Основні поняття та терміни

3. Установи, що акумулюють грошові кошти і нагромадження та здійснюють кредитно-розрахункові та інші види операцій, — це:

1.пенсійні фонди;

2.каси взаємної допомоги;

3.банки;

4.ощадні каси;

5.все вище перераховане.

4.Центральний банк виконує функцію:

1.є емісійним центром держави;

2.є банком банків;

3.є банком уряду;

4.регулює економіку за допомогою грошово-кредитної політики;

5.все вище перераховане.

5.До комісійних операцій комерційних банків належать:

1.позика капіталу під заставу нерухомості;

2.позика капіталу під цінні папери;

3.грошові перекази;

4.все вище перераховане.

6.До пасивних операцій комерційних банків належать:

1.внески до запитання;

2.ощадні внески;

3.термінові депозити;

4.все вище перераховане.

7.До пасивних операцій комерційних банків не відносять:

1.грошові перекази;

2.довірчі операції;

3.надання кредиту;

4.все вище перераховане.

8.Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не видані як кредити, — це:

1.пасиви комерційних банків;

2.обов’язкові резерви комерційних банків;

3.загальні резерви комерційних банків;

4.активи комерційних банків.

9. Визначається як відношення суми обов’язкових резервів до суми залучених депозитів, та встановлюється у законодавчому порядку — це:

1.грошовий мультиплікатор;

2.загальні резерви комерційного банку;

3.норма обов’язкового резервування;

4.депозитний мультиплікатор.

248

10. Визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов’язкового резервування, — це:

1.грошовий агрегат;

2.мультиплікатор інвестицій;

3.депозитний мультиплікатор;

4.грошовий мультиплікатор.

11. До небанківських фінансово-кредитних установ відносять:

1.ломбарди;

2.ощадні каси;

3.каси взаємної допомоги;

4.страхові компанії;

5.все вище перераховане.

12. В Україні банківська система складається з:

1.центрального банку і комерційних банків;

2.державного, будівельного, зовнішньоторговельного та сукупності ощадних банків;

3.резервних банків та комерційних банків;

4.державного банку, комерційних банків та небанківських фінансо- во-кредитних установ.

Контрольні запитання

1.Які основні складові кредитної системи?

2.Що таке банківська система?

3.Банки та їх класифікація.

4.Охарактеризуйте функції центрального банку.

5.Які функції виконують комерційні банки?

6.Охарактеризуйте комерційні банки.

7.Що відносять до пасивних операцій комерційних банків?

8.Що відносять до активних операцій комерційних банків?

9.Чи існує кредитування комерційних банків центральним банком?

10.Що таке депозитний мультиплікатор?

11.Як розраховується норма обов’язкового резервування?

12.Що таке грошовий мультиплікатор?

13.Які небанківські фінансово-кредитні установи Ви знаєте?

14.Яка роль небанківських кредитно-фінансових установ?

15.Які заходи застосовує НБУ для стабілізації грошово-кредитної системи України у сучасних умовах?

249

ÒÅÌÀ ¹ 15

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

ДЕРЖАВИ. ВІДКРИТА ЕКОНОМІКА

1. Світове господарство та показники відкритості економіки

2.Міжнародний поділ праці

3.Форми міжнародних економічних відносин. Платіжний баланс країни

4.Зовнішньоекономічна політика

5.Модель Манделла-Флемінга

6.Іноземне інвестування

Світове господарство та показники відкритості економіки

Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство.

Світове господарство — сукупність національних економік, взаємозв’язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що зародився у ХVІ ст. у період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку триває.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господарства, вона повинна бути відкритою.

Відкрита економіка — це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто, яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка — це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Характерними рисами світового господарства є:

—активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивозу — ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;

—розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;

251

—перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об’єднань;

—формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

—розвиток всесвітньої інфраструктури;

—створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Розрізняють наступні ознаки відкритості економіки:

• відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, це приблизно:

—у маленьких країнах 55—70 % (Голландія, Бельгія, Австрія);

—у середніх країнах 40—45 % (Франція, Англія);

—у великих 20—25 % (США, Китай, Індія, Росія).

•доля зовнішнього торговельного обороту у загальному обсязі виробництва;

•доля експорту в загальному обсязі виробництва;

•доля імпорту в загальному обсязі споживання (не більше

30 %);

•доля закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій.

Все більшого значення в світовому господарстві набуває процес глобалізації економіки.

Глобалізація (фр. global — загальний, всесвітній) — категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів

із 60-х рр. ХХ ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

Тенденції глобалізації економіки:

—зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами;

—формування світового економічного простору у зв’язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;

—розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;

—створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, сітка інформаційних комунікацій).

У світове господарство входить понад 230 національних господарств націй і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, в обігу налічується біля

252

300 найменувань національних грошей. Ці господарства перебувають на різних шаблях суспільного розвитку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

І. У залежності від рівня економічного розвитку, головний критерій ВВП на душу населення:

—високорозвинені (понад 10 держав);

—розвинені (приблизно 25 держав);

—середньоразвиені;

—слаборозвинуті (приблизно 150 країни, у них ВВП на душу населення в 11—15 разів менше ніж у розвинутих);

—нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

ІІ. По галузевій структурі:

—індустріальні;

—індустріально-аграрні;

—аграрно-індустріальні;

—аграрні.

ІІІ. По ступеню інтеграції у світове господарство:

—інтегровані;

—слабо інтегровані.

Усвітовому господарстві виникають протиріччя між розвиненими і слаборозвиненими країнами: близько 40 % населення світу бідні.

Укожній із країн, що входять у світове господарство, сформувався певний тип технологічного способу виробництва, відносин економічної власності та господарський механізм, науковий, промисловий, фінансовий, ресурсний, трудовий потенціал та інше.

Зв’язки національної економіки із світовим господарством здійснюються через:

—торгівлю — частка національної продукції йде на експорт (продаж за кордон). А частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних товарів);

—ціни на світовому ринку;

—фінанси — великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнародному масштабі;

—міжнародні валютні відносини;

253

—обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

—переміщення робочої сили.

До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтеграційні угруповання, що виникли й розвиваються на різних континентах:

—міжнародні фінансово-кредитні інститути (міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та ін.;

—Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова організація торгівлі (СОТ) та ін.

На сучасному етапі світове господарство все виразніше набуває ознак цілісності, цей процес обумовлений дією наступних факторів:

—прагненням народів світу виживати в умовах нарощування ядерних потенціалів;

—розгортанням НТР;

—інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці;

—необхідністю об’єднання країн для розв’язання глобальних проблем.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, характерною ознакою якого є зближення підприємств різних країн, самих країн.

З проголошенням державної незалежності Україна стала суб’єктом світового господарства. У 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції майже зі 190 країнами світу. Об’єктивними причинами, що перешкоджають входженню України як рівноправногопартнерадосвітовогогосподарстванапочаткуХХІст., є:

—низька конкурентоспроможність її продукції на світовому ринку (за рівнем конкурентоспроможності у 1999 р. Україна посідала 58-е місце у світі (після Зімбабве);

—переважання в експорті України паливно-сировинної групи (її частка у 2000 р. перевищувала 68 %);

—низька частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності в експорті (приблизно 14 %);

—незначна частка в експорті товарів, які виробляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

—велика питома вага бартерних операцій;

—відсутність стабільного законодавства, науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

254