Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1
.pdf2. Зміни в суспільно-політичному ладі Південно-Західних земель
251
252
політичній залежності від місцевих князів-правителів, нерідко підтримувало міжкнязівські усобиці, в котрих відображалися децент-ралістські прагнення князів та їхнього найближчого оточення1. Така політика місцевих церковних феодалів, звичайно, не сприяла зміцненню єдності Русі.
Єпископи, ігумени найбільших монастирів безпосередньо брали участь у політичному житті князівств. Вони могли входити до складу князівської думи. Князі залучали єпископів як послів для ведення переговорів з іншими князями. Так, літопис 1148 р. повідомляє про послів київського князя Ізяслава Мстиславича до Ольговичів. Князь надіслав до Чернігова «бєлгородського єпископа Федора і печерського ігумена Федоса, і мужі свої з ними».
Інколи на час відсутності в адміністративному центрі князя виконання його функцій покладалося на єпископа2.
Уперіод феодальної роздробленості не втратила свого значення і судова діяльність церкви, що давала їй значні прибутки. Аналіз співвідношення світської та церковних юрисдикцій дає змогу зробити висновок про те, що в XII—XIII ст. церква розширила межі своєї юрисдикції, не зазнаючи при цьому відчутних протидій з боку князівської влади3.
Уцілому державний устрій князівств і земель Русі XII — першої половини XIII ст. характеризувався подальшим зміцненням політичного панування феодалів, а також розгалуженою системою васально-ієрархічних зв’язків між ними. Це відбилося на складі, структурі, формах і методах діяльності органів центрального і місцевого управління. Князі і бояри використовували адміністративні органи, а також військові дружини для придушення опору експлуатованих мас, охорони своєї власності, передусім земельної, а також інших своїх привілеїв та інтересів. Активну допомогу у цьому їм надавали церква і духовенство.
1 Гордиенко Н. С. «Крещение Руси»: фактьі против легенд и мифов. —
Л., 1984.
С. 172—173.
2 Толочко П. Л. Киев и Киевская земля в зпоху феодальной раздробленности
XII—XIII ст. — С. 205.
3 Щапов Я. Н. К истории соотношения светской и церковной юрисдикции Руси в
XII—XIV ст. // Польша и Русь. — С. 172—188. 106
253
§ 2. Зміни в суспільно-політичному ладі Південно-Західних земель у період поглиблення феодальної роздробленості і боротьби Русі проти
навали кочових орд та інших іноземних загарбників (XIII—XIV ст.) ісля поразки руських дружин у 1223 р. на річці Калці в 1 битві з
ординськими військами над Руссю нависла грізна небезпека. У 1237— 1238 рр. унаслідок спустошливих походів полчищ Батия у Володимиро-Суздальську Русь, а в 1239—1241 рр. — у напрямку Південно-Західної Русі відносно розвинуті області Давньої Русі було перетворено на руїни та попелища. У 1242 р. війська Батия, знекровлені опором Русі, припинили загарбницький похід на захід і
повернули до пониззя Волги. Тут Батий заснував державу — Золоту Орду із столицею Сарай-Бату (біля сучасної Астрахані). Але захоплені ординцями землі Русі не припинили боротьбу за свою незалежність. Золото-ординським ханам знадобилося ще більше десяти років, щоб закріпитися на Русі. Русь, героїчно відстоюючи свою незалежність, прийняла на себе головний удар і цим врятувала народи Західної Європи, її матеріальні та культурні цінності від нещадного розорення ордами кочівників.
Збитки, які завдали Русі полчища Батия, були величезні. Завойовники спустошили та зруйнували багато міст. Значна частина населення була знищена або взята у полон. У пожежах, що супроводжували військові походи Батия, були зруйновані палаци, храми, архіви і бібліотеки, знищено багато інших скарбів культури давніх міст. Унаслідок захоплення земель полчищами Батия на Русі надовго встановилося нещадне та виснажливе золотоординське іго — система владарювання ординських феодалів на руських землях. На населення руських земель було накладено дань, воно страждало від різних поборів та нескінченних грабувань.
Вітчизняні дослідники однозначно оцінюють це історичне явище. Реакційна сутність ординських завойовницьких походів і тяжкого іноземного іга розкрита в численних історико-правових працях. Переконливо доведено повну необґрунтованість тверджень окремих представників закордонної історіографії про нібито позитивний вплив держави відсталих кочівників на економічний, по107
254
Розділ 3. Держава і право феодально роздробленої Русі
255
2. Зміни в суспільно-політичному ладі Південно-Західних земель
256
257
літичний та культурний розвиток Давньої Русі1. Наслідки навали орд Батия на Русь були негативними, регресивними2.
Золотоординське іго безперестану руйнувало продуктивні сили Русі. Спустошення захоплених територій давньоруських земель відсталими в соціально-економічному відношенні кочівниками і систематичне виснажливе пограбування народу золотоординськими правителями тяжко позначилися на сільському господарстві, ремісництві, торгівлі, затримали подальшу еволюцію товарно-грошових відносин і в цілому на тривалий час законсервували феодальний натуральний спосіб ведення господарства. Цьому сприяло також руйнування міст — носіїв економічного прогресу. Особливо страждала економіка українських земель Русі, зокрема Київщини і Переяславщини, розташованих безпосередньо біля ординських кочовищ. Постійна небезпека загибелі, захоплення людей у неволю примушували давньоруське населення тікати у важкодоступні для ординців райони. Однак незважаючи на те, що економіка Русі була підірвана завойовниками і, починаючи з другої половини XIII ст., опинилася в глибокій кризі, золотоординцям не вдалося повністю зупинити процес розвитку феодальних відносин на українських землях3.
Надзвичайно негативним було іноземне іго і в політичному відношенні. Воно затримувало політичне об’єднання окремих земель Русі, сприяло їх роздробленості. Тяжкий стан південнорусь-ких земель, які були позбавлені політичної єдності і перебували під виснажливим золотоординським ігом, використали у своїх інтересах сусідні держави — Польща, Угорщина, Молдавське князівство. Внаслідок тривалої боротьби їм вдалося подолати впертий опір місцевого населення і до кінця XIV ст. захопити українські землі. Здобиччю Польщі стали Галичина та Західна Волинь, Закарпаттям заволоділа Угорщина, Буковиною — Молдавське князівство. Східна Волинь, Поділля, Київщина та Чернігово-Сіверщина були включені до складу Великого князівства Литовського4.
1История Украинской ССР. — Т. 2. — С. 15.
2Каргалов В. В. Внешнегголитические факторьі развития феодальной Руси. Фео дальная Русь и кочевники. — М., 1967. — С. 174; Федоров-Давьідов Г. А. Общест-
венньїй строй Золотой Ордьі. — М., 1973. — С. 24—25; Историография истории Украинской ССР. — К., 1986. — С. 69; Ивакин Г. Ю. К вопросу о роли нашествия
Батьія для исторических судеб Руси // Славяне и Русь (в зарубежной историографии): Сб. науч. тр. — К, 1990. — С. 139; Заставний Ф. Д. Географія України: У 2 кн. —
Львів, 1994. — Т. 1. — С. 38; Історія України: нове бачення. — Т. 1. — С. 94; Кот ляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. — К., 1996. — С. 84;
258
Тимошенко Б. Похід на Русь // Пам’ять століть. — 1997. — №3—6.
3История Украинской ССР. — Т. 2. — С. 15.
4Шабульдо Ф. М. Про початок приєднання Великим князівством Литовським Пів- денно-Західної Русі // УІЖ. — 1984. — № 6. — С. 38—49.
259
Суспільний лад. І після ординського завоювання основними антагоністичними класами на Русі залишилися клас феодалів-зем- левласників, пов’язаних між собою поземельними економічними (а відповідно й політико-юридичними) відносинами сюзеренітету-ва-салітету, і клас феодально залежного селянства, яке ще більше за-кабалялося.
В умовах золотоординського іга частина феодалів в особі деяких місцевих князів та великих бояр, керуючись прагненням зберегти феодальні повинності, експлуатацію залежного населення і своє привілейоване політичне, а також правове становище, знайшла спільну мову з ординськими феодалами і стала здійснювати проор-динську політику, співробітничала з ханами Золотої Орди1.
Звичайно, далеко не всі представники класу феодалів переходили на службу до ординців. Серед них були і патріоти. Але й при цьому головною та послідовною силою в боротьбі з золотоординськими феодалами виступали широкі народні маси усіх земель Русі. Так, у Куликовській битві (1380 р.), яка мала величезне історичне значення, у складі об’єднаних військ Русі воювали народні ополчення з руських, українських та білоруських земель2. Значним феодалом у цей період залишалася церква. Частина ієрархічної верхівки православного духовенства перейшла на службу до золотоординців, закликаючи народні маси до покірності. Така поведінка деяких церковників Давньої Русі пояснюється виключно корисливими міркуваннями3. Золотоординські хани надавали їм усілякі привілеї4. Але й серед церковних ієрархів були такі полум’яні борці за свободу Русі, як Сергій Радонежський, та інші організатори боротьби з Ордою. Церква і в цей період збільшувала свої земельні володіння, передусім за рахунок князівських по-жалувань. Так, на початку XIV ст. князь галицький Лев Данилович пожалував церкві Святого Спаса село Страшевичі, а перемишльському єпископству — село Рушевичі. У 1322 р. князь Любарт Геди-минович подарував кілька сіл Соборній церкві Іоанна Богослова в Луцьку5.
1 Греков Б. Д., Якубовский А. Ю. Золотая Орда и ее падение. — М.; Л., 1950.
— С. 231.
* дружба и братство русского и украинского народов. — Т. 1. -— С. 94; Заремба С. 3.
Куликовська битва та її історичне значення. — К., 1980. — С. 58.
1 Гордиенко Н. С. «Крещение Руси»: фактьі против легенд и мифов. — С.
175.
Масленикова А. А. История налогообложения в России // История государства и права. — 2002. — № 2. — С. 37.
Грамоти XIV ст. / Упоряд. М. М. Пещак. — К., 1974. — С. 9, 18, 20.
109
260
