11.Загальнодидактичні принципи логопедичного обстеження та логопедичної роботи.

Научность и систематичность. Опора на программные требования по русскому языку, выход на программные знания умения, навыки. Концентризм расположения материала - система, которая предполагает постепенное расширение сведений о раннее изученном. Неоднократное возвращение к пройденному материалу делает доступным усвоение трудных понятий.

2. Принцип сознательности и активности обучения. Процесс коррекции должен обеспечивать понимание материала, сознательное отношение к учебе, развитие самостоятельности, умение активно использовать знания в повседневной практике. Реализация этого принципа обеспечивается рядом условий: отбор материала, методы и приемы организации работы на уроке.

3. Дифференцированный и индивидуальный подход. Дифференциация учащихся должна определяться несколькими факторами: возможностями детей в усвоении знаний, однородностью возникающих трудностей, причинами, лежащими в основе этих трудностей. Выделенные типологические группы могут меняться по составу в зависимости от характера изучаемого материала и по мере продвижения в преодолении дефекта. Сочетание дифференцированного подхода и индивидуальных приемов способствуют выравниванию отстающих учащихся и позволяют им включиться в коллективную работу наравне с другими

12.Спеціальні принципи обстеження та логопедичного впливу

1. Системность. Предполагает воздействие на все стороны речевой функциональной системы.

2. Комплексность. Необходимость проанализировать как речевые и неречевые симптомы, данные медицинского и психологического обследования, соотнести уровень развития познавательной деятельности и особенности сенсомоторного развития, общие и специфические закономерности развития детей с особыми потребностями

. 3. Принцип развития. Учет последовательности появления форм и функций речи в онтогенезе, установление механизмов и этиологии речевых нарушений, выделение ведущих расстройств, соотношение речевой и неречевой симптоматики.

13.Етапи логопедичного впливу

етапи: обстеження, підготовчий, етап постановки звуку, автоматизація звуків, диференціація звуків.

15Клініко -педагогічна класифікація мовленнєвих розладів.

а сьогодні існує дві класифікації мовленнєвих порушень — клініко-педагогічна і психолого-педагогічна (педагогічна). Між цими класифікаціями немає суперечностей — вони ніби доповнюють одна одну і відображають певний підхід до конкретного мовленнєвого порушення і вибір відповідних засобів його корекції. Ці класифікації розроблені переважно щодо первинного порушення мовлення у дітей, тобто до таких дітей, у яких немає порушень слуху й інтелекту.

У клініко-педагогічній класифікації, на відміну від чисто клінічної, виділені види мовленнєвих порушень суворо не прив'язуються до тих чи інших форм захворювання. Провідна роль належить психолінгвістичним критеріям. На їх основі картина мовленнєвого порушення описується в термінах і поняттях, які допомагають логопеду зосередити увагу на тих особливостях мовленнєвого порушення, які повинні стати об'єктом саме логопедичного впливу.

Усі види мовленнєвих порушень, які розглядає клініко-педагогічна класифікація, слід поділити на дві групи: порушення усного мовлення і порушення писемного мовлення.

Порушення усного мовлення, в свою, чергу, поділяються на два типи: 1) порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення вимовної сторони мовлення і 2) структурно-семантичне (внутрішнє) системне, або поліморфне, порушення мовлення.

Фонаційні (від грец. — звук, голос; фонація — голосоутворення) мовленнєві розлади диференціюються залежно від ураження тієї чи іншої ланки: а) голосоутворення; б) темпоритмічної організації висловлювання; в) інтонаційно-мелодичної; г) звуковимоної. Ці розлади можуть бути як самостійними, так і в різний сполученнях. Залежно від цього виділяються такі види порушень мовлення.

- афонія, дисфонія - відсутність або порушення голосу;

- брадилалія - патологічно уповільнений темп мовлення;

- тахілалія - патологічно пришвидшений темп мовлення;

- заїкання - порушення темпоритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовленнєвого апарату;

- дислалія - порушення вимовної сторони мовлення за нормального слуху і збереженої інервації мовленнєвого апарату;

ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними вадами мовленнєвого апарату;

- дизартрія - порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатньою інервацією мовленнєвого апарату. Порушення структурно-семантичного оформлення висловлювання;

- алалія - відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку;

- афазія - повна або часткова втрата мовлення, спричинена локальними ураженнями головного мозку