50.Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси

Модерністський період національно-культурного відродження в Україні охоплює 1890—1914 pp. Цей 25-річний період в історії духовної культури України ознаменувався вагомими досягненнями на шляху формування нової української людини та її самостійницьких прагнень, започаткував нову добу в історії модерного українства — добу національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу.

Характерними рисами модерністського періоду національно-культурного відродження були:

1. Виникнення політичних партій на Заході та Сході України, які стали провідниками національного відродження. У програмах вони проголошували політичні гасла — створення незалежної Української держави.

2. Проникнення ідей відродження в широкі народні маси і формування на цій основі нового типу українського інтелігента — патріота України.

3. На суспільно-політичній арені України у цей період з'являється плеяда видатних політичних і культурних діячів України, провідне місце серед яких посідають І.Франко, М.Грушевський, Ю.Бачинський, М.Міхновський та ін. їхня творчість і суспільно-політична діяльність пронизана українською національною ідеєю.

4. Модерністський період національно-культурного відродження характерний плідним розвитком науки, літератури, драматургії, преси і публіцистики на землях Західної України, а на Сході України — копіткою і наполегливою виховною працею українського театру, який став виразником національних настроїв і почуттів народу України.

Ідеї національного відродження у модерністський період його розвитку проникали в усі сфери духовної культури. Плідно розвивалися наукові знання. Серед відомих вчених — професор О.Ляпунов, який впродовж 17 років очолював кафедру механіки Харківського університету. Він сформулював (створив) загальну теорію сталості руху, написав низку праць з теорії імовірності. Засновником сучасної фізичної хімії став завідувач кафедри хімії Харківського університету професор М.Бекетов. Його праці стали основою нової наукової галузі — металометрії. Видатним західноукраїнським вченим був фізик-експериментатор І.Пулюй. Він зробив низку винаходів, серед яких найвизначнішим для світової цивілізації стало відкриття випромінення, згодом назване рентгенівським. Феноменальним явищем у розвитку точних наук стала наукова творчість однієї з перших жінок-математиків Софії Ковалевської — авторки відомих праць у галузі математичного аналізу (диференціальні рівняння й аналітичні функції), механіки (обертання твердого тіла навколо нерухомої точки) та астрономії (про форму кілець Сатурна).

Суттєвий внесок у розвиток біологічної науки мали наукові праці І.Мечнікова (1845—1916 pp.). Обіймаючи посаду професора Одеського університету, він створив першу в Україні й другу в світі бактеріологічну станцію, став одним із основоположників мікробіології і вчення про імунітет. Засновником вітчизняної фізіологічної школи був ирофесор Одеського університету І.Сеченов (1829-1905 pp.).

У галузі гуманітарних наук помітна роль належала працям з історії української мови, літератури та фольклору Павла Житець-кого (1837—1911 pp.). Це, зокрема, "Очерк звуковой истории малорусского наречия", "Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке". Видатним мовознавцем світу і щирим патріотом України був професор Харківського університету О.Потебня (1835-1891 pp.).

Чільне місце в Україні у другій половині XIX ст. посідала художня література, яка визначила розвиток усіх інших видів духовності українського народу.Під впливом філософських ідей гегельянства і позитивізму, а також внаслідок посилення соціальної проблематики в житті тогочасного суспільства письменники звернулися до нового літературного напряму — реалізму.

Одним із перших українських письменників-реалістів був Іван Нечуй-Левицький (1838— 1918 pp.). Увагу митця привертала волелюбна вдача народу, його непримиренність до неправди і зла, здатність постояти за себе ( "Микола Джеря", "Бурлачка", "Кайдашева сім'я' та ін. У романі "Хмари", повість "Над Чорним морем") .Панас Мирний глибоко досліджував психологічний вплив на людину соціальної несправедливості. ("Хіба ревуть воли, як ясла повні?", ("П'яниця"), ("Лихі люди"), ("Повія") .

На ниві національно-культурного відродження плідно працював професійний український театр, основоположником якого вважають Марка Кропивницького.Він дотримувався переважно традицій "етнографічної драми" ("Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Дві сім'ї", "Олеся", "Титарівна"). Поряд з Марком Кропивницьким працював Михайло Старицький, автор драматичних творів, пройнятих національним колоритом ("Циганка Аза", "Ой не ходи, Грицю", "Не судилося", "За двома зайцями").

На новий шлях вивів*українську драматургію Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) ("Безталанна", "Суєта", "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Сава Чалий"). У драматичному мистецтві працювали й інші письменники: Панас Мирний, Б.Грінченко, І.Франко, Леся Українка.Формувати національну самосвідомость українців допомагало образотворче мистецтво, провідне місце в якому належить українській національній школі пейзажного живопису. Творці пейзажного жанру представляли всі райони України, змальовуючи у тісному єднанні з природою людину та її трудові будні ("Сінокос" В.Орловського, "Село взимку" П.Левченка. "Козача левада" С.Васильківського).

Незважаючи на утиски царизму, бурхливо розвивалась українська література. Поруч з реалізмом у літературі утверджувався новий художній метод — модернізм. Його прихильники виступали проти звернення до реалістичних побутових описів, проти захоплення деталізацією робітничою тематикою і проголосили аполітичне гасло "чисте" мистецтво. Найяскравіше цей підхід простежується у творчості неоромантиків Михайла Коцюбинського та Лесі Українки. Творча еволюція М.Коцюбинського зробила його найкращим представником українського імпресіонізму. Письменник прагнув до створення ефекту єдності словесних, музичних і кольорових асоціацій (новели "Лялечка", "Цвіт яблуні", "Intermezzo" тощо.). До кращих зразків світової літератури належать його новели "Сон", "На острові", новаторська повість-балада "Тіні забутих предків".

Захоплення модернізмом у поезії позначилося на творчості Миколи Вороного, Григорія Чупринки, Олександра Олеся, групи західноукраїнських поетів "молодомузівців" (П.Карманський, Б.Леп-кий, В.Пачовський, С.Твердохліб, М.Яцків та ін.).

Дуже популярним українським письменником початку XX ст. був Володимир Винниченко (1880—1951 pp.). У модерністський період національно-культурного відродження продовжувало розвиватися театральне мистецтво. Плідно і творчо працювала українська трупа Марка Кропивницького. В 1907 р. Микола Садовський у Троїцькому народному будинку заснував перший український стаціонарний театр. Тут виступала видатна українська актриса Марія Заньковецька. На західноукраїнських землях продовжував творчу діяльність єдиний український професіональний театр "Руська бесіда" у Львові. У реалістичному напрямі розвивалося на початку XX ст. музичне мистецтво. Для активізації музичного життя в Україні важливе значення мало відкриття у Києві 1904 р. музично-драматичної школи, яку очолив М.ЛисенкоУ Львові 1903 р. був відкритий перший музичний інститут, якому 1907 р. присвоєно ім'я М.Лисенка. В цей час плідно працювали українські композитори К.Стеценко (1882-1922 pp.), М.Леонтович (1877-1921 pp.), С.Людкевич (1879— 1979 pp.). Світову славу здобула видатна українська співачка С.Крушельницька (1873—1952 pp.). Міжнародне визнання отримав київський хор О.Кошиця, у виконанні якого вперше пролунали композиції А.Веделя.

В архітектурі на початку XX ст. поширився стиль модерн (із фран. moderne — новітній, сучасний). Характерні риси цього стилю — асиметричність планування, використання залізних конструкцій і оздоблювальних матеріалів (наприклад, прикрас із литого заліза), ламаних ліній. Одна з кращих споруд, збудованих у цьому стилі, Бесарабський критий ранок у Києві (1910, архітектор Г.Гай).

Помітний слід в українській архітектурі початку XX ст. залишив В.Городецький (уславлений "Будинок з химерами" 1902—1903 pp. — будинок сучасного українського мистецтва).

Виразних національних рис набуло образотворче мистецтво. Продовжував плідно працювати С.Васильківський, який разом з іншими художниками написав для будинку Полтавського земства три монументальні композиції: "Чумацький Ромоданівський шлях", "Вибори полковника Мартина Пушкаря", "Козак Голота". Початок XX ст. представлений видатними художниками, які плідно працювали в галузі модерністського живопису та скульптури — Казимир Малевич, футуристи брати Бурлюки. Експресіоністичний напрям у галузі живопису розвивали талановиті українські художники світового рівня Олександр Богомазов (малюнок "Львівська вулиця у Києві", 1914 p.), Георгій Нарбут ("Алегорія на зруйнування Рейнського собору", 1914 p.).

Адамові Міцкевичу та скульптурні портрети І.Франка, В.Стефаника, М.Лисенка і С.Людкевича. Найславетнішим українським скульптором світового рівня став Олександр Архипенко. Його творчість — одна з найяскравіших сторінок в історії світового модернізму (станкова робота "Людська постать", 1914 р.). В еміграції Архипенко не поривав зв'язків з українською діаспороюч брав участь у громадському житті. Він майстерно увічнив у камені й металі образи Т.Шевченка, І.Франка й інших видатних діячів України.

Творчість діячів духовної культури України модерністського періоду національно-культурного відродження доходила до української громадськості зі значним запізненням або не доходила зовсім внаслідок несприятливих суспільних умов. Двадцяте століття почалося надзвичайно бурхливо, продовжуючи переважно вороже ставлення владних структур до української національної культури. На противагу грандіозним соціально-історичним потрясінням, які принесло XX ст., подальший культурний поступ був гідно продовжений.