2. Понятійно-термінологічна система дослідження

Організація рекреаційної діяльності носить комплексний характер, так як в будь – якій рекреаційній системі у взаємодію вступають: група відпочиваючих, проривні комплекси, інфраструктура, сфера обслуговування, виробнича сфера, трудові ресурси, система розселення. Міждисциплінарні дослідження рекреаційних проблем в сучасних умовах перетворення наукових знань із тенденції в закономірність прискорили процес виявлення специфічного об'єкта пізнання і формування на його основі предмету рекреаційної географії.

Рекреаційна географія – галузь географічної науки, що вивчає закономірності формування, функціонування, динаміки та розміщення територіальних рекреаційних систем усіх типів і рангів.[ 14, с.6]. Першими за розробку рекреаційних проблем в географії взявся колектив відділу рекреаційної географії (завідуючий відділом – В.С. Преображенський), і економічної географії (завідуючий відділом – А.А.Мінц). Сучасна рекреалогія значною мірою мірою спирається на теоретичну базу, напрацьовану такими радянськими географами, як М.С.Мироненко, Ю.О.Вєдєніним, І.І.Пірожніком, І.Д.Родічкіним, І.Т.Твєрдохлєбовим, а також українськими науковцями Л.О.Багровим, О.О. Бейдиком, М.І.Долішнім, Т.Ф.Панченко, М.П.Крачило, Н.В.Фоменко.

Під об'єктом рекреації слід розуміти матеріальні предмети, системи, процеси і явища, а також ідеальні стандарти, які є умовами реалізації різноманітної рекреаційної діяльності людини. До них відноситься інфраструктура, сфера обслуговування, трудові ресурси і т.д.

Під суб'єктом рекреації слід розуміти людей, які ведуть рекреаційну діяльність на основі стандартів своєї соціокультурної освіти – системи, середи. Так відбувається вибір для освоєння в рекреаційних цілях, виявлення домінуючого типу рекреації і того, що є рекреаційними ресурсами на даному етапі.

Під рекреаційною діяльністю розуміється різноманітна діяльність людей, орієнтована на відновлення сил слідуючи стандартам своєї соціокультурної освіти. Сюди входить добовий, тижневий, квартальний, річний та життєвий цикли рекреації. Не всі вони є предметом дослідження рекреаційної науки, але всі вони є проявом рекреаційної діяльності.

Рекреація (з лат.recreatio - відновлення)являє собою процес відновлення фізичних, духовних і психічних сил людини. Авторами цього визначення є вчені Московського університету М.С.Мироненко та І.Т. Твєрдохлєбов (1981рік). Людина досить винахідлива у характері своєї діяльності у вільний час і в залежності від власних інтересів і можливостей обирає той або інший вид відпочинку.

Рекреація відноситься до такого виду діяльності, який стає необхідною умовою існування людини, засобом компенсації напруги, відновлення працездатності і умовою самого продовження виробництва. Основна її задача – відновлення і розвиток фізичних і психічних сил людини кожного члена суспільства, всебічний розвиток його духовного світу. При цьому найвищою необхідністю, яка повинна бути задоволена в першу чергу є розвиток духовного світу людини, його творчого потенціалу.

Найважливішою умовою рекреації є її прив'язаність до певної території, простору, який може бути локальним( читальна зала, пляж), або охоплювати цілі географічні регіони( для туристичних поїздок та путівок). На цій особливості рекреації базуєтьсь рекреаційне зонування, тобто виділення певних зон для різноманітних видів відпочинку. Діяльність відпочиваючих людей (рекреантів) відбивається на природній середі, ландшафтах.

Відпочинок – це не тільки переміщення в приємне, але віддалене місце, скільки пошук різноманітності. Прагнення до різноманітності – найбільш загальна і значуща характеристика рекреації. Для щорічного відпочинку не обов'язково кудись їхати – необхідно лише кардинально змінити спосіб життя без переїзду з основного місця проживання.[ 8].

Реалізація туристичних послуг неможлива без наявності певних туристичних ресурсів. Рекреація являє собою об'єктивно зумовлений процес затрат суспільної праці, спрямований на відновлення сил людини. Рекреація виконує такі функції як укріплення здоров'я людини, задоволення її соціально – культурних потреб, відновлення фізичних і психологічних сил. Вирішення цих задач можливе лише при наявності рекреаційних ресурсів та їх освоєння. Рекреаційні ресурси – матеріальна передумова формування рекреаційної галузі народного господарства, її ресурсна база. Вони вимагають бережливого і економного ставлення. Весь комплекс туристичних ресурсів можна поділити на 3 основні види :

1. Природно - кліматичні ресурси (кліматичні, бальнеологічні, рельєф, водні ресерси тощо);

2. Історико – культурні ресурси (історичні, археологічні, монументальні, історико – архітектурні);

3. Туристична інфраструктура, що включає соціально – економічні умови та ресурси, які задовольняють життєві потреби туристів під час подорожі (засоби розміщення, заклади харчування та розваг, транспорт, засоби комунікації та зв'язку).[15, с.26].

Кожний із них відіграє певну роль у формуванні галузевої і територіальної організації рекреаційних комплексів. Під природними рекреаційними ресурсами необхідно розуміти фактори, речовини і властивості компонентів природного середовища, які мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні і кількісні параметри: використовуються або можуть використовуватись для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровчі фактори багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (лікувальні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, природоохоронні території.[ 9 ,с.20]. Саме кліматичні природні ресурси визначають просторову організацію відпочинку.

Історико – культурні рекреаційні ресурси – це культурна спадщина, створена людиною, яка має суспільно – виховне значення і представлена сукупністю пам'яток матеріальної та духовної культури ( історико – архітектурні та історичні пам'ятки, унікальні споруди, пам'ятки народної творчості) у процесі історичного розвитку і є об'єктом туристського інтересу.

Туристична інфраструктура – сукупність додаткових структур, що забезпечують стабільне функціонування туристичних комплексів. Вона включає систему шляхів сполучення, закладів розміщення, транспортних засобів, комунальне обслуговування, а також соціокультурне середовище, що їх оточує [15,с.35].

Рекреаційна мережа – сукупність розташованих в країні( республіці, області, районі) рекреаційних закладів. До них відносяться заклади лікувально – оздоровчого відпочинку, спортивного і лікувального туризму. Заклади лікувального відпочинку – санаторії, профілакторії, санаторії – профілакторії, пансіонати з лікуванням, будинки і бази відпочинку, окремо функціонуючі, курортні поліклініки, водо – і грязелікувальні, оснащені серйозною матеріальною базою. Це обумовлено тим, що відпочинок рекреантів в них поєднується з лікуванням, яке потребує серйозного медичного оснащення[8].

У зв'язку з тим, що потреби в рекреаційному оздоровленні утворюють єдину систему, задоволення їх можливе лише на основі скоординованих дій лікувально – оздоровчих, санаторно – курортних закладів з роботою об'єктів соціальної інфраструктури. Тому можна повністю підтвердити класифікацію функцій рекреаційної діяльності, подану Мироненко М.С. та Твердохлєбовим І.Т. До таких можна віднести оздоровчу, медико – біологічну, соціально – культурну і економічну функції.

Медико – біологічна функція полягає в санаторно – курортному лікуванні, оздоровча функція – в знятті виробничої і невиробничої психофізіологічної втоми. Соціальо – культурна функція зумовлена культурними і духовними потребами населення( пізнання навколишнього середовища, духовне спілкування з природою, культурно – історичними і соціально – економічними цінностями). Що стосується економічної функції, то основне тут – просте і розширене відтворення основної виробничої сили суспільства – людини.[9]

Сутність освоєння рекреаційних ресурсів полягає в корисному впливі їх на відтворення життєвих сил людини. Це викликає необхідність більш уважного вивчення особливостей характеру праці в сфері рекреаційного обслуговування. У процесі надання рекреаційних послуг одночасно задіяні рекреаційні ресурси і праця робітників галузі. На відміну від праці у сфері матеріального виробництва, вона спрямована безпосередньо на людину. Таким чином, рекреаційні послуги необхідно розглядати як органічну єдність корисної дії споживчої вартості природних рекреаційних ресурсів і живої праці робітників рекреаційних установ та інших інфраструктурних установ.

Такими чином, можемо зробити висновок, що туристсько – рекреаційні ресурси - це об'єкти та явища природного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формуванню рекреаційних районів; сукупність природних, природно – технічних, соціально – економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та психологічних сил людини, надання рекреаційно – туристських і курортно – лікувальних послуг.

Понятійно-термінологічний апарат географії туризму зазнав особливих змін упродовж функціонування України як незалежної держави у зв'язку з розробленням нормативно-законодавчих актів і документів, що стосуються розвитку туризму, де використовуються окремі терміни, пов'язані з туризмом, і розкривається їх зміст. Низка понять і термінів міститься в Законі України "Про туризм". Найважливіші з них:

— туризм — тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною або професійно-діловою метою без зайняття оплачуваною діяльністю;

— турист (мандрівник) — особа, котра здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою від 24 год. до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін;

— туристична діяльність — діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог цього Закону й інших актів законодавства України;

— екскурсійна діяльність — діяльність, спрямована на організацію подорожей, що не перевищують 24 год., у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури, природи, музеями, визначними місцями тощо;

— туристичні ресурси — сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних і соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста;

— суб'єкти туристичної діяльності — підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, котрі зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг;

— туристична індустрія — сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати" підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів;

— туристичні послуги — послуги суб'єктів туристичної діяльності стосовно розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг, спрямовані на задоволення потреб туристів;

— туристичний продукт — комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі;

— туристський ваучер (путівка) — документ, що підтверджує статус особи чи групи осіб як туристів, оплату послуг або її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг;

— тур — туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг (бронювання, розміщення, харчування, фахові знання про країну (перебування);

— гід (екскурсовод) — особа, котра володіє фаховою інформацією про країну (місцевість) перебування, визначні місця, об'єкти показу, а також мовою цієї країни чи мовою іноземних туристів, яких приймають, або загальнозрозумілою для них мовою надає екскурсійно-інформаційні, організаційні послуги та кваліфіковану допомогу учасникам туру в межах договору про надання туристичних послуг. Гід-індивідуал здійснює функції лише на підставі ліцензії;

— ліцензія на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг, — спеціальний дозвіл, який підтверджує право його власника на здійснення відповідного виду або комплексу видів діяльності, визначених цим Законом, іншими актами законодавства України;

— сертифікат відповідності — документ, Що підтверджує якість туристичних послуг та їх відповідність конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Зміни у понятійно-термінологічному апараті географії туризму, пов'язані з нормативно-законодавчими актами і документами, не лише продовжують відбуватися, а й будуть інтенсифікуватися у найближчій перспективі в зв'язку з перетворенням туризму в планетарне явище з яскраво вираженими ознаками глобалізму в усіх його виявах.

Наукова мова географії туризму перебуває на стадії трансформації у зв'язку зі сучасними особливостями формування української термінології.

Назвемо й інші особливості формування понятійно-термінологічного апарату географії туризму, пов'язані з історією розвитку суспільства, науки, культури, економіки загалом, а також самої географії туризму. Аналіз перелічених особливостей дає підставу дійти висновку, що вони мали вплив не лише на численність і розмаїття термінів, а й на їх структуру, формування окремих понятійно-термінологічних систем географії туризму.

Оскільки, як уже зазначалось, географія туризму — це наука географічна, то вона використовує значну кількість термінів, спільних для всіх географічних наук. Такі терміни об'єднуються в понятійно-термінологічну систему "Географія". Особливе значення має понятійно-термінологічна підсистема "Географічні відношення".

Отже, географія туризму як географічна наука може використовувати багату понятійно-термінологічну систему "Географія" у дослідженнях, розробленні та збагаченні власної теоретичної бази, подальшому розвитку цієї важливої й цікавої галузі знань. "Географія туризму" широко використовує такі понятійно-термінологічні системи, як "Політика", "Міжнародні відносини", "Економіка", "Культура", "Релігія".

Понятійно-термінологічна система "Географія туризму" почала формуватися з появою аналогічного терміна, що стало юридичним свідченням народження нової науки. До її складу входять такі терміни:

— об'єкт дослідження географії туризму (людина, групи людей, сфера туризму та розмаїття взаємозв'язків і взаємовідношень між ними);

— предмет дослідження географії туризму (територіальна організація сфери туризму, особливості життєдіяльності людини і груп людей у цій сфері в конкретних геопросторово-часових координатах та в умовах соціального рекреаційного часу і соціального рекреаційного простору);

— туристично-географічні об'єкти (об'єкти туристичних ресурсів, підприємства, організації, установи, необхідні для здійснення туристичної діяльності);

— туристична поведінка людини, різних груп людей, суспільства у конкретних геопросторово-часових координатах;

— туристична інфраструктура (сукупність готельних та інших споруд, які забезпечують туристичну життєдіяльність людини, груп людей, суспільства);

— територіальні туристичні системи (ТТС), до складу яких входять: функціональне ядро — сукупність закладів, що здійснюють головну функцію системи, — надання туристичних послуг населенню (туристичні ресурси — природні об'єкти, зокрема заповідники, заказники; історичні, наприклад, замки, укріплення; архітектурні, такі як зразки середньовічних міст; сакральні, наприклад, церкви, монастирі, лаври); сукупність закладів, установ і підприємств туристичної інфраструктури (наприклад, транспортна інфраструктура); сукупність закладів, установ і підприємств, що виконують периферійні функції стосовно ядра системи (навчальні заклади, які готують спеціалістів для праці у сфері туризму та ін.); сукупність закладів, інституцій управління туристичним життям і діяльністю. Зазначимо, що територіальні туристичні системи можуть мати власні назви, які залежать від розмірів території (наприклад, Західний туристичний район).

Географія туризму має багатий і різноманітний понятійно-термінологічний апарат, який безперервно розвивається й удосконалюється.

Основним методом у географії, отже, і в географії туризму як у важливій географічній дисципліні, є геометод. Для географічних наук, у тому числі й для географії туризму, характерне застосування геопросторової парадигми. Оскільки географія туризму відноситься до соціальних наук, то соціальний підхід повинен бути визначальним.

Географія туризму перебуває у пошуках власної нової парадигми, яка повинна містити елементи нових знань різних наук, у тому числі й наук, які скурпульозно вивчають саму людину.

Тому, незважаючи на те, що методологія географії туризму охоплює геопросторову парадигму, соціальний підхід та інші засоби, вона ще потребує збагачення, нових методів, нових прийомів і для цього повинна розвивати не лише власну теорію, а вчасно вивчати і використовувати все найцінніше з інших наук.

Географія туризму використовує багатий арсенал методів. Чільне місце з-поміж використовуваних методів посідає системний підхід.

Уміння проводити туристично-географічні дослідження зі застосуванням системного підходу — обов'язкова умова підготовки соціогеографи, основним науковим інтересом якого є географія туризму, а також спеціаліста сфери туризму, котрий повинен добре володіти туристично-географічними знаннями.

До методів дослідження географії туризму входять також давні традиційні та нові методи зі застосуванням сучасних, технологій збирання й оброблення інформації, загальнонаукові, міжпредметні методи і методи, що використовуються в географічних науках, у тому числі в географії туризму.

Сучасні теоретичні та практичні проблеми становлення і подальшого розвитку географії туризму, їх характер — це своєрідний критерій рівня розвитку цієї галузі знань.

Подальший розвиток понятійно-термінологічного апарату становить чи не найбільшу теоретичну проблему сучасної географії туризму.

Вагоме завдання, що постає перед ученими цієї галузі знань — створення підручників з географії туризму українською мовою. Для підготовки висококваліфікованих дослідників цієї проблеми і педагогів доцільно, щоб на географічних факультетах були створені кафедри географії туризму. Важливою теоретичною проблемою і настільки ж складною є розроблення концепції територіальної організації туристично-географічної життєдіяльності людини.

Розв'язання туристичного районування України має неабияке практичне значення. Адже виважена економічно і соціально доцільна регіональна стратегія розвитку держави можлива лише за умов урахування туристичного районування.

Значної уваги потребують пошук методів і систем показників для обґрунтування закономірностей науки "Географія туризму", виявлення потреби у туристичних спорудах, випуску туристичної літератури, детальне вивчення особливостей довкілля людиною при здійсненні подорожей в умовах адаптації до навколишнього середовища в конкретних геопросторово-часових координатах, дослідження особливостей формування ТТС та ін.

Хоча географія туризму сформувалася як самостійна галузь знань, надзвичайно гостро постає проблема уточнення "паспортних" даних цієї науки — предмета географії туризму, конкретизація завдань цієї галузі знань.

Необхідно розв'язати теоретичні проблеми географії туризму: розроблення теоретичних узагальнень соціальних, економічних, екологічних та інших чинників форм просторової організації географії туризму, дослідження туристично-географічних аспектів індивідуального та суспільного здоров'я, а також практичне завдання висвітлення суспільної (соціальної) ролі туризму в незалежній Україні, піднесення цієї ролі на належний рівень у межах держави загалом і в окремих її регіонах. Не менш важливо розкрити ту особливу роль географії туризму, яка їй належить у вихованні підростаючого покоління, у розв'язанні проблем охорони здоров'я, боротьбі з бідністю та соціальними недугами сучасного суспільства.

З-поміж найважливіших практичних сучасних туристично-географічних проблем сьогодення вирізняються такі: вивчення особливостей поведінки населення окремих країн і всього світу в сфері туризму; дослідження сучасної і створення нової, ефективнішої територіальної організації туристичної сфери; аналіз стану економіки туризму та готельного бізнесу в різних країнах і регіонах світу, оцінка їх ролі у житті людей різних національностей; визначення територіальних аспектів розвитку туризму в контексті еволюції релігії та культури в різних етнічних спільностях; дослідження змін окремих туристично-економічних ознак територіальних суспільних систем у процесі історичного розвитку (розвиток конкретних видів туризму, ставлення населення до туризму як до економічної діяльності, впливу розвитку економіки туризму на формування особливостей господарської діяльності, культури та їх сукупного значення для суспільного розвитку території), прогноз нових стандартів туристичних послуг на найближчу та віддаленішу перспективу.

На нашу думку, серед практичних завдань географії туризму особливу увагу слід приділити належній оцінці її міжнародного значення як виду економічної діяльності.

Наголосимо, що знання з географи туризму необхідні також і вчителям загальноосвітніх шкіл. Вони дадуть їм змогу глибше пізнати і довести до розуміння учнів географічні закономірності рекреаційних явищ у земному просторі, усвідомити особливості сучасної туристичної поведінки населення. Крім того, саме ці знання сприятимуть вихованню толерантності у підростаючого покоління.

"Географія туризму" — самостійна галузь знань, яка входить до системи соціально-географічних наук. Вона не лише має власний об'єкт, аспект, метод, мету, завдання і предмет дослідження, а й об'єднує науковців-дослідників, котрі іменують себе туризмогеографами (соціогеографами). Ця наука володіє всіма атрибутами, що виокремлюють ЇЇ з-поміж інших.

Надзвичайно важливо розробити не тільки туристичне, а й рекреаційне районування. Під останнім розуміють поділ території на певні токсономічні одиниці, які відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння, охорони. Розрізняють кілька аспектів рекреаційного районування. Серед них — географічний, економічний, екологічний і соціальний. Географічний аспект полягає у виявленні особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації відпочинку, туризму, лікування, прогнозуванні перспективних функцій районів, напрямів, тенденцій і закономірностей рекреаційного освоєння.

Суть економічного аспекту полягає в координації розвитку рекреаційного обслуговування з іншими господарськими системами. Екологічний аспект передбачає створення передумов раціонального використання або консервації рекреаційних ресурсів. Однак чи не найважливіший — соціальний аспект, який полягає у виділенні рекреаційних районів у такий спосіб, щоб забезпечувалось оптимальне функціонування територіальної рекреаційної системи і виконання її цільової функції.

Суть генетичного принципу зводиться до виділення рекреаційних районів на основі врахування ретроспективних тенденцій розвитку рекреації і продовження їх на перспективу за темпами, що відбуваються.

Нормативний принцип полягає у досягненні мети максимального задоволення рекреаційних потреб суспільства при раціональному використанні рекреаційних ресурсів, підвищенні ефективності територіального поділу праці й інтеграції рекреаційних функцій. При цьому при виділенні рекреаційних районів беруть до уваги існуючий адміністративно-територіальний устрій.

Токсономічні одиниці рекреаційного районування відображають особливості територіальної організації рекреації.

Рекреаційний регіон — територіальна система, що об'єднує підсистеми тривалого і короткочасного відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, а також інфраструктурні рекреаційні системи, транспортне обслуговування, інженерне забезпечення.

Рекреаційний район — частина рекреаційного регіону, що охоплює курорти однакового профілю, зони відпочинку, центри туризму.

Рекреаційний підрайон — це частина рекреаційного району, яка об'єднує один або кілька курортів однакового профілю із зонами відпочинку і центрами туризму. Питання рекреаційного районування і територіальної організації функціонування рекреаційних об'єктів розробили у межах рекреаційної географії В. Преображенський, Б. Лиханов, Ю. Веденій.

Дуже поширене рекреаційне районування. Воно охоплює чотири рекреаційні регіони (Карпатський, Кримський, Дніпровсько-дністровський, Азово-Чорноморський), вісім рекреаційних районів (Одеський, Приазовський, Феодосійський, Ялтинський, Євпаторський, Придністровський, Донецький, Придніпровський).

Для того, щоб територіальні рекреаційні системи формувались, розвивались, доповнювались новими рекреаційними об'єктами, їх треба спочатку запроектувати. Лише їх ефективне розв'язання може зробити запроектовані територіальні рекреаційні системи життєздатними. До таких прикладних проблем рекреаційної географії належать:

— пошук оптимальних показників сучасного і можливого у перспективі функціонального використання рекреаційних територій;

— збагачення методу комплексної оцінки рекреаційних ресурсів та інженерно-будівельних умов району, в яких вони розташовані;

— розроблення нових методів (за умов переходу до ринкових відносин) визначення перспектив розвитку мережі установ лікування, відпочинку, туризму;

— прогнозування рекреаційних потоків і напрямів розвитку рекреаційних зон;

— встановлення оптимальних параметрів елементів територіальних систем;

— вивчення рекреаційної потреби і рекреаційного попиту населення та факторів, які впливають на їх динаміку;

— розроблення заходів, спрямованих на збільшення потенціалу рекреаційних ресурсів зокрема; особливу увагу слід приділити визначенню оптимального показника рекреаційного навантаження у різних територіальних системах.

Рекреаційне навантаження — це показник, який визначається кількістю рекреантів на одиницю площі за певний проміжок часу. Рекреаційне навантаження може бути критичним і нормативним. Критичне — таке навантаження, коли відбуваються деструктивні зміни природного середовища. Нормативне рекреаційне навантаження — це допустиме навантаження, яке не приводить до порушення стійкості природно-територіальних комплексів. За показником рекреаційного навантаження слід особливо стежити на територіях, що охороняються. Однак зі зростаючим забрудненням території України стійкість її природно-територіальних комплексів знижується. Це вимагає нових досліджень з метою уточнення показника рекреаційного навантаження та ін. Зазначимо, що низка прикладних питань рекреаційної географії розв'язується науковцями і проектантами науково-дослідних і проектних інститутів України в процесі проектування курортно-рекреаційних систем.