Тема 4. Еволюція світової валютної системи. Бреттон-Вудська валютна система

1. Основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи

2. Криза Бреттон-Вудської системи

3. Форми прояву кризи Бреттон-Вудської системи

1. Третя світова валютна система була оформлена на конференції з проблем світової валютно-фінансової системи в Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р. Прийняті на конференції статті угоди (Статут Міжнародного валютного фонду – МВФ) визначили основні принципи функціонування післявоєнної світової валютної системи:

• був введений золотодевізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах – доларі США і фунті стерлінгів;

• зберігався золотий паритет валют і вводилася їх фіксація в рамках МВФ;

• золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб;

• спираючись на зростання свого економічного потенціалу і золотий запас, США прирівняли свою валюту до золота, щоб закріпити за доларом статус головної резервної валюти;

• з цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам по офіційній ціні, встановленій у 1934 р., виходячи із золотого вмісту своєї валюти (35 дол. за 1 тройську унцію, яка дорівнює 31,1035 г);

• валютні обмеження підлягали поступовому скасуванню, і для їх введення була потрібна згода МВФ;

• передбачалося введення взаємної оборотності валют; курсове співвідношення валют і їх конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованого валютного паритету, вираженого в доларах;

• встановлювався режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (±1% по Статуту МВФ і ±0,75% по Європейській валютній угоді); для дотримання меж коливань курсів валют центральні банки були зобов'язані провести валютну інтервенцію в доларах;

• девальвація понад 10% допускалася лише з дозволу Фонду.

Вперше в історії були створені міжнародні валютно-кредитні організації – Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

Основні функції МВФ:

• надавати країнам-членам кредити у іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою підтримки стабільності національних валют;

• здійснювати контроль за дотриманням країнами-членами принципів світової валютної системи;

• забезпечувати співпрацю країн в області валютно-кредитних відносин.

2. Причини кризи Бреттон-Вудської валютної системи. Вони являють собою систему взаимообумовлюючих факторів.

Нестійкість і суперечність розвитку світової економіки. Початок валютної кризи у 1967 р. співпав з сповільненням економічного зростання. Світова циклічна криза охопила економіку Заходу у 1969-1970, 1974-1975, 1979-1983 рр.

Посилення інфляційних процесів в капіталістичних країнах. Воно негативно впливало на світові ціни і конкурентноздатність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення “гарячих” грошей. Різні темпи інфляції в окремих країнах впливали різним чином на динаміку курсу валют, а зниження купівельної спроможності національних валют створювало умови для “курсових перекосів”.

Нестабільність платіжних балансів. Хронічний дефіцит балансів – одних країн (особливо Великобританії і США) і активне сальдо інших (ФРН, Японії) посилювали різкі коливання курсів валют.

Невідповідність принципів Бреттон-Вудської системи зміні співвідношенню сил в світовій економіці. Валютна система, заснована на міжнародному використанні схильних до знецінення національних валют (долара і частково фунта стерлінгів), прийшла в суперечність з інтернаціоналізацією світового господарства. Це протиріччя Бреттон-Вудської системи посилювалася по мірі ослаблення економічних позицій США і Великобританії, які гасили дефіцит своїх платіжних балансів національними валютами, зловживаючи їх статусом резервних валют. У результаті була підірвана стійкість резервних валют.

3. Форми вияву кризи Бреттон-Вудської валютної системи:

• “валютна лихоманка” – переміщення “гарячих” грошей, масовий продаж нестійких валют в очікуванні їх девальвації і скупка валют – кандидатів на ревальвацію;

• “золота лихоманка” – втеча від нестабільних валют до золота і періодичне підвищення його ціни;

• паніка на фондових біржах і падіння курсів цінних паперів в очікуванні зміни курсу валют;

• загострення проблеми міжнародної валютної ліквідності;

• масові девальвації і ревальвації валют (офіційні і неофіційні);

• різкі коливання величини офіційних золотовалютних резервів і їх перерозподіл між країнами;

• посилення двох тенденцій в міжнародних економічних і валютних відносинах – змови і конкурентної боротьби, які періодично переростали в торгові і валютні війни.

Для подолання вказаних кризових явищ країни вдавалися до самих різноманітних заходів, серед яких можна вказати наступні:

• активна валютна інтервенція центральних банків, в тому числі колективна;

• широке використання іноземних кредитів і позик в рамках МВФ для підтримки нестабільних валют;

• введення спеціальних прав запозичення (СДР) з метою поповнення міжнародних платіжних коштів;

• активізація національного і міждержавного державно-монополістичного регулювання.