1.4.1 Способи та засоби гальмування та фіксування приводу

У багатьох випадках пневмопривод| у вигляді пневмоциліндру| працює| на великих швидкостях переміщення робочого органу, у зв'язку з чим при кінцевих|скінченних| положеннях|становищах| приводу можливе зіткнення|співзіткнення| його частин|часток| із|із| значною енергією удару. В цьому випадку неминучий передчасний вихід з|із| ладу|строю| пневмоциліндра|.

Для запобігання зіткненню частин використовуються різні способи і засоби. Наприклад, в приводі, показаному на рис. 1.10 (а) з двох сторін встановлені підпружинені диски 2, а обидва торці циліндра забезпечено камерами А меншого діаметру, чим діаметр циліндра. При крайніх положеннях диски перекривають камери, а поршень 1 продовжує переміщатися в ту або іншу сторону, витісняючи повітря з порожнини Б через дросель. Шляхом регулювання величини прохідної щілини дроселя можливо налагодити привод практично на будь-який режим гальмування. Широко використовуються для цієї мети і пневматичні демпфери (для гальмування гідроциліндрів).

Для гальмування поршня використовують також і гідравлічні пристрої (рис. 1.10, б).

Рисунок 1.10 - Схеми гальмівних|гальмових| пристроїв|устроїв|

Тут поршень 3 гальмується за допомогою дросельного отвору в поршні 4 гальмівного гідроциліндру. Змінюючи ступінь заповнення циліндра рідиною, можна регулювати гальмівний шлях. При заповненні всього об'єму гальмівного циліндра рідиною виникає вже новий ефект, який не стільки сприятиме гальмуванню, скільки підвищує ступінь стабілізації швидкості руху пневмоциліндра, що також украй важливе.

Замість дросельного отвору в поршні використовують також дроселі, встановлені|установлені| зовні циліндра. Застосування|вживання| двох дроселів у поєднанні із зворотними клапанами дозволяє окремо вести налаштування гальмівних|гальмових| режимів правого і лівого рухів.

Не менш важливою є і фіксація пневмоциліндра в заданому положенні. Як було відмічено вище, це можна здійснити за допомогою датчиків положення. Проте в цьому випадку необхідно мати достатньо складну електричну систему управління, що не завжди можливо здійснити на практиці. В цьому випадку доцільне застосування пристрою, принципова схема якого показана на рис. 1.11.

Рисунок 1.11 - Схема пристрою|устрою| для стабілізації руху і фіксації приводу.

Привод в даному випадку складається з силового циліндра, гвинтової пари з демпфером і пневматичного діафрагмового гальма. Корпус 1 пневмоциліндру - звичайний, шток 2 - порожнистий, а гайка 5 встановлена в поршні 4. На кінці гвинта 3 закріплений гальмівний шків 6. Гальмо складається з пневматичної камери 11, в якій розміщується пружна діафрагма 10. Вона з'єднується за допомогою штока 8 з гальмівною колодкою 7. Шток 8 має пружину 9. На відміну від звичайних гвинтових пар ця пара виконується несамогальмуючою (це передача, в якій кут підйому гвинтової лінії більше кута тертя), завдяки чому поршень з гайкою вільно переміщається (тільки поступально) уздовж гвинта і викликає його обертання.

При фіксації робочого органу в заданому положенні|становищі| в камеру 11 автоматично подається стисле повітря. Діафрагма 10 за допомогою штока 8 притискує гальмівну|гальмову| колодку 7 до шківа 6, що перешкоджає обертанню гвинта і, отже, поступальному переміщенню гайки з|із| поршнем. Не менш важливим тут є і те, що наявність гвинтової пари сприяє рівномірному руху поршня. Це досягається за рахунок сил тертя в різьбовому з'єднанні і інерційності частин гвинта і гальмівного шківа, що обертаються, які згладжують пікові стрибки швидкості, тиску газу, що викликається зміною в порожнинах гідроциліндра у відповідь на зміну навантаження на робочому органі.