Теми доповідей, рефератів і презентацій

1. Казка Апулея про Амура та Психею у творах європейського мистецтва.

2. Відлуння роману Лонга «Дафніс і Хлоя» в європейській літературі та інших видах мистецтв.

3. Концепція кохання в романі Лонга «Дафніс і Хлоя»: традиції та новаторство.

4. Жанр метаморфози в античній літературі.

5. Апулей – філософ-платонік.

6. Відлуння роману Апулея «Метаморфози» в європейській літературі.

7. Життєва історія Луція.

Заняття 7. Німецький героїчний епос «Пісня про Нібелунгів» Консультація

Повного україномовного перекладу німецького героїчного епосу «Пісня про Нібелунгів» немає, тому бажано користатися російським перекладом «Пісні» Ю. Корнєєва, виконаним у 1972 р.

Епоха середньовіччя надзвичайно багатий і досить тривалий період в історії людства (з V ст. н.е. до ХVII ст.). Середньовіччя було сповнене особливими рисами, починаючи від життєустрою країн і людей і завершуючи специфічним напрочуд цілісним середньовічним світоглядом, який виражався на всіх рівнях буття людської спільноти. За часів Середньовіччя люди сприймали світ як складений з двох реальностей (земної та небесної), як побудований за вертикальною моделлю, за якою людина все життя прагне позбавитися своєї гріховності, щоб її душа після смерті потрапила до раю, а не мучилася б у пеклі. Страх пекельних мук керував поведінкою людини у повсякденному житті, через що вона, постійно заглядаючи у потойбічний світ, намагалася жити чесно, в молитвах і праці, щоб врятувати свою душу, відмовившись від своєї гріховної тілесної оболонки та спокутивши свої гріхи. Людина бажала з тимчасового земного життя перейти до вічного життя з Богом. Через віру в існування «двох реальностей» (вчення Августіна Блаженного) середньовічна людина бачила світ у символах та алегоріях, прагнучи самих високих узагальнень.

Середньовічна людина сприймала себе як члена колективу, цеху, гільдії, а світ навколо себе розуміла в різко полярних категоріях добра і зла, життя і смерті, піднесеного і низенного, правильного і неправильного. Люди специфічно і дуже неточно, умовно відчували час (різна протяжність часу вдень і вночі) і простір (центр світу – Рим з папським престолом, центр міста – собор, тому всі дороги ведуть до Рима і до храму), закони і правосуддя (поширеною для визначення винного чи правого була практика випробування вогнем або водою), особливо ставилися до долі і свободи. Свободу людина розуміла як заперечення свого грішного земного існування, а доля як сліпий випадок ставала вірою в справедливе божественне провидіння, якому людина мала цілком підкоритися. Особливості середньовічної свідомості яскраво проявилися в культурі та літературі середньовічної доби.

«Пісня про Нібелунгів» є яскравим і вишуканим зразком героїчного національного епосу Європи, створеним за часів Зрілого Середньовіччя в Німеччині, на самому початку ХІІІ ст. (бл. 1200 р.). Вперше «Пісня про Нібелунгів» була опублікована швейцарським філологом і поетом Й.-Я. Бодмером в 1757 р. і відразу стала об’єктом ретельного вивчення як валива пам’ятка німецької середньовічної літератури. Автор «Пісня про Нібелунгів» – невідомий поет, шпільман, або рицар, або клірик, який обєднав існуючі до нього поетичні твори і перекази і переробив їх, надавши їм завершену художню форму. Найбільший внесок у вивчення історії створення «Пісня про Нібелунгів» зробив німецький вчений Андреас Хойслер («Германський героїчний епос і сказання про Нібелунгів», 1921). Вчений довів, що епічні складалися не з «нанизування» окремих пісень (теорія К. Лахмана), а ставали результатом внутрішнього стилістичного розростання однієї пісні, в якій містився скорочений сюжет, яким потім у поемі розширявся. При цьому відбувалися якісні зміни стилю твору. А. Хойслер вважав, що «Пісня про Нібелунгів» – «книжковий епос», створений освіченою людиною, можливо, кліриком. Німецький філолог вказав і на зв’язки, що існують між ПН та піснями про Сігурда, Атлі та Гудрун із давньоскандинавського архаїчного епосу «Старша Едда».

В епічному комплексі про нібелунгів виділяють декілька груп переказів: про пригоди юного Зігфріда, про його смерть, про смерть бургундів, про смерть Атлі. «Пісня про Нібелунгів» зосереджена на смерті Зігфріда та смерті бургундських королів внаслідок помсти Кримхільди, що створює дві частини епосу, які містять певні неузгодженості. В «Пісні про Нібелунгів» використані і казкові джерела сюжетів: перекази про дракона, якого вбив Зігфрід і скупався в його крові; перекази про братів-нібелунгів, які мали великі скарби; сказання про сплячу красуню; світання до жінки та пов’язане з цим випробування (добування Зігфрідом нареченої для Гунтера).

Автор «Пісні про Нібелунгів» використав прийом історико-епічної контамінації (лат. contaminatio – змішування). Він наклав на історичні факти (гибель бургундського королівства у 437 р. та смерть гунського короля Аттіли в 453 р.) досвід нової доби Зрілого середньовіччя з її кодексом васально-сеньйоральних відносин, з лицарським етикетом, рицарським служінням дамі серця, куртуазним побутом, релігією. Поет значно змінив справжні історичні події, але створив високопоетичний епос, в якому ці епізоди далекої давнини сприймалися як реальні. «Пісня» вмістила в себе риси і героїчного епосу, та елементи рицарського роману, що суттєво відрізняє її від написаної раніше французької «Пісні про Роланда» (бл. 1170). Наслідками переосмислення історичних реалій та впливу нової рицарської епохи стала наявність у творі специфічного хронотопу.

У «Пісні про Нібелунгів» герої тісно пов’язані з певними пластами часу і частинами простору. У творі виділяються 3 пласти часу: казковий час, до якого належать Зігфрід і Брюнхільда; часи Великого переселення народів (Хаген, Дітріх, Етцель); Зріле Середньовіччя, тобто час створення епосу (бургундські королі, Рюдегер). Зіткнення та неспівпадіння хронотопів персонажів пов’язані з їхніми конфліктами. Епічний поет з легкістю змішує персонажів, які належать до різних історичних часів, вони переміщуються з давніх казкових часів у сучасність і навпаки (Зігфрід). І не лише час, а й простір має значення. Поки герої перебувають на своїх територіях, їм нічого не загрожує, коли ж вони починають пересуватися в чужі землі, то відразу потрапляють в небезпечні ситуації, що закінчуються смертю героїв.

Важливою рисою цього епосу є також особливе сприйняття епічного часу, який є дуже повільним, неспішним. Дія в «Пісні про Нібелунгів» триває загалом майже 40 років, а герої її напрочуд не змінюються, вони не старіють, і наприкінці твору Кримхільда або Гізельхер залишаються такими ж молодими і прекрасними, якими були на його початку. Збори в похід проти саксів тривають 12 тижнів, одяг для Гунтера шиють 7 тижнів, Кримхільда 3, 5 роки плачить за Зігфрідом, плекає думки про помсту довгі 13 років. В епосі наявні також великі порожнини часу, коли не трапляються ніякі події, а автор лише констатує факт, що пройшло, наприклад, 10 років після одруження Кримхільди і Зігфріда та запрошення їх до Вормсу, до братів Кримхільди.

Зображення епічного героя Зігфріда також є особливим. В цьому героїчному епосі Зігфрід виступає як прибулець з казкових часів. Він вбив дракона та став невразливим, він є володарем скарбу казкового народу – нібелунгів – і плаща-неведимки, він переміг карлика Альбріха та діву-багатирку Брюнхільду, він сам є казковим багатирем, мужнім воїном, який не знає поразок. При цьому в його образі зображуються найкращі риси рицарства: він шляхетний, щедрий, рицар без страху і докору, бездоганний васал і відданий коханий, який справно служить своїй дамі серця, присвячуючи їй всі свої подвиги і славу. Не менш цікавими є образи всіх інших героїв цього твору.

«Пісню про Нібелунгів» пронизує єдина думка про те, що життя трагічне і несправедливе, радість завжди змінюється горем, що щастя мінливе і нетривале. Саме вираженням цієї загальної ідеї завершується твір:

Бесстрашнейшим и лучним досталась смерть в удель.

Печаль царила в серце у тех, кто уцелел.

Стал поминальной тризной веселый, пышный пир.

За радость испокон веков страданьем платит мир.

«Пісня про Нібелунгів» є надзвичайно цікавим і знаковим твором доби Зрілого Середньовіччя, з якого постає повна картина буття середньовічної людини часів розквіту куртуазної культури. Г. Гейне писав про неї так: «”Пісня про Нібелунгів” сповнена величезної, могутньої сили… Тут і там з розщелин виглядають червоні квіти, ніби краплі крові, або довгий плющ спадає вниз, як зелені сльози. Про велетенські пристрасті, що зіткаються в цій поемі, ви <…> можете мати ще менше поняття… Немає такої високої башти, немає такого твердого каменя, як злий Хаген та мстива Крімхільда».