Теоретичний матеріал із теми

Лексичні норми – правила вживання слів відповідно до їх лексичного значення.

Лексика – це сукупність усіх слів, уживаних у мові.

Лексикологія – наука, що вивчає лексичний склад мови.

Словниковий запас – це масив слів, які розуміє й уживає людина.

Слово (лексема) – основна одиниця мови, яку використовують для найменування предметів, явищ, процесів навколишньої дійсності. Кожне слово має лексичне значення – узагальнене відображення основних ознак предмета, явища, відношення у свідомості людини.

Лексика української мови складається зі слів корінних (90%) і запозичених. Питання про використання слів іншомовного походження в українській мові є складним і вирішується неоднозначно. Уживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, проте надмірне, неправильне або невиправдане їх застосування однозначно визнається негативно.

Добір слів іншомовного походження часто диктують обставини. Серед них є випадки, коли не можна точно перекласти слово українською мовою, наприклад, загальноприйняті терміни: аванс, бланк, діагенез, інтрада (муз.).

Використовуючи запозичену лексику, варто послуговуватись такими правилами:

1. Не вживати слів іншомовного походження, якщо вони мають український відповідник (не в термінологічному значенні):

• аргумент – підстава, мотив, обґрунтування, доказ;

• компенсація – відшкодування, оплата, покриття;

• пріоритет – перевага, першість, переважне право;

• ідентичний – тотожний, рівнозначний, однаковий.

2. Уживати запозичені слова правильно, відповідно до значення.

3. Використовуючи іншомовні слова, слід пам’ятати, що вони повинні бути зрозумілими для тих, хто їх сприймає.

4. Не вживати в одному контексті й запозичене слово, й український відповідник – зупинити вибір на одному з них.

Синоніми – це слова, різні за звучанням, але близькі за значенням: стандартний, шаблонний, стереотипний. За ознакою тотожності, повного збігу лексичних значень можна виокремити абсолютні синоніми: іспит – екзамен. Існують також контекстуальні синоніми: адвокат – захисник – оборонець.

Антонімами називають слова, що належать до тієї самої частини мови і мають протилежні значення, напр.: високий – низький, далекий – близький, старт – фініш, радість – горе, зав’язати – розв’язати, завжди – ніколи.

Омоніми — це слова, що вимовляються й пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях. Напр.: дід-1 (батьків або материн батько; чоловік похилого віку), дід-2 (будяк, Carduus L.; осот, Cirsium L.), дід-3 (сніп соломи або очерету, зв’язаний так, що половина верхівок з одного боку, а половина – з іншого; сніп, що стоїть на почесному місці в хаті), дід-4 (їжа з пшона та борошна), дід-5 (назва танцю).

Паронімами називають слова, близькі за звучанням, але різні за значенням і написанням: обумовлювати (ставити в залежність від певних умов; заздалегідь установлювати, зазначати) – зумовлювати (ставати причиною чогось).

Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. Часто в усному мовленні спостерігаємо відхилення від норм українського словотворення під впливом російських відповідних лексем. Однак треба пам’ятати, що в кожній мові діють свої закони й багато слів, які мають спільний корінь в інших слов’янських мовах, можуть відрізнятися префіксами, суфіксами: заплатити (рос. уплатить); закрійник (рос. закройщик).

Стилістичні норми – правила вживання слів, граматичних форм і синтаксичних конструкцій у текстах різних стилів. До стилістичного відхилення призводить, наприклад, використання розмовних слів мама, тато, завітати замість стилістично нейтральних мати, батько, прийти в офіційно-ділових документах.

Стилістичні норми регулюють: а) відбір мовних засобів (чи відповідає мовна одиниця певному стилю); б) сполучуваність між собою цих засобів; в) співвідношення та частотність міжстильових і стилістично маркованих елементів.

Стилістичні помилки, за Ю.О. Арешенковим, є одним із різновидів мовленнєвих помилок – порушень правил, норм і традицій у слововживанні, творенні граматичних форм, побудові синтаксичних конструкцій, а також порушень вимог стилістики й культури мовлення.

Стилістичні помилки виникають унаслідок порушення мовцями трьох основних критеріїв – семантичного, функційного й естетичного. Відповідно до цього вони можуть бути об’єднані в групи.