16. Сутність та особливості реінжинірингового бізнес-проектування.

Реінжиніринг – це фундаментальне переосмислення і радикальне перепроектування ділових процесів задля досягнення різких, стрибкоподібних покращень у вирішальних, сучасних показниках діяльності компанії, таких, як вартість, якість, темпи і сервіс.

Етапи розвитку реінжиніринга:

1) Тактичний період (1990-1993) У поняття реінжинірингу включається перепроектування одного або невеликої кількості процесів.

2) Стратегічний період (1994-1996) Включається реінжиніринг всіх або більшості бізнес-процесів, однак у межах існуючої бізнес-стратегії. Результат – стрибкоподібне підвищення ефективності роботи компанії.

3) Глобальний період (1996 – по наш час) Механізми реінжинірингу забезпечують можливість постійного перегляду бізнес-стратегії відповідно до змін зовнішнього середовища.

Проект реінжинірингу бізнесу зазвичай включає чотири етапи:

1 етап: розробка образу майбутньої компанії

2 етап: створення моделі існуючої компанії (зворотній інжиніринг)

3 етап: розробка нового бізнесу (прямий інжиніринг)

4 етап: упровадження перепронктованих процесів.

Перераховані етапи можуть виконуватися не послідовно, а паралельно , а деякі можуть повторюватися.

Учасники реінжинірингу компанії:

- лідер-проекту – член вищого керівництва компанії, який очолює організацію і проведення реінжинірингу;

- керівники (власники) процесів – менеджери, які відповідають за процеси, що оновлюються;

- керівний комітет (рада) спостерігачів – комітет, створений з представників вищого керівництва компанії, основна мета якого полягає у визначенні загальної стратегії реінжинірингу і контроль за виконанням робіт по проекту;

- команда з реінжинірингу – група спеціалістів із співробітників компанії, експертів і розробників зі сторони для проведення реінжинірингу обраного процесу.

Основне завдання реінжинірингу: це проектування нового процесу для кардинального підвищення ефективності.

Таким чином, реінжиніринг необхідний будь-якій компанії незалежно від роду її діяльності, а також необхідний великій, середній і навіть дрібній компанії.

32. Макроекономічне регулювання відносин учасників проектів.

Веконом теорії склалося три основні моделі механізму ринкового регулювання національної економіки : класична, кейнсіанська і теорія економіки пропозиції.

Класична модель механізму ринкового регулювання грунтується на тому, що ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту та пропозиції і тим самим виключає тривалі порушення в економіці, у тому числі такі явища, як спад виробництва, інфляція, безробіття.

Кейнсіанська модель механізму ринкового регулювання. Вона відрізняється від теорії класиків твердженням про те, що при капіталізмі просто не існує ніякого механізму, який гарантував би повну зайнятість. Кейнс доводить необхідність дотримання стійкого рівня заробітної плати або його підвищення. У Кейнса виробничим витратам і сукупній пропозиції належить пасивна роль.

Теорія економіки пропозиції є ще одною моделю ринкового регулювання. Якщо у Кейнса виробничим витратам і сукупній пропозиції належить пасивна роль, то в цій моделі рівень інфляції і безробіття визначається саме сукупною пропозицією. Ця модель включає різноманітні регулятори, стабілізатори, соціальні компенсатори та інші форми збалансування суспільного виробництва.

Особливістю державного макроекономічного регулювання полягає, з одного боку, у некомерційних цілях, соціальній орієнтації, іноді в директивному впливі, підтримці приватних підприємств, а з другого – в орієнтації на закони й принципи ринку, використанні її атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва й обігу продукції.

Державне макроекономічне регулювання формується із заходів загальноекономічної дії. Державний важливий напрям регулювання інвестиційного процесу – це розробка перспективної структури інвестицій за формами власності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з дотриманням послідовності наведених пріоритетів при оцінці інвестиційних проектів через систему нормативів і пільг.