Int* ctranspon (int *a,int n,int m)

{

int *rob1,*rob=(int*)malloc(sizeof(int)*pow(n,m));

rob1=rob;

long i,j;

int *s;

for (j=0;j<n;j++)

{

s=a++;

for(i=0; i<pow(n,m-1); i++)

*rob++=*(s+i*n);

}

return rob1;

}

При реалізації безпосередньо множення матриць записуватиме результат множення окремих компонент у деякий масив. Причому на вхід функції передаватимуться блоки, що множаться, розмірності та адреса, куди записувати відповідні результати множення (у нашому випадку це **c). Після запису інформації за кожного виклику функції відповідна адреса має змінюватись (зсуватись на кількість елементів, що вже записані). Однак у С при передаванні адреси створюється її локальна копія у функції. Якщо передати у функцію просто адресу, то ми не зможемо з функції її змінити. Отже, необхідно передавати адресу цієї адреси (або використовувати механізм посилань, реалізований у С++). Виникає також проблема коректного виділення пам'яті для результату множення. Запишемо функцію:

Void dobutok(int* a, int* b, int** c, int n, int m)

/*змінна c буде містити результат множення і, оскільки функція рекурсивно буде змінювати сам покажчик, то будемо передавати у функцію його адресу*/

{

int *arob=(int*)malloc(sizeof(int)*pow(n,m-1));

int *brob=(int*)malloc(sizeof(int)*pow(n,m-1));

if(m==2)

{

//добуток двовимірних матриць

for(int i=0;i<n;i++)

for(int j=0;j<n;j++)

{

*(*c+i*n+j)=0;

for(int k=0;k<n;k++)

*(*c+i*n+j)+=*(a+i*n+k)**(b+k*n+j);

}

(*c)+=n*n;

}

else

{

b=ctranspon(b,n,m);

//формування блоків

for(int i=0;i<n;i++)

for(int j=0;j<n;j++)

{

arob=a+i*pow(n,m-1);

brob=b+j*pow(n,m-1);

dobutok(arob,brob,c,n,m-1);

}

}

}

main()

{

Int n,m,I,size;

printf("введіть розмірність матриць та вимірність(>=2)\n')

scanf("%d%d',&n,&m);

size=pow(n,m);

int a=(int*)malloc(sizeof(int)*size);

int *b=(int*)malloc(sizeof(int)*size);

int sizerezult; /*кількість елементів результуючої матриці. Вона залежить від розмірності. Добуток двовимірних матриць - двовимірна, тривимірних - чотиривимірна, для всіх інших розмірність збільшується на два. Відповідно кількість елементів визначається як розмірність у степені вимірності*/

swich(m)

{

case 2: sizerezult=size; break;

case 3:sizerezult=size*n; break;

default: sizerezult=size*n*n;

}

int *cp,*c=(int*)malloc(sizeof(int)*sizerezult);

cp=c;

printf("введіть матриці \n')

printf("матриця А:\n');

for(i=0;i<size;i++) scanf("%d',a+i);

printf("матриця B:\n');

for(i=0;i<size;i++) scanf("%d',b+i);

dobutok(a,b,&c,2,3);

clrscr();

for(int i=0;i<sizerezult;i++)

printf("%d",*(cp+i));

}

9. Програма, що друкує сама себе. Напишемо програму, яка друкує сама себе. Такі програми дуже популярні серед студентів, що починають вивчати різні мови програмування. При цьому одразу ж необхідно уточнити, що текст програми має зберігатись у самій програмі. Застосування будь-яких зовнішніх джерел заборонено. Використовуватимемо масив покажчиків на рядки:

#include <stdio.h>/*1*/

char *s[]=/*2*/

{/*3*/

"#include <stdio.h>'

"char *s[]=",

"{",

"рядок 4",

...,

"рядок N"

}; /*4*/

рядок програми 5/*5*/

... /*6*/

рядок програми N/*7*/

Роздрукувати програму можна, використовуючи цикл for. Загальна технологія: спочатку друкуємо перші три рядки програми як s[0],s[1],s[2]:

for(i=0; i<2; i++)

{fputs(s[i], stdout);

putc(NEW_LINE,stdout);}

Отримаємо:

#include <stdio.h>/*1*/

char *s[]=/*2*/

{/*3*/

потім – усі елементи, що ініціалізують масив покажчиків s. При цьому необхідно друкувати відкриваючі лапки, s[i], закриваючі лапки, кому (крім останнього рядка) і новий рядок. У рядкових константах не можна використовувати лапки й символ нового рядка, тому доведеться використовувати їх коди – відповідно 34 та 10 (для ASCII).

for(j=0; j<21; j++)

{putc(QUOTE,stdout);

fputs(s[j], stdout);

putc(QUOTE,stdout);

putc(',',stdout);

putc('\n',stdout);getch();}

Отримаємо всі рядки, що ініціалізують масив s:

"#include <stdio.h>'

"char *line[]=",

"{",

"рядок 4",

...,

"рядок N"

Далі друкуємо елементи масиву s, починаючи з четвертого (у схемі – "рядок 4"):

for(; i<21; i++)

{fputs(s[i],stdout);

putc(NEW_LINE,stdout);}

Отримаємо:

};/*4*/

рядок 4/*5*/

... /*6*/

рядок N/*7*/

У наведеній схемі не використовуються пропуски, що не принципово.

Рядок N має містити закриваючу фігурну дужку, а набір рядків – функцію main() і відкриваючу фігурну дужку. Усе інше в переліку рядків може бути довільним. Текст програми:

#include <stdio.h>

char *s[]=

{

"#include <stdio.h>",

"char *s[]={",

"};",

"#define QUOTE 34",

"#define NEW_LINE 10",

"int main()",

"{",

"int i,j;",

"for(i=0; i<2; i++)",

"{fputs(s[i], stdout);",

"putc(NEW_LINE,stdout);}",

"for(j=0; j<21; j++)",

"{putc(QUOTE);",

"fputs(s[j], stdout);",

"putc(QUOTE,stdout);",

"putc(',',stdout);",

"putc(NEW_LINE,stdout);}",

"for(; i<21; i++)",

"puts(line[i], stdout);",

"return 0;",

"}",

};

#define QUOTE 34

#define NEW_LINE 10