Stud_zbirka_Dragomanova 2014

Мета статті – проаналізувати розвиток емоційного інтелекту як складової успішної міжособистісної взаємодії.

Вперше термін “емоційний інтелект” було введено в психологію Дж.Мейєром і П.Селовеєм [2]. Вони визначили емоційний інтелект як здібність сприймати і виражати емоції, асимілювати емоції і думки, розуміти і пояснювати емоції, регулювати свої емоції та емоції інших. Вперше увагу дослідників та практиків до проблеми емоційного інтелекту Д.Голмен залучив на початку 1990-х років. Під цим незвичним словосполученням він пропонує розуміти самомотивацию, опірність розчарувань, контроль над емоційними спалахами, вміння відмовитися від задоволень, регулювання настрої й уміння же не давати переживань заглушати спроможність думати, співпереживати та сподіватися. Послідовники розробили досить прості і доступні процедури їх вимірювання, і оцінки.

Докладніше і результативніше дана проблематика досліджувалася Р.Бар-Оном. Емоційний інтелект він пропонує визначати як когнітивні здібності, знання і набуту компетентність, які дають людині можливість успішно справлятися з різними життєвими ситуаціями. Він виділяє п'ять сфер, у тому числі зазначає найбільш специфічні навички, які ведуть до успіху. Вони включають:

•пізнання власної особистості (проінформованість своїх емоцій, впевненість у собі, самоповагу, самореалізацію, незалежність);

•навички міжособистісного спілкування (міжособистісні взаємовідносини, виникає соціальна відповідальність, співпереживання);

•спроможність до адаптації (розв'язання проблем, оцінка реальності, пристосовуваність);

•управління стресовими ситуаціями (опірність стресу, імпульсивність, контроль);

•переважно настрій (щастя, оптимізм) [5].

Дещо по-іншому пропонує розглядати це явище російський психолог Д.В. Люсін. У його трактуванні емоційний інтелект — "...здатність до розуміння своїх колег та чужих емоції, і управління ними" [4]. У цьому підкреслюється спроможність до розуміння та здатність до управління власних емоцій і емоцій інших людей. В структурі емоційного інтелекту виокремлюють два аспекти – внутрішньоособистісний і міжособистісний. Перший характеризується такими компонентами, як самооцінка, усвідомлення власних почуттів, впевненість у собі, терпимість, самоконтроль, відповідальність, мотивація досягнень, оптимізм і гнучкість. Міжособистісний аспект включає емпатію, толерантність, комунікабельність, відкритість, діалогічність, антиципацію.

Модель емоційного інтелекту, запропонована Д.В. Люсіним, включає три елемента:

• когнітивні здібності (швидкість і точність переробки емоційної інформації);

•уявлення про емоції.

160

• особливості емоційності (емоційна стійкість, емоційна чутливість тощо.) [4]. Ті, хто демонструє вищі оцінки за параметрами, емоційного інтелекту, виявляються більш успішнішими у взаємодії з іншими людьми. Це легко пояснити, кожному відомо, що людина, здатна регулювати власні бажання,

контролювати власні емоційні реакції, розуміти емоційні стани інших людей. Так само зрозуміло, що емоції, і розумові здібності тісно пов'язані. Давно

доведено, що існують певні емоції, що можуть збільшувати продуктивність процесу мислення та спрямовувати увагу на певні завдання. Здатність адекватно висловлювати емоції — веде до успішності в міжособистісному спілкуванні і будь-якій спільній прикладній діяльності. А ефективне регулювання власних емоцій співвідноситься з цими важливими для міжособистісної взаємодії здібностями, як співпереживання і відвертості [6].

Транзактний аналітик К. Стайнер запропонував концепцію „емоційної грамотності”. Він пов’язує таку властивість з системою здібностей і життєвих умінь, передусім здатності розуміти власні емоції, слухати інших та співчувати їхнім емоціям, продуктивно висловлювати емоції. Для пояснення суті поняття „емоційна грамотність” К. Стайнер теж використовує поняття „емоційний інтелект”. EQ має чотири головні складові:

-самосвідомість,

-самоконтроль,

-емпатія,

-навички відносин.

Усвідомлення власних емоцій, управління ними, уміння ставити себе на місце іншого і приймати його почуття, проявляти дружнє ставлення до людей при роботі з ними – це основа кращого розуміння світу, засіб самопізнання, саморозвитку, успішної самореалізації

Не можна не погодитися з О. Філатовою в тому, що емоційний інтелект забезпечується самоконтролем, який полягає в умінні „дозувати” емоції, і проявляється у сфері спілкування, що передбачає емпатію [10].

Г. Гарскова вважає, що емоції відображають ставлення людини до різних сфер життя і самої себе, а інтелект служить для розуміння цього. Відповідно, емоції можуть бути об’єктом інтелектуальних операцій. Ці операції здійснюються у формі вербалізації емоцій, основаній на їх усвідомленні та диференціації. Отже, емоційний інтелект (за Г. Гарсковою) – це здатність розуміти відносини особистості, репрезентовані в емоціях, і управляти емоційною сферою на основі інтелектуального аналізу і синтезу. Необхідною умовою емоційного інтелекту є розуміння емоцій суб’єктом, а кінцевим продуктом EQ – прийняття рішення на основі відображення і осмислення емоцій, які є диференційованою оцінкою подій, у яких наявний особистісний смисл. Емоційний інтелект продукує нестандартні способи активності для досягнення цілей і задоволення потреб. На відміну від

161

абстрактного і конкретного інтелекту, які відображають закономірності зовнішнього світу, емоційний інтелект відображає внутрішній світ і його зв’язки з поведінкою особистості і взаємодію з реальністю [2].

Емоційний інтелект визначається як здатність людини до усвідомлення, прийняття та управління емоційними станами і почуттями як власними, так і інших людей, що формуються протягом життя людини у спілкуванні та професійній діяльності. Емоційний інтелект – це, з одного боку, здатність розуміти, аналізувати і контролювати власні почуття та емоції, а з іншого – вміти відчувати, розуміти настрої оточення.

Рівень емоційного інтелекту є важливим засобом успішної самореалізації особистості. Високий емоційний інтелект допомагає збалансувати емоції і розум, відчути внутрішню свободу та відповідальність за себе, усвідомити власні потреби і мотиви поведінки, рівновагу, а також скорегувати стратегію власного життя. Він асоціюється з почуттям загального щастя. Низький емоційний інтелект призводить до нещастя і характеризується страхом, самотністю, нестабільністю, агресією, почуттям провини, депресією, фрустрацією [1].

Висновок. Як показав аналіз наукової психологічної літератури, дослідження емоційного інтелекту тільки розпочались. Таким чином, емоційний інтелект - це емоційна компетентність, в тому числі емпатія, самоконтроль, самосвідомість та інші навички. Необхідною умовою емоційного інтелекту є розуміння емоцій суб'єктом. Кінцевим продуктом емоційного інтелекту є прийняття рішень на основі відображення і осмислення емоцій, які є диференційованою оцінкою подій, що мають особистісний сенс. Згідно концепції Д. Гоулмена коефіцієнт емоційного інтелекту визначається як сумарний показник наступних здібностей: самоусвідомлення, самовмотивованості, стійкості до фрустрації, контролю над імпульсами, регуляції настрою, емпатії та оптимізму.

Емоційний інтелект позитивно впливає на взаємостосунки з іншими: чим вище емоційний інтелект, тим успішніші взаємостосунки. У той же час, він не є універсальним рецептом успішності. Не менше значення мають "традиційні" інтелект і особистісні риси. Науковці наголошують на необхідності подальшого дослідження цього феномена [7].

Література:

1.Березюк Г. Емоційний інтелект як детермінанта внутрішньої свободи особистості / Березюк Г.

–Львів, 2005. – с. 20-23. – (Психологічні студії Львівського ун-ту). 2. Ильин Е. П. Эмоции и чувства. - СПб: Питер, 2002. – 752 с. (Серия „Мастера психологии”)

3.Лобанов, А.П. Психологія інтелекту і когнітивних стилів / А.П. Лобанов. - Мн.: "Агентство Володимира Гревцова", 2008. - 296 с.

4.Люсин Д.В. Сучасні уявлення про емоційному інтелекті // Соціальний інтелект. Теорія, вимір, дослідження /Під ред. Д.В. Ушакова, Д.В.Люсина.М., 2004. З. 29-39.

5.Практическийинтеллект/ Подред. Р. Стернбергаидр. - СПб.: Питер, 2002.

162

7.Семенов И.Н., Степанов С.Ю. Личностно-рефлексивные аспекты формирования решений творческих заданий //Вопросы психологии 1983, №2

8.Социальный и эмоциональный интеллект: от процессов к измерениям / Под редакцией Д.В. Люсина, Д.В. Ушакова. М., Издательство ИП РАН, 2009.

9.Ушаков Д.В. Социальный интеллект как вид интеллекта // Социальный интеллект: теория, измерение, исследования / Под ред. Д.В. Люсина, Д.В. 9. Ушакова. – М.: Институт психологии РАН, 2004. – С. 11-28.

10.Филатова О. Эмоциональний интеллект как показатель целостного развития личности

/О.Филатова // Персонал. – 2000, № 5. – С. 100-103.

Т. О. Ткачук

(науковий керівник – Т. І. Ханецька)

НЕСТІЙКИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ СІМ’Ї ЯК ЧИННИК ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТІВ

Сім'я - це візерунчаста павутина. Неможливо торкнути одну її нитку, не викликавши при цьому вібрації всіх інших.

Неможливо зрозуміти частинку без розуміння цілого ...

Діана Сеттерфілд

Актуальність проблеми. Вивчення сім’ї як соціального феномену має величезну історію. Ще античні мислителі Платон і Арістотель вивчали взаємини людей, їхню поведінку, природу виникнення конфліктів на основі раціонального осмислення природи суспільного строю [5]. В кінці ХІХ – поч. ХХ ст. серед вітчизняних вчених плідно займалися дослідженням проблеми сім’ї та шлюбу М.Ковалевський, І.Кухаржевський, П.Сорокін та ін. За останні роки вітчизняна література збагатилась значною кількістю робіт з проблем сім’ї, але низка важливих питань залишається мало вивченою. До них можна віднести психологічний клімат в сім’ї, а саме шляхи створення сприятливого клімату та методи діагностики і корекції несприятливого.

Особливу важливість набуває таке дослідження щодо молодих за віком сімей, адже накопичення невирішених труднощів між партнерами у нещодавно створених сім’ях викликає значну напругу в стосунках на наступних етапах функціонування сім’ї, і може привести до розлучення при збільшенні психологічного та фізичного навантаження на кожного з партнерів, наприклад, внаслідок народження дитини [9]. Аналізу деяких аспектів проблем і присвячена наша стаття.

Сім’я є найдавнішим природним співтовариством людей, пов’язаних кровною спорідненістю. Разом з тим, це мала контактна група людей, які взаємодіють між собою. Це особливий соціальний інститут, який регулює відтворення людини за

163

допомогою особливої системи ролей, норм, організаційних форм. Складний характер сім’ї як соціального утворення вимагає різних методологічних підходів до її психологічного аналізу [8].

В 20-ті роки нашого століття активно вивчалась сім’я та процеси, що відбувалися в ній. В рамках радянської школи одним з яскравих дослідників сім’ї того часу була А.М.Колонтай, яка вважала, що комуністична держава візьме на себе тяготи домашнього господарства і виховання дітей, а сім’я буде сердечним союзом двох вільних та рівноправних членів суспільства,які самостійно заробляють. Дослідження даного періоду за теорією конфлікту носили, в основному, характер абстрактних теоретичних міркувань. У своїй більшості протиріччя розглядалися як неантагоністичні, тому сповна вирішувані в умовах соціалізму, а основний зміст концепції зводився до того, що соціалістичне суспільство за своєю природою виключає неминучість соціальних конфліктів.

Сім’я – це мала соціальна група, найважливіша форма організації власного побуту, заснована на подружньому союзі і родинних зв’язках, тобто на стосунках між чоловіком та дружиною, батьками та дітьми, братами й сестрами та іншими родичами, що мешкають разом, пов’язані загальним бюджетом та взаємною моральною відповідальністю [10]. Для кожної людини сім’я – початок початків і, недарма, поняття щастя з’ясовується, перш за все, з сім’ї: щасливий той, хто щасливий у себе вдома [7].

Кожна сім’я є інтимною соціальною групою, життя в якій має свою специфіку; люди, які її створюють – індивідуальні і неповторні. Головне, що відрізняє сім’ї – це характер атмосфери, яка панує в родинних стосунках.

Метою статті є теоретичний аналіз наукової літератури з дослідження проблеми психологічного клімату в сім’ї.

Характерний для тієї чи іншої сім’ї більш чи менш стійкий емоційний настрій прийнято називати психологічним кліматом (синонім – психологічна атмосфера). Він є наслідком сімейної комунікації, тобто виникає в результаті сукупності настроїв членів сім’ї, їх душевних переживань і хвилювань, ставлення одне до одного, до інших людей, до роботи, до оточуючих, до суспільних подій. Отже, не тільки особливості рольових та міжособистісних стосунків членів сім’ї відбиваються на психічному її стані (мікрокліматі), але й він, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунки її членів, на їхнє світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію та життєздатність сімейного колективу загалом [1, 43].

Психологічний клімат – це комплекс психологічних умов, що сприяють чи перешкоджають згуртуванню сім’ї, це сукупність психологічних станів, настроїв, стосунків її членів. Психологічний клімат – не стале поняття. Його творять члени кожної сім’ї, і саме від їхніх зусиль залежить, яким він буде. Вміння і бажання розуміти одне одного, задовольняти потребу партнера в рівноправ’ї, підтримувати

164

уявлення членів родини про сімейні ролі – ось складові психологічного клімату [6, 46].

Зазвичай вчені виділяють два типи психологічного клімату в сім’ї: сприятливий та несприятливий. Представниками такої теорії розподілу є М. Алексеєва, В. Сердюк, С. Кулаков І. Шилов, І. Гребенников [3].

Ознаками сприятливого психологічного клімату є: згуртованість, подружня сумісність, можливість всебічного розвитку особистості кожного члена родини, висока доброзичлива вимогливість одне до одного і до себе самого, почуття захищеності та емоційної задоволеності, висока внутрішня дисциплінованість, принциповість, відповідальність, бажання й уміння зрозуміти іншого, можливість вільно висловлювати свою думку з будь-якого питання в прийнятній для іншого формі, прагнення проводити вільний час разом (хай то буде домашній вечір у колі сім’ї чи подорож), уміння адекватно розподілити обов’язки, щоб усі були завантажені в залежності від своїх можливостей. Ознакою сприятливого психологічного клімату є також відкритість сім’ї, а саме – доброзичливі стосунки з родичами, сусідами, друзями, знайомими.

Найяскравіше психологічний клімат проявляється в сумісності людей. Зовнішнім і об’єктивним показником сумісності є сам факт збереження сім’ї. Внутрішнім і суб’єктивним показником цього є відчуття у членів родини психологічного комфорту, надійності, захищеності, задоволення від спілкування одного з одним.

Психологічний клімат нерозривно пов’язаний із ідейно-моральними цінностями сім’ї і є показником якості міжособистісних стосунків між членами родини. Ось чому його нерідко називають морально-психологічним кліматом, маючи на увазі емоційну єдність, загальний стиль життя сім’ї, характер стосунків у ній [6, 47].

Велике значення у збереженні позитивного психологічного клімату відіграє психологічна установка. Песимісти і оптимісти по-різному сприймають періоди, за яких превалюють позитивні і негативні емоції.

Дуже впливовим на почуття людей чинником, а відтак і на психологічний клімат в родині, є сезонні цикли. Навесні і влітку переважають світлі і теплі романтичні почуття і настрої і, відповідно, набагато легше створювати в родині доброзичливий настрій. Але взимку і восени зазвичай недоліки стають рельєфнішими і помітнішими. У цей час набагато складніше стримувати свої негативні, песимістичні настрої.

Ще одним важливим чинником співіснування в шлюбі є сприйняття партнерами часу. Приблизно тричі на день настає зміна настрою та фізичних сил. І часто у членів подружжя вона не синхронізується. Вміння «підлаштуватися» одне до одного, не зашкоджуючи іншому, теж визначає сприятливість мікроклімату в родині.

165

Сім’я з несприятливим психологічним кліматом – це сім’я, в якій виконання функцій порушене, в силу чого в подружній, батьківській, матеріально-побутовій та інших сферах життєдіяльності не досягаються цілі родичів та суспільства в цілому. Слід зазначити, що це стає перешкодою на шляху особистісного росту членів сім’ї та блокує їх потребу в самоактуалізації.

Як зазначає Л. Чуйко [4], порушення структури сім’ї – це такі особливості структури, які ускладнюють чи перешкоджають виконанню сім’ї її функцій. Наприклад, нерівномірність розподілу господарсько-побутових обов’язків в сім’ї між подружжям виступає в якості порушення структури взаємостосунків, оскільки перешкоджає задоволенню ряду потреб того члена сім’ї, на якого припадає основне навантаження: у відновленні фізичних сил, задоволенні духовних (культурних) потреб. З тієї ж причини порушенням структури взаємостосунків в сім’ї слід вважати сімейні конфлікти, що перешкоджають виконанню сім’єю різноманітних її функцій.

В основі порушення функцій сім’ї можуть лежати найрізноманітніші фактори: дисгармонія в інтимних стосунках, психологічна несумісність подружжя, відсутність навичок та низька культура спілкування, умови життя та ін. Наприклад, причиною порушення виховної функції може стати відсутність у батьків відповідних знань та навичок і, як наслідок, їх виховна невпевненість чи конфлікти між батьками, що ведуть до протиріч у вихованні дитини [10].

Отже, ми виокремили найважливіші чинники, що впливають на психологічний клімат у родині. Але не варто забувати, що кожна родина індивідуальна, шляхи досягнення сприятливого психологічного клімату теж різні, однак завжди базуються на повазі, талантові поступатися та співчувати.

Для виокремлення психологічних чинників несприятливого психологічного клімату в сім’ї, ми використали методику Е.Г.Ейдеміллера та В.В.Юстицкіса «Аналіз сімейної тривоги», результати якої демонструють нам домінування трьох основних компонентів виникнення несприятливого клімату сім’ї.

Таблиця 1

Порівняльні профілі середніх показників основних компонентів несприятливого клімату у чоловіків та жінок

(за методикою «Аналіз сімейної тривоги» Е.Г.Ейдеміллера та В.В.Юстицкіса)

3.Нервово-

Таким чином, за результатами дослідження, ми можемо стверджувати, що причини виникнення несприятливого психологічного клімату в сім’ї у чоловіків та жінок істотно відрізняється.

«Відчуття провини» тільки у 10% жінок виявляється на високому рівні, а у чоловіків даний показник сягає 30% високих балів, що свідчить про більш притаманне чоловікам відчуття провини пов’язане з сім’єю. Водночас, і у чоловіків і у жінок в приблизно рівному відсотковому розрізі низького рівня представлене почуття тривоги стосовно сім’ї – 30% у досліджуваних жінок та 40% у чоловіків. Тривога ця зазвичай не поширюється на поза сімейні сфери – виробничу діяльність, родинні, сусідські відносити і т.п. В основі «сімейної тривоги», як правило, лежить погано усвідомлювана невпевненість індивіда в якомусь дуже для нього важливому аспекті сімейного життя. Це може бути невпевненість у почуттях партнера, своїх почуттях. Нерідко подібні переживання, що суперечать уявленням про себе витісняються, що може проявитися в сімейних відносинах у вигляді тривоги. Важливими складовими «сімейної тривоги» є також відчуття безпорадності і нездатності втрутитися в хід подій в родині, направити його в потрібне русло. Індивід з сімейно-обумовленою тривогою не відчуває себе значущою дійовою особою в родині, в залежності від того, яку позицію він в ній займає і наскільки активну роль грає в дійсності [2].

Також встановлено, що нервово-психічне напруження в достатньо високих відсоткових показниках (30%) притаманне жінкам, на відміну від чоловіків, які демонструють більш низький рівень напруження. В результаті всіх цих особливостей в сім’ї виникають висока нервово-психічна напруга, прихована і явна незадоволеність, виражене почуття тривоги і провини. Наслідком їх є, поперше, «супроводжуючі захворювання», тобто нервово-психічні розлади, що виникли в результаті намічених несприятливих психічних станів (неврастенія, декомпенсація характерологічних відхилень); по-друге, крайня нестійкість життєдіяльності такої сім’ї. Така сім’я постійно знаходиться під інтенсивним тиском внутрішніх і зовнішніх сил, що обумовлюють нагальну необхідність якнайшвидшого вирішення неблагополучної обстановки в сім’ї.

Важливим надбанням для нас є розуміння факту, що в конфліктних ситуаціях важливо акцентувати увагу не на вирішенні конфлікту, а на ефективному керуванні ним. Адже при тотальному зіткненні двох закоренілих і зовсім різних позицій, конфлікт не буде розв’язаним, а лише поглибиться і нестиме великий негатив в подружнє життя. Саме тому дуже важливо чути і розуміти свого партнера, його бажання та потреби, адже лише в такому випадку можна збудувати

167

міцну і гармонійну родину, в якій виховання наступного покоління буде не тягарем, а задоволенням та сенсом життя.

Стреси і психологічні перевантаження - найгостріші проблеми XXІ в. У таких ситуаціях саме родина - джерело психологічної підтримки. Дослідження виявляють непідготовленість зростаючої людини до вимог сучасного життя, невміння створити сприятливі умови для становлення власної особистості і власної родини. Саме цим обумовлена потреба членів суспільства в психологічному та соціально-педагогічному захисті й у фахівцях, здатних вести роботу з сім’ями з різним укладом життя. Професіонали повинні знайти шляху надавати підтримку родині, сприяти підвищенню психолого-педагогічної культури, захистити інтереси дитини, гуманізувати середовище.

Отже, сім’я як найменший суспільний осередок відіграє велику роль у сучасному суспільстві. Вона є первинною клітиною соціальних груп, класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої країни.

Література:

1.Бондарчук О. І. «Психологія сім'ї: Курс лекцій» / О.І.Бондарчук – К., 2001. – 348 с.

2.Бургин М.С. Діагностика соціальних і політичних конфліктів // Конфлікти в суспільстві: Діагностика і профілактика: Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції / М.С.Бугрин

–К., 1998. – С. 174-179.

3.Кравець В.П. Психологія сімейного життя: навч. Посібн. для педвузів із спец. "практична психологія" / В.П.Кравець – Тернопіль, 1995. - С. 105 - 121.

4.Крюкова Т.Я. Психология семьи: Жизненные трудности и совладения с ними. / Т.Я.Крюкова, М.В. Сапоровская, Е.В. Куфтяк– М.: Речь, 2005. – 186 с.

5.Лосев А.Ф. Платон. Аристотель / А.Ф.Лосев, А.А.Тахо-Годи – 3-е изд. – М.: «Молодая гвардия», 2005. – 947 с.

6.Сысенко В.А. Супружеские конфликты / В.А.Сысенко – 2-е изд. –М.: «Мысль», 1989. - С. 15 - 17, 92 - 94.

7.Толстой Л. Н. Детство. Отрочество. Юность / Л.Н.Толстой – М.: ЭКСМО, 2007. – 640 с.

8.Харчев А.Г. Брак и семья / А.Г.Харчев – М., 1980. – 368 с.

9.Чуйко Л.В. Браки и разводы / Л.В.Чуйко – М.: Статистика, 1975. – 173 с.

10.Шипжина Е.К. Семейная психология / Е.К. Шипжина– СПб.: Нева, 2003. – 312

М. Л. Тупчієнко

(науковий керівник – Т. В. Зайчикова)

ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ТРИВОЖНОСТІ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Постановка проблеми. Шкільні роки – найважливіший етап у житті людини, протягом якого найактивніше формується її особистість, відбувається психічний розвиток, який часто супроводжується тривогою. Тривога – емоційний стан, який

168

виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки, пов’язаної з очікуванням невдач у соціальній взаємодії та несприятливого розвитку подій. Тривога може носити як конструктивний (мобілізуюча ситуативна тривожність), так і деструктивний (дезорганізуюча особистісна тривожність) характер [3, 1].

Найбільш виражені емоційні реакції, переживання виникають у критичні моменти розбалансованості в динамічному процесі взаємодії дитини і середовища, у так звані “критичні періоди”. Саме такий період виникає при переході дитини з дошкільного в молодший шкільний вік. Дітям цього віку властиві психологічні особливості, які сприяють виникненню тривожності: підвищена емоційна чутливість до зовнішніх впливів та сильна зовнішня і внутрішня реакція на них; недостатньо розвинена довільність пізнавальної і, особливо, емоційно-вольової сфер; безпосередність сприйняття зовнішнього світу і обмеженість форм адаптивних реакцій на впливи; високий рівень наслідування та емоційного зараження; залежність від оцінок дорослих; низька здатність протистояти чужій думці тощо. Тому саме в цьому віці тривожність може закріпитися як властивість особистості [3, 1].

Проблеми, що стосуються емоційної сфери дитини, вивчали багато зарубіжних та вітчизняних дослідників: Байярд Дж., Буянов Н.І., Василюк Ф.Є., Гарбузов В.І., Додонов Б.І., Калінін Є.А., Карвасарський Б.Д., Кемпбелл Р., Кряжева Н.Л., Ліблінг М.М., Лєвітов Н.Д., Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Рибалко В.В., Славіна Л.С., Цукерман Г.А. та ін.

Результати досліджень тривоги, страху та тривожності у дітей та їх психокорекції представлені у працях Абрамової Г.С., Алворда М., Астапова В.М., Бейкера П., Варги А.Я., Захарова О.І., Ізарда К.Є., Коротаєвої О.В., Костіної Л.М., Кочубей Б.І., Лаврентьєвої Г.П., Лютової К.К., Моніної Г.Б., Неймарк М.С., Новікової О.В., Прихожан О.М., Співаковської А.С., Титаренко Т.М., Шевцової І.В. та ін. Деякі аспекти психокорекції невротичної поведінки молодших школярів досліджувалися Бовть О.Б., Генінгом Г.Н., Головко О.А., Дзюбко Л.В., Карпенко Н.В., Моленською Л.В., Насоновою О.Б., Пономаренко Л.П., Ставицькою С.О., Товканець Г.В. та ін. [32, 113]

У ряді робіт розкриваються особливості тривожності у школярів різних вікових груп (Г.С.Абрамова, Г.Г.Аракєлов, І.В.Дубровіна, Н.Є.Лисенко, A.Matherus, Р.В.Овчарова, Н.Б.Пасинкова, А.М.Прихожан, Є.І.Рогов, F.Tallis,

Є. К.Шотт) [32, 113-114].

Вивченням дитячої тривожності займалися Є. Ю. Брель, Р. В. Кисловская, Б. І. Кочубей, Є. В. Новікова, А. М. Прихожан.

Метою даної статті є теоретичний аналіз аспектів дитячої (молодший шкільний вік) тривожності в вітчизняній та зарубіжній літературі.

Однією з важливих причин підвищення тривожності молодших школярів є недостатній рівень фізіологічної й інтелектуальної зрілості, що спостерігається в

169