24. Харківська школа романтиків, загальна характеристика.

Осередком першої романтичної групи на Україні став харківський університет. В кінці 20-х років коло молодого росіянина Ізмаїла Срезневського (1812 – 1880), студента, а пізніше талановитого професора, збирається невеликий гурток студентів. Модерна література, переважно російська та польська, релігійні проблеми та німецька філософія приводять їх до міркувань над проблемами філософії історії, а етнографічний інтерес, насамперед Срезневського, підводить їх безпосередньо до студіювання та захоплення українською народною поезією. Український матеріал, зібраний Срезневським самим та іншими членами гуртка, перші друковані збірки та знайомство зі ставленням західних романтиків до народної поезії, „приводять харків’ян до розуміння своєрідності українського народу”. Срезневський приймає народну поезію як суто романтичну – все дике, поривчасте. Український бандурист нагадує йому знайому з романтичної літератури та етнографії постать співців Скандінавії. Поруч із Срезневським стають трохи пізніші Амвросій Метлинський та Микола Костомаров, обидва пізніше теж професори, їх філософічні думки сягають глибше – для Метлинського, який поєднує ідеї Гердера, романтики та Геґеля, народна поезія – «вияв вічних думок людської душі», вона щільно зв’язана з усім життям та звичаями і побутом народу, а мова – одна з найважливіших сил розвитку народу. Харків’яни починають і літературну діяльність народною мовою, – це спроба самим стати народними співцями, взяти участь у витворенні того найвищого скарбу народного – поезії. Зразки романтичної поезії інших, передусім слов’янських, народів приводять їх до творчості „в дусі народному, але для освіченого суспільства”.

Літературна продукція харків’ян знаходить вияв в окремих публікаціях у російських часописах, в збірках творів (Метлинського 1839, Костомарова 1839 – 1840) та в літературних збірниках «Український Альманах» 1831, «Утренняя Звезда» 1833 – 4, «Украинский Сборник» 1838 та 1841.

Починає харківську романтику Лев Боровиковський, що пройшов через харківський університет ще перед буйним розквітом романтики в студентських колах. До того, вчителюючи в провінції, зокрема у Полтаві, він протягом років написав чимало (75) віршів російських та численні, за власним свідченням 600 байок. Видав він сам лише кілька віршів, та пізніше Метлинський надрукував близько 180 його байок.

Боровиковський зв’язаний з традицією класицизму: на шкільній лаві добре познайомився з античною літературою та мусив вивчати класицистичну теорію поезії. Йому не чужий у байках ще травестійний тон («найлучча птиця – ковбаса»); але в цілому його тон зовсім серйозний, він узяв собі за зразок стиль Красіцького: короткий, стислий, дотепний. Його витончений стиль обертається у Боровиковського в ще більш стислий народний стиль приказок та прислів’їв.

Але як справжній романтик з’являється перед нами Боровиковський в інших віршах. Вже його переклади або переспіви відрізняються цілком від травестій Гулака-Артемовського. Він перекладає тих самих авторів (Міцкевич, Пушкін, Жуковський), що й Гулак, мабуть, щоб „підкреслити усю відмінність свого романтичного розуміння поезії від травестійної класики”.