Anatomija_fiziologija_ditini_homenko_didkov

Анатомія і фізіологія дитячого організму

42% від всіх еритроцитів; до 7-го дня кількість їх падає до 6%. Тільки в молодшому шкільному віці їх число стає таким самим, як у дорослих. Протягом перших 2–3 місяців після народження об`єм еритроцитів зменшується, а потім починає збільшуватися. У той же час кількість гемоглобіну в кожнім еритроциті продовжує зменшуватися. У зв'язку з цим насичення кожного еритроцита гемоглобіном з 3 місяців зменшується, досягаючи мінімальних цифр до 9–12-го місяця, після чого воно знову починає підвищуватися.

Ступінь стійкості еритроцитів залежить від кількості в крові молодих, незрілих форм еритроцитів. Чим більше кров містить молодих форм, тим більшою виявляється величина резистентності. Звідси зрозуміло, що в дітей резистентність еритроцитів більша, ніж у дорослих. При цьому головним чином відрізняється резистентність високостійких форм еритроцитів.

Відрізняється також у дітей і в дорослих реакція осідання еритроцитів. У немовлят до 8 днів РОЕ коливається від 0 до 0,5 мм у 1 г, частіше зустрічається 0; від одного тижня до 4 місяців – прискорення до 14 мм; після 4 місяців реакція осідання починає падати і до року стає такою самою, як і в дорослих.

ЗМІНИ З ВІКОМ КІЛЬКОСТІ І ВЛАСТИВОСТЕЙ ТРОМБОЦИТІВ

За змістом тромбоцитів кров дітей значно відрізняється від крові дорослих тільки в період новонародженості. Кров новонародженої дитини в перші 5 г життя містить у середньому 219 000 тромбоцитів у 1 мм3. Починаючи із шостої години після народження кількість їх починає зменшуватися і до 5-го дня життя продовжує утримуватися на досить низьких цифрах: 175 000. Потім наступає збільшення числа кров'яних пластівок. До 10-го дня кількість їх виявляється рівним 200 800. Після закінчення періоду новонародженості протягом усього подальшого життя кількість кров'яних пластівок приблизно залишається постійним.

Тромбоцити в період новонародженості мають різні розміри і функція їх не зовсім повноцінна.

ЗМІНИ З ВІКОМ КІЛЬКОСТІ І ВЛАСТИВОСТЕЙ ЛЕЙКОЦИТІВ

Посилений розпад еритроцитів у першу добу життя дітей є стимулом для утворення білих кров'яних тілець, що, виконуючи фагоцитарну функцію, сприяють розсмоктуванню продуктів розпаду. Крім того, посилена продукція білих кров'яних тілець у цей період обумовлюється необхідністю

211

Дідков О., Хоменко Б.

розсмоктування тканинних крововиливів, що відбулися під час пологів, і продуктів розпаду тканин дітей, що завжди буває на початку життя в результаті недостатнього надходження їжі ззовні.

У зв'язку зі сказаним зрозуміло, що в першу добу життя дітей наростає кількість лейкоцитів від 20 500 при народженні до 29 300 до 24 г життя. З другої доби життя число лейкоцитів починає падати, досягаючи до 12-дня життя в середньому 11 200. Така кількість лейкоцитів зберігається до кінця першого року життя, після чого вона починає падати, наближаючись до 13–15 років до таких самих величин, як і в дорослих. Характерно, що протягом перших днів кількість нейтрофилів більше, ніж лімфоцитів (нейтрофилов – 65,5%, лімфоцитів – 16–34%). На 3–7-й день життя відбувається перехрест їх кривих, і до кінця періоду новонародженістілімфоцитів(увідсотковомувідношенні) виявляєтьсябільше(50– 60%), чим нейтрофилів (30–35%). Така зміна в співвідношенні різних форм лейкоцитів пов'язана з тим, що зменшення нейтрофилів відбувається більш повільно, ніж лімфоцитів. Протягом першого року життя співвідношення між змістомнейтрофилівілімфоцитівзалишаєтьсявосновномубеззмін.

Починаючи з другого року життя (іноді наприкінці першого року) абсолютна кількість нейтрофилів зростає, а лімфоцитів зменшується. На 3–7-м року життя (у різних індивідуумів у різний термін) відбувається другий перехрест кривих, що відбивають вміст нейтрофилів і лімфоцитів. З цього віку нейтрофили починають переважати над лімфоцитами. Тільки до 14–15 років відсотковий вміст тих і інших наближаєтьсядотакоговдорослих.

Що стосується еозинофілів, то тільки в період новонародженості можна відзначити вікові відмінності: кількість їх у перші 10–12 днів складає 0,5–8% від усіх білих кров'яних тілець. відсотковий вміст базофилів майже не міняється з віком, коливаючись близько 0,5%. Число моноцитів після народження і до кінця періодуновонародженостіростез6,5–11% принародженнідо8,5–14% до12–14-го дня. Ця кількість їх зберігається до кінця першого року життя, а потім починає зменшуватися, досягаючи до 7 років 8–9,5%. Ці показники в наступні 7 років мало міняються.

Слід зазначити якісну своєрідність білих кров'яних тілець у дітей. Чим менший вік дітей, тим більше його кров містить молодих, незрілих форм лейкоцитів. Для лейкоцитів крові дітей характерна підвищена їх ранимість, найрізноманітніші впливилегкозмінюютьїхформу.

Основна функція лейкоцитів – фагоцитарна – у дітей відрізняється деякими особливостями. Фагоцитарна активність лейкоцитів у дітей значно нижче, ніж у дорослих. Фагоцитарний показник – кількість тих чи інших мікробів, захоплених одним лейкоцитом, з віком збільшується.

212

Анатомія і фізіологія дитячого організму

Крім того, з віком зменшується той час, протягом якого досягається максимальна фагоцитарна активність лейкоцитів. Така мала здатність лейкоцитів крові дітей захоплювати мікробів залежить як безпосередньо від властивостей самих лейкоцитів – недостатньої їх активності, так і від малої активності антитіл сироватки крові, що у дітей перших 6 місяців у 5 разів нижча, ніж у дорослих. Функціональна неповноцінність білих кров'яних тілець виявляється також у слабкості їх ферментних систем. Це приводить до того, що навіть поглинені лейкоцитами мікроби і різні чужорідні тіла не можуть бути цілком розщеплені. Розщеплення ж є необхідним, тому що саме на продукти розщеплення антигенів утворюються в крові спеціальні захисні антитіла.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ІМУННИХ РЕАКЦІЙ І СКЛАДУ ПЛАЗМИ

У перші 3 місяці дітям властива майже повна несприйнятливість до інфекційних захворювань. Потім сприйнятливість починає поступово зростати, і до 9 місяців дитячий організм уже сприйнятливий до всіх інфекцій. Причина як повної несприйнятливості в перші 3 місяці, так і малої сприйнятливості в наступні місяці криється насамперед у фізіологічній ареактивності дітей в цей період. Свідченням наявності такої ареактивності є дуже багато фактів. Про це говорять негативний ефект при виробництві різних шкірних проб (на кашлюковий і дизентерійний токсини, пневмококовий і тифозний антигени і т.д.), мале число випадків сироваткової хвороби, більш легке її протікання і т.д. Причиною ареактивності є функціональна незрілість і слабість нервових і гуморальних механізмів, так само як і недостатня зрілість елементів ретикулоендотеліальної системи. Крім цього, до деякої міри несприйнятливість пояснюється наявністю в перші місяці життя імунних тіл, що перейшли в кров плоду з крові матері і поступово одержані дитиною в грудному періоді з молоком матері. Останні мають менше значення в підтримці несприйнятливості. У ряді випадків при захворюванні матері, що годує, тією чи іншою інфекційною хворобою діти залишалися здоровими. Подібно цьому при повній несприйнятливості дітей у перші 3 місяці до дифтерійного токсину в крові матерів антитоксин зустрічається лише в 16,0–46,5% випадків. Кількість крові стосовно маси тіла в дітей більша, ніж у дорослих. Так, у немовляти на кожен кілограм маси тіла приходиться 105 см3, а в дорослого – 68 см3. Питома вага крові немовляти складає 1,060–1,080. Вміст білків плазми в дітей менший, ніж у дорослих.

213

Дідков О., Хоменко Б.

Найменша кількість плазмових білків відзначається в дітей до 3 років. В міру збільшення активності систем, що синтезують білок, його зміст у плазмі збільшується і до 10 років стає таким самим, як у дорослих.

Згортання крові в дітей і дорослих відрізняється мало. Так, у дітей від 1 місяця до 15 років початок згортання лежить у межах від 30 сек. до 2 хв. 30 сек., кінець – від 2 хв. до 4 хв. 30 сек.

Кількість холестерину в плазмі крові дітей менша, ніж у дорослих, і поступово наростає аж до 16–17 років. Так, у 3-місячному віці зміст холестерину складає 90 мг %, у 1 рік – 115 мг %, у 2–4 роки – 140 мг %, а в

7–10 років – 155 мг %, у 13–16 років–170мг%.

214

Анатомія і фізіологія дитячого організму

РОЗДІЛ ХІ СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА

ЗНАЧЕННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ В ОРГАНІЗМІ

Серцево-судинній системі належить в основному транспортна функція, що забезпечує рух крові по судинах до всіх органів і тканин живого організму. Завдяки транспортній функції серцево-судинної системи здійснюються наступні процеси:

1.Транспорт до всіх органів і тканин організму людини необхідних для життя поживних речовин (білків, жирів, вуглеводів), солей і води.

2.Перенос продуктів розпаду, утворених у тканинах у процесі обміну речовин до органів виділення.

3.Транспорт гормонів – до регульованих ними органам і специфічних речовин, утворених у процесі обміну, що беруть участь у гуморальній регуляції функцій.

4.Транспорт газів. У судинах легень кров віддає вуглекислий газ і насичується киснем, у судинах тканин віддає кисень і забирає вуглекислий газ.

ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

Загальна схема кровообігу. Система кровообігу представлена серцем і судинами, що відходять від нього, що утворюють великий і малий кола кровообігу.

Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночку самою великою судиною – аортою. Аорта розгалужується на артерії, що йдуть до голови (сонна артерія), верхнім кінцівкам (підключична артерія), тулубу (нисхідна частина аорти), до усіх внутрішніх органів і до нижніх кінцівок. Артерії розгалужуються на більш дрібні судини – артеріоли, а потім капіляри, що утворюють густу мережу судин в органах і тканинах. Капіляри переходять у дуже тонкі венозні судини – венули. Останні йдуть від всіх органів і тканин і з'єднуються в більш великі вени, що, йдучи від тулуба і нижніх кінцівок, впадають у нижню порожнисту вену, а від голови і верхніх кінцівок – у верхню порожнисту вену. Цими судинами, що впадають у праве передсердя, закінчується велике коло кровообігу.

Мале, чи легеневе, коло кровообігу починається від правого шлуночку

215

Дідков О., Хоменко Б.

легеневою артерією, що поділяється на дві гілки. По цих артеріях венозна кров надходить у праву і ліву легені. Через тонкостінні капіляри легень відбувається обмін газів. Кров одержує з альвеолярного повітря кисень і віддає йому вуглекислий газ, тобто перетворюється в артеріальну. Артеріальна кров по чотирьох легеневих венах надходить у ліве передсердя, де закінчується мале коло кровообігу.

Кров тече по замкнутій системі судин і не стикається з тканинами. Обмін газів і поживних речовин здійснюється через рідину, що оточує тканини і яку називають тканевою рідиною чи тканевою плазмою.

Розташування і будова серця. Серце людини розташоване в грудній порожнині, позаду грудної кістки в передньому середостінні, між легенями і майже цілком прикрите ними.Воно вільно підвішено на судинах і може трохи зміщуватися.

Серце в грудній порожнині розташовується ассимметрично і займає косе положення: його вісь спрямована з права, зверху, уперед, униз, ліворуч. Своєю підставою серце звернене до хребта, а його верхівка упирається в п'яте ліве міжребер'є.

Серце лежить усередині навколосерцевої сумки – перикарда. Вона виконує захисну роль, обмежуючи розтягання серцевого м'яза. У перикарді розташовані рецептори, імпульси від яких сприяють пристосуванню серця до умов діяльності.

Серце складається з двох передсердь і двох шлуночків. Права і ліва половини серця не сполучаються між собою, і кров через кожну з них проходить ізольовано. Але праве передсердя і правий шлуночок з’єднуються між собою так само, як і ліве передсердя з лівим шлуночком. Межа між передсердями і шлуночками називається атриовентрикулярною межею. Вона має отвори, через які кров з передсердь надходить у шлуночки. Ці отвори закриті клапанами:

з боку лівого шлуночка – двостулковим (чи митральним), а з боку правого шлуночка – тристулковим. Ці клапани відкриваються тільки убік шлуночків, забезпечуючи надходження в них крові. При скороченні шлуночків, коли в них підвищується кров'яний тиск, клапани щільно прилягають до отворів і закривають їх, перешкоджаючи надходженню крові з шлуночків у передсердя. У виходу аорти і легеневих артерій з шлуночків розташовані напівмісячні клапани. Вони відкриваються тільки в судини, забезпечуючи рух крові із серця в судини і перешкоджаючи зворотному току крові.

Стінка серця складається з трьох шарів: зовнішнього (епікард),

внутрішнього (ендокард) і середнього (міокард). Епікард – тонкий,

216

Анатомія і фізіологія дитячого організму

покриваючий серцевий м'яз шар, що є продовженням навколосерцевої сумки (її внутрішній листок). Ендокард – гладка, ендотеліальна оболонка, що вистилає порожнину серця. Міокард являє собою середній м'язовий шар серця, що знаходиться між епікардом і ендокардом. Міокард – це особливий поперечносмугастий м'яз. У передсердях він складається з двох шарів: внутрішнього, утворюючого праве і ліве передсердя, і зовнішнього, покриваючого оба передсердя.

Міокард шлуночків складається з трьох шарів: зовнішнього, внутрішнього і середнього. Зовнішній м'язовий шар починається від атриовентрикулярної границі: від коренів аорти і легеневих артерій його волокна йдуть подовжньо до верхівки серця, де утворюють завиток, і продовжуються у внутрішній м'язовий шар, що вистилає порожнину шлуночків. Середній шар міокарда утворений кільцевими м'язовими волокнами, розташованими окремо в правому і левому шлуночках. особливо сильно міокард розвинутий у лівому шлуночку (кольор. табл. VIII).

Мікроструктура серцевого м'яза. Для розуміння функціональних особливостей серця необхідно знати будову його м'язових волокон. Клітини серцевої м'язової тканини – міоцити – майже прямокутної форми. Їх довжина дорівнює 50–120 мк, а ширина – 15–20 мк. Ці клітини мають 1–2 ядра подовженої форми. У периферичній частині цитоплазми цих клітин особливо густо розташовуються міофібрили товщиною 1–3 мк. Міофібрили розташовуються строго прямолінійно і складаються з більш дрібних волокон

– тонких (актинові нитки) і товстих (міозинові нитки) протофибрил, що створюють, так само як і в поперечносмугастому скелетному м'язі, поперечну посмугованість. Відмінна особливість міоцитів полягає в тому, що цитоплазматична мережа в них слабкіше розвинута, чим у скелетному м'язі. У серцевому м'язі саркоплазматичний ретикулюм сильніше виражений у волокнах, що володіють найбільшою частотою скорочення.

У серцевому м'язі своєрідні контакти між двома міоцитами – вони представлені вставними дисками, чи десмосомами, у яких міститься велика кількість ферментів, що забезпечують високий рівень енергетичних процесів. Вважають, що десмосоми беруть участь у передачі збудження від однієї клітини до іншої. Особливістю серцевого м'яза є наявність мітохондрій. Вони густо розташовані між міофібрилами, у міоцитах їх у 5 разів більше, ніж у скелетних м'язах. Це зв'язано з високим рівнем обміну речовин у серцевому м'язі.

Атипічна тканина серцевого м'яза. У серці знаходяться також атипічні міоцити, що розташовуються групами (вузлами) і утворюють провідну

217

Дідков О., Хоменко Б.

систему серця. Атипічні міоцити по своїй структурі близькі до ембріональних м'язових клітин і відрізняються від міоцитів серцевого м'яза більш великими розмірами ядра і самої клітини, меншим вмістом міофібрил та великим вмістом саркоплазми. Їх міофібрили не мають строгої орієнтації, часто перехрещуються один з одним. У них мало мітохондрій і рибосом. У вузлах провідної системи, крім міоцитів, міститься багато нервових клітин і волокон, їх закінчень, що утворюють гангліозну нервову мережу.

Провідна система серця людини представлена трьома основними вузлами.

Перший з них–синусно-передсердний, або синоатриальний (по імені дослідників, вузол Кис-Флака), розташований під епікардом у правому передсерді у місця впадання верхньої порожнистої вени. Від нього відходить виріст, що здійснює функціональний зв'язок синоатриального вузла з другим вузлом провідної системи – атриовентрикулярним, або передсердно-

шлуночковим (вузом Ашофа-Товара), що розташований у правому передсерді біля атриовентрикулярної перетинки і перетинки, що розділяє передсердя. Атриовентрикулярний вузол переходить у пучок Гісса, начало якого розташовується у верхній частині міжшлуночкової перетинки і називається загальною ніжкою пучка Гісса. Тут же вона поділяється на дві гілки – праву і ліву ніжки пучка Гісса, що, відповідно, направляються до м'язів правого і лівого шлуночків. Остаточні розгалуження провідної системи у виді волокон Пуркин'є контактують з м'язовими волокнами міокарда.

ЦИКЛ СЕРЦЕВИХ СКОРОЧЕНЬ

Основна функція серця – забезпечення безперервного руху крові по судинах. У зв'язку з цим серце здійснює постійну діяльність – воно ритмічно скорочується. Серце здорової людини скорочується 70–75 разів за хвилину. Індивідуально ця величина може значно коливатися.

Основні фази серцевого циклу. Розрізняють скорочення серця, або систолу, і його розслаблення, або діастолу.

Тривалість одного циклу складає 0,8 сек. Цикл скорочень серця починається із систоли передсердь. Першим починає скорочуватися праве передсердя, а потім через 0,01 сек. охоплюється скороченням і ліве передсердя. Систола передсердь – перша фаза серцевого циклу триває 0,1 сек. У цей момент шлуночки розслаблені – знаходяться в стані діастоли, тривалість якої складає 0,5 сек. Після систоли передсердь настає друга фаза – систола шлуночків, що триває 0,3 сек. У цей час передсердя знаходяться в стані діастоли, що продовжується 0,7 сек.

Після систоли шлуночків настає третя фаза серцевого циклу – пауза. У

218

Анатомія і фізіологія дитячого організму

цей час і передсердя і шлуночки знаходяться в розслабленому стані. Пауза продовжується 0,4 сек. За 0,1 сек. до кінця діастоли шлуночків починається новий цикл серцевих скорочень – систола передсердь, тобто систола передсердь здійснюється в той час, коли шлуночки знаходяться в стані діастоли.

Рух крові в серці. Під час систоли передсердь в них підвищується тиск, під впливом якого кров з передсердь надходить у шлуночки.

Слідом за систолою передсердь починається систола шлуночків, під час якої в них підвищується тиск. Як тільки тиск крові в шлуночках стає вищий, ніж у передсердях, закриваються атриовентрикулярні клапани. Триваюче скорочення м'язів шлуночків приводить до ще більшого підвищення тиску в них. При максимальному скороченні шлуночків тиск досягає 130–140 мм рт. ст. і перевищує тиск крові в аорті і легеневих артеріях. У цей момент відбувається ізометричне скорочення м'язових волокон серця – напруга м'яза збільшується, а довжина її волокон не міняється. Ця фаза ізометричного скорочення серцевого м'яза триває близько 0,05 сек. Під впливом тиску крові відкриваються півмісяцеві клапани і кров з шлуночків надходить у судини – настає фаза вигнання крові, що продовжується 0,2–0,3 сек. Як тільки тиск крові в шлуночках стає менше, ніж у судинах, закриваються півмісяцеві клапани.

Під час діастоли шлуночків, коли тиск у них стає менше, ніж у передсердях, відкриваються атриовентрикулярні клапани, – починається пауза: кров спочатку швидко, а потом повільніше (у міру наповнення) надходить з передсердь у шлуночки.

Ритм серцевих скорочень. У людини кількість серцевих скорочень у хвилину може коливатися в значних межах і залежить від різних зовнішніх впливів. При виконанні фізичної чи роботи спортивного навантаження серце може скорочуватися до 200 разів за хвилину. При цьому тривалість одного серцевого циклу складе 0,3 сек. Збільшення числа серцевих скорочень називають тахікардією. Під час сну число серцевих скорочень зменшується до 60–40 скорочень за хвилину. У цьому випадку тривалість одного циклу складає 1,5 сек. Зменшення числа серцевих скорочень називають

брадикардією.

Зі зміною частоти серцевих скорочень змінюється і їх ритм. Ритм визначається співвідношенням тривалості фаз одного циклу. При збільшенні числа серцевих скорочень перш за все зменшується пауза. Її тривалість може коливатися від 0,8 сек. при малій частоті скорочень до 0,1–0,06 сек. при великій. Приблизно в два рази може зменшуватися фаза вигнання крові з

219

Дідков О., Хоменко Б.

шлуночків. Значно змінюється проміжок часу між систолою передсердь і систолою шлуночків. Якщо серце скорочується 40–50 разів у хвилину, то систола шлуночків починається через 0,015 сек. після розслаблення передсердь. При максимальній частоті скорочень систола шлуночків може починатися в момент максимального скорочення передсердь. В цих умовах систола передсердь триває 1/3 а систола шлуночків – 2/3 часу циклу. У даному випадку цілком зникає пауза, тобто час, протягом якого здійснюється притік крові до серця. Тому максимальний ритм роботи серця неможливо зберігати протягом тривалого часу.

ВЛАСТИВОСТІ СЕРЦЕВОГО М'ЯЗУ

Серцевий м'яз має збудливість, здатність генерувати потенціал дії, проводити збудження, скорочуватися та ін. Одне з найважливіших властивостей серцевого м'яза – автоматія.

Збудливість і збудження серцевого м'яза. Збудливість серцевого м'яза менша, ніж скелетного: вона має більш високий поріг подразнення, більш тривалий латентний і рефрактерний періодами і більшу величину хронаксії. .

Величина мембранного потенціалу значно відрізняється в різних ділянках серця. В. м'язових волокнах передсердь вона складає 80–90 мв, у волокнах шлуночків і пучка Гісса 90 мв, а у волокнах Пуркин'є – 96 мв, тобто величина мембранного потенціалу різних волокон серцевого м'яза більше величини мембранного потенціалу скелетного м'яза. Для синоатриального й атриовентрикулярного вузла характерна менша величина мембранного потенціалу – 50–65 мв.

При збудженні виникає потенціал дії скелетного м'яза. У різних структурах серця різні його величина і форма. У середньому амплітуда потенціалу дії складає 100–120 мв.

Форма потенціалу дії м'язових волокон шлуночків і передсердь має значні відмінності від потенціалу дії скелетного м'яза чи нерва.

У потенціалі дії серцевого м'яза розрізняють фазу швидкої деполяризації (/), під час якої після досягнення нульового рівня має місце реверсія потенціалу. Фаза швидкої деполяризації змінюється фазою тривалої реполяризації, у якій розрізняють швидку реполяризацню (2), що змінюється довгостроковою фазою повільної реполяризации (3), чи плато, що переходить у фазу кінцевої швидкої реполяризації (4). Потім настає завершальний момент – фаза діастоличне розслаблення. Остання відокремлює одне скорочення від іншого.

220