3.2. Відмінні риси давньоримського мистецтва.

У творах древніх римлян, на відміну від греків, переважала символіка і алегорія. Відповідно пластичні образи еліонів поступилися у римлян місцем живописним, в яких переважала ілюзорність простору і форми - не тільки у фресках і мозаїках, але і в рельєфах. Статуї, подібні до Менади Скопаса або Ніке Самофракийской, вже не створювалися, зате римлянам належали неперевершені скульптурні портрети із виключно точною передачею індивідуальних особливостей особи і характеру, а також рельєфи, що достовірно фіксували історичні події. Римський майстер на відміну від грецького бачив реальність в її пластичній єдності, більше схилявся до аналізування, розчленування цілого на частини, детального зображення явища. Грек бачив світ як би крізь все і воєдино поетичний серпанок міфу. Для римлянина вона починала розсіюватися, і явища сприймалися в більш виразних формах, пізнавати які стало легше, хоча це ж приводило до втрати відчуття цілісності світобудови.

У древньому Римі скульптура обмежувалася переважно історичним рельєфом і портретом, зате отримали розвиток образотворчі мистецтва з ілюзорним трактуванням об'ємів і форм - фреска, мозаїка, станковий живопис, слабо поширена у греків.

Архітектура досягла небувалих успіхів як в її будівельно-інженерному, так і в ансамблевому вираженні. Новим було у римлян і їх розуміння взаємозв'язку художньої форми і простору. Гранично компактні, концентричні в своїй суті форми класичного Парфенона не виключали, а навпаки, виражали відповідність будівлі просторам, що оточували Акрополь. У римській архітектурі, що вражає звичайно своїми ансамблевими розмахами, перевага віддавалася замкненим формам. Архітектори любили псевдоперипетри з колонадою, наполовину втопленою в стіну. Якщо древньогрецький площі завжди були відкриті простору, подібно до Агори в Афінах або інших елліністичних містах, то римські або обносилися, як форуми Серпня або Нерви, високими стінами, або влаштовувалися в низинах.

Той же принцип виявлявся і в скульптурі. Пластичні форми грецьких атлетів завжди представлені відкрито. Образи, подібні римлянинові, що молиться накидав на голову край убрання, переважно містилися в собі, зосереджені. Римські майстри в скульптурних портретах концентрували увагу на особистих, індивідуальних особливостях людини.

Система римських архітектурно-пластичних образів глибоко суперечлива. Компактність форм в них тільки уявна, штучна, викликана, мабуть, наслідуванням класичним зразкам еллінів. Ставлення римлян до форми, обсягу, простору зовсім інше, ніж у греків, засноване на принципі прориву кордонів і рамок, на ексцентричній, а не концентричної динаміці художнього мислення. У цьому значенні римське мистецтво-якісно новий етап естетичного освоєння людиною реальності. Тяжіння римських художників до класичних еллінським форм, зухвале відчуття подвійності римських пам'ятників, сприймається зараз як вияв свого роду реакції на що заявляли про себе. Втрата римлянами цілісності художніх форм нерідко примушувала їх створювати споруди величезні по розмірах, часом грандіозні, щоб хоч цим заповнити суперечність або обмеженість образів. Можливо, саме у зв'язку з цим римські храми, форуми, а нерідко і скульптурні твори значно перевершували розмірами древньогрецькі.