Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ФИЛОСОФИЯ_экз.docx
Скачиваний:
159
Добавлен:
17.03.2016
Размер:
381 Кб
Скачать
☆

26. Дайте типологію та розкрийте сутність методів наукового пізнання.

У науковому пізнанні виділяють такі форми і засоби. Ідея – відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істине знання про дійсність і суб’єктивну мету її перетворення (ідея про матеріальність світу). Проблема – відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні. Розвиток пізнання – це перехід від постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до постановки нових проблем та їх подальшого вирішення. Гіпотеза – це форма наукового пізнання істинніть якої ще не доведенна. Формуються можливі варіанти вирішення проблеми, після доведення гіпотези вона перетворюється в наукову теорію. На основі цих трьох форм формується наукова концепція, яка обгрунтовує основну ідею теорії. Концепція – це науково-обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії. Теорія – система достовірних знань про дійсність, дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта. Дві найважливіші функції теорії – пояснення та передбачення. Методи наукового пізнання: спостереження – цілеспрямоване сприйняття предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих данних про об’єкт пізнання (обмежений метод). Експеримент – це спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою спеціальних умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді процесів. Аналіз – розчленування предмета на його складові частини з метою їх всебічного вивчення. Синтез – метод протилежний аналізу. Абстрагування – відволікання від несуттєвих властивостей предмета, зосередження уваги на його глибинній сутності. Індукція – метод , коли на підставі про окреме робиться висновок про загальне. Дедукція – висновок від загального про часткове.

27. Назвіть та охарактеризуйте історичні форми діалектики.

В історичному розвитку діалектика пройшла три основних свої етапи (форми).

До першого відносять діалектику стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.

Потім шляхи матеріалізму й діалектики розійшлися. В XVII -XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм і панівними стають ідеї механіцизму (хоча й в деяких філософських вченнях проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму зіграло в той час позитивну роль.

Однак це мало тимчасовий характер, оскільки природі й суспільному життю завжди був притаманний діалектичний характер. Тому й діалектика почала інтенсивно розроблятись (у класичній німецькій філософії). Вона й стала другою формою діалектики (насамперед, діалектика Гегеля).

Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі (на ґрунті науки й суспільного досвіду). Так виникла третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська), яка була поєднана вже зі зрілим матеріалізмом.