Тема 7. Світова валютна система

Національні, міжнародні і світова валютні системи, їх сутність і види. Конвертованість валют. Валютний курс, його види. Валютний паритет. Крос-курс. Основні валютні операції. Котирування валют. Еволюція світової валютної системи. Перехід від золотого стандарту до вільного курсу. Паризька, генуезька, Бреттон-Вудська і Ямайська валютні системи. Європейська валютна система. Сутність валютно-фінансових відносин і механізм міжнародних розрахунків. Платіжний і розрахунковий баланси, їх структура. Баланс міжнародної заборгованості, її види. Нестабільність міжнародних розрахунків і основні проблеми платіжних балансів країн світу

Світова ВС – сукупність форм організації грошових відносин усіх країн світу, які обумовлені господарськими зв’язками; регулюються міжнародними організаційними інституціями; закріплені міжнародними договірними та державно-правовими нормами;

Міжнародні (регіональні ВС) – організаційно-економічна форма грошових відносин групи країн, що спрямована на зменшення та взаємозв’язок коливань курсів валют, стимулювання інтеграційних процесів.

Національна ВС – сукупність форми організації грошових відносин, що складаються при реалізації зовнішньоекономічних відносин окремої країни.

Елементи ВС:

- валюта;

- умови конвертованості;

- валютний курс та валютний паритет;

- засоби регулювання міжнародних розрахунків;

- міжнародні валютно-фінансові організації;

Валюта – грошова одиниця тієї чи іншої країни, яка використовується для виміру вартості товару. Поняття „валюта” застосовується у різних значеннях :

- національна - платіжний засіб на території країни, що її випускає (дол. США, рубль Росії, гривня України, японська єна та ін.);

- іноземна (валюта іноземних країн) – платіжний засіб інших країн, який законно або незаконно використовується на території певної країни;

- колективна міжнародна (СДР (СПЗ)*, ЄВРО),

- клірингові валюти (розрахункові валютні одиниці у безготівковій формі).

- резервна – валюта, в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, що використовують для покриття від’ємного сальдо платіжного балансу.

Конвертованість валюти – спроможність резидентів та нерезидентів вільно, без обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну та використовувати іноземну валюту в угодах. Різниця між ступенями конвертованості валюти залежить від того які обмеження накладає держава на обмін валюти.

Розрізняють вільно конвертовану валюту, частково конвертовану валюту і неконвертовану валюту.

Якщо валюта використовується лише для обслуговування внутрішніх економічних процесів і не обмінюється на іноземні валюти, то її можна назвати неконвертованою. Держава вводить заборону на ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, їх купівлю і продаж.

Частково конвертована валюта передбачає окремі обмеження щодо використання іноземної валюти. Розрізняють внутрішню конвертованість - право резидента купувати, зберігати здійснювати операції всередині країни з активами у формі валюти і банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті. Всі розвинені країни мають внутрішню конвертованість: іноземну валюту там можуть приймати до платежів, якщо на це згодні покупець і продавець. На Україні легальна внутрішня конвертованість відсутня. Не дивлячись на те, що резиденти можуть відкривати валютні рахунки, використання іноземної валюти у внутрішніх операціях заборонено законодавством з 1995 року.

Конвертація зовнішня – право резидента здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами. В Україні відсутня зовнішня конвертація.

З точки зору типів міжнародних операцій, валюта може бути конвертованою за поточними операціями та за капітальними операціями, тобто повністю конвертованою.

Конвертація за поточними операціями - відсутність обмежень на платежі й трансферти за поточними міжнародними операціями, які пов'язані з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів і трансфертів. Всі країни – члени МВФ, які підписували угоду про вступ, зобов’язані усунути всі обмеження на міжнародні платежі за поточними операціями

Конвертація за капітальними операціями — відсутність обмежень на платежі й трансферти за капітальними міжнародними операціями, які пов'язані з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів і трансфертів. Найбільш типові форми таких обмежень – це обмеження об’єктів прямих інвестицій окремими галузями, вимоги зразу здавати або продавати іноземну валюту, яка отримана з-за кордону, обмеження на отримання кредитів іноземцями. Конвертованість за капітальними операціями не є обов’язковою умовою для вступу країни у МФВ.

Конвертація повна— відсутність будь-якого контролю і будь-яких обмежень за поточними і капітальними операціями;

Паралельний обіг валюти — вико­ристання і визнання законним платіжним засобом однієї або декількох іноземних валют у грошовій системі держави разом з національною валютою. Не дивлячи на те, що по закону єдиним засобом платежу є національна валюта, валюти інших країн, частіше всього американський долар, а нині і ЄВРО широко використовується у внутрішньому грошовому обігу.

Валютним курсом називається співвідношення двох грошових одиниць або ціна грошової одиниці однієї країни, вира­жена в грошовій одиниці іншої країни. Валютні курси встановлюються між всіма основними валютами світу і постійно змінюються. Курс формується під впливом економічних і політичних факторів.

Фактори впливу на валютний курс:

- купівельна спроможність валют;

- рівень інфляції (чим вище рівень інфляції , тим нижче курс);

- стан попиту і пропозиції валют на валютних ринках;

- стан платіжного балансу (якщо він від’ємний, то курс національної валюти падає).

Підвищення курсу національної валюти робить менш вигідним експорт і стимулює імпорт і навпаки.

Валютні курси можуть бути вільними (ринковими) і регульованими. До факторів впливу на ринковий валютний курс можна віднести порівняльні зміни в доходах, у рівні цін та цінових очікувань (обернений вплив), зміни в процентних ставках (прямий вплив).

Державний вплив на валютні курси може відбуватися за рахунок маніпулювання офіційними запасами, шляхом проведення заходів по стимулюванню/обмеженню експорту/імпорту, методом раціонального використання іноземної валюти, а також через інструменти внутрішньої макроекономічної політики.

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. Воно дає змогу визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для об­міну.

Котирування проводять державні (національні) і великі комерцій­ні банки. Розрізняють офіційне і вільне (ринкове) котирування валют. За офіційними котируваннями здійснюються всі валютні операції держави. У міжбанківській торгівлі валютою щоденні ко­тирування коливаються навколо офіційного курсу.

Валютне котирування може бути прямим і оберненим (непря­мим). Якщо котирування пряме 1, 10, 100 одиниць іноземної валю­ти дорівнюють X одиниць національної валюти, а якщо обернене - 1, 10, 100 одиниць національної валюти дорівнюють X одиниць іно­земної валюти. Котирування завжди дається з точністю до чотирьох знаків після коми.

Під час валютних операцій виникає необхідність встановлення крос-курсу. Крос-курс – обмінний курс двох валют, розрахований на базі курсу кожної з них до третьої валюти (USD). Це курс, отриманий розрахунково з курсів двох валют до третьої. Або це — котирування двох іноземних валют, жодна з яких не э національною валютою учасника угоди, який встановлює курс. Наприклад, курс долара до ЕВРО, встановлений Нацбанком України.

Валютний паритет – основа валютних курсів, законодавчо встановлене співвідношення між валютами двох країн. Обмінний курс між двома національними грошовими одиницями повинен бути таким, щоб ціна двох однакових товарів в обох країнах була однаковою.

Поняття платіжного балансу (ПБ)

ПБ – відображає надходження країни від зовнішнього світу та її платежі йому. ПБ складається з трьох основних компонентів:

1. Зовнішньоторговельний баланс: стосується експорту та імпорту товарів, обчислюється за даними митної статистики і враховує вартісні обсяги товарів, що перетинають митний кордон окремої країни.

2. Баланс платежів за послуги і односторонні трансферти: надходження та витрати на транспорт, страхування, пошту, телеграф, телефон, комісійні операції, культурний обмін, туризм, некомерційні перекази (зарплата, спадщина, стипендії, пенсії тощо), утримання дипломатичних і торговельних представництв, відсотки і дивіденди на інвестиції, ліцензійні платежі тощо.

Перший і другий баланси утворюють поточний баланс або баланс за поточними операціями.

3. Баланс руху капіталів і кредитів: співвідношення ввозу та вивозу приватного і державного капіталу, а також одержаних і наданих міжнародних кредитів.

У разі пасивного зовнішньоторговельного балансу у зовнішній торгівлі певної країни виникає дефіцит. Це пряма вказівка на те, що країна живе «не по кишені», в такому разі фінансування імпорту відбувається за рахунок залучення іноземних інвестицій або позик.

При позитивному сальдо поточного балансу країна має надлишок капіталу і може направляти його на придбання або створення іноземних активів, таким чином створюючи «закордонні економіки».

За рахунок позитивного балансу країни також створюють офіційні резерви (у вигляді золота не нижче 995 проби, ліквідних валют, цінних паперів тощо).