4. Символіка середньовічного мистецтва

Мистецтво Середньовіччя створює таке мистецтво, яке принципово відрізняється від античного не лише своїм змістом, але й відчуттям і розумінням форми, що не має чітких меж, тобто є "відкритою". Руйнується розуміння краси як порядку та пропорційності, і стверджується краса як божественне начало, що розлите у світі і призначене привести до свого першоджерела - Бога. З'являється естетична модель, яка стверджує протилежність ідеального і реального. Середньовічне мистецтво мало перед собою досить складне завдання - об'єктивно явити людству світ духовного, Божественного. Мистецтво розглядається як Біблія для неписьменних, як засіб, що дозволяє проявити світ божественного, наблизити його до людини.

Для середньовічного мистецтва прекрасне, на відміну від чуттєвого античного, це Бог як надчуттєва, вічна і абсолютна краса.

Бог - найдосконаліший митець, який дав і образ, і красу всьому за своїми законами. Але для середньовічного митця важлива не краса сама по собі, а лише прихований в ній зміст, що осягається розумом. У зв'язку з цим в мистецтві переважає алегорія і символ - найбільш характерні риси середньовічного офіційного мистецтва, яке майже цілком спрямоване на релігійно-церковні потреби.

Символ фактично став тим феноменом, який забезпечив зв'язок між матеріальним і духовним полюсами культури. Середньовіччя вбачає в кожному матеріальному предметі відображення чогось, що відповідає йому у сфері більш високого, духовного. Символізм носив універсальний характер. Середньовічна символіка розпочиналася на рівні слів та розповсюджувалась на світ і природу. Характеризуючи феномен символізму середньовічної культури, слід звернутися до роботи Ле Гоффа "Цивилизация средневекового Запада".

Оскільки серед найважливіших форм середньовічної символіки займала символіка чисел, музика, яка була заснована на науці чисел, вважалась одним з найбільш досконалих мистецтв. Одноголосна мелодична лінія символізувала повне єднання почуттів і помислів віруючих.

Глибоко символічний і середньовічний живопис, який, заперечуючи самостійність видимого світу, постійно нагадує про примарність людського, земного споглядання. У живописі майже протягом усього Середньовіччя відсутній портрет. Середньовічний художник, перш за все, виражає свої почуття - тобто власне переживання духовного і не прагне відтворювати природну схожість з оригіналом, його тілесну красу. Тому провідною формою живопису стала ікона, у якій ставиться завдання проявити, зробити образним духовний світ. Ікона розуміється, перш за все, як емоційний зв'язок з духовним світом, як втілення божественного, як "видиме невидимого", у ній зображено присутній у реальному тілі незримий дух. Так, наприклад, в іконі значна увага приділяється зображенню очей як дзеркала душі. При цьому інтенсивність проявлення божественного світу в іконі визначалась ступенем моральної чистоти іконописця - "пензля в руках Бога".

Одним із важливих видів мистецтва, у якому проявився символізм Середньовіччя, стала архітектура. Саме в архітектурі найповніше виражені два основних художніх стилі цього періоду: романський та готичний.

Термін "романський стиль" з'явився у ХІХ столітті, коли був установлений зв'язок архітектури ХІ-ХІІ століття з давньоримською архітектурою, зокрема - використання арок та склепінь. Для романських будівель - храмів, монастирів, замків-фортець - характерними є сполучення ясного архітектурного силуету і лаконічної зовнішньої обробки, масивних гладких стін з вузькими прорізами вікон і ступінчато-заглиблених порталів. Важливим елементом композиції монастиря чи замку стає башта - донжон, навколо якої розташовувались інші будівлі, складені з простих геометричних фігур - кубів, призм, циліндрів. Романське мистецтво здається здебільшого "грубим" та "дикунським", завдяки наявності в ньому образів "тваринного стилю", який потрапив в романське мистецтво з народного фольклору, казок.