1. Історія прийняття:

формування уявлення про причини й передумови набуття правом писаної форми або кодифікації (санкціонування) передбачає певну опору на загальне уявлення про історичний розвиток, його загальні тенденції, міс­це, функціональне значення права в загальноісторичному контексті. За­гальноісторичні факти слугують фоном у розв’язанні головного завдання – формування уявлення про роль і місце “писаного права” на прикладі кон­кретної правової пам’ятки.

2. Загальна характеристика джерела:

а) (джерело, форма) загальну характеристику необхідно провести додержуючись певної послідовності: що було джерелом відповідного нор­мативно-правового акту (НПА) на момент його текстового формування. Мова йде не про чиєсь рішення про прийняття, а саме про, наприклад, інші нормативно-правові акти тощо, які були покладені в основу розробки роз­глядуваної правової пам’ятки. Під джерелом права усвідомлюємо саме фор­му права, сприймаємо їх як тотожні категорії. Якщо форма права акцен­тує увагу на буття права, його зовнішнє вираження, то джерело права акцентує саме увагу на те яке право (у вигляді НПА, тощо) стало вихідним;

б) (структура джерела) внутрішня характеристика правової пам’ятки формує уявлення про внутрішню будову права, виступає базою для сприйняття сучасного державно-правового буття. Структурою ми ви­значаємо його внутрішню форму: розділи, глави, параграфи тощо, чому законодавець обирав ту чи іншу структуру, що він хотів цією структурою позначити. Зі структурою тісно пов’язані і уявлення про способи (юридич­на техніка) викладення правил поведінки – що хотів законодавець зафіксу­вати і як він це зафіксував (диспозиція, гіпотеза, санкція). Способи викладу норми (правила поведінки) письмово, як свідчить історія, потребувало знач­них інтелектуальних зусиль;

в) (систематизація) за типом: інституціональна, пандектна, казу­альна; за видом: інкорпорація, консолідація, кодифікація, звід;

г) (особливості) формалізм, символізм, юридичне самоуправство, загальні поняття і визначення тощо;

д) на завершення загальної характеристики важливо сформувати уяв­лення про принципи (загальне, імперативне, вихідне, фундаментальне) права.

2. Об’єкти та суб’єкти права

а) (об’єкти права) характер суспільних відносин, які отримали пра­вове закріплення і які не отримали правове закріплення (пробіли в правому регулюванні);

б) (суб’єкти права або їх правовий статус) чи все населення підпа­дало під дію права; хто знаходився за межами і чому; які фактори були покладені в основу поділу населення; які елементи конструкції право­суб’єктності були знані (чи мали право власності на землю і інші речі; право власності на рухомі речі; право на укладення угод; право захисту своїх інтересів у суді (бути позивачем і відповідачем) тощо; (1) наявність свободи; (2) для стародавнього права: наявність громадянства; повноправні свободні і неповноправні свободні; (3) для феодального права: феодальна ієрархія; (4) для права нового і новітнього часу: фізичні і юридичні особи та їх правоздатність.

3. Відносини власності

а) у контексті орієнтально-узагальненого погляду на проблему ви­никнення писаного права, важливим є питання права власності. Студенту не обійтися без певного абстрактного уявлення про феномен “власності” взагалі. Право власності – відносини між суб’єктами права з приводу матеріальних і нематеріальних благ (речей);

б) усвідомлення права власності як інституту передбачає з’ясування низки питань (його компонентів): об’єкти права власності; суб’єкти права власності; форми (види) права власності; способи набуття права власності; право володіння; право держання; право на чужу річ.