Заняття 4. Поема Вергілія «Енеїда» Консультація

Українською мовою шість уривків другої пісні поеми Вергілія переклад Григорій Сковорода. Пізніше «Енеїду» Вергілія перекладали Іван Стешенко і Степан Руданський. Повний переклад поеми здійснив Микола Зеров. Сорок років працював над перекладом поеми Вергілія Михайло Білик, та у 1972 р. «Енеїда» Вергілія вийшла друком в його перекладі.

Вергілій (70 – 19 рр. до н.е.) є одним з найвідоміших римських поетів, який склав славу «золотого століття» давньоримської літератури. Написав він не так багато творів, але всі вони стали основою західноєвропейської традиції. Поема «Енеїда» писалася Вергілієм протягом 10 років і стала твором всього його життя, хоча поет вважав свою поему недосконалою та незавершеною, тому і не хотів, щоб вона була виданою. Октавіану Августу, замовнику поеми, Вергілій прочитав лише три книги, перед своєю смертю просив друзів не публікувати твір, але після його смерті поема була підготовлена друзями Вергілія за розпорядженням Августа для виходу в світ, після чого «Енеїда» набула широкої популярності.

В основі поеми лежить міф про Енея як засновника великої римської держави та великого троянського предка Августа. Август був всиновлений Юлієм Цезарем, род якого брав начало від Іула (Асканія), сина Енея. А сам Еней був сином Анхіса та богині кохання Венери, отже, божественне походження римських імператорів не повинно було піддаватися сумнівам. Однак вся поема присвячена не римському імператору, а Енею («Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, долею гнаний, прибув до Італії»), в обличчі якого оспівується велич майбутньої історії Риму та імперії Августа, а такої перспективи на майбутнє антична література до Вергілія ще не знала. Вергілію вдається поєднати міф та історію.

Вся майбутня історія Риму як вічного міста уводиться завдяки пророцтвам, снам, видінням, які отримує Еней та які ведуть цього героя назустріч його долі. У цьому сенсі важливий провіденціальний характер передбачення, пророцтва та «цілеспрямованість історичного часу» ¹⁹ в поемі (С. Ошеров). Фатум у Вергілія тотожний волі верховного божества, Юпітера, який єдиний знає про результат подій, при цьому цей результат буде найкращим та найсправедливішим (Юнона та Дідона, які не знають остаточного задуму божества та суперечать долі через особистісні інтереси, приречені на поразку). Так, загартована у війнах, боях і стражданнях Римська держава мала демонструвати, за задумом поета, досконалий і взірцевий світоустрій, через що Рим міг об’єднати народи та керувати ними за допомогою мудрих законів та високого мистецтва.

Основний пафос поеми міститься у словах батька Енея, старого Анхіса, з яким Еней зустрічається у царстві мертвих та який розповідає синові про велику історичну місію римського народу:

«Запам’ятай, римлянине! Ти владно вестимеш народи.

Будуть мистецтва твої встановляти умови для миру,

Милувать, хто підкоривсь, і мечем підкорять гордовитих».

Сюжет поеми складається з двох частин: перші шість пісень розповідають про мандри Енея від Трої до Італії, другі шість пісень – про війни, які вів Еней в Італії з місцевими племенами. Четверта пісня поеми займає особливе місце через те, що тут відбувається тимчасова зупинка Енея у Карфагені, де він майже рік проводить разом із Дідоною, але він долає свої почуття до цієї відданої та пристрасної жінки, і знову вирушає в невідому путь.

Образ Енея є надзвичайно потужним. Це епічний герой, в образі якого представлені найкращі рис могутнього воїна, вірного воїнському обов’язку, захисника інтересів свого народу, спільної справи завоювання нових земель для побудови нової Трої, втім, Еней ще і наділений надзвичайно людяними якостями: він люблячий син, який постійно дбає, а згодом і тужить за своїм батьком, він турботливий батько, він палкий патріот Трої, яку ніяк не хотів покидати, він шанувальник богів і традицій, він державний муж, але не надто щаслива людина, і про те він сам говорить своєму синову: «Доблесті, хлопче, і праці тяжкої від мене учися, щастя ж – від інших». Так, в образі Енея співіснують високоідейна державницька лінія та глибоко інтимні переживання, які зображує Вергілій з витонченим психологізмом. Вергілій в «Енеїді» хотів розв’язати важливе для себе питання про природу людського щастя. Це питання поет ставив у «Буколіках» і відповідав на нього, що щастя полягає в удаваному світі поетичної умовності, задавався він цим питанням і в «Георгіках» і відповідав по-іншому, кажучи, що щастя у праці на лоні природи. Образом Енея поет дає філософську відповідь на це болюче для кожної людини запитання.

В образ Енея вкладена важлива проблема всього твору: Еней є «людиною долі» (В. Топоров). Герой знає лише кінцеву мету свого життя, але він не знає, як її досягти і не знає термінів її досягнення. Через це своє понадважке завдання, що вимагає від нього постійного зречення від самих дорогий речей та людей (бігство з-під Трої, втрата дружини, смерть батька на чужині, смерті товаришів, розставання з Дідоною, що відбулося не з його волі), Еней має відмовитися від особистісного щастя. Втім, незважаючи на величезну кількість перешкод на його шляху, на безкінечні мандрування бурхливим і невідомим морем, на жорстокі переслідування його та його супутників Юноною, Енею вистачає внутрішніх сил не просто змиритися із своєю непростою долею, а й прийняти її як своє єство, як свою місію. Він доростає до своєї історичної та понадособистістою задачею, і, довіряючи себе долі, він тим самим робить вільний вибір і знаходить самого себе.