Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

Відомості, які дійшли до нас, уривчасті і, як правило, посередні, дали змогу дослідникам зробити висновок, що в часи феодальної роздробленості поряд із застосуванням насамперед законодавчих збірників періоду Київської Русі створювалися й нові1. До того ж зроблено припущення про існування збірника постанов про правосуддя.

Дослідники одностайні в тому, що в усіх князівствах і землях Русі, як і в перший період феодальної роздробленості, після ординської навали залишалися чинними норми Руської Правди2. Життєстійкість Руської Правди визначалася тим, що вона була збірником феодального права, а її норми активно сприяли захисту та зміцненню феодального правопорядку, забезпечували правові умови для подальшого закабалення селян. її норми відображені в пам’ятках права Галицько-Волинської Русі, Новгорода і Пскова, усієї Північно-Східної Русі, а також Великого князівства Литовського3. В подальшому норми Руської Правди стали одним із джерел Судебника 1497 р.4 В усіх князівствах Південно-Західної Русі в період феодальної

роздробленості чинними були норми церковних статутів князів Володимира та Ярослава. Але й вони зазнали деяких змін. З’явилися, наприклад, такі редакції церковного статуту князя Ярослава, які посилювали санкції, встановлені на основі принципів феодального права-привілею5. Інтереси панівного класу захищалися в таких збірниках права, як «Кормча» і «Номоканон», які включали запозичені з Візантії церковні правила. «Кормчі» застосовувалися церковними судами, зокрема, наприкінці XII ст. На землях Південно-Західної Русі під час вирішення судових справ використовувалися також збірники, що мали назву «Мерил праведних», які містили витяги з візантійських правових актів, церковних статутів, а також норм Руської Правди.

Серед поодиноких документів юридичного характеру, створених у період, що розглядається, для повнішого відображення системи права важливими є чотири правові пам’ятки Галицько-Волинсь-

1Памятники русского права / Под ред. С. В. Юшкова. — М., 1953. —

Вьіп. 2. — С. 8.

2История Украинской ССР. — Т. 1. — С. 336.

3Развитие русского права в XV — первой половине XVII в. — М., 1986.

— С. 50;

Юхо И. А. Правовое положение населення Белоруссии в XVI в. — С. 3; Первьш Литовский Статут 1529 года // Материальї респ. науч. конф., посвящ. 450летию

Первого Статута. — Вильнюс, 1982. — С. 138.

4Российское законодательство X—XX веков: В 9 т. — М., 1985. — Т. 2.

— С. 43 47

87, 95.

5Памятники русского права. — Вьш. 2. — С. 5—6.

120

292

кої Русі, які збереглися. Хоча вони й різні за часом появи, змістом і характером, однак містять цінні відомості про правове життя на цій землі після ординського завоювання. Так, збереглася грамота князя Івана Ростиславича (Берладника). Будучи пам’яткою історії Дунай-сько- Дніпровських земель, яка розкривала економічні зв’язки Галицького князівства з болгарськими, чеськими, угорськими купцями, ця грамота надзвичайно важлива і як пам’ятка права. Вона регламентувала правове становище деяких іноземних купців під час приїзду їх на землі Русі. Грамота встановлювала пільги для болгарських купців, які звільнялися від сплати мита, коли привозили товари «на ізклад».

«Рукописання» (заповіт) князя Володимира Васильковича (близько 1287 р.) свідчить про існування в період роздробленості права успадкування феодального володіння у Володимиро-Волинському князівстві, певного порядку передавання князем права експлуатації феодально залежного населення своїм спадкоємцям. Водночас «Рукописання» дає можливість вивчити організацію управління селами й містами Південно-Західної Русі. Володимир Василькович залишив заповіт і на ім’я своєї дружини, в якому вказано на право княгині успадкувати «город свои Кобрьінь, и с людьми, и с данью», село Городіл «и с мьітом» та інші села. У зазначеному документі йдеться про куплене землеволодіння". «А село есмь купил Березо-виче у Юрьевича у Давьщовича Федорка»1. Із заповіту князя Володимира Васильковича випливає, що поряд з успадкуванням, князівськими даруваннями на Галицько-Волинській землі у XIII ст. існував і такий спосіб придбання феодальних землеволодінь, як купівля землі.

У Галицько-Волинському літописі збереглася також статутна грамота Володимиро-Волинського князя Мстислава Даниловича, написана навесні 1289 р.2. Вона дає змогу уявити розміри та форми феодальних повинностей з міського населення на користь державної влади. Водночас ця грамота відбиває соціально-економічні умови Галицько-Волинської Русі в XIII ст.3. Збереглися документи юридичного характеру, складені у XIV ст. (грамоти, договори, а серед них і міжнародно-правові, по-ручництво тощо). Ці документи містять переважно відомості про окремі особливо важливі інститути права власності та зобов’язального права. Зокрема, значний інтерес викликає грамота Олехно Ро- 1 Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 1. — С. 48.

: Історичні джерела та їх використання. — К., 1969. — Вип. 4. — С. 174. 3 Российское законодательство X—XX веков. — Т. 1. — С. 209.

121

293

Розділ 3. Держава і право феодально роздробленої Русі

294

§ 4. Основні риси права Південно-Західних земель Русі

295

машковича про передачу майна Григорію Тункелю, складена ЗО січня 1347 р. У ній ідеться про те, що придбане внаслідок купівлі поле Григорій може і «продати», і «отдати» (подарувати), і «проме-нити» (обміняти), і використати для своєї мети, «где будет его воля, никому ничим непенно»1. Безперечно, що для складача цього документа здійснення перелічених у ньому операцій із земельним володінням в умовах XIV ст. було явищем звичайним, зрозумілим. Зміст грамоти свідчить про поширення дарування землі, сіл, садиб, млинів.

Поширеним був і договір купівлі-продажу рухомого майна, що свідчить про розвиток товарно-грошових відносин, а також договір обміну. У грамотах згадується і про заставу рухомого майна. Часто право власності на майно, придбане за угодою, підтверджувалося спеціальною князівською грамотою. Поширеним був договір позики, який нерідко ставав кабалою для тих, хто позичав гроші, продукти, бо взяте мало повернутися з відсотками. Будь-яких вказівок про правові акти, якими керувалися складачі грамот, у самих грамотах немає. Вважаємо, що за основу бралися норми Руської Правди, що були чинними в князівствах та землях Південно-Захід-ної Русі в період феодальної роздробленості.

Окремі відомості про правові норми цього періоду збереглися в літописах. У них можна знайти згадки про міжнародні договори, законодавчу діяльність князівств та деякі нові моменти в галузі кримінального права. Зокрема, з тексту Іпатіївського літопису випливає, що в Галицько-Волинській землі окремо розглядався такий вид злочину, як змова проти князівської влади. У 1245 р. був засуджений боярин Володислав як «лихий змовник землі». Поряд з іншими застосовувалися такі покарання, як смертна кара, тюремне ув’язнення, вигнання, конфіскація майна. Згідно з літописом князь Роман Мстиславич «за невірність» засудив до вигнання бояр Кор-мильчичів. Боярин Жирослав був покараний вигнанням та конфіскацією землі. Князь Данило Галицький після суду над Доброславом наказав кинути його у в’язницю. І якщо суворі покарання застосовувалися до представників панівного класу феодалів, то немає сумніву в тому, що вони ще ретельніше застосовувалися до представників експлуатованих мас — селян та міських низів.

Навіть нечисленні дані писемних джерел дають змогу отримати певні відомості про право українських земель періоду феодальної роздробленості, зображене передусім системою норм, які міс-

297

тила така універсальна і довгочасна пам’ятка права, як Руська Правда. У деяких містах Південно-Західної Русі починає впроваджуватися

Магдебурзьке право, на основі якого в них здійснювалося самоврядування. Магдебурзьке право в межах Галицько-Волинсь-кого князівства вперше починає діяти в період правління Данила Галицького, який закликав німецьких колоністів селитися в містах. Одним із перших в Україні Магдебурзьке право здобуло місто Санок (1339 р.). У 1356 р. право управління за нормами Магдебурзького права дістав Львів, а згодом — й інші міста1.

Проте самоврядування українських міст, засноване за нормами Магдебурзького права, було обмеженим. Магдебурзьке право застосовувалося далеко не в повному обсязі. Крім того, основна маса православного селянства позбавлялася можливості брати участь у діяльності органів міського самоврядування, а також обмежувалася в правах займатися ремеслами, торгівлею тощо. Через це вона чинила опір введенню Магдебурзького права.

* * *

З 30-х років XII ст. почався новий період в історії держави та права Русі. Перетворення в її суспільно-політичному ладі були викликані переходом від ранньофеодальних форм суспільного життя до початкового етапу розвинутого феодалізму і характерної для нього феодальної роздробленості. Поряд з іншими чинниками, що спричинили зміни в державному устрої, основний і безпосередній вплив на нього здійснили: кількісне збільшення класу феодалів і зміцнення економічного значення великих князівземлевласників, боярства, верхівки церковно-монастирської організації, їх консолідація, яка в умовах розчленованої форми земельної власності призвела до ускладнення васально-ієрархічних зв’язків і створення в межах кожного князівства чи землі власної піраміди сюзеренітету-васалітету. Швидке зростання загальної кількості феодально-залежного населення і посилення його експлуатації призводило до загострення класової боротьби, в тому числі до значних виступів народних мас у Київській, Галицькій, Чернігівській та інших землях.

Усе це посилювало прагнення місцевих феодалів взяти безпосередньо у свої руки і всіляко зміцнити державний механізм та правові засоби придушення виступів трудящих мас.

298

1 Грамоти XIV ст. — С. 25. 122

300