Постановка цілі і результати

Ситуація 1. Молодий чоловік - молодший спеціаліст у відділку персоніфікованого обліку пенсійного фонду. Якось він сказав: "Хочу, щоб мене призначили начальником відділу..." - і що? Нічого! Вже два роки він працює молодшим спеціалістом.

Справа в тому, що в словосполученні "щоб мене призначили" схована помилка - попереднє програмування себе на бездіяльність. Мету потрібно ста­вити собі, а не своєму керівництву.

Тому треба сформулювати свою ціль так, щоб було зрозуміло, що актив­ну позицію займаєте саме ви, а не хтось інший: "Я хочу стати начальником від­ділу, щоб реалізувати свої організаторські здібності".

Висновок: ціль повинна бути активною, а тому, хто її прагне - відведена в її досягненні головна роль.

Ситуація 2. Ще коли закінчувала школу, я сказала собі: "Хочу вивчити англійську" - і що "Нічого"! Англійську мову я досі не опанувала.

Справа в тому, що головний "помічник" - підсвідомість - не знає, для чо­го саме потрібна іноземна мова, в якому обсязі, в який термін нею потрібно оволодіти.

Після уточнень, доповнень і виправлень моя мета виглядає так: "Я маю до 1 червня отримати свідоцтво про закінчення курсів ділової англійської мови, щоб я змо­гла вільно спілкуватися з партнерами на переговорах".

Психологи довели на практиці: коли ви вказуєте конкретне число, то ніби закладаєте програму у свій мозок. І вашим планам не залишається нічого іншо­го, як реалізуватися точно в строк.

Висновок: ціль повинна бути конкретною.

Ситуація 3. Молода цілеспрямована жінка, розпочавши свою трудову діяльність на посаді секретаря приватного підприємства, стала директором з управління персоналом великої туристичної фірми. Проаналізувавши свої можливості і здібності, вона розбила одну величезну ціль на декілька маленьких, керуючись принципом: кожна ціль має бути сформульована з урахуванням знань і вмінь.

Працюючи секретарем, навчалася заочно за спеціальністю "Менедж­мент", а після отримання диплому посіла посаду помічника менеджера. Отри­муючи цінний досвід роботи, паралельно вивчала іноземну мову і розсилала ре­зюме до великих компаній. Пройшовши співбесіду, стала менеджером турфірми. А після кількох років роботи, курсів підвищення кваліфікації та низки професійних тренінгів була призначена директором з управління персоналом.

В цьому і є психологічний феномен цілі — якщо попрацювати з її форму­люванням, вона почне працювати сама собою.

Завдання № 6 – мета цього завдання проаналізувати конкретні ситуації зі своєї особистої діяльності і навчитися використовувати в особистому житті принципи і правила планування та прийняття рішень. Ситуації слід записати і дати пояснення.

Приклад виконання індивідуального завдання №6

Раціональне планування часу та викорис­тання методів прийняття рішень

Ситуація 1. Усі люди в усіх сферах своїй діяльності (в роботі, в навчанні, особистому житті) вимушені приймати рішення. Усі, так чи інакше, будують плани на май­бутнє, намагаються втілити у життя, а потім оцінюють результати.

Рішення - це вибір альтернативи. Успішне рішення - це рішення, яке ре­алізується практично - перетворюється на дію - результативне та ефективне. Необхідність у рішеннях в будь-якій діяльності обумовлена наявністю певних проблем. Проблеми можуть бути структурованими і неструктурованими, рі­шення - програмовані та непрограмовані.

Структуровані проблеми - це прості визначені проблеми, що повторю­ються з певною регулярністю. Структуровані проблеми, що періодично вини­кають у моїй повсякденній діяльності це: ретельне і своєчасне виконання своїх службових зобов'язань, підготовка до сесії. Ці проблеми не оцінюються мною з точки зору доцільності, тобто я не вирішую, чи варто мені готувати звіт до ДПІ - я сприймаю це як належне і вирішую, коли і як саме я буду над ним працюва­ти. Структуровані проблеми вимагають запрограмованих рішень.

Запрограмовані рішення - це результат реалізації заздалегідь визначених процедур і правил. Рішення програмуються поступово, по мірі придбання до­свіду, в результаті чого формується певний підхід до процесу його прийняття.

Ситуація 2. Доволі часто виникає необхідність виконання великого обсягу роботи в обмежений термін часу. Прикладами такої ситуації в моєму житті є своєчасне складання та подання матеріалів для бухгалтерської звітності; підготовка до се­сії.

1. Першочергово я розбиваю одну задачу на декілька завдань.

2. Розподіляю пріоритети і згідно з ними складаю план виконання робіт. Найпріоритетнішими є ті справи, які задовольняють двом умовам:

а) є невідкладними;

б) є трудомісткими.

Іншими словами, основну увагу під час планування я приділяю тій справі, робота над якою обов'язкова, регламентована в часі і вимагає від мене значних зусиль для її виконання.

3. В своєму робочому плані я обов'язково вказую термін виконання кожного із завдань. Це спонукає до зібраності в роботі. Для мене встановлення строків виконання завдань є найбільш ефективним і дієвим прийомом в організації роботи і навчанні. Як приклад можу привести ситуацію, коли я поставила, собі за мету написати три домашні контрольні роботи протягом тижня. В результаті я виконала і здала дві роботи. Але я впевнена, якщо б не поставила сама себе у часові межі, так і не взялася б за написання жодної.

4. Плануючи свій день, я збираюсь займатися декількома справами у визначеній кількості. Звичайно трапляється так, що з одним або кількома завданнями я не встигаю впоратись за день. В такому випадку беру їх до уваги під час планування наступного дня і, як правило, ставлю їх на перше місце в переліку завтрашніх справ. Іншими словами, незавершені справи вчорашнього дня є пріоритетними сьогодні. Такий принцип допомагає в роботі, оскільки пере­шкоджає накопиченню незавершених справ.

Таким чином, я пересвідчилася на власному досвіді в доцільності планування своєї щоденної діяльності і переконалася в тому, що правильно складений план є передумовою ефективної і результативної роботи. Особливо доречне планування роботи над справами, які обмежені в часі і вимагають від виконавця дисциплінованості і відповідальності. В таких ситуаціях без ретельного планування не обійтись.

Ситуація 3. Неструктуровані проблеми - це нові і нестандартні проблеми, для вирі­шення яких наявна неоднозначна або неповна інформація. Такі проблеми вима­гають прийняття незапрограмованих рішень. Це унікальні рішення, що потре­бують нестандартного підходу. Прикладами незапрограмованих рішень можуть бути такі рішення як: вибір професії, варто чи не варто змінювати місце роботи.

Існує три підходи до прийняття рішень - раціональність, обмежена раціо­нальність та інтуїція.

В реальному житті більшість рішень доводиться приймати в умовах об­меженої раціональності.

Обмежена раціональність - варіанти вибору задовільного, досить прави­льного рішення. В таких випадках я намагаюсь діяти якомога раціональніше в межах наявних умов, керуючись доступною мені інформацією.

Так, переді мною постала проблема вибору професії, я вже мала якісь пе­вні уподобання. Але якщо в моєму розпорядженні немає необхідної інформації, годі й намагатися розв'язати проблему розумно.

Таким чином, перше, що я роблю для вирішення проблеми, - збираю фак­ти, пов'язані з моєю проблемою. Це є передумовою як для визначення можли­вих варіантів, так і для вибору серед них оптимального і найбільш раціонально­го.

Крім того, обов'язковою умовою є об'єктивність при збиранні та оціню­ванні інформації тобто необхідно брати до уваги всі наявні факти, а не тільки ті, що узгоджуються з моїми бажаннями і думками.

Тільки володіючи необхідною інформацією, можна приймати рішення.

Взагалі прийняття рішення - це складний процес, а не просто вибір одно­го з наявних варіантів. Він складається з восьми етапів.

1. Ідентифікація проблеми - виникнення необхідності вибору професії.

2. Визначення критеріїв, що впливають на рішення, наприклад, узгодженість професії з уподобаннями, її престижність, актуальність, попит на фахівців на регіональному ринку праці і можливість працевлаштування.

3. Розподіл критеріїв за ступенем значущості.

4. Визначення варіантів.

5. Аналіз варіантів.

6. Вибір оптимального варіанту. Отже, проаналізувавши кілька варіантів за кожним з критеріїв, я визначилася з майбутньою професією.

7. Реалізація рішення.

8. Оцінка ефективності рішення.

За таким планом мають прийматися рішення.

Завдання № 7 – побудувати свої особисті біоритмограми (фізичний, емоційний, інтелектуальний біоритми) за допомогою комп’ютерної програми „Біоритми для Windows” (http: // biow.kc.ru). Проаналізувати біоритмограми: визначити підйоми і спади фізичної, психічної та творчої активності, критичні дні. Слід також дати собі рекомендації (написати їх у завданні) – в які періоди краще займатися різними видами діяльності (виконувати фізичну роботу, займатись спортом, займатись творчою діяльністю і т. інше).

Приклад виконання індивідуального завдання №7