Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
sots_2.docx
Скачиваний:
24
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
79 Кб
Скачать
☆

37. Основні ознаки та види організаційно-правових форм соціального забезпечення.

38.Пільги на житлово-комунальні послуги,підстави надання.

Насамперед необхідно з’ясувати, які саме послуги можна назвати житлово-комунальними. До таких належать: квартплата, вивіз твердих побутових відходів і рідких нечистот, теплопостачання, гаряча вода, природний газ, електроенергія, водопостачання і водовідведення.

Отож, право на 25-відсоткову пільгу на оплату житлово-комунальних послуг мають особи, які є громадянами України, і яким на момент закінчення Другої світової війни було менше 18 років. 50-відсоткову пільгу можуть отримати такі категорії людей: реабілітовані громадяни, які стали інвалідами в результаті репресій, або пенсіонери; звільнені зі служби за віком, хворобою або за вислугою років працівники державної пожежної охорони; звільнені зі служби за віком, хворобою або за вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи; звільненні зі служби за віком, хворобою або за вислугою років військовослужбовці Служби безпеки; громадяни, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи, ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони, вдови (вдівці) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони; звільнені з військової служби особи, які стали інвалідами під час проходження військової служби; учасники війни, багатодітні сім’ї. Право на 75-відсоткову пільгу мають учасники бойових дій і особи, прирівняні до них. І, нарешті,100-відсоткова пільга передбачена для інвалідів війни і осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.

Оформити пільгу можна в управлінні праці та соціального захисту населення. При собі потрібно мати наступні документи: паспорти і ксерокопії (свій і всіх членів родини); ідентифікаційні коди і ксерокопії (свій і всіх членів родини); пільгові посвідчення та їхні ксерокопії; будинкову книгу, план будинку, довідку про склад родини із ЖЕКу; ксерокопії свідоцтв про народження неповнолітніх дітей; пенсійне посвідчення.

39.Конституційно-правові гарантії забезпечення соціальних прав та свобод людини і громадянина.

Так, згідно з Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (14 січня 1998 р.) право на забезпечення за таким страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Наймані працівники, а також деякі інші категорії населення підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і в разі настання соціального ризику (страхового випадку), як-от тимчасова втрата працездатності, інвалідність, досягнення пенсійного віку, народження дитини, догляд за дитиною до 3 років тощо, мають право на відповідне соціальне забезпечення (пенсіями, допомогами, соціальними послугами).

Згідно із Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" (2000 р.) кожна малозабезпечена сім'я, яка постійно проживає на території України і з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї, має право на державну соціальну допомогу (ст. 1, 3 Закону). Це свідчить про загальний універсальний характер соціальної допомоги як складової соціального захисту.

Згідно з Конституцією України право громадян на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Реалізація цих конституційних гарантій набула втілення у створенні законодавчого та інституційного механізму загальнообов'язкового державного соціального страхування, діяльності фондів соціального страхування щодо акумуляції коштів шляхом збирання страхових внесків з роботодавців і працівників і надання застрахованим соціальних виплат і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Суттєве значення у системі гарантій, передбачених Конституцією, має положення частини третьої ст. 46, згідно з яким пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 47 Конституції передбачає право громадян, які потребують соціального захисту, на отримання житла від держави та органів місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Тобто йдеться про право громадян на соціальне житло.

Конституція визнає право кожної людини в Україні на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг та житло. Щоправда, недоліком тут є те, що Конституція утримується від визначення гарантій у забезпеченні такого права, а тому положення ст. 48 мають декларативний характер. Це було однією з причин, зволікання з прийняттям закону про основний базовий соціальний стандарт — прожитковий мінімум, його було прийнято лише у 1999 р., а визначено розмір цього стандарту лише у 2000 р.

ст. 22, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. само обмежувати права громадян на соціальний захист.

Надання соціального захисту тісно пов'язане із соціальними стандартами — певними нормативами, які визначають рівень певних соціальних благ і встановлюють державні гарантії їх забезпечення. В Україні закладено основи соціальної стандартизації. Основними законодавчими актами щодо соціальних стандартів є закони України "Про прожитковий мінімум" (1999 р.), "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (2000 p.). Наступне конституційне положення, що стосується соціального захисту, міститься у ст. 49, де встановлено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Запровадження медичного страхування в Україні передбачено Концепцією соціального забезпечення населення України 1993 р., а також Основними напрямами соціальної політики на період до 2004 р. і Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Проте такого закону ще не прийнято.

Конституція встановлює суттєві гарантії щодо забезпечення прав особи у сфері охорони здоров'я. Зауважимо, що в цій статті передбачено три права людини: 1) право на охорону здоров'я; 2) право на медичну допомогу; 3) право на медичне страхування. І хоча вони тісно пов'язані, все ж це окремі права і для них встановлено спеціальні гарантії. Зауважимо також і те, що Конституція проголошує такі права для кожного, тобто для кожної людини, як громадян України, так і для іноземців і осіб без громадянства, біженців. Конституційні гарантії прав у сфері охорони здоров'я такі. Зокрема передбачено, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням соціально-економічних, медико-сані-тарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава бере на себе обов'язок щодо створення умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Важливою гарантією є положення частини третьої ст. 49, згідно з якою у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, а наявна мережа таких закладів не може бути скорочена. Слід зазначити, що Кабінет Міністрів України, всупереч цим конституційним гарантіям, своїми постановами від 17 вересня 1996 р. № 1138 та від 12 травня 1997 р. № 449 встановив перелік з 52 платних послуг, які можуть надаватися в державних закладах охорони здоров'я. Однак рішенням Конституційного Суду України від 25 листопада 1998 р. переважна більшість таких положень була визнана неконституційними. У подальшому Кабінет Міністрів України своєю постановою від 15 лютого 1999 р. № 195 привів положення постанови № 1138 у відповідність до рішень Конституційного Суду України.

Суттєве значення у цьому питанні має й рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 р. № 10-рп/2002 (справа щодо безоплатної медичної допомоги), яким постановлено, що медична допомога у державних та комунальних закладах охорони здоров'я надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

Нині Перелік видів безоплатної медичної допомоги визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955. Сюди віднесено такі види медичної допомоги, яка надається державними та комунальними закладами охорони здоров'я: швидка та невідкладна медична допомога у стані, що загрожує життю людини; амбулаторно-поліклінічна; стаціонарна — у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібні інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі дітям, вагітним та породіллям тощо; невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі — дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до 3 років); долікарська медична допомога сільським жителям; санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях; утримання дітей у будинках дитини; медико-соціальна експертиза втрати працездатності.

Згідно зі ст. 51 Конституції сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійну діяльність щодо дітей (ст. 52). У розвиток конституційних гарантій прийнято Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (у редакції Закону від 22 березня 2001 р. № 2334-ІП)58. Цей Закон відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми в загальній системі соціального захисту населення. Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму. Постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх навчальних закладах" від 19 червня 2002 р. № 856 з метою організації повноцінного харчування та поліпшення становища дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей із малозабезпечених сімей установлено, що діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та діти із сімей, які отримують допомогу відповідно до ст. 19 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", забезпечуються безоплатними обідами у загальноосвітніх навчальних закладах. Регламентація діяльності дитячих будинків-інтернатів здійснюється Положенням, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29 грудня 2001 р. № 549. Дитячий буди-нок-інтернат є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Окрім статей Конституції, які безпосередньо закріплюють права людини та громадянина у сфері соціального захисту, не менше значення мають загальні конституційні гарантії, які забезпечують реалізацію прав людини в Україні. До загальних конституційних гарантій належать: проголошення України соціальною державою (ст. 1 Конституції України), а людини — її найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3), принцип верховенства права; норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8); чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9); конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод (ст. 22); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24); юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124); Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (ст. 157).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]