15. Методика розрахунку сумнівної дебіторської заборгованості.

При складанні фінансової звітності постає проблема реальної оцінки дебіторської заборгованості. Для визначення чистої вартості реалізації (net realisable value) необхідно оцінити чисту суму надходжень, яку очікується отримати в результаті погашення дебіторської заборгованості. Для цього валова сума реалізації має бути скоригована не тільки на суму наданих покупцям знижок" повернень товарів та їх уцінки, а и на можливу сумнівну (безнадійну) заборгованість.

Здійснюючи продаж у кредит, підприємство бере на себе ризик того, що деякі покупці ніколи не сплатять своєї заборгованості. Фірми, які продають товари і надають послуги в кредит, розробляють систему контролю платоспроможності клієнта і намагаються підвищувати її ефективність. Разом з тим, їм відомо, що реалізація в кредит створює ризик неотримання частини платежу. Це звичайний підприємницький ризик, тому сумнівні (безнадійні) борги розцінюються як необхідні витрати підприємства, пов'язані з реалізацією в кредит.

Згідно з принципом нарахування, компанії вимірюють дохід від реалізації сумою очікуваних грошових надходжень:

Дебет рахунку "Рахунки до сплати"

Кредит рахунку "Дохід від реалізації"

Таким чином, борги, які не будуть сплачені дебіторами внаслідок їх неплатоспроможності (безнадійні борги), вже враховані в сумі доходу і необгрунтовано збільшили його. Тому необхідно його відкоригувати, списавши безнадійну заборгованість на зменшення доходу або на збільшення витрат. Пряме списання непогашеної дебіторської заборгованості на зменшення прибутку звітного періоду не має теоретичного обгрунтування. Згідно з принципом відповідності, витрати на безнадійну заборгованість мають бути узгоджені з доходами від реалізації, які викликали ці витрати. Вони повинні відображатися у тому обліковому періоді, коли мала місце реалізація, що спричинила ці витрати, а не в тому, в якому клієнт не зміг заплатити. Цю вимогу важко виконати, бо наперед невідомо, що борг не буде сплачено. Але збитки від сумнівної заборгованості повинні прогнозуватися на звітний період, а такі оціночні дані - визнаватися витратами поточного фінансового року.

При нарахуванні резерву сумнівних боргів дається бухгалтерський запис:

Дебет рахунку "Витрати на сумнівну заборгованість"

Кредит рахунку "Резерв сумнівних боргів"

Витрати на сумнівну заборгованість відображаються у Звіті про прибутки та збитки як операційні витрати. Рахунок "Резерв сумнівних боргів" відіграє роль контрактивного рахунка, який уточнює дебіторську заборгованість, внаслідок чого вона відображається у Балансі "очищеною".

16. Облік векселів до одержання.

Вексель - це цінний напір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити у визначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Привабливість векселя до використання зумовлене тим, що це не тільки зобов’язання, а й цінний папір, котрий можна продати, купити, заставити, обміняти тощо. Перевагою векселя над іншою дебіторською заборгованістю є те, що за векселем можна отримати дохід у вигляді відсотків або певної суми, а також те, що він відрізняється більшою ліквідністю, ніж поточна дебіторська заборгованість.

Видавати вексель можна лише за оформленням грошового боргу за фактично відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги.

Векселі класифікуються на:

1)простітапереказні;

2) відсоткові та безвідсоткові.

Простий вексель виписується позичальником (векселедавцем) і містить нічим не зумовлене зобов’язання сплатити певну суму грошей кредиторові (векселедержателю).

Переказний еексель виписується кредитором (векселедавцем) і містить нічим не обумовлену пропозицію до позичальника сплатити певну суму грошей третій особі.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що об'єднує принаймні трьох суб'єктів фінансово-господарської діяльності: векселедавця (трансанта) - особу, яка видала вексель; векселедержателя (ремітента) - особу, якій видали вексель; платника (трасата) - особу, котрій векселедавець пропонує оплатити вексель. Оскільки платник не бере участі у складанні векселя, то векселедержатель направляє після отримання вексель платнику для акцепту, тобто відмітки на бланку векселя про згоду оплатити його. У випадку повної або часткової відмови від акцепту векселя, векселедержатель має право вимагати оплатити вексель векселедавця. Фактично простий вексель є спрощеною формою переказного, у якому векселедавець та платник співпадають.

При передачі як простого, так і переказного векселя векселедержателем (індосантом) робиться передавальний напис (індосамент) на зворотному боці векселя. Якщо не обумовлено інше, індосант відповідає за акцепт та платіж. Нарахування доходу за відсотками починається з дня видачі векселя, якщо в ньому не обумовлено інший строк і закінчується у день пред'явлення векселя до погашення.

Облік отриманих векселів проводиться за номінальною вартістю на рахунку 34 "Короткострокові векселі одержані", який має два субрахунки:

341 "Короткострокові векселі, одержані в національній валюті";

342 "Короткострокові векселі, одержані в іноземній валюті".

Облік простого та переказного векселів подібний.

16. Система обліку товарно-матеріальних запасів.

У зарубіжній практиці для обліку товарно-матеріальних запасів застосовуються дві системи:

o постійного обліку;

o періодичного обліку.

Система постійного обліку запасів забезпечує даними про стан кожного виду запасів на кожний день облікового періоду. Вона передбачає ведення спеціального рахунка "Товарно-матеріальні запаси" (табл. 5.3), а також рахунків для кожного виду товарів, що знаходяться у запасах (табл. 5.4).

На цих рахунках у спеціальних реєстрах (табл. 5.4.) постійно протягом періоду відображається:

o кількість і вартість кожного придбання;

o кількість і вартість кожної реалізації;

o кількість і вартість запасів у наявності на будь-який момент часу.

Система постійного обліку запасів забезпечує відображення на рахунку "Товарно-матеріальні запаси" реального стану запасів відповідно до проведених операцій. Рахунки "Повернення та уцінка придбаних товарів", а також "Придбання товарів" (або "Витрати на придбання запасів") за цією системою не використовуються, оскільки весь рух цінностей відбивається на рахунку "Товарно-матеріальні запаси". Собівартість реалізованих товарів визначається в момент продажу, а не по закінченню місяця.

Разом з тим, ведення постійного обліку запасів за їх видами потребує чималої бухгалтерської роботи. Впоратися з нею допомагають комп'ютери.

Система періодичного обліку запасів знайшла визнання завдяки своїй невеликій трудомісткості та зручності. За цією системою записи руху запасів протягом звітного періоду не ведуться. Для обліку надходження запасів застосовуються рахунки "Придбання товарів" або "Витрати на придбання запасів".

При застосуванні методики періодичного обліку запасів у системі бухгалтерського обліку не використовується спеціальний рахунок "Собівартість реалізованих товарів". Цей показник визначається лише в кінці місяця при складанні Звіту про прибутки та збитки (на цей час, завдяки проведеній інвентаризації, вже будуть відомі залишки запасів на кінець періоду).

Недоліками цієї системи є необхідність проведення інвентаризації кожного звітного періоду, а також те, що протягом періоду невідомими залишаються залишки запасів і собівартість реалізованих товарів, що звужує контрольні та управлінські можливості обліку.

18. Методи оцінки товарно-матеріальних запасів.

Підприємству важливо правильно вибрати метод оцінювання вибуття запасів, оскільки він впливає на розмір прибутку. Обраний метод фіксується в наказі про облікову політику, яка може змінюватися при уточненні статуту та за умов, передбачених ЩС)БО.

Відповідно до принципу "обачність" підприємства мають застосовувати методи оцінювання, які б запобігали заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

П(С)БО 9 "Запаси" передбачає, що при відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

• середньозваженої собівартості;

• метод ФІФО

• метод ЛІФО

Оцінку за середньозваженою собівартістю (weighted average coat) проводять щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів

Оцінка запасів за методом ФІФО (від англ. first in, first out - перший надійшов, перший пішов) базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.

Оцінка запасів за методом ЛІФО (від англ. last in, first out - останній надійшов, перший пішов) базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, протилежній їх надходженню на підприємство (зарахуванню у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

Метод ЛІФО дає змогу штучно занижувати суму одержаного прибутку, тому цей метод у зарубіжній практиці має обмежене використання. В Україні використання цього методу в 2004 р. призупинене.

18. Оцінка і відображення товарно-матеріальних запасів у фінансовій звітності

Визначена із застосуванням розглянутих методів вартість (собівартість) товарно-матеріальних запасів на кінець звітного періоду, як правило, і вказується у Балансі. Однак бувають випадки, коли у зв'язку з пошкодженнями, застарілістю або зниженням рівня цін ринкова вартість запасів падає нижче собівартості. Тоді компанії повинні надавати інформацію про товарно-матеріальні запаси за правилом нижчої оцінки, виходячи з принципу обачності. Відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку і звітності запаси оцінюються і відображаються у фінансовій звітності за меншою з двох вартостей: за собівартістю або за чистою реалізаційною вартістю (lover of cost or marker- LCM).

При зростанні цін товарно-матеріальні запаси відображаються за вартістю їх придбання (собівартістю). Але при зниженні цін з будь-яких причин ринкова ціна запасів може впасти нижче їх собівартості, і тоді виникає потенційний збиток, який має бути показаний в даному періоді списанням вартості запасів до їх ринкової ціни. У звітності товарно-матеріальні запаси відображаються за вартістю, що не перевищує рсалізаційної. Чиста реалізаційна вартість - це ціна, за якою передбачається реалізувати товари, за вирахуванням витрат на підготовку до продажу та реалізацію. Якщо чиста реалізаційна вартість досягає значення, меншого вартості придбання запасів, різниця (збиток від утримання запасів - inventory holding loss) може показуватися двома методами: прямим (direct) та непрямим (indirect). У першому випадку ринкова вартість запасів просто заміщує їх собівартість і різниця прямо списується на собівартість реалізованих товарів. У другому - створюється контрактивний коригуючий рахунок "Знижки від зниження ринкової вартості запасів", а також рахунок "Збиток від зниження ринкової вартості запасів". Прямий метод набув більшого поширення, а непрямий використовується при значній сумі збитку.

Існує три основних методи застосування правила нижчої вартості:

1) за видами запасів (постатейний метод) - собівартість і ринкова вартість порівнюються по кожному виду або одиниці запасів, знаходиться менша величина, і ці одиниці додаються;

2) за основними товарними групами - найменша вартість визначається за товарними групами;

3) за загальною величиною запасів - менша величина, яка використовується для оцінки запасів, визначається шляхом порівняння собівартості та ринкової вартості всіх запасів.

Згідно з МСБО 2 у фінансовій звітності стосовно товарно-матеріальних запасів має розкриватись:

o облікова політика, прийнята підприємством для оцінки запасів;

o загальна балансова вартість товарно-матеріальних запасів;

o балансова вартість запасів, відображених за чистою реалізаційною вартістю;

o сума сторнування будь-якого часткового списання, що визнається як дохід;

o балансова вартість запасів, переданих як застава для забезпечення зобов'язань.

18. Склад, класифікація і оцінка довгострокових активів.

Довгострокові активи - це активи, що використовуються у діяльності підприємства і не призначені для перепродажу; мають термін корисного використання більше одного року. Отже, активи відносять до довгострокових за умови їх відповідності двом ознакам:

1) мета утримання - для використання в діяльності підприємства, а не для перепродажу.

Цінності, призначені для перепродажу, визнаються товарно-матеріальними запасами, а ті, що не використовуються у підприємницькій діяльності, - довгостроковими інвестиціями.

2) термін корисного використання - більше одного року з розподілом вартості активів упродовж цього періоду.

Довгострокові активи класифікуються за різними ознаками. Перш за все вони поділяються на матеріальні і нематеріальні.

Матеріальні активи мають фізичну, матеріальну форму. Земля є матеріальним активом і, оскільки термін ЇЇ використання не обмежений,- це єдиний матеріальний актив, що не підлягає амортизації.

Нематеріальні активи використовуються у діяльності підприємства, але не мають фізичної матеріальної форми і в той же час не є поточними активами. Вони класифікуються за своїми ознаками, але у Балансі, як правило, відображаються без поділу на підгрупи. Нерідко окремо виділяються торгові марки та гудвіл.

Оцінка та облік окремих видів довгострокових активів мають свої особливості:

Земля. У первісну вартість землі включають: купівельну вартість; комісійні, сплачені агентам з торгівлі нерухомістю, податки при придбанні, гонорар адвокатам, витрати на підготовку землі до будівництва (дренажні роботи, знесення старих будівель, вирівнювання). Що ж стосується благоустрою землі, як, наприклад, під'їзні шляхи, автостоянки та огорожі, то вони мають обмежений термін використання, тому підлягають амортизації і обліковуються не на рахунку "Земля", а окремо.

Будівлі та споруди. При придбанні будівель їх первісна вартість формується за загальною схемою. При їх самостійному будівництві, окрім прямих витрат матеріалів і і раці, частки непрямих витрат, до первісної вартості звичайно включають оплату роботи архітектора та інших спеціалістів, вартість ліцензії на будівництво тощо.

Обладнання та устаткування. Його первісна вартість звичайно містить купівельну вартість за рахунком-фактурою, витрати на встановлення і монтаж, проведення контрольних випробувань тощо. Обладнання та устаткування підлягає амортизації.

На практиці нерідко трапляються випадки, коли активи складаються з різних компонентів, що мають різні строки корисної експлуатації або надають підприємству вигоди різними способами. За таких обставин доцільно розподіляти сукупні видатки на актив на його компоненти й окремо обліковувати кожний компонент. Наприклад, літак та його двигун треба розглядати як окремі активи, що амортизуються, якщо вони мають різні строки корисної експлуатації.

21.Методи розрахунку і облік амортизації основних засобів.

Амортизація – 1. накопичення зносу (для часткового списання) 2. систематичний розподіл вартості об’єкта ОЗ, яка підлягає амортизації, протягом строку його корисної експлуатації. Нарахування: здійснюється щомісяця, починається з 1 числа наступного місяця після находження об’єкту,призупиняється на час консервації, реконструкції, модернізації, закінчується з 1 числа наступного місяця після вибуття об’єкту. Методи: 1. прямолінійний – пряма сума амортизації = вартість, яка амортизується/очікуваний період часу використання об’єкта ОЗ , 2.виробничий ( від ефективного використання) –місячна сума амортизації = фактичний місячний обсяг продукції×виробнича ставка амортизації, 3. зменшеної залишкової вартості – річна сума амортизації = залишкова вартість на поч. звітного року або первинна вартість на поч. нарахування амортизаціїї×річна норма амортизації 4. прискореного зменшення залишкової вартості – подвоєна сума попереднього. 5. кумулятивний – річна сума амортизації = вартість, що амортизується × куумулятивний коефіцієнт. Для нарах призначено рахунок 13: Дт сума списаної амортизаціїї Кт сума нарах амортизаціїї та дооцінки.

22. Облік надходження і вибуття основних засобів.

Надходження основних засобів здійснюється в результаті: придбання за плату; будівництво (підрядним і господарським способами); внесення засновниками до статутного капіталу; безоплатне одержання; отримання в обмін на неподібні об’єкти. Придбання об’єктів основних засобів за плату, а також їхнє будівництво являють собою капітальні інвестиції підприємства, для обліку яких призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції». При передачі кожного об’єкта основних засобів в експлуатацію комісією, яка створена за наказом керівника підприємства і здійснює приймання об’єкта, складається Акт приймання передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (Ф № 03-1). В цьому документі вказується первісна вартість об’єкта, місце експлуатації, його відповідність технічним умовам. Кожному об’єкту надається інвентарний номер, який наноситься на об’єкт і в подальшому проставляється у всіх документах, на підставі яких відбувається внутрішнє переміщення об’єкта, або його вибуття, а також в інвентарній картці. Інвентарна картка — регістр аналітичного обліку основних засобів. У ній містяться такі дані: інвентарний номер, назва об’єкта, коротка технічна характеристика, місце експлуатації, дата введення в експлуатацію, рік випуску або будівництва, норма амортизації, дата вибуття з експлуатації, відомості про переоцінку, реконструкцію, модернізацію об’єкта та інші. Вибуття основних засобів відбувається в результаті: реалізації; ліквідації; безоплатної передачі; внеску до статутного капіталу інших підприємств; невідповідності критеріям визнання активом. Фінансовий результат від вибуття об’єктів основних засобів визначається вирахуванням з доходу від вибуття основних засобів їхньої залишкової вартості, непрямих податків і витрат, пов’язаних із вибуттям основних засобів.

23. Облік природних ресурсів та їх виснаження.

Природні ресурси (вугілля, нафта, газ, мінеральні копалини, ліс) називають виснажуваними активами, оскільки вони виснажуються в процесі використання. У Балансі природні ресурси відображаються у розділі довгострокових активів окремими статтями: "Ділянки лісу", "Родовища вугілля та газу", "Кладовища корисних копалин" тощо. Характерною рисою природних ресурсів є те, що при видобутку вони перетворюються на запаси продукції, призначеної для реалізації. На момент купівлі чи виявлення природні ресурси відображають в обліку згідно з принципом собівартості, яка, крім вартості придбання, містить витрати, пов'язані з розробкою. Протягом експлуатації природного ресурсу його первісна вартість, згідно з принципом відповідності, має розподілятися між обліковими періодами, в яких використання цього природного ресурсу сприяло отриманню доходу. Загальноприйнятим вважається метод списання вартості природного ресурсу пропорційно обсягу виробництва продукції. Такий метод сприяє найбільш точному зіставленню доходів і витрат, пов'язаних з природними ресурсами. В міру видобутку корисних копалин або вирубки лісу природні ресурси виснажуються. Термін "виснаження" використовується не тільки для опису використання природних ресурсів, а також для пропорційного розподілу вартості природного ресурсу на одиницю продукції, що була з нього отримана. Первісна вартість (за мінусом ліквідаційної, яка практично не встановлюється) розподіляється на частини, що визнаються поточними витратами у відповідних облікових періодах протягом всього строку експлуатації цього ресурсу. В обліку це відображається наступним чином: Дт "Витрати на виснаження" Кт "Накопичене виснаження" Витрати на виснаження, що мають бути нараховані за поточний період, визначаються наступним чином: Витрати на виснаження = Кількість одиниць обсягу природного ресурсу * Вартість виснаження на одиницю продукції.

24.Сутність та відображення у звітності довгострокових інвестицій.

Для ефективного використання тимчасово вільних активів підприємства та організації здійснюють фінансові інвестиції. Основні принципи оцінки та відображення в обліку фінансових інвестицій визначаються П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції». Фінансові інвестиції визначаються як активи, які утримуються підприємством з метою: одержання доходів у вигляді дивідендів або відсотків від їх володіння; набуття вигідних відносин з іншими підприємствами або контролю над їх діяльністю; майбутні вигоди від зростання вартості здійснених інвестицій. Залежно від мети здійснення фінансових інвестицій підприємство може отримувати дохід, набувати контроль над об’єктом інвестування та мати інші вигоди. Дохід від інвестицій — це отримання процентів або дивідендів. Вплив здійснюється з метою отримання і нематеріальних вигід — доступ до технології або гудвілу, якими володіє підприємство-об’єкт інвестування, вплив на його фінансову, комерційну та господарську діяльність. Воно може також володіти стратегічними запасами сировини, необхідної інвестору, або знаходитися в інвестиційно привабливому економічному середовищі та т. ін. Інвестиції можуть здійснюватися також і з метою отримання майбутніх вигід, як, наприклад, зростання вартості акцій. Довгостроковими є фінансові інвестиції, які утримуються протягом терміну, який перевищує 12 місяців або операційний цикл. Рахунок 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» призначений для узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій (вкладень) у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном, і має такі субрахунки: 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі»; 142 «Інші інвестиції пов’язаним сторонам»; 143 «Інвестиції непов’язаним сторонам».

25.Методи оцінки інвестицій в акції.

Для оцінки фінансових інвестицій на дату балансу використовують один із трьох методів: за справедливою вартістю; за амортизованою собівартістю; за методом участі в капіталі. Ці методи оцінювання фінансових інвестицій застосовуються залежно від того, в який об'єкт здійснено фінансову інвестицію. Розрізняють такі об'єкти фінансового інвестування: короткострокові або поточні фінансові інвестиції; довгострокові фінансові інвестиції; фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії. Оцінювання фінансових інвестицій за справедливою вартістю полягає в тому, що фінансова інвестиція на дату балансу оцінюється за вартістю, що дорівнює сумі, за якою може бути здійснена реалізація фінансової інвестиції в результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Якщо справедливу вартість фінансової інвестиції достовірно визначити неможливо, вона відображається за собівартістю з урахуванням зменшення її корисності. Оцінювання фінансових інвестицій на дату балансу за амортизованою собівартістю полягає в тому, що різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується (зменшується) інвестором протягом періоду від дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням процента (прибутку від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів з одночасним збільшенням балансової вартості фінансової інвестиції. За методом участі в капіталі обліковуються фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії. При цьому балансова вартість фінансових інвестицій за методом участі в капіталі на дату балансу підлягає коригуванню згідно з П(С)БО 12.

26.Оцінка за собівартістю (метод вартості). Оцінка методом участі в капіталі (пайовий метод). Метод консолідації. Методика і техніка складання консолідованої звітності.

1. МЕТОД СОБІВАРТОСТІ. Інвестор відображає свої інвестиції в об’єкт інвестування за собівартістю. Інвестор визнає прибуток тільки тією мірою, якою він отримує дивіденди від акумульованого чистого прибутку об’єкта інвестування, який виникає після дати придбання інвестором. Дивіденди, отримані понад такий прибуток, вважаються відшкодуванням інвестиції та відображаються як зменшення собівартості інвестиції. 2. МЕТОД УЧАСТІ В КАПІТАЛІ. Інвестиція первісно відображається за собівартістю і балансова вартість збільшується або зменшується для визнання частки інвестора у прибутках або збитках об’єкта інвестування після дати придбання. Отримані від об’єкта інвестування дивіденди зменшують балансову вартість інвестиції. Коригування балансової вартості може бути необхідним і при зміні пропорційної участі інвестора в об’єкті інвестування, яке виникає від змін у капіталі об’єкта інвестування, які не було включено до звіту про прибутки та збитки. Такі зміни включають також зміни, що виникають від переоцінки основних засобів та інвестицій, від різниці у валютних курсах і коригування різниці, яка виникає при об’єднанні компаній. 3. МЕТОД КОНСОЛІДАЦІЇ. Інвестор володіє більше, ніж 50 % простих акцій компанії, в яку вкладається капітал. Здійснює контроль за операційною та фінансовою політиками компанії. Складається консолідована фінансова звітність. Консолідована фінансова звітність надає об'єктивну інформацію про результати діяльності та фінансовий стан єдиної економічної одиниці, не змінюючи при цьому окремих фінансових звітів компаній групи, оскільки віддзеркалює її економічні взаємозв'язки. У процесі складання консолідованого фінансового звіту фінансові звіти материнської компанії та дочірніх підприємств об'єднуються шляхом додавання сум показників за подібними статтями, такими як активи, зобов'язання, капітал, доходи та витрати. Техніка і методи складання консолідованої фінансової звітності в різних країнах мають відмінності. В залежності від характеру угоди при інвестуванні та здійсненні контролю розрізняють два методи складання первинної консолідованої звітності: метод придбання та метод об'єднання інтересів (злиття).

27.Поняття, оцінка та види короткострокових зобов’язань (пасивів).

Зобов’язання – заборгованість, яка виникла в результаті минулих подій і погашення якої в майбутньому як очікується призведе до зменшення економічних вигод. Поточні зобов’язання характеризуються тим, що їх погашення очікується протягом 12 місяців з дати балансу. До поточних зобов’язань входять: короткострокові кредити банку, короткострокові векселі видані, короткострокові зобов’язання по орендній платі, розрахунки з бюджетом за податками, розрахунки за страхуванням і соціальними фондами, розрахунки з оплати праці. Для обліку короткострокових зобов’язань призначено 6 клас рахунків: «Поточні зобов’язання». Для обліку кожного виду зобов’язань є відповідні рахунки. Ці рахунки пасивні. По дебету в них відображають виконання (змен­шення) зобов’язань, а по кредиту утворення (збільшення) зо­бов’язань. Заборгованість з оплати праці становить зобов’язання перед працівниками підприємства. Враховуючи значний обсяг і спе­цифічність цих зобов’язань, облік розрахунків з оплати праці розглядається в окремому розділі посібника. Зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути до­стовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вихід у майбутньому внаслідок його погашення. Погашення зобов’язання може здійснюватися шляхом сплати грошима, відвантаження готової продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг тощо. Загальним правилом є те, що зобов’язання реєструється в обліку тільки тоді, коли по ньому виникає заборгованість. 

28.Облік заборгованості по рахунках постачальників та векселів виданих (векселів до сплати).

Зобов’язання – заборгованість, яка виникла в результаті минулих подій і погашення якої в майбутньому як очікується призведе до зменшення економічних вигод. Постачальники — це юридичні і фізичні особи, які здійснили для підприємства поставку виробничих запасів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, необоротних активів чи інших цінностей. За поставку виникли зобов’язання, які підлягають оплаті. Для бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками і підрядчиками передбачений рахунок 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками». За кредитом цього рахунка обліковується виникнення зобов’язання перед постачальниками і підрядчиками за одержані від них матеріальні цінності, виконані роботи чи надані послуги; а за дебетом — погашення заборгованості перерахуванням із поточного рахунка чи готівкою з каси. Аналітичний облік розрахунків організується щодо кожної юридичної чи фізичної особи, що є постачальником чи підрядчиком. Аналітичні рахунки об’єднуються в субрахунки: 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками». Зобов’язання за короткостроковими векселями виданими – сума поточних зобов’язань підприємства постачальникам, підрядникам та іншим кредиторам за одержані сировину, матеріали, товари, послуги, роботи та за ін. операціями, на яку підприємством видані векселі, що оформляються на строк до 1 року. Для обліку – рахунок 62 «Короткострокові векселі видані». Кт: видача векселів у забезпечення поставок постачальників та ін. кредиторів та в забезпечення ін. операцій; Дт: погашення заборгованності за виданими векселями, їх списання тощо. Аналітичний облік ведеться за кожним виданим векселем та за строками їх погашення. 

29.Облік інших короткострокових зобов’язань.

Зобов’язання – заборгованість, яка виникла в результаті минулих подій і погашення якої в майбутньому як очікується призведе до зменшення економічних вигод. Поточні зобов’язання характеризуються тим, що їх погашення очікується протягом 12 місяців з дати балансу. До поточних зобов’язань входять: короткострокові кредити банку, короткострокові векселі видані, короткострокові зобов’язання по орендній платі, розрахунки з бюджетом за податками, розрахунки за страхуванням і соціальними фондами, розрахунки з оплати праці. Облік зобов’язань з інших операцій. До розрахунків з інших операцій відносяться розрахунки з учасниками та інші розрахунки. Розрахунки з учасниками – рахунок 67 «Розрахунки з учасниками». К: заборгованість підприємства перед учасниками і засновниками; Д: виплата заборгованості. Також нараховуються дивіденди за підсумками діяльності підприємства після вирахування податку на прибуток. Інші розрахунки за зобов’язаннями: розрахунки за одержаними авансами, внутр. розрахунки, внутрішньогосподарські розрахунки, розрахунки за нарах %, розрахунки з ін. кредиторами. Для обліку – рахунок 68 «Розрахунки за іншими операціями». К: суми одержаних або нарахованих авансів, попередньої оплати за продукцію і послуги тощо; Д: погашення або списання заборгованості.

30.Облік заробітної плати і зобов’язань по заробітній платі.

Одним із важливих поточних зобов’язань, що систематично виникають у процесі господарської діяльності, є зобов’язання перед працюючими по заробітній платі. Заробітна плата — це винагорода в грошовій формі працівнику за затрачену працю. Вимірюються затрати праці відпрацьованим часом (у разі погодинної оплати) або обсягом виконаної роботи чи виготовленої продукції (в разі відрядної оплати). Державними нормативними актами встановлюється мінімальний рівень зарплати, оплату за невідпрацьований час, а також види та розміри утримань із заробітної плати. Залежно від системи оплати праці (погодинна, відрядна, індивідуальна, бригадна) та врегульованих взаємовідносин підприємства з працюючими застосовуються різні первинні документи, якими оформляються затрати праці і згідно з якими нараховується заробітна плата працюючим. Синтетичний облік використання фонду оплати праці і розрахунків з працюючими ведеться на рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці», який має два субрахунки: 661 «Розрахунки за заробітною платою» 662 «Розрахунки з депонентами». Нарахована заробітна плата, яка належить працюючим, обліковується на рахунках: Д-т 23 «Виробництво» (робітників основного і допоміжного виробництва за виготовлену продукцію або виконані роботи) Д-т 91 «Загальновиробничі витрати» (цеховому персоналу і робітникам по догляду за обладнанням) Д-т 92 «Адміністративні витрати» (адміністративному і обслуговуючому персоналу підприємства в цілому) Д-т 93 «Витрати на збут» (робітникам за пакування, навантаження готової продукції при відправці покупцям після здачі її на склад) Д-т 15 «Капітальні інвестиції» (робітникам за роботи по капітальному будівництву і капітальному ремонту основних засобів та інших роботах по створенню основних засобів, необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів) Д-т інших рахунків залежно від характеру затрат праці, К-т 661 «Розрахунки за заробітною платою».

41.Прості акції (безномінальноївартості) Якщозвичайнібезномінальніакціїмаютьоголошенувартість, установленурадоюдиректорів, тосумудоходувідпродажу в межахоголошеноївартостізараховуютьдостатутногокапіталу. Дохід, одержаний понад оголошену вартість, відображають як додатковий капітал (тобто відображення в обліку таке саме, як і номінальних акцій).Облікова вартість акцій. Це різниця між сумою всіх активів і всією заборгованістю (чисті активи). Іншими словами, це сума всього власного (акціонерного) капіталу. Якщо розділити всю суму капіталу на кількість акцій, то одержимо облікову вартість однієї акції. Але якщо у складі капіталу компанії є привілейовані акції, то їх сума попередньо віднімається від суми капіталу, а решта ділиться на кількість звичайних (простих) акцій.Д-т рах. «Грошові кошти» К-т рах. «Статутний капітал (Прості акції)»Облік випуску (продажу) привілейованих акцій Як і прості акції, привілейовані акції можуть випускатися корпораці­єю під гроші, або під негрошові активи. Крім того, вони можуть реалізуватися за номінальною вартістю або вище номінальної вартості. Привілейовані акції так само можуть бути з номінальною вартістю і без номінальної вартості. В бухгалтерському обліку випуск (продаж) привілейованих акцій відображається так само, як і простих акцій. Д-т рах. “Грошові кошти” К-т рах. “Статутний капітал (Привілейовані акції)” К-т рах. “Додатковий капітал (Привілейовані акції)” Слід відзначити, що рахунки для обліку Статутного капіталу, а також Додаткового капіталу від простих і привілейованих акцій ведуться окремо. В балансі у складі акціонерного капіталу привілейовані акції показу­ються першими. Це пояснюється їхніми перевагами у виплаті дивідендів і в розподілі майна при ліквідації корпорації. 42.Кореспонденція рахунків, якоювідображаються, у томучислі, операції з анулюванняакційвласноїемісії, затвердженаРішенням ДКЦПФР¹ № 256.Розглянемонаконкретномуприкладі, якемітенту, використовуючизазначенукореспонденціюрахунківРішення ДКЦПФР № 256, вартовраховувати в бухоблікуоперації, пов’язані з викупомвласнихакційтаїхніманулюванням.Якбачимо, в кореспонденціїрахунківРішення ДКЦПФР № 256 привідображенніанулюваннявикупленихакційвикористовуєтьсясубрахунок 421 «Емісійнийдоход» рахунку 42 «Додатковийкапітал». ВідповіднодовимогІнструкції № 291 покредитусуб­рахунку 421 відображаєтьсязбільшенняемісійногодоходу, подебету — зменшенняемісійногодоходу.Субрахунок 421 призначенийдлявідображенняприбутку (збитку) відпродажу, випускуабоанулюванняінструментіввласногокапіталу (доінструментіввласногокапіталувідповіднодовимогп. 8 П(С)БО 13 відносятьсяйакції). При цьому сума перевищення збитку від зазначених операцій (продажу, випуску або анулювання) над залишком емісійного доходу відображається по дебету рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». Інакше кажучи, емітент у випадку перевищення ціни викупу акцій над їхньою номінальною вартістю повинен зменшити на суму такого перевищення суму наявного емісійного доходу. Якщо ж сума наявного емісійного доходу менше суми вищевказаного перевищення, то різниця цих сум відноситься до складу нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).

43.Привілейовані акції можуть мати право конвертації у прості акції, щоробить їх більш привабливими для інвесторів. Такі акції називаютьсяконвертованими привілейованими акціями. Переведення здійснюється завстановленим у договорі коефіцієнтом. Власники привілейованих акційздійснюють їх конвертацію у прості акції за умови зростання дивідендівта ринкових цін на прості акції.Операція конвертації відображається в обліку наступним чином:Дт “Статутний капітал (привілейовані акції)”; Кт “Статутний капітал(прості акції)”; Кт ”Додатковий капітал (прості акції)”. При конвертації не відображаються прибутки чи збитки цієї операції. В разі, якщо привілейовані акції спершу були продані за ціною вищою,ніж номінальна вартість при їх конвертації в прості акції, необхідносписати і додатковий капітал від привілейованих акцій.Дт “Статутний капітал (привілейовані акції)” (номінальна вартість)Дт “Додатковий капітал (привілейовані акції)”Кт “Статутний капітал (прості акції)”Кт “Додатковий капітал (прості акції)”.Необхідно зазначити, що при відображенні операції конвертації акційринкова вартість як простих, так і привілейованих акцій на моментздійснення операції не враховується і не відображається. Це пояснюєтьсятим, що обмін акцій здійснюється в середині самої корпорації і жоднихдодаткових активів, еквівалентних ринковим цінам, не надходить.

44.Облік розрахунків за нарахованими доходами здійснюється на рахунку 37 "Розрахунки з різними дебіторами" субрахунка 373 "Розрахунки за нарахованими доходами". На цьому субрахунку відображається облік нарахованих дивідендів, відсотків, роялті тощо, які підлягають отриманню.Дивіденди - це частина чистого прибутку, розподіленого між учасниками (власниками) відповідно до частки їхньої участі у власному капіталі підприємства. Іншими словами, на субрахунку 373 відображається дебіторська заборгованість у вигляді дивідендів як результат придбання підприємством акцій або боргових зобов'язань інших підприємств, а також часток участі у спільних підприємствах.Для узагальнення інформації про одержані дивіденди від підприємств другої групи, які не є асоційованими, дочірніми або спільних підприємствами призначено субрахунок 731 "Дивіденди одержані".Нарахування і виплата дивідендів грошима в обліку відображ:: 1) оголошення дивідендів: Дт “Нерозподілений прибуток”, Кт “Дивіденди до сплати”; 2) виплата дивідендів: Дт “Дивіденди до сплати”, Кт “Грошові кошти”.2. Може бути й інша методика відображ дивідендів, коли ведеться окремий рахунок “Дивіденди” або “Оголошені дивіденди” на кожний вид акцій (прості, привілейовані). Тоді відображення буде: 1) оголошення дивідендів: Дт “Дивіденди оголошені”, Кт “Дивіденди до сплати”; 2) виплата дивідендів: Дт “Дивіденди до сплати”, Кт “Грошові кошти”; 3) наприкінці року залишок рахунку “Дивіденди оголошені” списується на рахунок “Нерозподілений прибуток”: Дт “Дивіденди до сплати” Кт “Дивіденди оголошені”.

45.Розщеплення акцій – це збільшення кількості випущених акцій з пропорційним зниженням їхньої номінальної чи оголошеної вартості за однуакцію. Метою розщеплення акцій є необхідність підняти їхню привабливістьна ринку, доступність для малих інвесторів. До розщеплення акційкомпанія вдається при значному зростанні ринкових цін на акції.Операція розщеплення акцій бухг проводками не відображається. На рахунок“Статутний капітал (прості акції)” в баланс буде внесено зміни прокількість і номінальну вартість акцій. Наприклад Акціонерний капітал (дорозщеплення акцій): Прості акції (30000шт за номінальною вартістю 20 долкожна) 600000; Нерозподілений прибуток 150000; Разом 750000.Акціонерний капітал (після розщеплення акцій): Прості акції (60000шт заномінальною вартістю 10 дол кожна) 600000; Нерозподілений прибуток 150000; Разом 750000. Таким чином, ефект збільшення кількості акцій в обігу і зниження ринкових цін досягаються розщепленням акцій і випуском додаткових акцій для оплати дивідендів. Різниця полягає в тому, що, акції для оплати дивідендів можуть випускатися тільки при наявності нерозподіленого прибутку, тоді як розщеплення акцій може здійснюватись і без наявності нерозподіленогоприбутку.

46.

Наприкінці року на річну суму

податку на прибуток підприємство зробить такий запис : Дт “Витрати

по податку на прибуток” ; Кт “Розрахунки з бюджетом ( по податку

на прибуток)” . Таким чином , сальдо рахунку “Розрахунки з

бюджетом ( по податку на прибуток)” на 1.01 наступного року

показує решту заборгованості перед бюджетом , яка має бути

перерахована у встановлений строк. Сума прибутку після сплати

податку становить чистий прибуток корпорації , що залишається в

її розпорядженні. Чистий прибуток , отриманий корпорацією, використовується на

виплату дивідендів та ін. цілі , передбачені статутом корпорації

та законодавством країни. За результатами розподілу чистого прибутку звітного періоду буде зроблено такий бухг запис : Дт “Фінансові результати звітного

періоду”; Кт “Легальний резерв”; Кт “Статутний резерв” ; Кт “Інші

резерви” ; Кт “Акціонери – Дивіденди до сплати” ; Кт “ Нерозподілений

прибуток”.Можливі випадки , коли корпорація може реінвестувати всю суму

чистого прибутку задля розширення господарської та фінансової

діяльності.

47.Управлінський облік – це система виявлення, вимірювання, обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством. Таким чином, управлінський облік є складовою частиною процесу управління, що надає важливу інформацію для прийняття оптимальних управлінських рішень, визначення стратегії та формування планів майбутньої діяльності підприємства, контролю поточної діяльності структурних підрозділів та підприємства в цілому, оцінки ефективності діяльності підприємства та менеджерів, оптимізації використання ресурсів.Сутність, мета та основні завдання управлінського обліку проявляються у його функціях, якими є:

• прогнозна – дає можливість здійснювати перспективне планування та координування розвитку підприємства в майбутньому на основі аналізу й оцінки фактичних результатів діяльності;

• інформаційна – полягає у забезпеченні менеджерів усіх рівнів управління підприємством інформацією, необхідною для поточного планування, контролю та прийняття оперативних управлінських рішень;

• комунікаційна – передбачає формування і своєчасну подачу інформації на різні рівні управління підприємством для внутрішнього комунікаційного зв’язку та узгодження дій;

• контрольна – забезпечує оперативний контроль та оцінку результатів діяльності внутрішніх підрозділів, підприємства в цілому та їх керівників.

Як бачимо, управлінський облік в певній мірі виходить за рамки суто бухгалтерського обліку і включає в себе елементи прогнозування, планування (бюджетування), аналізу та контролю.

48. Основним призначенням калькулювання є створення інформації про витрати на одиницю їх носія, що потрібно для організації та управління бізнесом, контролю за рівнем витрат, визначення прибуткових, другорядних і збиткових сегментів діяльності.Калькулювання є способом одержання інформації для:- оцінки випущеної з виробництва продукції та визначення фінансового результату;- обґрунтування виробничої стратегії;- ціноутворення (у т.ч. в нестандартних ситуаціях, в точці беззбитковості);- оцінки ефективності діяльності керівників центрів відповідальності.Метою калькулювання є:1. Оцінка випущеної готової продукції та напівфабрикатів власного виробництва за виробничою собівартістю для її оприбуткування та підготовки в подальшому фінансової звітності.2. Підготовка інформації для прогнозування, планування, контролю за витратами, доходом, прибуткомОб'єкт калькулювання може бути ознакою для групування в аналітичному обліку витрат. Отже, об'єкт калькулювання зумовлює принципи групування витрат та ознаки виділення аналітичних рахунків у системі виробничого обліку.Система виробничого обліку - це система обліку, що забезпечує можливість калькулювання та контролю собівартості об'єктів витрат

49.Облік відповідальності - система обліку, що забезпечує контроль і оцінку діяльності кожного центру відповідальності (СОЦВ). Концепцію центрів та обліку відповідальності вперше сформулював Джон А. Хіггінс (США, 50 роки XX ст.). На сучасному етапі розвитку завданнями такої системи обліку є не лише встановлення персональної відповідальності для контролю, а допомога в організації самоконтролю, тобто допомога у складанні звітів про виконання бюджетів та оцінюванні результатів.Відмінності в характері відповідальності менеджерів дають змогу відокремити чотири типи центрів відповідальності: центр витрат, центр доходу; центр прибутку, центр інвестицій.Різний характер і масштаби центрів відповідальності визначають різний підхід до оцінки їх діяльності. При цьому використовують як фінансові (у гривнях), так і нефінансові показники, (виражені не у грн, наприклад: якість продукції та дефекти, перелік досягнень, рівень ліквідності, кількість нових соціальних програм). Облік витрат і доходів за центрами відповідальності вимагає їх систематизації і кодування за кожним центром відповідальності так, наприклад код витрат виробничого підприємства може мати таку структуру:1 - ознака діяльності (основна);2 - функція (виробництво, збут, адміністрування.);3 - структурна одиниця (цех 1);4 - стаття витрат (транспортно-заготівельні витрати);5 - контрольованість витрат (визначає міру відповідальності начальника цеху 1);6 - код об'єкту витрат (код виробу чи замовлення).То що ж може означати запис, зроблений у дебет рахунка 23142125 "Виробництво..."?Інформація про результати діяльності кожного центру відповідальності періодично узагальнюються у Звіті центру відповідальності, зміст, форма, періодичність складання яких є різною на кожному підприємстві.

50.Процес прийняття рішень здійснюється за участю бухгалтера, оскільки саме він забезпечує менеджерів достовірною і релевантною інформацією. При цьому сучасний бухгалтер розуміє, що для аналізу необхідна інформація тільки про релевантні витрати та доходи. Ще з третьої теми цієї дисципліни ви пам'ятаєте, що релевантні витрати - це витрати майбутніх періодів, що залежать від управлінського рішення. Вони пов'язані зі зміною майбутнього грошового потоку. Не релевантні витрати не беруть до уваги.Нерелевантні витрати:- минулі (незворотні) витрати;- майбутні витрати як результат раніше прийнятих рішень;- витрати немонетарного характеру (амортизація).Менеджерам необхідна лише корисна інформація.Корисна інформація для керівництва повинна бути:- стислою: викладеною чітко без зайвих деталей;- точною: користувач повинен бути впевнений в тому, що інформація не містить ніяких помилок чи упущень; інформація не повинна містити ніяких підтасовок;- вчасною: повинна бути отримана вчасно для проведення заходів з використання цієї інформації;- послідовною: має бути придатною для порівняння з плином часу та різними відділами чи підрозділами.Корисна інформація для керівництва повинна:- відповідати певним вимогам: повинна бути придатною для проведення відповідних заходів;- бути ефективною з точки зору витрат: інформація не повинна коштувати більше ніж результати, яких від неї очікують;- бути неупередженою: в способі здобуття чи викладення інформації не повинно бути ніякого упередження;- бути правильно адресованою: інформацію необхідно надавати особі, яка відповідає за проведення необхідних заходів; слід також враховувати моменти конфіденційності.