35. Дайте оцінку суспільству як системі, що саморозвивається.

Суспільство – надзвичайно складний і суперечливий феномен. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. На зорі історії виникло первісне суспільство мисливців і збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом – феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство. Є ій інші класифікації типів і форм суспільства (до індустріальне, індустріальне, постіндустріальне та іншші). Уявлення про соціум як систему суспільного співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Одним з перших вагоме слово в цій галузі сказали китайський філософ Конфуцій, античні мислителі Платон та Арістотель, їхні талановиті співвітчизники. Соціум у теоретично-філософській уяві стародавніх мислителів у буквальному розумінні цього слова ототожнювався з державою. Суспільне життя не мислилося інакше, як державне. Людина трактувалась як політична (державна) істота (Арістотель). Закономірності розвитку суспільства і держави ототожнювалися. Мислителі середньовіччя запримітили різницю між соціумом і державою, але приховували це в релігійних містифікаціях. І тільки у творах Н. Макіавеллі держава постає у вигляді однієї із складових соціуму як більш широкого і фундаментального утворення. Необхідно зазначити, що пошук теоретичних моделей. Які б адекватно відтворювали природу і сутність соціального, історію його розвитку і механізми функціонування, триває і досі.

Соціум є особливий спосіб життя людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв'язок між якими спричиняє до створення відміного від природного предметно-духовного світу культури.

36. Розкрийте особливості проблеми сенсу, цінності людського життя та його відображення в духовному досвіді людства.

Звідки постає проблема сенсу життя людини? Оскільки існування кожного людського індивіда конечне, він, будучи духовною істотою, має або прийняти цю свою кінечність, або вдатися до пошуку непроминального смислу буття, який допоміг би йому цю конечність здолати. Існують наступні способи осмислення людського буття. Людина або претендує на те, щоб створити, випродукувати жаданий смисл, внести його у світ власною діяльністю, або прагне віднайти його ззовні уже сформованим і придатним для застосування, або ж, нарешті, виявляє готовність до співучасті у виробленні цього смислу шляхом відкритого діалогу, спілкування зі світом, буттям, з усіма відомими та невідомими його потенціями і чинниками. Проблема смерті та безсмертя людини також є головною. Слід визначити культурно-історичний аспект проблеми смерті. Поглибленому осмисленню смерті, яке утверджувалося протягом століть, відповідав і досить високий рівень „культури вмирання‖ – культури підготовки людини до зустрічі зі смертю (власною або своїх близьких). Потрібні для цього культурні здатності та навички виховувала в європейської людини християнська культурна традиція в усій її цілісності. Безсмертя людини визначається шляхом її життя, діями, вчинками, духовною спадщиною, яку людина зберегла і передала майбутнім поколінням.

Соціальна буттєвість людини є втіленням її духовності, а кожне утворення матеріального світу, як і соціального буття людей є духовним конструктом у тому розумінні, що він виступає як носій певних смислів, намірів, проектів, знань, уподобань, як оформлення зовнішності відповідно до цих ідеальних формоутворень. Людство як світове співтовариство спричинює не лише соціальні зв’язки, що конституються в соціальну систему, але й ті духовно-культурні підвалини, які визначають гуманістичний вимір сучасності, на яких зводиться вся конструкція соціуму з його господарськими, політичними та ідеологічними інституціями.