12. Типи економічних систем: традиційна, ринкова, планова, перехідна, змішана; їх порівняльний аналіз

сучасній економічній теорії для того, щоб визначити головні риси економіки, використовується поняття «економічна система».

Взагалі,

Система — це сукупність взаємопов'язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

• як сукупності відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;

• як сукупності людей, об'єднаних спільними економічними інтересами;

• як історично визначеного способу виробництва;

• як особливим чином упорядкованої системи зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;

• як сукупності всіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві наоснові притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм, тощо.

Економічна система — це форма організації економіки, господарський механізм, задача якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідких) виробничих ресурсів.

Причиною існування економічної системи є так називаний універсальний закон відносної обмеженості (рідкості) ресурсів. Універсальність, тобто загальність, цього закону полягає в тому, що він діє у всіх формаціях і буде діяти завжди, як би ні був великий прогрес виробництва.

В основі чинності закону рідкості лежать дві обставини:

1) постійний ріст людських потреб (ненаситність і ріст людських бажань),

2) обмеженість матеріальних благ і послуг, необхідних для їхнього задоволення.

Жодна економічна система ніколи не може вирішити проблему рідкості остаточно. Економічна система містить у собі все різноманіття шляхів, якими люди вирішують задачі використання ресурсів для задоволення своїх потреб.

Функціонує економічна система за допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, робочі організації, урядові органи, корпорації, податки, гроші, доход, профспілка, планування, виробництво прибутку.

Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.

В основу класифікації систем покладені визначені кількісні критерії. Серед них виділяються:

• роль (велика чи менша) держави в економіці;

• ступінь розвитку планування;

• роль ринкових відносин.

У роботах багатьох економістів кейнсіанського напрямку (Самуельсон) основним критерієм для віднесення тієї чи іншої країни до тієї чи іншої системи служить місце, що займає в системі «інститут державної власності».

З цих позицій світова економіка підрозділяється на три типи економічних систем:

• змішана економіка (чи змішаний капіталізм),

• демократичний соціалізм,

• комунізм.

Подібним чином класифікувалися системи в переважній більшості самих популярних підручників, що формують ідейний світогляд цілих поколінь інтелігенції не тільки розвитих капіталістичних країн, але і країн, що розвиваються.

До числа країн, що відносяться до економічної системи змішаної економіки (чи змішаного капіталізму), відносяться США, Японія, Австрія, Греція. У цій системі панує приватне підприємництво, тобто засобу виробництва знаходяться в більшому ступені в приватної, чим у державній власності.

До країн економічної системи демократичного соціалізму відносяться Англія, Швеція, Норвегія, Данія, Австралія, Нова Зеландія. Тут більш значний питома вага державної власності в економіці. Крім того, тут держава бере на себе набагато велику відповідальність за прийняття найважливіших економічних рішень.

Економічна система комунізму представляє повне панування державної власності і усіляку відповідальність держави за прийняття найважливіших економічних рішень. До цієї системи відносяться такі країни, як Китай, Північна Корея, В'єтнам, Куба.

Сучасна буржуазна економічна теорія часто зводить поняття економічної системи лише до ступеня зрілості продуктивних сил. При цьому вона ігнорує другу сторону цієї системи, а саме суспільно-виробничі відносини людей.

Як критерій класифікації економічних систем беруться зрушення в продуктивних силах.

На цій основі в умовах науково-технічної революції виділяються наступні економічні системи:

• індустріальне суспільство,

• постіндустріальне суспільство,

• супер індустріальне суспільство,

• технотронне суспільство.

Сучасна буржуазна економічна теорія, класифікуючи економічні системи, ототожнює продуктивні сили і виробничі відносини. На цій основі виділяються наступні економічні системи:

• суспільство споживання,

• суспільство достатку,

• держава загального благоденства,

• суспільство суверенітету споживача,

• суспільство століття високого масового споживання,

• суспільство стадії пошуку якості життя.

Головна господарська проблема у всіх систем одна — це проблема розподілу ресурсів. Але от способи рішення цієї проблеми можуть бути різними. Звідси і виникає можливість існування різних економічних систем. На думку сучасної буржуазної економічної теорії, економічні системи розрізняються не тим, що визнається центральною проблемою економічного ладу (тут існує відносна єдність), а тим, які елементи (інститути) варто виділити, щоб описати економічну систему, щоб розкрити, які з елементів є головними, а які другорядними.

Типи економічних систем.Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку, їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

• за формою власності на засоби виробництва;

• за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командну, змішану.

1) Традиційна економічна системавластива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.

2) Командна економічна системабазується на пануванні державної власності, усі фактори виробництва і природні ресурси охоплені в основному державною формою власності. Панує централізоване планування і розподіл економічних ресурсів. Вона не визнає конкуренції і вільного ціноутворення, їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Дана система була характерною для псевдосоціалістичних країн.

3) Ринкова економічна система(економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

4) Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

• високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;

• різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);

• поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

• орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.

Кожен спосіб виробництва володіє своїм власним законом руху і тому являє собою особливу систему економічної теорії. Вона знаходить своє вираження й у системі економічних законів способів виробництва.

13. Сутність капіталу та його генезис. Накопичений додатковий продукт як матеріальна основа капіталу.

Капіта́л — за визначенням класичної економічної теорії один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації).На відміну від інших факторів виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.

Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, які підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.

Економічна категорія «капітал» досліджувалась багатьма вітчизняними і зарубіжними

вченими, серед яких Ф.Беста, Ф.Ф.Бутинець, П.Герстнер, К.Маркс, А.Маршалл,

Г.Г.Кірейцев, В.Ф. Палій, Я.В. Соколов, Л.К. Сук, Дж.С.Міль, А.Сміт, І.Ф.Шерр, але тема

капіталу залишається актуальною.

Капітал як матеріальна основа господарської діяльності підприємства є абстрактною сумою грошових коштів, що надані їх власником або кредитором суб'єкту господарювання з метою інвестування. Тому за джерелами виникнення розрізняють капітал підприємства двох типів: 1) власний капітал; 2) позиковий капітал (кредити, позики). 'Капітал підприємства як суб'єкта підприємницької діяльності - засоби виробництва, інші матеріальні цінності та фінансові ресурси, які створюються і використовуються у відтворювальному процесі для забезпечення його життєдіяльності. Отже, капітал становить матеріальну основу для початку і продовження підприємницької діяльності будь-якого підприємства. Його розмір використовується як основа при визначенні фінансово-економічного становища підприємницьких структур, автономності бізнесу. Засоби виробництва (засоби праці та предмети праці) у вартісному вираженні становлять виробничий капітал (виробничі засоби) підприємства. Залежно від характеру обігу, перенесення своєї вартості на створювану продукцію капітал, що перебуває у виробничій формі, поділяють на основний і обіговий. Основний капітал — переносить свою вартість на продукт виробництва по частинах за відносно великий час (наприклад, верстат).

14) Концепції витрат виробництва. Види витрат виробництва та особливості їх динаміки.

Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.

Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні.

Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.(також позначаються FC)

Змінні витрати (англ.Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.(також позначаються VC)

Валові витрати (загальні витрати,англ.Total Costs) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.(також позначаються TC)

Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні частці від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні частці від ділення постійних витрат на обсяг виробництва.(також позначаються ATC)

Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати — за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.

Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.

Поточні витрати — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.

Граничні витрати (англ.Marginal Costs, також позначаються МС)— витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. МС=ΔТС/ΔQ

Альтернативні витрати(не явні) це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.

Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.

15) Сутність, види та форми заробітної плати.

Сутність заробітної плати.

Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата (також заробітна платня) — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Форми і системи оплати праці – це перелік певних понять і правил, за допомогою яких установлюється залежність оплати праці від  фактичних результатів (витрат) праці. Вимірники витрат праці – кількість виготовленої продукції  або кількість відпрацьованого часу, термін виконання робіт.

Форми оплати праці:

- погодинна – це оплата праці  за відпрацьований час (тобто кількість праці  визначається відпрацьованим часом) 

відрядна – це оплата праці за кількість виготовленої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг (тобто кількість праці обчислюють кількістю та якістю виготовленої продукції чи виконаної роботи).

 Проста погодинна ОП  — оплата праці залежить від кількості відпрацьованого часу й кваліфікації працівника

Погодинно-преміальна ОП  застосовується, аби підвищити матеріальну зацікавленість працівників у результатах  їхньої праці.

         При прямій відрядній ОП  основу оплати становить відрядна розцінка.

 Відрядно-прогресивна ОП передбачає підвищення відрядної розцінки зі збільшенням виробництва продукції,

        Відрядно-преміальна ОП — робітнику-відряднику, окрім заробітку за відрядними розцінками, виплачують премії за перевиконання кількісних та якісних показників.