Сборник_Region-2015

найбільш важливих об’єктах міста та визначають ієрархію міських просторових зон.

Перетворення ландшафту – система заходів, які спрямовані на виконання нових соціально-економічних функцій ландшафтом або на підвищення ефективності їх виконання [4]. Поступове збільшення в ландшафті нових елементів і витіснення природних на певній стадії приводить до перетворення ландшафту в інший.

Функціональна структура внутрішньої організації міста поділяється на три типи: виробнича, інженерно-транспорта та територія проживання. Також свої організаційні вимоги висуває кожна форма життєдіяльності населення – побут, праця, відпочинок та ін. Тому місто – це динамічна просторова складна система, яка базується на природному ландшафті і має певну функціонально-просторову організацію.

Функціональна різноманітність у використанні земель міста породжує сучасну конфліктність природокористування та може викликати загострення екологічної ситуації у перспективі. Здатність ландшафту зберігати стабільність свого балансу, природне самовідновлення та стійкість до антропогенного втручання визначається, головним чином, його різноманітністю та просторовою диференціацією. Порушення цього принципу призводить до руйнування всього ландшафту.

Природно-науковий аналіз, прогноз розвитку й розміщення виробництва в місті залежить від урахування особливостей природних умов і ресурсів. До негативних насідків призводить співіснування суспільства і матеріального виробництва у відриві від природного середовища, ігнорування природних факторів у суспільному розвитку, ставлення до природи. Зміни, які відбуваються в ландшафті під впливом технологічних процесів виробництва та його складових частин, повинні узгоджуватися із природно-соціальним явищами для стабілізації якісних характеристик ландшафту.

Список використаних джерел: 1. Антропогенні ландшафти Криворіжжя: історія розвитку, структура [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://kdpu.edu.ua/index.php? Option=com_content&task=view&id=2019&Itemid=824 2. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование: Учеб. / А. Г. Исаченко- М.: Высш. шк., 1991. – 366 с. 3. Мильков Ф. Н. Человек и ландшафты./ Ф. Н. Мильков - М.: Мысль, 1973. -222 с. 4. Міський ландшафт як екскурсійний об’єкт [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ukrefs.com.ua/page,3,59965-Gorodskoiy-landshaft-kak-ekskursionnyiy-ob-ekt.html

271

УДК 330.15

ЕКОЛОГІЧНА РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА: СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

М.М. Поколодна, Н.О. Телюра

M_Pokoloda@rambler.ru; nata.teliura@ukr.net

Харківський національний університет міського господарства імені О.М. Бекетова, м. Харків, Україна

Регіональна екологічна політика держави є органічною складовою національної екологічної політики. Від вирішення регіональних екологічних проблем певною мірою залежить соціально-економічна стабільність в Україні. Для реалізації регіональної екологічної політики використовуються такі механізми: законодавчо-правовий, управлінський, економічний, громадськопросвітницький. При загальній спрямованості державної стратегії переходу на засади сталого розвитку особливої актуальності набуває управління охороною довкілля, раціональним використанням природних ресурсів та безпекою життєдіяльності людини. Його значущість зростає в умовах децентралізації управління та підвищення ролі соціально-економічного розвитку регіонів. У зв’язку з цим в умовах трансформації економічної системи виникає потреба у розробці нової державної екополітики на різних рівнях управління.

Необхідність прискореного поступу України на шляху сталого розвитку, економічного зростання, поєднаного з активною соціальною політикою держави, демократизацією усіх складових суспільного життя, потребує формування якісно нової державної регіональної політики. Пропорційність і збалансованість розвитку регіонів і України не забезпечується через відсутність екологічної компоненти в державній регіональній політиці. Тому екологічна політика як складова державної регіональної політики повинна стати пріоритетним напрямком в системі управління навколишнім природним середовищем. Наступним етапом для забезпечення стійкого, тобто економічно ефективного і екологічно безпечного природокористування є необхідність в трансформації механізмів її реалізації.

Зміст регіональної екологічної політики розглядається в двох аспектах. Перший – це екологічна політика держави по відношенню до регіонів (державна регіональна екологічна політика), другий – екологічна політика, яка здійснюється регіонами. Перша реалізується центральними органами державної влади, друга – місцевими органами влади і самоврядування. В цьому плані значну роль відіграє розмежування повноважень між різними гілками влади у сфері природокористування і охорони навколишнього природного середовища.

Державна регіональна екологічна політика базується на таких принципах: - конституційність та законність – реалізація політики здійснюється

відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень

_________________________________

©Поколодна М.М., Телюра Н.О., 2015

272

та відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

-забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної систем;

-поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;

-максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;

-диференційованість надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;

-стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.

Основними критеріями для розмежування повноважень держаних і місцевих органів в галузі охорони навколишнього середовища можна назвати:

-джерела фінансування заходів по охороні навколишнього природного середовища;

-статус природних ресурсів (загальнодержавного або місцевого значення); -масштаби впливу на навколишнє природне середовище.

Необхідно виділити і місцевий (базовий) рівень екологічної політики у

складі регіональної політики та здійснити необхідні інституційні перетворення з метою формування нового правового і економічного регулювання взаємодії державних органів різних рівнів і природокористувачів. При цьому діяльність законодавчих і виконавчих органів влади повинна бути сконцентрована на вирішенні наступних проблем:

-ефективне використання природно-ресурсного потенціалу країни;

-перехід до сталого розвитку України з врахуванням екологічних і природно-рекреаційних умов конкретних територій;

-підтримка мінімально необхідного рівня екологічної безпеки на різних

рівнях;

-активна участь різних верств населення і соціальних груп у реалізації державної екологічної політики, в тому числі на регіональному рівні.

Організаційні принципи охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів України до функцій регіонального рівня відносять вирішення наступних питань:

-регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;

-визначення нормативів забруднення навколишнього природного середовища (встановлення ГДВ, ГДС та розміщення відходів);

-впровадження економічного механізму природокористування; проведення моніторингу та обліку об’єктів природокористування і забруднення довкілля;

-проведення державної екологічної експертизи;

-здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;

273

-розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення та реалізація інвестиційної політики;

-інформування населення та заінтересованих установ і організацій з екологічних питань.

До функцій місцевого рівня управління належить вирішення наступних питань:

-проведення локального та об’єктного моніторингу;

-здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;

-організація розробки місцевих екологічних програм та проектів. Розробка стратегії управління розвитком регіону базується на ключових

напрямках екологобезпечної політики і потребує істотної адаптації існуючих у нашій країні норм і вимог до загальноєвропейських стандартів.

Сучасна державна система управління природоохоронною діяльністю є занадто централізованою та з елементами відомчості. Це веде до зниження ефективності управління на регіональному рівні, зокрема щодо напрямів планування та використання інвестицій природоохоронного призначення, а також не дає можливості повністю враховувати територіальні інтереси в створенні екологічно безпечного довкілля.

Пріоритетними шляхами вирішення цих питань є вдосконалення державного регулювання у сфері соціально-економічного розвитку регіонів, відповідних правових, організаційних, економічних та інших механізмів, а також підвищення ролі та відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за вирішення покладених на них повноважень та завдань.

http://zakon.rada.gov.uа 2. Стратегія екологічної безпеки (регіональний контекст) / Під ред. Долішнього М.І., Кравціва В.С.. – Львів, 1999. – 243 с. 3. Шевчук В.Я. Екологічне управління / Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Білявський Г.О., Навроцький В.М., Гетьман В.В. – К.: Либідь, 2004. – 432 с.

274

УДК: 911.5

ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ ЗНЕЛІСНЕННЯ Й ДЕГРАДАЦІЇ ЛІСОВИХ ЕКОСИСТЕМ

М.В. Рябовіл myroslavariabovil2006@gmail.com

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна

Процес знеліснення є поширеним явищем в Україні та світі. Знеліснення спричиняє природні трансформації, що призводить до виникнення геоекологічних проблем. Тому, надзвичайно актуальним завданням науковопрактичних досліджень є вивчення основних причин та виявлення наслідків знеліснення лісових геосистем. Під процесом знеліснення слід розуміти перетворення зайнятої лісом ділянки в інший тип господарювання, наприклад, пасовище чи ріллю. Лише протягом останніх дванадцяти років (2000-2012рр.), за даними Мета Хансена, площі лісів в світі скоротилися на 2,2 млн км2. В той же час приріст лісових масивів становить всього 0,8 млн км2. В Україні знеліснення територій вражає стрімкими темпами, за даними проекту Global Forest Watch, втрати України за 2000-2013 роки склали 565,6 тис. га, приріст за

2000–2012 роки – 352,9 тис. га.

Дослідженням проблем знеліснення лісових геосистем займалися багато вчених, зокрема С.М. Стойко, О. Бабич, Я.В. Геник, А.О. Домаранський. Український вчений С.М. Перехрест у праці «Природні умови та природні ресурси українських Карпат» зазначав, що гірські ліси Карпат виступають важливим засобом регулювання стоку води, боротьби з паводками і селевими потоками з вітровалом та ерозією гірських схилів і берегів річок.

Причинами зменшення площі лісових екосистем є комплекс дії негативних природних та антропогенних чинників:

- лісові пожежі, так, тільки протягом 2010 р. в лісовому фонді України було зафіксовано 3240 випадків лісових пожеж, внаслідок чого загинуло 3127 га лісових насаджень [1];

-буреломи, за період з 1982 по 2001 рр., було знищено 1124,4 га лісу [2];

-вилучення лісових земель з метою добування корисних копалин та створення нових промислових об’єктів, нестале та неефективне ведення лісового господарства, нераціональне використання лісових ресурсів;

-самовільні вирубки лісу, дані за дослідженнями різних інституцій суттєво різняться. Обсяги незаконних лісозаготівель в Карпатах у лісах Держкомлісгоспу складає 0,01 млн, за даними Державного комітету лісового господарства країни, за дослідженнями, яке проводилось Світовим банком – 0,25–0,30 млн, а за оцінкою експертів швейцарсько-українського проекту розвитку лісового господарства в Закарпатті «FORZA» – 1,00–1,25 млн [3].

________________

©Рябовіл М.В., 2015

275

Ліси відіграють надзвичайно велику водорегулюючу та ґрунтозахисну роль. Вони створюють сприятливі умови для накопичення й акумуляції вологи, регулюють поверхневий стік, захищають гірські схили від водної ерозії і зсувів грунту. Особлива роль у формуванні поверхневого стоку належить лісовій підстилці, яка має велику вологоємкість і може утримувати від 20 до 200 т/га води. За відсутності підстилки водопроникність грунту зменшується у 4–5 разів (2–5 і 5–20 мм/хв.). Також сприяють затримці стоку лісові грунти . Верхня частина лісових грунтів (гумусовий горизонт) характеризується наявністю водотривких агрегатів і структурністю. У його верхньому 10-сантиметровому шарі міститься близько 48% частинок водотривких агрегатів діаметром більше 1 мм, на польових ділянках – лише 3–12%. Пористість лісових грунтів – 50– 73%, безлісих сільськогосподарських угідь – 40–54%[ 1 ].

Водорегулююча здатність лісу істотно залежить і від віку дерев. Молодий ліс спочатку мало здатний впливати на формування стоку, але з часом його водорегулювальні функції поступово нарощуються. Найбільше зарегулювують стік і випаровують вологи стиглі деревостани у віці 35–70 років.

Наслідки знеліснення геосистем:

-ерозія грунтів;

-повені та засухи;

-пониження стабільності та стійкості лісових екосистем;

-збільшення витрат на забезпечення відновлення лісових екосистем;

В результаті вирубки лісів в Карпатському регіоні відбувається трансформація природних лісів на монокультурні посадки, змінюється вікова структура деревостоїв. Це в свою чергу зумовлює істотне послаблення водорегулюючої ролі лісів, відбувається порушення водного і гідрологічного режиму значних збірних басейнів, збільшується і прискорюється поверхневий стік . В результаті цього відбуваються повені значних масштабів, які завдають великої шкоди населенню Карпатського краю.

Для вирішення проблеми знеліснення Україна приймає участь в багатьох міжнародних ініціативах, програмах та проектах, спрямованих на розвиток лісового господарства, сталого управління лісами, наприклад, «FORZA», програма ЄІСП ФЛЕГ, проект ТехІнЛес, проект «Засоби для регіонального планування і планування управління для українського лісового господарства». Велике значення має моніторинг лісів, тому що він забезпечує систему регулярних спостережень, також має здійснювати аналіз і оцінку інформації про стан лісів.

Список використаних джерел: 1.Генсірук С.А. Ліси України / С.А. Генсірук . – К.:

276

УДК 911.3

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ МЕЗИНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ У КОНТЕКСТІ

ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ ЧЕРНІГІВЩИНИ

Н.В. Симоненко, А.Є. Наливайко mezinpark@gmail.com

Мезинський національний природний парк, с. Свердловка, Україна

Кожна людина незалежно від віку, статі, статусу у суспільстві усвідомлює свою залежність від здорового та безпечного стану довкілля, і повністю зрозумілим є те, що технократичний, деструктивний підхід до природокористування вичерпав себе. Проблеми, які стоять перед нами зараз, є результатом тривалого нехтування законами розвитку відносин між людиною і природою, це уроки та наслідки нерозуміння принципів раціонального природокористування. Незмінним пріоритетом на Чернігівщині залишається усвідомлення цих проблем і труднощів, розробка виваженої екологічної політики для їх вирішення. Заповідання природних територій є одним з найдієвіших інструментів для збереження української природи та раціонального використання природних комплексів. Станом на 1 січня 2015 р. в Чернігівській області створено та зберігаються 663 об’єкти природно-заповідного фонду загальною площею 254594,93 га, що становить 7,7 % від території області [1].

Особливе місце в системі ПЗФ України належить природним та біосферним заповідникам і національним природним паркам. Функціонування Мезинського національного природного парку (з 2006 р.), до функцій якого належить забезпечення режиму охорони, здійснення наукових досліджень та еколого-освітньої діяльності, організація рекреації тощо, сприяє ефективному виконанню поставлених природоохоронних завдань в регіоні. Сьогодні про Мезинський НПП (Коропський р-н., Чернігівська обл.) можемо говорити, як про природоохоронний, науковий, еколого-просвітний центр, який проводить активну діяльність серед молоді, місцевого населення та туристів.

Територію НПП активно відвідують науковці НАН України, які працюють за напрямками: зоологія, ентомологія, палеогеографія, гідробіологія, ботаніка, археологія. Результати їх досліджень містяться у щорічній науковій праці Мезинського НПП «Літопис природи». На основі цих досліджень розроблені природоохоронні рекомендації, які активно реалізуються природоохоронцями НПП, місцевими сільськими радами й лісництвами.

Збереження видового різноманіття є одним із основних завдань Мезинського НПП. На його території виявлено 17 видів рослин, занесених до Червоної книги України, та значиться 95 видів тварин, занесених до Червоної книги України, з них 21 має статус зникаючих. Раритетний склад флори і фауни Мезинського нацпарку свідчить про доволі високий статус цієї території, важливої для збереження біорізноманіття Полісся, яке потребує подальшого

_______________________________

©Симоненко Н.В., Наливайко А.Є., 2015

277

вивчення різноманітності видів, складання списків видів, вивчення їх біотопів перебування, картографування, опис і збереження біотопів, а також вивчення динаміки їх стану.

На сторожі незаконного добування природних ресурсів на території Мезинського НПП стоїть служба державної охорони, працівниками якої проводяться щоденні патрулювання території установи. Окрім цього спільно з місцевими правоохоронними органами проводяться рейдові перевірки щодо порушення вимог природоохоронного законодавства на території Мезинського НПП. По виявлених фактах порушень видаються приписи, складаються протоколи і акти про вилучення знарядь незаконного добування природних ресурсів [2]. За 9 місяців 2015 р. здійснено 32 рейди по припиненню порушень природоохоронного законодавства. Складено 57 протоколів про адміністративні правопорушення, 24 приписи про усунення порушень природоохоронного законодавства, 49 актів на вилучення знарядь незаконного добування природних ресурсів. Вилучено 49 сіток.

Запрошені до наукової роботи фахівці стали відмічати, що крейдяні виходи на Десні є справжніми резерватами рідкісних та зникаючих видів риб – бистрянки російської, яльця звичайного, миня річкового і окраси Десни – марени дніпровської та стерляді. Крім видів, що занесені до Червоної книги України, на крейдяних перекатах звичайні, а подекуди і багаточисельні типові річкові риби: білоперий пічкур дніпровський, головень європейський, в’язь звичайний, підуст звичайний та білизна європейська. Цінність подібних оселищ вимагає їх збереження та раціонального використання. Тож, не дарма, відділ держохорони Мезинського НПП попереджає відпочиваючих, рибалок та гостей парку про дотримання правил безпеки на воді, правил любительської риболовлі та про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.

Мезинським НПП велика увага приділяється екологічні освіті та природоохоронним акціям. Співробітниками парку, шляхом співпраці з 11 школами району, Коропським РЦДТ, а також з Чернігівським НПУ ім. Т.Г. Шевченка, щорічно проводиться ряд еколого-виховних заходів (бесіди з учнями та відвідувачами парку, екскурсії в природу, акції типу «Чистий берег», «Посади своє дерево», конкурси «Новорічний букет замість ялинки», «Екоплакати» й багато ін.) [2]. Ці еколого-виховні заходи покликані чітко та послідовно розвивати у дітей такі поняття, як екологія, природа рідного краю, охорона навколишнього середовища, взаємозв’язки між людиною та довкіллям.

В результаті впровадження освітніх програм Мезинським НПП лише в 2015 р. розроблений провідним фахівцем з екоосвіти конспект занять «Що таке вода. Її властивості та біологічне значення» посів 3 місце в конкурсі «Кращий урок», проведено науково-практичну конференцію «Природно-екологічний та історико-археологічний потенціал Мезинської округи: минуле, сучасне та перспективи розбудови», студенти Навчально-наукового Інституту історії, етнології та правознавства ім. О.М. Лазаревського Чернігівського НПУ ім. Т.Г. Шевченка пройшли музейну практику на базі філіалу Мезинського музею, ученицею 10 кл. виконується робота МАН України «Мезин в роки Великої Вітчизняної війни».

278

Виходячи із завдань, забезпечити масовий відпочинок населення, враховуючи значний рекреаційний потенціал природних ландшафтів Мезинського НПП, розробляється система заходів з впорядкування та благоустрою його території. Зокрема, для короткочасного спілкування з природою вздовж Десни та в лісових масивах улаштовані пікнікові зони, обладнані лісовими меблями, місцями для вогнища та сміття, відвідувачам також пропонуються затишні кімнати в будинках туриста (с. Радичів та с. Городище, Коропський р-н.). Туристичні групи пізнають історію краю в Мезинському археологічному музеї та його свердловському філіалі, особливості та властивості ландшафтів, рослинного покриву, тваринного різноманіття – на еколого-пізнавальних стежках і маршрутах, влаштовують фотосесії на оглядових майданчиках. Реалізація заходів з благоустрою забезпечила потік туристів на території парку від 3 тис. чол. щорічно. Отже, бачимо, що національний природний парк – каталізатор сталого розвитку регіону і база для розвитку рекреаційної, туристичної, еколого-освітньої, природоохоронної, наукової діяльності, стимул для розвитку супутніх видів підприємницької діяльності в регіоні та збереження історико-культурної спадщини, підвищення духовного потенціалу суспільства. Робота Мезинського НПП привела до позитивних змін у розвитку регіону: створено нові робочі місця, реалізуються еколого-освітні та природоохоронні програми, розвивається інфраструктура і туристична галузь, перспективним напрямом якої є розширення кола самозайнятості місцевого населення шляхом створення зелених садиб і надання платних послуг відвідувачам щодо розміщення, харчування з особистого підсобного господарства та супровід по території.

Список використаних джерел: 1. Екологічний паспорт Чернігівської області. – Чернігів: Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації, 2014 р. – 112 с. 2. Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів та об’єктів Мезинського НПП. – Харків, 2010. – Т. 1. Пояснювальна записка, книга ІІ. – 455 с.

УДК 502.45

РОЗШИРЕННЯ ТЕРИТОРІЇ НПП «ЧЕРЕМОСЬКИЙ» ЯК ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

ПУТИЛЬЩИНИ

А.В. Юзик, В.О. Гребенщиков

Національний природний парк «Черемоський», м. Путила, Чернівецька область,Україна

Розширення і вдосконалення природно-заповідного фонду є одним з важливих напрямків оптимізації середовища існування людини і збереження ландшафтного та біологічного різноманіття. В Українських Карпатах здійснюється формування системи заповідних територій, передусім за рахунок

__________________________________

©Юзик А.В., Гребенщиков В.О., 2015

279

територіально-монолітних і ландшафтно-репрезентативних природних об’єктів. Створена досить чітка структура заповідників і національних природних парків, що охоплює практично всі висотно-зональні та висотно-поясні ландшафтні комплекси Українських Карпат.

Територія діючого НПП «Черемоський» приурочена до центральної частини Вигорлат-Гутинської Вулканічної гряди передгір’їв Східних Карпат, а саме до хребта Чорний Діл. Територiя, яка планується для приєднання до складу НПП, розташована в межах Путильського району Чернівецької області. Угіддя, що пропонуються для розширення НПП «Черемоський», разом з Парком будуть утворювати практично цілісну охоронювану територію басейну річки Білий Черемош. На них представлені переважно ліси на гірських схилах різної крутизни, прируслові ліси, луки із різноманітним рослинним покривом, видовим складом рослин і тварин, з численними локалітетами раритетних видів місцевої фауни і флори.

Пропоновані для приєднання в склад Парку ділянки займають найбільш високогірну частину Путильського району. До більшості гірських хребтів примикають високогірні пасовища або полонини.

Території, що пропонується включити до складу НПП «Черемоський», являють собою систему гірських хребтів, розділених річковими долинами – притоками річок Білий Черемош, Путилка, Сучава із численними безіменними притоками наступних порядків.

Дані землі становлять південно-східну частину басейну річки Білий Черемош, південно-західну частину басейну річки Сучава, південно-західну і південно-східну частини басейну річки Путилка (найбільшої притоки річки Черемош) та південно-західну частину басейну річок Бисків і Черепанка. Найбільшим із поряд розташованих водотоків є річка Білий Черемош.

За фізико-географічним районуванням Українських Карпат територія, яку планується включити до складу НПП «Черемоський» знаходиться в межах наступних областей:

І. Високогірно-полонинська область. ІІ. Міжгірно-Верховинська область. IІІ. Середньогірно-скибова область.

Згідно флористичного районування Українських Карпат – це район Чивчино-Гринявських гір.

Про соціально-економічні наслідки розширення території національного природного парку «Черемоський» можна говорити на основі аналізу існуючої структури господарювання в Путильському районі Чернівецької області.

З усіх районів області Путильський район має найменшу кількість населення. За даними на 01.01.2013 р. вона становила 25940 осіб, а на 01.08.2013 року в ньому проживало 26083 особи, з них 54% - жінок, 46% - чоловіків. Щільність населення становить 29,5 осіб/км. Міське населення району складає 3,4 тис. осіб, сільське – 22,6 тис.осіб.

Характерною особливістю сіл Путильського району є їх велика протяжність, розкиданість та фактична відсутність елементарного планування. В зв’язку з цим, села тут, по суті, являють собою сукупність хуторів. Такі

280