Словничок

повіт — адміністративно-територіальна одиниця, складова частина губернії

січкарня — приміщення, в якому встановлено пристрій для різання соломи чи сіна

стельмашня — майстерня, де роблять вози, сани, колеса

дровітня — місце, де зберігають дрова

гайдук — слуга

покута — покарання за провину

_____________________________ [1] .

[2] ,

[3] .

Диктант №7

Бабу звали Килина. Була вона невеличка, висохла й тонка, наче горстка конопель, витіпана на терниці. На темному її обличчі життя зоставило зморшкувате своє письмо, в очах випалило живий дух, і вони були схожі на дві бездонні криниці. Варила вона дуже смачний борщ, який уміла так затовкувати салом та засмачувати сметаною, що від нього не можна було одірватись. Килина завжди стежила, щоб їли спокійно, не поспішали, щоб під ложку підставляли кусень хліба, щоб із миски не вигрібали гущу, не виловлювали м'яса, щоб за столом не теревенили, не крутились, не штовхалися, а їли вдумливо, розумно й гідно.

Дід Ілько також був сухенький, також тоненький, як дубова жердка, на яку одягли полотняну сорочку навипуск та підперезали поясом.

Був у них город. Бабина та дідова хата стояла над шляхом, біля самісінького лісу, —[1] зовсім нікудишня хата, по вікна загрузла в землю, підперта стовпами, щоб не розлізлись чи не повтікали на всі боки її стіни, з одного боку до неї прилягло одне крило городу, а з другого — друге. На кожному крилі росло по великій груші, старій, дрімучій,[2] груші щовесни цвіли по-молодечому густо й пахучо, а під осінь і восени насипали вони стільки дичок, що й не визбираєш їх усі. Тільки перелетить вітер, тільки одшумить дощ, як дід бере коша або мішок і йде визбирувати й вишукувати грушки поміж травою, в картоплі, на межі. Повертається до хати, перепахлий чорноземом, мокрою травою, шорстким листям соняшників.

(За Євгеном Гуцалом)

231 слово

Словничок

витіпати — очистити волокно льону, конопель

терниця — знаряддя для тіпання льону, конопель

жердка — перекладина, на яку вішають одежу

теревенити — говорити що-небудь незначне, несерйозне, пусте

дичка — плоди дикого плодового дерева

кіш — великий кошик

________________________ [1] :

[2] ;

Диктант №8

Старовинний, ще козацьких часів, собор був од Єльки в дитинстві захований обрієм,[1] хоч навшпиньки стань, ніколи не видно його повністю. Бачила зі степу лише вершечки, голубі його маківки.

Пасе, бувало, дівча телят біля своєї ферми, блукає з ними по рудих, спалених сонцем балках, де тільки будяки, мов кактуси дикі десь у мексиканській пустелі, а зійдеш на пагорб — і перед тобою вдалечині,[2]за маревом сонця, блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої. Блакитні планети твого дитинства.

Мати розповідала, як ще дівчиною ходила до собору на богомілля[3]; босими йшли, берегли взуття і лише там взувалися, перед порогом, перш ніж ступити до того храму святої краси.

Єлька при фермі й виростала. Батька не знала зовсім. Росла, не знаючи, що то воно таке[4] батьківська ласка. Та й чи багато хто знав із Єльчиних ровесниць?[5] Мати працювала свинаркою. Літо й зиму, будень чи свято, із світання й до ночі тільки приплоди, опороси, запарки, комбікорм. І Єлька весь час біля неї, у колі цих інтересів. Навіть як до школи пішла, то й тоді весь позашкільний її час минав на фермі, тут були її Еллади та Вавилони.

Після високого синього літа небо осені обвалюється на степи важкою мрякою, туманами,[6] і нема більше вдалині твого ясного собору, нема й далини, маленьким стає світ.

(Олесь Гончар)

205 слів