Історія Донбасу

кладено військове

укріплення, назване

Північне Причорномор’я повністю звіль-

Павлоградом. Тут знаходився зі своїм

нене від турецького панування.

Керч-Єнікальським полком М.І. Голени-

Подальші зміни, що відбулися в дис-

щев-Кутузов, майбутній великий російсь-

локації рот Бахмутського гусарського

кий полководець. Луганський пікінерний

полку і в заселенні території Донбасу,

полк перейшов під його командування.

зафіксовано в «Плане Бахмутского горо-

Перетворення

названих полків

не

дового уезду с показанием поселения гу-

було ізольованими актами, а становило

сарских рот». Складений він у листопаді

частину широкої реформи, спрямованої

1765 року [37].

на вдосконалення управління та зміцнен-

Як відомо, до об’єднання в полках Де-

ня кордонів Півдня Росії. Проводилися

прерадовича і Шевича було по 10 рот. У

вони на основі законодавчого акту Росій-

кожному з полків була своя нумерація

ського уряду від 11 липня 1764 року [36],

рот. Після їх об’єднання в Бахмутський

який вирішував низку питань — зміцнен-

гусарський полк у ньому залишили 16

ня Української оборонної лінії, удоско-

рот. Тому деякі роти були скасовані, інші

налення поселень, формування нових

переформовані, отримали інші номери,

полків. У законі підкреслювалося, що

що знайшло віддзеркалення в названо-

Українська оборонна лінія, яка простяг-

му плані за 1765 рік. Тепер роти займа-

лася на 385 верст від гирла р. Орел, що

ли таке положення. На правому березі

впадає до Дніпра, до Ізюма, —незручна,

Дінця стояли: 1-а рота (Серебрянка),

довга. Лінія ця була ламана, з виступами

5-а рота (нинішнє м. Привілля). У гирлі

на північ. Умови місцевості не підходили

р. Верхньої Біленької — 3-я рота. Ця ж

для створення укріплень. Тому було вирі-

шено випрямити цю лінію, побудувавши

її по проведеній межі від гирла р. Сама-

ри, що впадає до Дніпра, до гирла р. Лу-

ганчика, що впадає в Сіверський Донець,

включивши в неї й Слов’яносербію. На

цій лінії планувалися три фортеці — Бо-

городицька на гирлі Самари, Бахмутська

і в гирлі Луганчика. Між ними планува-

лося побудувати редути.

Землі в цій смузі передбачалося розді-

лити на 140 округів, у кожному по 20000

десятин. Окрім військових округів, виді-

лялися 32 округи для селян, які могли б

платити податки й давати грошові доходи.

Законом передбачалося роти селити по-

близу межі, а всередині них створювати

поселенську слободу. Ураховуючи небез-

пеку нападу кочівників, кожне селище

передбачалося оточити ровом і земляним

валом. У разі ворожих набігів жителі зі

своєю худобою могли б іти в укриття.

Життя, проте, розвивалося так стрім-

ко, що необхідність у здійсненні цього

плану незабаром відпала: у результаті

російсько-турецької війни, що почалася

нападом Туреччини в 1769 році на Росію,

Кримське ханство

було ліквідоване,

а

північний захід від 3-ої роти позначені

гусарські хутори, де потім виникло село

Рубіжне полковника Рашковича. По пра-

вому берегу Дінця й на Лугані —кілька

безіменних хуторів Шевича. У верхній

течії р. Верхньої Біленької — хутір Пре-

радовичів (нинішня Миколаївка Попас-

нянського району). По Луганчику по-

казано слободу Протопопівську й хутір

Шевича. По р. Ольховій — хутір Ше-

вича. На р. Білій — теж хутір Шевича,

що поклав початок селу Білому. Багато

хуторів Шевичів пояснюється тим, що

в полку генерала Івана Шевича служи-

ли два його сини — Іван, який у 1757

році був у чині підполковника, і Петро

— прем’єр-майор. У верхній течії Бахму-

та на плані позначено багато безіменних

хуторів бахмутських жителів.

На плані Бахмутського міського повіту

1765 року на лівому березі Дінця від Ста-

рого Айдара вгору по р. Айдар позначено

селище Геївка, що належало Щигловсь-

кому. Далі вгору по Айдару йшли Райго-

родка, Бахмутівка, Царівка, Безгинівка,

Новий Айдар, Генералівка,

Співаківка,

Штурмівка (Штормівка) і

Шульгинка.

На р. Євсуг — слобода Петропавлівська

і Святодмитрівська, що належали помі-

щикові Трубецькому.

На плані, складеному через 2 роки, 6

грудня 1767 року, розташування рот не

рота займала й місце колишньої 8-ої роти,

змінилося. Але з’явилися нові приватні

де тепер с. Біла Гора. У гирлі р. Нижньої

хутори. На правому березі Лугані, неда-

Білої стояла 7-а рота (нині сел. Нижнє).

леко від 11-ої роти, з’явився хутір Рода-

Далі йшла 6-а рота (нині с. Кримське),

кова, а на річці — його млин. Вище по

8-а (с. Підгірне, пізніше м. Донецьк і

Лугані, у гирлі р. Лозової, позначений

Слов’яносербськ), 9-а і 10-а. По р. Лу-

хутір Леоновича. Далі, перед поворотом

гані розташовувалися від низу до верху:

р. Лугані, — хутір Сентеніна (майбутня

2-а рота (с. Вергунка), 4-а — у створі

Сентянівка), вище по Лугані між річка-

гирла р. Ольхової, 11-а — у гирлі р. Бі-

ми Комишевахою й Калиновою — хутір

лої Лугані та 12-а. Потім на притоці

Комаровича, на північний схід від Бах-

Лугані р. Комишевасі стояла 16-а рота.

мута, на р. Ближня Плотва — хутір

Далі вгору по р. Лугані розташовували-

Бахмутівський.

ся 13 і 14-а роти. Ще вище, недалеко від

За межами Слов’яносербії, у верхів’ях

упадання в Лугань річки Скелевої, сто-

р. Бахмут, позначена слобода Нікітова

яла 15-а рота, яка заснувала нинішнє

(майбутня Микитівка), а недалеко від

сел. Луганське Донецької області.

неї хутір Соленцова. На річках Бахмуті,

На цьому плані показано приватні гу-

Казенному й Кривому Торці позначено

сарські поселення, які виникли знову. На

багато безіменних хуторів. Зазначимо,

на побутовому рівні, не підтверджува-

Бахмутський гусарський полк — у ньому

лися документами, а тому факти нерідко

в 1764 році було 1262 особи. Крім того,

перекручувалися. Наприклад, у «Збір-

у селищах полку проживало 875 найнятих

ці статистичних відомостей по Катери-

робітників, які були зайняті в основному в

нославської губернії. Бахмутський повіт»

господарствах офіцерів. Географія виходу

переплутали с. Верхнє, що в гирлі р. Верх-

робітників була вельми широкою. Вони

ньої Біленької, з однойменним селом в

прийшли сюди із сусідніх міст і сіл — Бах-

Ізюмському полку [Див. про це: 17].

мута, Кремінної, Старого й Нового Айда-

Збільшувалася чисельність населення

ра, Муратового, Трьохізбенки та інших сіл

Слов’яносербії. На 1 вересня 1757 року в

Бахмутської провінції, а також Чернігів-

кінних гусарських полках Р. Прерадовича

щини, Полтавського, Миргородського,

та І. Шевича числилося 477 гусар, а всього

Прилуцького, Ізюмського, Сумського,

з сім’ями було 1068 осіб. Після об’єднання

Охтирського, Харківського, Острогозько-

полків Депреродовича і Шевича в один —

го та інших полків [38].

бернія складалася з Катеринославської

ренесли в гирло р. Вовчої при впаданні її

та Бахмутської

провінцій, Торського,

в р. Самару й назвали Павлоградом.

Таганрозького

й

Азовського повітів,

Азовська й Новоросійська губернії в

повіту

Святого

Дмитра

Ростовського,

березні 1783 року були об’єднані, утво-

Дніпровської лінії, Керчі та Єнікале, а

ривши

Катеринославське

намісництво.

також повітів, що виникли на землях ко-

У 1784 році воно було розділене на 15

лишньої Запорозької Січі: Самарського,

повітів. Територія нинішнього Донбасу

Личковського, Кінсьководського, Каль-

займала тодішні Бахмутський, Донецький

міуського, Барвенківського й Протовсь-

(виділенийзБахмутського),Слов’янський,

кого. У 1778 році Азовська губернія була

Маріупольський, а також частини Олек-

розділена на 9 повітів: Катеринославсь-

сандрівського і Павлоградського повітів і

кий,

Олександрівський,

Павловський,

землі Війська Донського. У 1795 році Ка-

Марієнопольський,

Таганрозький, Бах-

теринославське намісництво було розді-

мутський, Торський, Натальїнський і Ца-

лене на Катеринославську й Вознесенську

ричанський. Натальїнськ було перейме-

губернії, а Слов’янський повіт був переда-

новано в Білевську Фортецю Української

ний до Харківської губернії.

лінії. У ній тимчасово розміщувалося

Ліквідація небезпеки набігів кочів-

губернське правління. Повітове місто

ників

сприяла прискоренню заселення

Павловськ планувалося побудувати при

Донбасу. Виникають нові поселення. У

гирлі Кальміусу на місці зруйнованої та-

1770 році в Бахмутській провінції помі-

тарами Домахи. Марієнополь передба-

щиком генерал-майором Георгієм Депре-

чалося побудувати на р. Вовчій, при впа-

радовичем, командиром

Бахмутського

данні в неї лівої притоки — р. Солоної.

гусарського полку, були засновані села

У 1780 р. Марієнополь з р. Вовчою був

Комишеваха й Трипілля. У тому ж році

перенесений на місце Павловська, у гир-

виникло казенне село Государевий Бай-

лі Кальміусу і з поселенням греків почав

рак (Байрак). У ході військових дій проти

називатися Маріуполем, а Павловськ пе-

Туреччини в 1771 році на бік Росії пе-

рейшла велика партія молдован і волохів

як сказано в документі, на землі свого

— 3595 чоловік, 487 з них поступили на

села Шипіловка в Нижньому Суворому

службу в Бахмутський гусарський полк

Яру поселила нове село, назвавши його

[20]. Вони поповнили третю, п’яту, сьому

Білогорівкою. Таке ім’я воно отримало

та інші роти. Велика ж частина вихідців з

через те, що виникло в яру в оточенні

Молдовії й Валахії побажала залишити-

крейдяних гір. У фонді 1821 Централь-

ся вільними поселенцями. Вони заселили

ного державного історичного архіву Ук-

Ясинувату, Зайцево, Затоки, Государе-

раїни, оп.1, д. 39, що містить ревізькі

вий Байрак, поповнили казенні селища

казки про підданих малоросіян, з цього

Калинове, Троїцьке, Луганське й кілька

приводу є такий запис: «1795 года, ав-

інших слобід Бахмутської провінції.

густа 12-го дня, Екатеринославского

У той же час почався перевод у До-

наместничества Бахмутского уезда

нецькі степи переселенців з Росії, зокре-

помещицы вдовствующей капитан-

ма, з двірських волостей Севського повіту

ши Ульяны Гавриловой дочери Ивано-

Бєлгородської губернії. З 1772 по 1773

вой деревни Белогоровки, населенной

рік на територію Бахмутського повіту було

после последней 1782 году ревизии в

переселено 4082 особи — 2582 чоловічої

1785 году, дал сию сказку той деревне

та 1500 жіночої статі. Їх поселили в східній

Белогоровки атаман Петр Лавренов

частині повіту, яка незабаром була виділе-

сын Шевченко по силе состоявшегося

на в Донецький повіт. Переселенці утво-

(указа) 1794 году, июня 23 дня. В де-

рили нові селища — Чорнухине, Городи-

ревне Белогоровке подданных мало-

ще, Фащівку, Оріхове, Петропавлівку.

россиян мужского пола 66, женского

У зв’язку із заселенням правого берега

— 53» [Див.: 40].

Дінця в межах Донбасу роздача держав-

них земель тут почалася ще з 1764 року.

Під час російсько-турецької війни засе-

лення й роздача земель були припинені.

З середини 70-х років почалося швидке

заселення цього регіону. За десятиліття

в повітах Донбасу було роздано більше

1,5 млн. десятин землі.

Залучаючи сюди робочу силу, влас-

ники земель сприяли заселенню краю.

У результаті за три роки —з 1772 по

1775 — населення Бахмутської провінції

виросло на 7835 осіб обох статей і в 1775

році склало 50845 жителів. У їх числі було

16757 державних селян і 18889 поміщи-

цьких. У той час поповнилися жителями

ті поселення, що існували аби виникли.

З 1774 по 1784 рік у Бахмутському

повіті поселилося 2886 чоловік чолові-

чої статі і 2262 — жіночої, у Донець-

кому повіті відповідно — 2674 і 3196,

у Маріупольському — 4355 і 3676, у

Слов’янському — 6701 і 5814 [Там

само]. Заселення Донбасу продовжува-

лося і в подальші роки. На його території

виникали нові населені пункти. У 1785

році поміщиця Уляна Іванова, капітанша,

Біла, що належить тепер майорові Ште-

ричу. Зрозуміло, що слободою Біленькою

тоді називали сучасне селище Городище,

засноване в 1770 році. У зв’язку з тим,

що на цій річці вже була раніше заснова-

на слобода Біла, слободу Біленьку, щоб

уникнути плутанини, перейменували на

слободу Городище.

27 серпня 1774 року академік Гільден-

штедт відправився із слободи Біленької.

У п’яти верстах південніше, пише він, ми

прийшли в область витоків річки Міусу.

Тут жило до 100 сімей росіян, відпуще-

них із Севського повіту Бєлгородської

губернії. Земля для заснування слободи

Це якраз та Білогорівка, з якою про-

відведена біля витоків Міусу. Із Севська

фесор А.О. Скальковський сплутав село

виписано 420 ревізьких душ. Насправ-

Бєлогір’я, що знаходиться на Дону, коли

ді ж відправлено 357 осіб, які тут тепер

намагався визначити місце пошуку вугіл-

і осіли. Мандрівник не повідомляє назви

ля у 20-х роках XVIII століття.

поселення. Тоді воно ще не мало імені.

Про поселення в східній частині Бах-

Тепер ми знаємо, що ту слободу назвали

мутської провінції повідомляє нам ака-

Фащівкою, і заснована вона була вихід-

демік І.А. Гільденштедт [41], який подо-

цями із Севського повіту в 1774 році.

рожував тут у 1774 році. Він пише, що

На середині річки Міусика, що впадає

в гирлі річки Ольховатки, що впадає в

з лівого боку в Міус, пише Гільденштедт,

р. Булавін колодязь,

«з минулої осені

знаходилося село Велика Катеринівка,

(з 1773 року) заснована слобода Ново-

яке 5 років тому майор Штерич заселив

російського намісництва, де тепер жи-

добровольцями-малоросіянами. Їх тут

вуть до 20 сімей розкольників, які при-

жило до 300 сімей, але взимку вони зно-

йшли з Польщі. На початок тієї весни

ву розбіглися, і тепер можна було бачити

вони прийшли з Польщі в Єлисаветград-

лише залишки звичайних малороських

ську провінцію, звідти були переселені в

хатин. Слобода Новопавлівка, що лежа-

Новопавловськ на Міусі, а звідти мину-

ла на лівому березі Міусу нижче за гирло

лої осені вислані сюди». На жаль, він не

балки Довгої, була теж заснована майо-

повідомляє її назви, скоріше всього, що

ром Штеричем 5 років тому і заселена

назви в слободи ще не було.

добровольцями-новоросами. Через кіль-

На лівому березі р. Біла Лугань, у

ка років добровольці були теж розігнані.

просторіччі званою Білою, пише ака-

Їхнє місце зайняли розкольники, які тепер

демік, знаходиться

слобода Біленька.

переведені на Ольховату біля Булавіна

Вона заснована 4 роки тому Новоросій-

колодязя. Цього літа сюди знову поселе-

ською губернією. Тут поселилися роз-

но кілька малороських сімей, переведених

кольники, прибулі зі Стародуба, де не

козачим полковником з фортеці Св. Дмит-

вистачало землі. Їх тут 150 сімей. Земля

ра, який тут будує на Міусі млин.

їм відведена між річками Біла й Чорну-

З Новопавлівки мандрівники їхали до

хин байрак. На р. Біла є хороший ліс, з

слободи Мала Катеринівка, її називали

якого місцеві жителі збудували хати за

також Іванівською. Вона знаходилася

російським звичаєм з опалюванням по

біля витоку річки Ольхової, що впадає в

чорному. Далі мандрівник пише, що в 35

Лугань. Було в ній 100 хат. Її також за-

верстах від слободи Біленької нижче по

клав майор Штерич 4 року тому. У п’яти

річці Біла Лугань знаходиться слобода

верстах на захід від Малої Катеринівки