, сторін об'єкта, зв'язок між елементами, частинами даної систем. Всякий об'єкт є єдністю загального і одиничного.

49. Проблема пізнання Пізнання спрямоване на придбання знання, його постійне поглиблення, розширення і вдосконалення. Це така взаємодія об'єкту і суб'єкта, результатом якого є нове знання. У пізнанні існують різні рівні: чуттєве, раціональне, емпіричне і теоретичне. Основними формами пізнання є наступні: буденно-практичне пізнання, що поставляло елементарні відомості про природу, а також про самих людей, умови їх життя, спілкування, а також одна з історично перших форм - ігрове пізнання. Великий крок в розвитку теорії пізнання і методології був зроблений у філософії Нового часу (XVII - XVIII вв.), де проблема пізнання стала центральною. Процес пізнання став предметом спеціального дослідження (Декарт, Локк, Лейбніц), були розроблені емпіричний (індуктивний), раціоналістичний і універсальний методи (відповідно Ф. Бэкон, Декарт, Лейбніц), закладені основи математичної логіки (Лейбніц). Але найдокладніше і глибоко діалектика і діалектичний метод (розгляд руху думки в протиріччях: теза - антитезис - синтез) був розроблена Гегелем. Він представив її як систему субординированных категорії, обгрунтував положення про збіг діалектики, логіки і теорії пізнання, показав велике значення діалектичного методу в пізнанні, дав систематичну критику метафізичного методу мислення, обгрунтував процесуальний і конкретний характер істини. Досить адекватно і змістовно проблеми пізнання ставляться і вирішуються у рамках діалектико-матеріалістичної теорії пізнання (розвиненою Марксом і Енгельсом) : а)Пізнання - активний, творчий, суперечливий процес віддзеркалення дійсності. б) Процес пізнання є взаємодія об'єкту і суб'єкта в)Теорія пізнання як сукупність знань про пізнавальний процес в його загальних характеристиках є вивід, підсумок усієї історії пізнання і ширше - усієї культури в цілому. г)Найважливіший принцип діалектико-матеріалістичної гносеології - єдність (збіг) діалектики, логіки і теорії пізнання, але розвинений на основі матеріалістичного розуміння історії. д)Елементи діалектики, будучи віддзеркаленням загальних законів розвитку об'єктивного світу, являються, тим самим, загальними формами мислення, універсальними регулятивами пізнавальної діяльності в цілому, утворюючи у своїй сукупності діалектичний метод. е)Діалектико-матеріалістична теорія пізнання - відкрита, динамічна, безперервно така, що оновлюється система. З пізнанням у філософії пов'язано спеціальна дисципліна - "гносеологія" (знання), яка інтерпретується в двох основних значеннях: а) вчення про загальні механізми і закономірності пізнавальної діяльності як такої; б) філософська концепція, предметом дослідження якої є одна форма пізнання - наукове пізнання. Предметом теорії пізнання (гносеологія) як філософської дисципліни являються: природа пізнання як цілого, його можливості і межі, відношення знання і реальності, знання і віри, суб'єкта і об'єкту пізнання, істина і її критерії, форми і рівні пізнання, його соціокультурний контекст, співвідношення різних форм знання. Теорія пізнання тісно пов'язана з такими філософськими науками, як онтологія - вчення про буття як таке, діалектика - вчення про загальні закони буття і пізнання, а також з логікою і методологією. Суб'єктом теорії пізнання є людина, як громадська істота.Методами гносеологія (теорії пізнання), за допомогою якої вона досліджує свій предмет, являються передусім філософські методи - діалектичний, феноменологічний, герменевтика; також загальнонаукові методи - системний, структурно-функциональный, синергетичний, інформаційний і імовірнісний підходи; загальнологічні прийоми і методи : аналіз і синтез, індукція і дедукція, ідеалізація, аналогія, моделювання і ряд інших. Агностицизм (недоступний пізнанню), філософське вчення, згідно з яким не може бути остаточно вирішене питання про істинність пізнання, отримана об'єктивна характеристика навколишнього людини дійсності. Найбільш послідовно в історії філософії Агностицизм проведено в системі Юма. Стверджуючи, що єдиним джерелом пізнання є досвід, Юм виходив з неможливості стягнути його перевірку, а звідси випливала, на його думку, і неможливість встановити адекватність між даними досвіду і об'єктивним світом. Наприклад, поняття причинності виникає як результат багаторазового повторення прямування одного явища за іншим. Узагальнюючи цю повторюваність, мислення робить висновок про існування причинно-наслідкового зв'язку між відповідними явищами. Однак в дійсності, Юм вважав, такий висновок є лише продукт мислення. Аналогічним чином і всі пізнання має справу лише з досвідом і принципово не може вийти за його межі, а тому не може судити про те, яке відношення між досвідом і реальністю.