zbirnyk-osvita-i-nauka-2015-full

політику держава і залежить добробут населення. Саме тому соціальна сфера може стати зброєю для досягнення популярності у народі.

Улипні 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії, за яким значно збільшено розміри нижчих розрядів і обмежено розміри високих пенсій. Пенсійний вік знижувався до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Середній розмір пенсій збільшився майже в два рази [5, c. 207]. З 1956 р. розпочався поступовий (за галузями) перехід з восьми на семигодинний робочий день.

Увересні 1956 р. уряд видав постанову про підвищення в середньому на третину заробітної плати низькооплачуваним робітникам і службовцям.

Уберезні 1956 р. була прийнята партійно-урядова постанова про щомісячне авансування колгоспників і додаткову оплату праці в колгоспах. Колгоспам рекомендувалося виділяти на щомісячне авансування не менше чверті їх грошових доходів. На реальні доходи трудящих істотно впливала практика щорічного випуску державних внутрішніх позик. Вони були розраховані на напівдобровільне-напівпримусове вилучення грошової суми, яка відповідала 3–4-тижневому заробітку. Кожного року відбувалися тиражі виграшів за державними зобов'язаннями — облігаціями [4, c. 118]. У липні 1957 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли постанову «Про розвиток житлового будівництва в СРСР». Понад 3 млн квартир, споруджених у містах і робітничих селищах України за десяток років, істотно пом'якшили житлову проблему. Хоча збудовані в часи М. Хрущова п'ятиповерхові панельні будинки з невеликою житловою площею пізніше презирливо назвали «хрущобами», вони були для жителів міст кращим варіантом порівняно із бараками або перенаселеними комуналками [2, c. 162]. Цього часу з'явилися нові магазини, їдальні, кафе, ресторани, урізноманітнювався асортимент промислових товарів. У побут багатьох людей ввійшла нова техніка - телевізори, магнітофони, пральні машини тощо. Хрущов зробив перші кроки у боротьбі з привілеями. Він намагався якщо не відмінити, то хоча б обмежити привілеї, даровані Сталіним партійній номенклатурі. Хрущов скасував «закриту зарплату» (так звані «конверти»), яка була в 2 - 3 рази вище «відкритої» та якою не сплачувались ні податки, ні внески [4, с. 112].

Отже, справді історичним досягненням цієї доби була результативна соціальна політика тоталітарної держави. Однак, повністю подолати звички і звичаї величезного шару партійної аристократії Хрущову не вдалося. Партійна ієрархія взяла верх. Але найсерйознішою невдачею соціальної політики Хрущова було те, що він не зміг ліквідувати дефіцит постачання населення продуктами харчування. У 1954–1958 рр. такий дефіцит був істотно пом'якшений, але знову різко загострилася в кінці 50-х років і особливо на початку 1960-х років в результаті помилок аграрної політики Хрущова 1959–1963 рр.

Література

1.Бажан О. Процес десталінізації в Україні (друга половина 1950-х - початок 1960-х рр.). // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1999. -№1/2.

2.Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-ті рр.) – К.,

1999.

3.Зубкова Е. Ю. Общество и реформы. 1945–1964 / Е.Ю. Зубкова. – М.: ИЦ «Россия молодая», 1993. — 200 с.

4.Кульчицький С.В. Спроби реформ (1956-1964 рр.) // УІЖ. – 1998.- №2-4.

5.Литвин В. Україна у другому повоєнному десятилітті (1956–1965). – К., 2004.

161

Хоменко Глеб Володимирович

студент ІІІ курсу Інституту філософської освіти та науки Науковий керівник:

кандидат історичних наук, старший викладач Д. І. Малежик

ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА В УКРАЇНІ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ПОЛІТИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРОТИСТОЯННЯ ЗАХОДУ ТА СХОДУ

Анексія Криму та окупація Донбасу актуалізували перед Україною проблему збереження власної культурної ідентичності. Складні суспільно-політичні умови стали результатом боротьби східних та західних цінностей в українському суспільстві. Ведення інформаційної війни як механізму дестабілізації та боротьби за свідомість українців є одним з елементів подібного протистояння.

Інформаційна війна − це цілеспрямований вплив на населення окремої держави збоку однієї або декількох інших з метою поширення інформації, що не відповідає дійсності. Поняття інформаційної війни було запозичено в американській лінгвістиці та вважається різновидом психологічного впливу. Існує низка класичних методів ведення інформаційної війни, які використовуються повсякчас: приховування найбільш значущих фактів у безмежному потоці новин, використання загальновизнаних термінів поза контекстом, вибірковий характер інформації та інші [1].

У всесвітній історії інформаційна війна не є виключно новим феноменом. Зокрема, рейхміністр народної освіти і пропаганди Німеччини Йозеф Геббельс використовував різноманітні механізми інформаційного впливу задля зміни світогляду людей в роки німецькорадянської війни [2]. Пізніше, у працях вітчизняних дослідників, серед яких І.Панарін, інформаційна війна Заходу вважається однією із причин розпаду Радянського Союзу [3].

З появою сучасних медіа умови ведення інформаційної війни отримали новий поштовх у розвитку. Так, динамічне використання Інтернету призвело до глобалізації суспільства та зникнення національних кордонів щодо подання інформації. Якщо функціонування традиційних засобів масової інформації зазвичай регулюються державою, Інтернет в цьому аспекті є більш незалежним. Сучасні веб-сторінки також сповнені інформаційною пропагандою, проте вони надають змогу роздивитися ту чи іншу проблему з різних точок зору. Визнаючи те, що українські та російські медіа підпорядковуються владі та окремим представникам олігархії, міжнародні Інтернет ресурси постають альтернативним засобом інформування суспільства.

Україна, яка протягом багатьох років перебувала під впливом ідеологізованого інформаційного простору СРСР, не випадково стала майданчиком для насадження цінностей ізза кордону. Вигідне геополітичне положення у центрі Європи дозволяє говорити про приналежність України до «цивілізованого світу». Водночас історичне минуле та економічна залежність від Російської Федерації ставить під питання можливість наслідування західних пріоритетів. Так чи інакше, військові міжусобиці, які відбуваються на сході України лише посилюють культурний розбрат українського населення.

На думку українських експертів однією із основних сфер для боротьби за майбутнє України являється інформаційний простір. Впливаючи на свідомість українського суспільства характер інформації може змінити їхнє ставлення до Заходу та Сходу на свій лад. Однією з рушійних сил інформаційної війни в Україні являється усталена пропаганда російських ЗМІ [4].

162

Так званий «режим Кремля» стає на заваді вільному вибору українського суспільства та загрожує втратою культурного суверенітету.

Подальші перспективи розвитку України в контексті інформаційної війни залежать від урегулювання ситуації на політичному рівні. Проте слід розуміти, що у разі чергового загострення конфлікту на Донбасі важливим чинником збереження української національної ідентичності стане уміння протистояти примусовому насадженню іноземних цінностей. Це потребує активного розвитку українських медіа та відновлення їх функціонування по всій території України. За словами міністра інформаційної політики Ю. Стеця з березня 2015 в Криму знову можна буде почути українське радіо [5].

Отже, інформаційна війна в Україні обумовлена цілеспрямованим інформаційним впливом іноземних ЗМІ та може призвести до вкрай негативних наслідків. Боротьба за свідомість українців являється ключовим моментом у протистоянні між Сходом та Заходом. Використовуючи новітні медіа ресурси, зокрема Інтернет, Україна повинна зміцнити власні позиції у національному інформаційному просторі.

Література

1.Григорьев М. Методы ведения информационных войн, [Електронний ресурс] —

Режим доступу. — URL: http://mcpt.narod.ru/pr_war.html. — Назва з екрану

2.Щоденна українська газета Україна Incognita: Історія і Я. [Електронний ресурс] —

Режим доступу. — URL: http://incognita.day.kiev.ua/uroki-manipulyuvannya-vid-doktora- gebbelsa.html. — Назва з екрану

3.Панарин И.Н. Первая мировая информационная война. Развал СССР. — Питер,

2010. — C. 13

4.Дацюк С. Россия во лжи [Електронний ресурс] — Режим доступу. — http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/53116eef447b1/. — Назва з екрану

5.В Крым вернется украинское радио [Електронний ресурс] — Режим доступу. —

URL: http://korrespondent.net/ukraine/3493834-v-krym-vernetsia-ukraynskoe-radyo-stets.

— Назва з екрану

Залєвський Сергій Романович

студент ІІІ курсу Інституту філософської освіти та науки Науковий керівник:

кандидат історичних наук, старший викладач Д. І. Малежик

МУЗИЧНЕ НОВАТОРСТВО КОМПОЗИТОРІВ Д. БЕРЕЗОВСЬКОГО ТА Д. БОРТНЯНСЬКОГО

В історії української музичної культури друга половина XVІІІ ст. стала кульмінаційним етапом розвитку хорової музики, а також початком формування таких музичних жанрів як опера, симфонія, соната, концерт тощо. Провідним залишався жанр хорового концерту, який набував інших більш розвинених форм під впливом західноєвропейської професійної музики. Відбувся перехід від одночастинного партесного концерту доби бароко до циклічного духовного концерту періоду класицизму. У творчості видатних представників української культури другої половини XVIII ст. – М. Березовського та Д. Бортнянського хоровий концерт досягає класичних художніх вершин.

163

читаємо:«Біографія М. Березовського… містить чи не найбільшу кількість неясних та заплутаних відомостей. Створенню… образу композитора…сприяла повість рос. письменника X1X ст. Нестора Кукольника «Максим Созонтович Березовський». Багато пізніших біографів композитора у своїх роботах спиралися на це белетристичне джерело.

Про Максима Созонтовича знаходимо у книзі академіка, німецького дипломата Якоба фон Штеліна: «…обладающий большим дарованием, вкусом и искусством в композициях церковных произведений изящного стиля».

Його ім’я викарбуване на дошці почесних студентів Болонської академії поряд з геніальним Моцартом.

Хорова спадщина композитора складається з духовних циклічних акапельних концертів, літургії, «причасних віршів». Його твори вирізняються високою емоційністю, вишуканістю композиторського письма, художньою досконалістю, красою й виразністю. Четверта частина з літургії М. Березовського «Вірую» стала одним із найпопулярніших церковних творів.

Справжньою перлиною духовної музики є драматично – трагедійний концерт «Не отвержи мене во время старости».

Новаторство цього твору полягає в зіставленні чотирьох частин циклу, ансамблевому і хоровому виконанні. У такий спосіб композитор втілив ідею конфліктності різних музично – образних сфер: скорботності, туги, безнадії, схвильованості, обурення, протесту тощо. Глибокий за змістом текст, який розповідає про життя і смерть, цінності людського буття, ніби перегукується зі сповненою трагізму біографією митця. В концерті застосовуються різноманітні прийоми поліфонічного розвитку (імітації, фуга).

На думку М. Поповича, творчість М. Березовського, можливо, пояснює, чому його напрям більше сподобався знаменитому болонському вчителю падре Мартіні, ніж напрям Моцарта: найсильніші твори, де думка і слово органічно сполучені з простою і прекрасною музикою, він писав на духовні теми.

Новаторські досягнення М. Березовського, що органічно поєднували традиції західноєвропейської ( італійської) музики з елементами мелодики українських пісень, мали велике значення в становленні вітчизняного професійного музичного мистецтва.

Утворчості Д. Бортнянського поєдналися найновіші на той час досягнення світової композиторської техніки ( зокрема італійської школи ) з вітчизняними музичними традиціями. В історію світової культури він увійшов як реформатор церковного співу. Протягом багатьох десятиліть його твори виконували як обов’язкові в усіх православних церквах Російської імперії, звучали на коронаційних та інших офіційних подіях, були широко відомі в світі. Ще за життя його називали російським Палестиною.

Аналізуючи творче надбання Д. Бортнянського, можна стверджувати, що він разом із М. Березовським, А. Веделем, Е. Азеєвим створив класичний тип хорового концерту. Вони стали представниками нового напряму в партесному співі, що характеризувався потягом до узгодження музики й тексту, адже більшість італійців, котрі писали музичні твори для православної церкви, погано володіли слов’янськими мовами, а то й узагалі ії не знали. Д. Бортнянський першим сприяв упорядкуванню храмових співів і почав розробляти давні християнські мелодії.

Бортнянському належить більше 100 творів хорової духової музики – 35 чотириголосних 10 двоголосних, ряд невеликих композицій, а також світські хори, в тому числі кантата «Співак у таборі російських солдатів», камерно – інструментальні твори.

Ухоровому стилі Бортнянського – урочисто-пісенному, ліричному – знайшли відображення народні мотиви, і особливо, українські. Творчість композитора – класика активно

164

вплинула на розвиток української хорової культури. На його спадщині вчилися М.Лисенко, К. Стеценко, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський та багато ін.

У XIX ст. особливий інтерес до хорової спадщини Д.Бортнянського проявляли композитори Галичини. Його концерти звучали в духовних семінаріях, виконувалися міськими та сільськими церковними хорами. Композитор М.Вербицький підкреслював величезний вплив «українського Моцарта» на західноукраїнських композиторів XIX ст.

Хорова музика Д.Бортнянського звучить у багатьох країнах світу, набула популярності у

США.

В одному з найвеличніших храмів Нью – Йорка – Єпископальному Соборі святого Йоана Богослова на початку XX ст. встановлено єдине у світі скульптурне зображення Д.Бортнянського поряд з 11 іншими скульптурами найвидатніших авторів церковних творінь – Давида – автора псалмів, св. Цецілії – покровительки церковної музики, св. Григорія Великого – папи Римського, що запровадив григоріанський хорал, європейських композиторів Д. Палестрини, Й. Баха, Г.Генделя та ін.

Література

1.Художня культура України: Навч. посібник /За заг. ред. Л.М. Масол – Київ: Вища школа, 2006.

2.Аристова Л. Хоровий концерт та його творці / Мистецтво та освіта.- 2004.- № 3-4.

3.Огієнко І. Українська культура. - Київ, «Абрис», 1991.

4.Попович М. Нарис історії культури України. – К.:АртЕК, 1998. -728 с.

165

СЕКЦІЯ «ПСИХОЛОГІЯ»

Абанькина Маргарита

студентка ІІ курса Института философского образования и науки Научный руководитель:

кандидат психологических наук, доцент О. В. Темрук

ОСОБЕННОСТИ ПРОЯВЛЕНИЯ ЭМОЦИОНАЛЬНОГО ИНТЕЛЛЕКТА В ПОДРОСТКОВОМ ВОЗРАСТЕ

В современных условиях повышения роли и значимости человеческого фактора в развитии всех сфер общественной жизни возрастает необходимость обеспечения психологически здорового социума, улучшения уровня взаимодействия человека в обществе, развитие человека как личности, живущей в постоянной динамике способной к развитию и коммуникации.

Решению указанных проблем, на наш взгляд, будет способствовать описание и разработка методик для поднятия уровня компетенции в области Эмоционального Интеллекта, основанных на исследовании эмоциональной составляющей человека и его поведении.

Все, что связано с эмоциями человека, их происхождением, функциями и т.д., изучали философы, начиная со времен Античного мира. К примеру, Аристотель разделял эмоции на чувства и аффекты, изучал влияние эмоций на поведение человека. Философы античной эпохи уже рассматривали эмоциональную составную как отдельную область знания. Такие философы как Рене Декарт, Бенедикт Спиноза, Джон Локк, Томас Гоббс, Френсис Бекон внесли свою лепту в исследование эмоциональной сферы человека. Но общей тенденцией вплоть до двадцатого столетия являлось доминирование изучения познавательной сферы человека. Двадцатое столетие было направлено на науку строго в рамках рационализма. Ученых и психологов интересовали интеллектуальные способности личности, сегодня всем известное IQ, комплекс когнитивных и мыслительных способностей, или коэффициент интеллекта, от которого как считалось, зависит продуктивность человека и его возможности в любой жизненной сфере.

Непосредственно область исследования Эмоционального Интеллекта достаточно молода. В 1980 году доктор и психолог Реувен Бар-Он ввел в обиход аббревиатуру EQ Emotional Quotient , что обозначает личный коэффициент эмоциональности, который позже разработал и методику измерения уровня EQ. Впервые термин “эмоциональный интеллект” был употреблен в 1990 году Дж. Мейером и П.Сэловэем. Одно из определений эмоционального интеллекта, сформулированное авторами, звучит как “способность тщательного постижения, оценки и выражения эмоций; способность понимания эмоций и эмоциональных знаний; а также способность управления эмоциями, которая содействует эмоциональному и интеллектуальному росту” личности.

Мы считаем, что эмоциональный интеллект - это способность качественно справляться с жизненными трудностями и гармонично адаптироваться в социальной среде. Невозможно достичь гармонии в жизни и занять должное место в социуме без наличия данных навыков.

Проводя исследования в сфере эмоционального интеллекта ученые (Реувен Бар-Он, Даниел Голман и другие) задавали себе вопрос - "Почему люди одаренные высокими интеллектуальными способностями, отличники, краснодипломщики очень часто остаются в тени жизни, тогда как более скромно одаренные преуспевают и достигают больших высот?"

166

Выяснилось, что это напрямую связано с уровнем развития эмоционального интеллекта. Человек как существо социальное должен уметь качественно взаимодействовать с обществом, что невозможно без наличия должного развития эмоциональных и социальных навыков. На сегодняшний день признание значения эмоционального интеллекта в определении успеха очевидно.

В 1995 году вышла книга Даниеля Голмана "Эмоциональная культура: почему она может иметь большее значение, чем IQ". Она вызвала огромный интерес к той роли, которую играет в нашей жизни эмоциональная культура. Автор подмечает: "Высокий коэффициент умственного развития не гарантирует преуспевание, престиж или счастье в жизни, наши учебные заведения и культура зациклены на академических способностях, игнорируя эмоциональный интеллект — который имеет огромное значение для нашей личной судьбы. И то, насколько человек это осознаёт, имеет решающее значение для понимания, почему один преуспевает в жизни, а другой

— равного интеллекта — оказывается в тупике". Такие способности как самомотивация и уверенное стремление к достижению поставленной цели, не смотря на провалы и неудачи, сдерживание своих порывов и есть основными составляющими эмоционального интеллекта, от

"переходным или переломным возрастом". Этот важный и сложный период в жизни каждого подростка - время социализации и индивидуализации, время формирования будущей личности и утверждения собственного уникального "Я". Для исследования мы выбрали контингент испытуемых возрастом 14-15 лет в количестве 27 человек.

Для решения этой задачи мы использовали методику Н. Холла на выявление уровня эмоционального интеллекта. Она показывает, как человек умеет пользоваться своими эмоциями, как умеет воздействовать на поведение и душевное состояние партнёра по общению, насколько хорошо и умеет ли считывать эмоции свои и других. Результаты определяются по указанным пяти шкалам:

Шкала "Эмоциональная осведомленность" - то есть осознание и понимание своих эмоций. Только 30% подростков имеют максимальные показатели по данной шкале.

Шкала "Самомотивация" - управление своим поведением, за счет управления эмоциями. В группе испытуемых выявлено 33% высоких или максимальных показателей по данной шкале.

Шкала "Распознавания эмоций других людей" - умение воздействовать на эмоциональное состояние других людей. Всего у 11% испытуемых подростков выявлен высокий уровень развития данной способности.

Шкала "Эмпатия" - это понимание эмоций других людей, умение сопереживать текущему эмоциональному состоянию другого человека, а так же готовность оказать поддержку. Это

высокий уровень у 52% подростков выявили максимальный уровень.

Самый низкий уровень мы наблюдаем по показателям качеств "Управление своими эмоциями" то есть самоконтроль, тут у 67% подростков самые низкие показатели. Общий анализ полученных результатов показал - из 100% опрошенных человек только 7% имеют высокий уровень эмоционального интеллекта, 41% - средний уровень, 41% низкий уровень и 11% подростковочень низкий уровень развития эмоционального интеллекта. В итоге

167

преобладающее большинство 52 % детей имеют низкий уровень развития эмоционального интеллекта. Это средний класс по успеваемости.

Также нами были определены следующие тенденции: у подростков с меньшей успеваемостью более высокие показатели, и наоборот у отличников и хорошистов более низкие показатели. Когда ученикам было предложено назвать сначала позитивные, потом негативные эмоции, в первом случае при вспоминании позитивных эмоций было названо всего несколько слов и возникало затруднение, зато при заполнении колонки с негативными эмоциями все дети называли большее количество слов. Затем одному человеку давали карточку с написанной определенной эмоцией на каждой, и просили мимикой изобразить так чтоб было понятно остальным. Это вызвало особые трудности, подростки не могли показать такие частые эмоции как например, радость или злость, и лишь после долгих размышлений, всего несколько человек справились с задачей.

Такие низкие показатели развития эмоционального интеллекта могут быть связаны с тем, что в школе в которой проводилось исследование около трех лет отсутствовали психологические занятия с детьми, класс не сплочен и разделён на маленькие подгруппы, мотивация к учебё на низком уровне, к этому списку стоит добавить критическое по нашему мнению состояние образовательных программ в школе. Всё внимание учителей зациклено в большей мере на усвоении теоретической части своей узкой отрасли, очень мало практики и методов, которые дают возможность ученику развивать мышление и самостоятельно принимать решения.

На наш взгляд, развитию эмоционального интеллекта будут способствовать уроки по социальной психологии которая предусматривает методики развития групповой динамики и коммуникацииа, а также занятия по психологии общения; с использованием методов активного социально-психологического обучения. Такие знания необходимы для психологически правильной организации воспитания и взаимоотношения личности и коллектива. Все перечисленные факторы формируют в обществе компетенцию в области эмоционального интеллекта от которого зависит сплоченность и здоровое общение в группах.

Алєксєєнко Олександра

студентка ІІ курсу Інституту філософської освіти і науки Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, доцент О. В. Темрук

ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

В період молодшого шкільного віку відбувається становлення майбутньої особистості. Закладається міцний фундамент, на якому в подальшому буде утворюватися будівля переконань, принципів, настанов та досягнень. І тому саме у молодшому шкільному віці належну увагу необхідно приділяти розвиткові мотивації, бо оскільки вона впливає на продуктивність діяльності, розвиток та ставлення особистості до себе. Також важливо враховувати той факт, що мотиви - це динамічні утворення, які постійно змінюються. Тому вчителю та батькам потрібно брати до уваги мінливість мотивації та впливати на позитивні аспекти вмотивованості.

168

Проблемами мотиваційної сфери молодших школярів займалися такі вчені як: Л.І.Божович, Л.С. Виготський, В.В. Давидов, Д. Б.Ельконін, Г.С.Костюк, О.О.Леонтьєв, А.К.Маркова, М.В.Матюхіна, Г.О. Бал, Ю.З.Гільбух, С.Д.Максименко, Ю.І.Машбиць, В.О.Моляко, О.В.Скрипченко та ін.

Мотиви, за визначенням В. І. Селіванова, це свідомі спонуки, в якості яких можуть бути бажання, почуття, інтереси й інші явища свідомості.

Згідно поглядів Б. Додонова, діяльність спонукається такою групою мотивів:

1)задоволення від самого процесу діяльності;

2)прямий результат діяльності (створений продукт, засвоєнні знання тощо);

3)винагорода за діяльність (плата, підвищення в посаді, слава і т. д.);

4)уникнення санкцій (покарання), які загрожували б у разі ухилення від діяльності чи несумлінного її виконання [3].

Л.І.Божович виділяє два основних види мотивів: перший – пізнавальний, а другий - соціальний, які є основними, загальними, визначаючими щодо інших груп мотивів.

А.К. Маркова зазначає, що вчителеві необхідно приймати до уваги полімотивацію учіння. Упродовж навчання особистісно значущими виступають то одні, то інші мотиви школяра. У цілому мотиваційна сфера учіння визначається:

характером самої учбової діяльності школярів;

розгорнутістю та зрілістю її структури;

сформованістю її компонентів (учбової задачі, учбових дій, дій самоконтролю та самооцінки);

взаємодією упродовж учіння з іншими людьми;

сенсом учіння для кожного учня (його ідеалами, ціннісними орієнтаціями );

характерами мотивів учня;

зрілістю цілей;

особливостями емоцій, що супроводжують процес учіння [5].

Як писав О.О.Леонтьєв « оптимальне педагогічне спілкування – це спілкування вчителя (і ширше педагогічного колективу) із школярами в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, для правильного формування особистості школяра, забезпечує сприятливий емоційний клімат навчання, дозволяє максимально використовувати в навчальному процесі особисті здібності вчителя» [4].

Для розвитку стійкої позитивної мотивації учбової діяльності молодших школярів важливе врахування при організації навчального процесу вікових особливостей даного періоду. Для віку молодшого школяра є характерним перехід з мимовільності до довільності психічних процесів. Сильний вплив на протікання цих процесів відіграють емоції. Важливо орієнтуватися в навчанні на почуття впевненості у дитини, бажання досягати нових результатів, радіти власним успіхам, не боятися брати на себе відповідальність та намагатися думати самостійно без допомоги вчителя.

Метою нашого дослідження стало вивчення особливостей мотивації учбової діяльності молодших школярів, для чого було використано методику Н.Г.Лусканової «Оцінка рівня шкільної мотивації» [7]. У дослідженні прийняло участь 27 учнів 2-го класу ЗОШ №2 м. Бровари, Київської області.

Відповідно завдання зазначеної методики є визначення мотивації учбової діяльності у дітей, зокрема з’ясування того чи є у них інтерес до навчання.

Для можливості визначення рівня (дуже високого, доброго, позитивного ставлення до школи, низького, негативного ставлення до школи) використовується система бальних оцінок:

169

відповідь дитини, що свідчить про її позитивне ставлення до школи і пріоритет навчальних ситуацій, оцінюється в 3 бали;

нейтральна відповідь (не знаю, буває по-різному і т.п.) оцінюється в 1 бал;

відповідь, що дозволяє судити про негативне ставлення дитини до тієї чи іншої

шкільної ситуації, оцінюється в 0 балів.

Аналіз результатів показав, що максимально високий рівень (25-30 балів) показали 22% учнів. Добрий рівень мотивації (20-24 балів) набрали 15% учнів.

Дітей, у яких було виявлено позитивне ставлення до школи за привабленням лише позаурочними заняттями (15-19 балів) 15% учнів. З низькою шкільною мотивацією (10-14 балів) було виявлено 30% учнів. А тих дітей у яких негативне ставлення до школи, шкільна дезорієнтація ( нижче 10 балів) аж у 18% учнів.

Таким чином, більшість сучасних молодших школярів мають низьку шкільну мотивацію, а також досить висока кількість дітей мають взагалі негативне ставлення до школи.

На противагу немотивованих учнів виступають діти з високим рівнем, в яких присутній пізнавальний мотив, вони організовані, намагаються максимально чітко виконувати вказівки вчителя та досягти успіхів у навчанні.

Але все ж таки у більшості дітей не сформовано позитивної мотивації, яка б була направлена на навчання. Вони дезорієнтовані, не проявляють активності і не зацікавлені у навчанні, відчувають ускладнення в учбовій діяльності.

Основним джерелом емоційних переживань є навчальна діяльність. Зважаючи на це, у процесі її організації слід давати учням емоціогенний навчальний матеріал, а також забезпечувати різні види діяльності на уроці, особливо ті, яким притаманний руховий характер та елементи спілкування: групові форми роботи, ігри, діалоги, інсценізації [1].

Вчителям потрібно також розвивати інтелектуальні почуття, які є безпосереднім мотивом учіння. Ще за раннього віку дитину треба вчити інтелектуальній праці, яка стимулює розвиток особистості та народжує в ній любов до істини. Учня потрібно зацікавлювати та залучати до проблемних ситуацій у навчанні.

Важливо враховувати особливості психічних процесів. Наприклад мислення має бути зі швидшим переходом до теоретичного та рефлексивного мислення. Навчання має буди зорієнтовано на зону найближчого розвитку.

Для уяви важливе виконання творчих завдань, читання літератури, в якій дитина буде зустрічати емоційні почуття героїв у зображеннях.

Щоб учень сприймав та зосереджував свою увагу на матеріалі потрібно зробити його яскравим, емоційно забарвленим та включити в нього особистісно значущі елементи.

Для розвитку пам’яті слід вчити дитину свідомо запам’ятовувати, використовувати смислову, словесно-логічну пам'ять.

Отже, вчителям потрібно докладати більше зусиль для організації навчального процесу, дбати про розвиток інтелектуальної сфери кожного учня, заохочувати, додавати впевненості та стимулювати до радості успіху. Потрібно враховувати вікові особливості при використанні методів активізації навчання. Важливим елементом мотивації є роль вчителя. Тож я вважаю, що ця тема є актуальною і потребує додаткових досліджень.

Література

1.Божович Л.И. Развитие мотивов учения школьников / Л.И.Божович, Н.Г.Морозова, Л.С.Славина // Психологический журнал. – 1990. – Вып. 36. – С.4.

170