zbirnyk-osvita-i-nauka-2015-full

Українське поетичне кіно виникло під час хрущовської «відлиги» і було специфічним напрямом в кінематографі, фільми якого відрізнялися особливою манерою побудови кадру, монтажу, настроєм, а, головне, – великою кількістю трактувань. На думку Л.Брюховецької, «українське поетичне кіно як явище мистецтва – це вияв чітко визначеного світогляду, що випливає з укоріненості в рідну землю, яка годує людину. Тому це кіно означає спротив асиміляції (у випадку України – русифікації) та іншим знівелейованим процесам. У фільмах цього напряму представлені моделі національної психології, життя персонажів невід’ємне від природного універсуму, від природного колообігу буття, з чого випливають моделі етичні й естетичні: любов до рідної землі, вірність давнім традиціям, дотримання звичаїв та обрядів, творення матеріальної культури, музичного та пісенного фольклору. Тут помітний своєрідний інтерпретаційний ланцюг: від мотиву території проживання і входження до природного колообігу – до створення національної культури, функціонування якої залежить від багатьох, зокрема політичних, чинників. Два моменти – «природний» та політичний виміри культури – є значущими в контексті аналізу»

[1,с. 198].

Головною проблемою сьогоднішнього кіно є не фінансова непевність, а розрив у поколіннях. Продюсери залучають зрілих майстрів, в тому числі з-за кордону, однак це лише один зі шляхів, до того ж він не розвиває вітчизняну школу. Є певна кількість молодих режисерів, однак їм просто бракує ідей: навіть виголошуючи бунтівні маніфести та декларуючи народження нових хвиль, вони, коли діло доходить до реальних результатів на екрані, не демонструють нічого, що б відрізняло їх від «татусевого кіно». Україна поступово виходить з кризи; існують незалежні продюсерські та прокатні компанії, вистачає талановитих акторів, операторів і монтажерів, з'явилося більш-менш доступне обладнання — одним словом, структура для реалізації ідей існує, однак нема самих ідей. Поза названими вище винятками відомих імен вітчизняна кіноспільнота лишається пасивною. Очевидно, це і є головною загрозою нашому кіноматографу.

Український кінематограф шукає свій шлях. Іноді повторюючи за іменитими роботами, іноді - створюючи щось принципово нове. Його шлях тернистий і важкий - через феноменальну конкуренцію в боротьбі за розуми своїх же власних громадян. Але навіть в умовах нерівної боротьби про мистецтво кіно нашої держави помалу починає говорити весь світ.

Література

1.Брюховецька Л. І. Кіномистецтво : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Лариса Брюховецька. – Київ : Логос, 2011. – 390 с.

2.Брюховецька Л. Іван Миколайчук / Л. Брюховецька. –К.: Редакція журналу «КіноТеатр», Видавничий дім «КМ Академія». – 2004. – 272 с.

3.Корнієнко І. Кіно і роки / І. Корнієнко. – К., «Мистецтво», 1964. – 307 с.

Крушеніцька Олександра Андріївна

студентка V курсу Інституту філософської освіти та науки Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор Н. В. Хамітов

ОСОБЛИВОСТІ МЕНТАЛЬНИХ НАСТАНОВ РОСІЙСЬКОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО ДВОРЯНСТВА НА МЕЖІ XІХ-XX СТОЛІТТЯ

Вивчення феномену дворянства може послужити історико-культурним орієнтиром системи цінностей, невдач та успіхів дворян, які саме пов'язані із процесами та реформами

131

сучасної модернізації, допоможе краще зрозуміти особливості українського та російського менталітету.

Дворянство протягом багатьох століть являлось і виконувало головні правлячі функції в державі. Останнім часом можна помітити дослідження, які вивчають мікросвіт людини та повсякденність. Історію російського дворянства, в тому числі трансформацію етичних установок у свідомості людей того часу, слід розглядати в рамках теорії модернізації та Ліберальних реформ 1860-х років, які справили величезний вплив не тільки на соціально-економічну, але й на суспільно-культурне життя Росії. Вони змінили соціальний і духовний вигляд населення, що призвело до трансформації суспільно-культурного середовища, всієї системи цінностей і зміні світоглядних парадигм, що, в свою чергу, не могли не вплинути на зміну етичної системи помісного дворянства.

Таким чином, динаміку змін в поведінкових моделях поміщиків можна простежити, перш за все, в епоху реформ, в період зміни цінностей. В сучасній російські історичній науці зростає інтерес до вивчення соціальних культурних аспектів історії дворянства. Сучасне російське суспільство знаходиться в напруженому стані через розпад та виникнення нових цінностей та принципів, потребує певних орієнтирів, які сприяють відтворенню та відродженню ідентичності та історичної пам'яті. Правомірним здається твердження, що у народів немає майбутнього без пам'яті про минуле. На прикладі Росії, історична пам'ять повинна асоціюватись та враховувати історію дворян як привілейованого класу, яке зникло. Дворяни, як привілейований клас, втратили основу свого колишнього життя, тому саме ці події призвели до поступового зникнення дворянства як суспільної групи. Також можна сказати про різноманітні причини, які склалися, але однією з них, безсумнівно, є особливі риси менталітету, які призвели до поступового класового занепаду.

Вивчення ментальності - це не тільки особлива сфера культурологічних досліджень, але і широке поле наукових інтересів. Ментальність являється категорією культурології, історії, соціології, етнології, психології, лінгвістики і в кожній науковій спеціальності отримала своє специфічне трактування. Вивчення та дослідження ментальності стимулювало розвиток ряду наукових галузей, таких, як, наприклад, історія повсякденності. Повсякденність тісно пов'язана з вивченням ментальності та проблематикою соціології повсякденності. В сучасних дослідженнях особливою проблемою є співвідношення ментальності зі стереотипами поведінки і ціннісними орієнтаціями індивіда та суспільства.

Поняття менталітету дуже часто використовується як щось буденне та звичне, а не спосіб підходу до культурологічного чи філософського вивчення. Цікавим є аналіз сукупності обставин, оточуючих і формуючих характер і поведінку конкретних людей протягом їх життя. Ментальність являє собою саме такий рівень суспільної свідомості. Менталітет, наприклад, російського народу, створювався в традиційній селянській культурі, бо вона лежала в основі масової свідомості. Дворянам належала провідна роль (особливо в XVІІІ - першій половині ХІХ століття) у розвитку громадської думки і громадського руху, вони займали позиції надзвичайно широкого спектру: охоронні, просвітні, революційні. Навіть входили до складу масонських організацій. Проявляли крайню опозиційність у виступі декабристів. До дворянства за народженням або вислугою чинів належали і найбільш яскраві реформатори ХІХ - початку ХХ століть.

Менталітет дворянства багато в чому завжди визначався завдяки пізнанню та осмисленню його особливого місця в суспільстві. Одним із вагомих принципів можна назвати переконання, що вищий світ (дворянина) в суспільстві зобов'язує його бути взірцем найкращих високоморальних якостей. В сучасному суспільстві, щоб хоч якось виділятися від інших, все більше зростає інтерес до вивчення дворянської культури та особливо до дворянського виховання. Звісно, краще бути аристократом - це зовсім інший тип особистості, людина тонкої, душевної натури, особливого

132

шарму, чесності, шляхетності. Суспільні зміни, які відбуваються в житті, можна сказати призвали до життя і відродження монархічної та дворянської ідеї. Представники інтелігенції після репресій та гонінь вже зараз можуть заявити про своє існування.

В сучасному світі стало популярним мати титул дворянина, - такий статус дозволяє людині мати певні привілеї чи просто для свого самозадоволення. Багато хто при великому бажанні може купити собі титул, хоча його нащадки зовсім не мали ніякого відношення до дворянства. В Україні спостерігається тенденція отримати почесний титул графа чи князя. Сучасний дворянин - це живий організм, люди, які займаються благодійністю, якщо їм дозволяють ресурси. Вони ведуть культурну діяльність, - влаштовують виставки, займаються історією, генеалогією свого роду, тим самим допомагаючи вітчизняній історичній науці, також ведуть церковну діяльність.

Література

1.Лотман М. Ю. Интеллигенция и свобода / М. Ю. Лотман // Россия/Russia. Новая серия / под ред. Н. Г. Охотина. - Вып. 2 [10]: Русская интеллигенция и западный интеллектуализм: история и типология. - М. : О.Г.И., 1999. - C. 122-150.

2.Смирнов Г. С. Философия интеллигенции и ноосферная история: синергетический подход / Г. С. Смирнов // Интеллигентоведение в системе гуманитарных наук : исследования и учебно-методические разработки / отв. ред. В. С. Меме-тов. - Иваново : Иван. гос. ун-т, 2008. - C. 98-128.

Пакалін В´ячеслав Сергійович

студент V курсу Інституту філософської освіти та науки Науковий керівник:

асистент О. О. Хахалін

ІДЕЇ СОЛІПСИЗМУ ТА ШТУЧНОСТІ РЕАЛЬНОСТІ У ТВОРЧОСТІ ФІЛІПА КІНДРЕД ДІКА

Вселенная вовсе не погребена подо льдом, темнотой, ветром и холодом, все это только мнится мне, мерещится... Странно, подумал он, неужели во мне действительно заключен целый мир? Мир, ограниченный моей телесной оболочкой?

Ф. К. Дик – Убик

Більшість творів відомого американського письменника Ф. К. Діка так чи інакше апелюють до одного і того ж питання – яка вірогідність того, що оточуючий героя світ є дійсною реальністю, не результатом впливу якихось наркотичних речовин, або комп’ютерної симуляції, або навіть – чи те що пам’ятаю я – чи це справді було? Можливо це лише запис, сконструйований та імплантований людині кимось ззовні, як це було зображено у розповіді «Продаж спогадів по оптовим цінам» (по якому була знята відома екранізація «Згадати Все», режисером виступив Пол Верховен).

Реальність для Ф. К. Діка є скоріше набором умовностей до тих пір, поки яке або подія або приватне дію людини не вторгається і не порушує роботу його симулятивною дійсності, в результаті світ починає спотворюватися і деформуватися. При цьому навіть підходячи до фіналу

133

герої зрештою не отримують однозначної відповіді - вибралися вони з фальшивки, набору зациклених зображень, впливу хімічних речовин або навіть посмертного досвіду. Іноді різні види світів починають між собою змішуватися. Як це описується в романі «Людина у високому замку?», Де по суті, одночасно зі світом, в якому живуть герої, світі перемогла нацистської Німеччини і Японії, існують ще два світи, один - описаний у підпільній книзі «Коли наїсться сарана?», а так само світ, в якому ми маємо честь або ж покарання знаходиться, при тому, що ці світи пронизують один одного, переплітаються і можуть навіть впливати один на одного, як це відбувається у фіналі роману, коли один з персонажів на короткий проміжок часу примудряється потрапити в наш, чи схожий з нашим світ. При цьому ворожачи на книзі змін ще двоє персонажів дізнаються: що їх реальність, в якій вони перебувають - не є справжньою. Можливо тому що це штучне вимір, створене суто за допомогою творчого пориву письменника?

Важливо, що більшого ефекту сюрреалістичність, просоченої важким духом параної досягається те, що герої книг Діка часто досить таки звичайні, нормальні особистості, які в один момент потрапляють в «ненормальні» ситуації.

Говорячи про те, що симулятивна і справжня реальність перетинається, Дік довів це до абсолюту у своєму романі «Убік». Автор описує систему, що дозволяє ще певний час вловлювати залишкові мозкові хвилі людей після їх смерті і підтримки з ними контакту. У романі це називається «напівсмерті». Кожен такий «напівмертвий» людина живе в якомусь своєму, назвемо це лімбо, але всі вони є частиною єдиної системи і, так чи інакше, впливають один на одного, що повною мірою відчують герої цього твору.

По-суті Дік задає питання - якщо ілюзія так схожа на реальність, як відрізнити, де ілюзія, а де реальність? А найважливіше - не є ти сам же і жителем і творцем цієї ілюзії замінної «общесогласованную реальність». Це дійсно лякає тема, оскільки ми не можемо бути застраховані від того, що умовного «я», що намагається пізнавати об'єктивну дійсність, фактично не існує.

Водин з моментів сам письменник, що присвятила цій тематиці свою творчість зіткнувся

з«деконструюють світ» моментами. Складно судити - чи було це проявом психічної хвороби, як гідного фіналу нескінченним депресій, так і не пережитої травми від смерті рідної сестри письменника, а так само вживанням великої кількості амфетаміну. Або ж це був момент, коли він випав зі звичного просторово-часового континууму і почав йти на контакт з альтернативними вимірами?0

Як він сам писав: «Скільки ж з того, що ми звемо реальність, існує насправді, чи ця реальність існує тільки у нас в голові?»

Стеценко Аніта

студентка І курсу Інституту філософської освіти та науки Науковий керівник:

кандидат філософських наук І. П. Цимбалій

ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ СХОДУ: ІДЕАЛ ЛЮДИНИ В КОНФУЦІАНСТВІ ТА ДАОСИЗМІ

Поява філософської свідомості відбулася на основі міфологічних та релігійних уявлень. У всіх народів Стародавнього Сходу є міфи про походження світу, про виникнення людини, про появу богів. Переходячи до розсудливого осмислення причинності світу в різноманітних проявах

134

його сталості і мінливості, людина повинна була по-новому побачити і своє місце, і призначення в ньому. Перше акцентування уваги на людині в індійських Ведах, вченні Будди, Конфуція та Лао Цзи.

Соціальна людина у конфуціанстві, що з’явилася під час падіння моральності та міжусобних війн у Піднебесній, повинна була виконувати певну соціальну функцію. Ідея про три заснови (відношення між монархом та підданими; між батьком та сином; між чоловіком та дружиною) та п'ять чеснот (гуманність – жень, ритуал – лі, мудрість – чжи, справедливість – ї, вірність – сінь).

Основна ідея даосизму – твердження про те, що все підпорядковується Дао, з Дао все виникає і в Дао все повертається. Як стверджує Торчинов Є.: «… дао уподібнюється воді, улоговині чи долині, що породжує все суще в пустоті своєї низини» [1, с. 212]. Дао – це загальний Закон і Абсолют. Кожна людина, якщо вона хоче стати щасливою, повинна стати на шлях Дао, спробувати пізнати і злитися з ним. «Категорія Дао в даосизмі виступає як шлях людини і всього світу, а також загальна основа і закон буття космосу» [2, с. 28].

Протилежність між конфуціанством та даосизмом очевидна, але це два вчення, які доповнюють один одного. Це дві частини однієї релігії, яка рахується двома. Конфуціанство було першим провідним вченням у Китаї, яке було довершеним за допомогою вчення про Дао. Ключове слово конфуціанства – борг, даосизму – недіяння.

Характеристика давньосхідної філософії людини, головною рисою якої, є орієнтація особистості на гуманне відношення, як до соціального світу, так і до природного. В основному переважала практична філософія, яка була тісно пов'язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням.

Література

1.Торчинов Е.А. Религии мира: Опыт запредельного. Психотехника и трансперсональные состояния / Е. А. Торчинов; 4-е изд. – СПб.: «Азбука-классика», «Петербургское Востоковедение», 2007. – 544 с.

2.Хамітов Н. Історія філософії. Проблема людини та її меж: [навч. посібн.] / Назіп Хамітов, Лариса Гармаш, Світлана Крилова. – К.: КНТ, Центр навчальної літератури,

2006. – 296 с.

Шеховцова Вікторія Анатоліївна

студентка І курсу Інституту філософської освіти та науки Науковий керівник:

викладач К. Л. Качур

ПРОБЛЕМИ ЛЮДИНИ В ТЕОЦЕНТРИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ СЕРЬОДНЬОВІЧЧЯ

Питання про сутність людини, її походження, місце і роль у світі є одним із нагальних проблем філософських роздумів кожної епохи. Період Середньовіччя не є винятком. Згідно пануючої ідеї теоцентризму, у середньовічній традиції Бог виступає як реальність, що визначає все існуюче. Філософія набуває статусу служниці богослов'я, і коло її проблем розкривається в заданому напрямі. Природа і людина існують у силу того, що вони створені Богом, в цьому і полягає їхня сутність. Людина постає духовною, усвідомлює себе одухотвореною що має тілесну оболонку, і наповнена душею.

135

Всередньовіччі поступово зароджується нова антропологія. Раннє уявлення людини, яка існує на рівнях тіла і душа, в середньовіччі трансформується на тріадичну: тепер людина розуміється на трьох рівнях — тіло, душа і дух. Дух відкривається як причетність до божественного за допомогою віри, відкритість людини божественній мудрості. Це дає людині новий онтологічний статус. Античності був відкритий простір розуму. Новий простір — простір віри — відчинився християнському світогляду. Отже, антична міра людини була переглянута християнською думкою. “Людина як міра всіх речей” виявилася недостатньою для релігійного світогляду Середньовіччя і підлягала перегляду.

Онтологія Середньовіччя засновується на ідеї творіння. Бог творить вільно, дає початок усьому чистим актом волі. Для середньовічного світогляду притаманне розуміння того, що тільки Бог є по своїй суті Буття, а творіння — це участь у бутті. Таким чином, ідея креаціонізму базується на тому, що Бог є нестворене буття, а все створене їм не саме буття, але лише те, що володіє буттям через участь у бутті. Серед плодів божого творіння домінуюча роль відведена людині.

Всередньовіччі виступає проблема, як співвідношення Бога і людини. Головна якість Бога

—це любов до людини, Бог лише із власного милосердя та любові може відкрити себе людині через спасіння її душі. Спасіння неможливе шляхом прямого втручання Бога у справи земного людства, щоб спасти людство, Бог сам має стати людиною, не полишаючи ні на хвилину свого божественного єства. Або знайти сутність котра могла поєднати в собі непримиренні протилежності небесного божественного і земного людського. Таким посередником виступає Христос, який є однією із іпостасей божественної "триєдності" і водночас живою людиною, народженою земною жінкою, людиною, що живе і страждає людським життям і людськими болями і вмирає мученицькою смертю на хресті. Тільки він може повернути людині втрачене внаслідок гріхопадіння безсмертя. Кожна людина несе в собі “іскру Божу”, тому шлях до Бога лежить через духовне самозаглиблення, самозосередження та через самовдосконалення, що кожна людина рівна перед Богом. Бог являє собою духовна сутність, абсолют усіх абсолютів, сукупність усіх можливих досконалостей.

ВСередньовіччі формується поняття духу як єдності розуму, почуття і волі. Проте відриваються від людини і ставляться над світом як атрибути надприродного Абсолюту-Бога і трактуються як всесильний розум, всеблагі почуття і всемогутня воля. Саме такий дух у християнському світогляді протистоїть природі, яка тлумачиться як джерело гріховності, нечистої сили.

Розуміння тілесності також має нове трактування. Людське тіло як частина природи теж є джерелом постійної гріховності, в'язницею, кайданами душі. В античній культурі мистецтво зображало богів, підкреслюючи тілесну красу, причому так, що тілесне і духовне органічно злиті у єдності прекрасного. У середньовічній культурі духовне протиставляється тілесному. Дух є джерелом прекрасного, доброго, істинного, а тіло — джерело гріха, зла, потворного та оманливого, тому в середньовічному світобаченні ідеалом виступає горіння людського духу в спотвореному людському тілі. Це протиставлення духовного і тілесного, духу і природи проходить по всім лініям: по естетичній, моральнісній, загальнофілософській.

Таким чином, середньовічній світогляд презентує нове уявлення людини, її місця в світі та призначення.

Література

1.Чанышев А. Курс лекций по древней и средневековой философии: Учеб. Пособие для вузов / А. Чанышев. – М. : Высш. Школа, 1991. – 512 с.

2.Розова Т. Філософія середньовіччя: Навч. посіб. / Т. Розова, О. Шинкарук. - Одеса : Юридична література, 2000. — 36 с.

136

Фесенко Лідія Сергіївна

студентка І курсу Інституту філософської освіти та науки Науковий керівник:

викладач К. Л. Качур

ЛЮДИНА ЯК ТВОРЕЦЬ І ЯК ПРОДУКТ КУЛЬТУРИ

Питання співвідношення людини та культури сучасна філософія поставила дуже близько. Адже проблематика людини та культури виступає наперед в сьогоденні. Не дивно, що цим питанням займаються саме філософи. Культура – це сенс їхнього життя, середовище в якому вони живуть й зростають. Сучасна філософія «вийшла з берегів» та цілком і повністю охопила сфери культури, бо її завданням – є вивчення людини, її світу та все, що формує дане буття. Тому абсолютно вірним є звернення до цієї сфери.

В наші дні звертають велику увагу на вивчення етики, естетики, права і держави, релігії і науки, антропології, етнографії, психології, педагогіки, літератури і мистецтва. А це є не інакше, як відтворення культури. Саме зачіпаючи ці вчення ми пізнаємо її з середини, будуємо в собі духовний світ й прагнемо до вищого. Таким чином людина формує рівень свідомості, того хто вона є, ким має бути й де її місце в цьому світі. В результаті стаємо продуктом здобутих знань, а отже культури.

Культура – це як людяність в людині, наша ментальна сторона, те що нас виокремлює з поміж інших, дає особистість. Наша особистісність формується під впливом таких факторів як традиції, освіченість, вірування, звичаї – а це є вищими цінностями кожного народу, його сокровенна духовність, яка несе культурне надбання.

Та окрім того, що ми зростаємо на культурологічних засадах, люди й породжують її. Задають культурі певний рівень, стиль та спрямованість. Таких особистостей називають творцями, або ж митцями. Саме вони створюють світові шедеври літератури, архітектури, живопису, саме вони будують етико-естетичні засади у вигляді їхніх праць, створюють догми, за якими ми живемо. Такі люди виділяються з-поміж маси, адже вони охоплюють емпіричний світ до якого звичайна людина не досягає. За словами Хосе Ортега-і-Гасета: “Поет починається там, де людини вже нема. Доля останньої - жити своїм людським життям, доля поета - творити те, що не існує”.

Культура на стільки багатогранна, що пронизує всі сфери нашого життя, надаючи їм духовної сторони. А вона в свою чергу зароджує наше відношення, почуття, відчуття навколишнього світу і за допомогою цих критеріїв ми існуємо, творимо, віримо, мріємо. Коли людина досягає певного рівня культури, то ми бачимо цілком сформований світ цієї особистості.

Ми породжуємо культуру, натоміть, вона породжує нас. Людина і культура не можуть існувати роздільно в цьому світі. Адже ми для культури знаряддя, а вона для нас – душа. Без неї ми перетворимось в машини, а вона без нас не зможе існувати. Ми майбутнє один для одного й маємо жити як одне ціле. Тоді ми справді досягнемо високого рівня життя в усіх значеннях та парадигмах.

Література

1.Уайт Л. Концепция эволюции в культурной антропологии // Антология исследований культуры. Т.1: Интерпретации культуры. — СПб. : Университетская книга, 1997. — 540 с.

137

Яременко Дарина Ігорівна

студентка II курсу спеціальність «математика» Науковий керівник:

асистент О. О. Хахалін

ФІЛОСОФІЯ НІЦШЕ ТА ЇЇ ПЛИВ НА ІДЕОЛОГІЮ НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМУ

«Ніцше прагне на своєму вітрильнику до усього незвіданого, весело і зухвало, з мечем у руці і бочкою пороху під ногами»

Цвейг

Устатті висвітлені основні ідеї філософії Фрідріха Ніцше, а також вплив її на майбутні покоління на прикладі націонал-соціалізму.

Серед філософів Ніцше протестант шаблоннго спообу життя. Він лякає сплячих, таранить міцності обивателів, змітає моральні постулати, убиває Бога, валить церковні підвалини.

Ніцше втілив у своїй творчості, довів до межі те, що у філософії завжди було присутнє як одна з її характерних рис – зміна:

«Подивися на добрих і праведних! Кого ненавидять вони найбільше? Того, хто розбиває їх скрижалі цінностей, руйнівника, злочинця - але це і є будуєш.

Подивися на правовірних! Кого ненавидять вони найбільше? Того, хто розбиває їх скрижалі цінностей, руйнівника, злочинця - але це і є будуєш. Супутників шукає творчий, а не трупів, а також не стад і не віруючих. Будуєш так само, як він, шукає будуєш, тих, хто пишуть нові цінності на нових скрижалях».

Один із сучасників Ніцше писав, що його книги «збільшили незалежність у світі». Адже Ніцше приймає основну думку Шопенгауера: воля - основа світу. Ніцше піддає різкій критиці всю колишню філософію. В часності філософію Гегеля, який приймав розум за першооснову – розум.

Глибинна життєва сила - прагнення до панування, воля до влади. Саме вона змушує філософів створювати певні ідеї і нав'язувати їх світові. Але філософи про це не підозрюють. Вони вважають себе відкривачами вічних істин. Ось чому філософія, на думку Ніцше, є нечесна гра. Вона є нечесною тому, що філософи самі обманюються і обманюють інших, не розуміючи істинного сенсу того, що говорять. Філософ видимість приймає за реальність, подібно до того, як люди колись приймали за реальність рух сонця навколо землі. Ніцше проробляє з духом, свідомістю приблизно те ж, що Коперник виконав з Землею. Він позбавляє дух центрального, панівного становища і робить його іграшкою волі.

Уцілому світогляд Ф. Ніцше визначають як аристократичний анархізм, а інколи йому приписували філософський романтизм, нігілізм антисемітизм і навіть націонал-соціалізм. Хоча сам Ніцше не відносив себе ні до однієї течії. Він, на мою думку,бачив хороше в жахливому і жахливе в праведному. У його філософії можна виділити дві основні ідеї: 1) ідею - «надлюдини»,

2)ідею «переоцінки всіх цінностей.

«Я хочу вчити людей змістом їх буття: цей сенс є надлюдина, блискавка з темної хмари, званої людиною»

138

На думку Ніцше, надлюдина - новий, більш високий біологічний вид, що перевершує Homo sapiens. Він повинен бути створений шляхом удосконалення, суворого, відбору та свідомого виховання нової породи людей.

Ідеал надлюдини протиставляється сучасній людині, масовому індивіду, яку Ніцше характеризував вкрай негативно.

«Найбільш нікчемна людина - останній, тобто сучасна людина, тому що він не може зневажати самого себе. Він самодоволен і мізерний, піклується про своє здоров'я, не перевтомлюється, поважає рівність, коли немає ні бідних, ні багатих, бо тож вони обоє дуже клопітно. Усі вважають себе розумними, вважають, що знають все. У них є своє задоволення для дня і своє задоволення для ночі, але здоров'я - вище за все. «Щастя знайдено нами», - кажуть останні люди. Вони не можуть зрозуміти слова про надлюдину, звернені до них».

Християнство Ніцше вважає мораллю рабів. Ніцше проголошує смерть Бога. «Хто його вбив? - Запитує він, - Я вам скажу. Це ми його вбили: я і ви. Ми - його вбивці!»

Той факт, що філософія Ніцше зробила величезний вплив на ідеологію майже всіх праворадикальних організацій і рухів у світі (а особливо - німецького нацизму), широко відомий і незаперечний. Ідеологи нацизму добре знали роботи Ніцше і широко використовували його ідеї при розробці націонал-соціалістичного світогляду.

В ідеології партії НСДАП часів Другої Світової війни існує певна аналогія надлюдини Ніцше: ідеал арійської нації, арійського воїна. Їх ідеї були на стільки схожими з ідеми Ніцше, що змогли б перевернути Світ. Якби жорстокість, аморальність і свого роду фанатизм втілення не зруйнували всу прекраснісь планів.

Сам Ніцше вважав, що не може бути рівнсті всіх людей, те саме й у націонал-соціалістів, які ставили свою націю над іншими, цим, ніби то, прагнувши до волі їх народу.

У творі Ніцше «Так казав Заратустра» висвітленна думка, що для створення нового потрібно «знести» старе і на ньому, як на фундаменті, будувати нове: «Я скажу вам, хто така надлюдина. Людина — це те, що треба здолати. Що ви зробили, аби її здолати? Всі істоти досі створювали щось вище від себе, а ви хочете стати відпливом цієї великої повені й ладні скоріше вернутись до звіра, аніж здолати людину?

Що для людини мавпа? Посміховище або нестерпний сором. І тим самим має бути людина для надлюдини — посміховищем або нестерпним соромом. Ви пройшли шлях від хробака до людини, та багато чого у вас залишилося ще від хробака. Колись ви були мавпами, але й досі ще людина є більшою мірою мавпа, ніж декотрі з мавп. Навіть наймудріше із вас — це всього лиш незлагода і мішанина рослини й химери. Та хіба я кажу вам ставати химерами чи рослинами?»

Вчинки нацистів дещо схожі, вони «притуплювали» культуру, звичаї захопленої території, але не знищували їх, а з часом на цій основі створювали нове, прививали сої канони. Тобто, певою мірою, це була реалізація ідеї Ніцше: остання людина стане основою для надлюдини

Отже, спадщина думок Ніцше є не тільки неординарною, а й достатньо популярною, не зважаючи на невизнання її у певний проміжок часу. Історична практика показала, що втілення ідей філософа поки що було можливе лише жорстокими методами, та й самі люди не готові принести себе в жертву, подібно до вікінгів, заради розвитку інших.

139

СЕКЦІЯ «ІСТОРІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ»

Савченко Діана Геннадіївна

студентка І курсу спеціальності «Образотворче мистецтво» Науковий керівник:

кандидат історичних наук, викладач Н. А. Драпушко

10 ФАКТІВ ПРО ГОЛОДОМОР

Україна, як і український народ, пройшли важкий шлях до незалежності. Велика Вітчизняна війна, Голодомори 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років, Сталінський терор 1936-1938 років, трагедія на Чорнобильській АЕС – це не повний перелік всього того через, що пройшла Україна. Безумовно, Я не можу порівнювати за трагічністю ці події, однак можна сказати про наслідки, що вони принесли для нас.

Голодомор 1932-1933 років чи Геноцид української нації – це є одним з «найчорніших» сторінок в нашій історії. Ця трагедія відбулася в УРСР з населенням 31 млн. чоловік і стала причиною багатомільйонних жертв. Виновникаминевинних жертв був Йосип Сталін та керівництво більшовицького тоталітарного режиму (В'ячеславом Молотовим, Лазарем Кагановичем, Павлом Постишевим, Станіславом Косіором, Власом Чубаром та Менделем Хатаєвичем ). Сам Голодомор був розрахованими на придушення українського національновизвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.

Нажаль, з кожним днем в Україні зменшують кількість свідків цього жахливого злочину. Сьогодні свідки та люди, що пережили Голодомор 1932-1933 років, можуть сміливо розповідати про «темні» сторінки життя. В Радянському Союзі, як вже говорилося намагалися не згадувати Голодомор 1932-1933 років, а називали його «колективізацією». Навіть сьогодні в Росії ця тема досі під негласним табу.

Історій та фактів про голодомори дуже багато, саме вони лягли в основу «Книг пам’яті про голодомор 1932-1933 років». Можна привести основні факти про цю трагедію:

1.Геноцид. В 2006 році Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського нороду. Однак серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленого в Конвекції ООН про запобігання злочину і покарання за нього. До того ж слова «геноцид» немає в документах ООН, ЮНЕСКО, ПАРЄ, присвячених Голодомору. У 2010 році Віктор Янукович відмінив присвоєння статусу «геноцид» для Голодомору, що викликало різку критику в сторону екс-президента. Однак, Голодомор як геноцид українців визнали 23 держави Світу.

2.Кількість жертв. В Україні ведуть Єдиний реєстр жертв Голодомору, для встановлення точної кількості жертв. Серед дослідників немає єдиної думки щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 роках. Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8

млн. загиблих українців. В сучасній Україні у 2010 році судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча

140