2.4.2.5. Камя’новугільна система

Поширена в межах північно-східного та північного схилів УЩ (рис. 2.2). На півні-чно-східному схилі кам'яновугільні відклади складають Лєляковсько-Орлівську зону (південний борт Доно-Дніпровського грабену) та Кальміусько-Несвітайську зону (південний борт Донецької складчастої споруди). У складі карбону виділяються всі три відділи, проте верхній відділ, як і пермська система, поширений за межами схилів УЩ і тому не розглядається. Діюча регіональна стратиграфічна схема роз­роблена В.І.Полєтаєвим, М.В.Вдовенко, Г.І.Вакарчуком та ін.

У межах Доно-Дніпровського грабена карбон з перервою залягає на девоні, на бортах грабена - безпосередньо на кристалічному фундаменті. У нижньому карбоні Кальміусько-Несвітайської зони Донбасу виділяються мокроволноваська, межівська, самарська і кальміуська світи.

Мокроволноваська світа ділиться на три підсвіти, що, у свою чергу, складаються з пачок. У складі нижньої підсвіти виділяються базаліївська, каракубська, волноваська та карпівська пачки.

Базаліївська пачка складена перешаруванням афанітових і доломітизова­них вапняків загальною потужністю 15-60 м. На ній без перерви залягає кара­кубська пачка - вгорі афанітові вапняки, внизу доломітизовані вапняки потужні­стю 20-60 м. Вона, подекуди з розмивом, перекривається волноваською пач­кою - сірими зернистими вапняками потужністю 35-50 м. Ще вище виділяється карпівська пачка, складена афанітовими вапняками, що змінюються глинисти­ми. Потужність 35-40 м.

Середня підсвіта ділиться на докучаєвську, нижньоскелеватську, верхньо-скелеватську і стильську пачки. Докучаєвська пачка згідно залягає на карпівсь-кій. Це перешарування аргілітів і вапняків потужністю 5-6 м. Пачка перекрива­ється вапняками (40-60 м) нижньоскелеватської та плямисто-доломіти­зованими вапняками (60-80 м) верхньоскелеватської пачок. Ці вапняки вище змінюються кремнистими мергелями, аргілітами та скрем'янілими вапняками стильської пачки (до 40 м).

До верхньої підсвіти віднесена донецька пачка: внизу це - вапняки світло-сірі органогенно-детритові, що змінюються вапняками плямисто-скрем'янілими темно-сірими. Потужність - до 60 м.

Мокроволноваська світа охарактеризована багатими комплексами фауни: форамініфер - Chernyshinella, Pseudolitubella, Dainella; конодонтів - Siphonodella sulcata, Polygnathus commutatus commutatus, Gnathodus texanus

texanus, Gn. girtyi girtyi; брахіопод - Spirifer tornacensis, Levitusia humerosa; Gigantoproductus giganteus; коралів Calmiussiphyllum calmiussi, а також остракод, гоніатітів та інших груп.

У складі світ, що залягають на мокроволноваській, переважають теригенні поро­ди і лише зрідка зустрічаються прошарки вапняків, яким присвоєні власні індекси.

Межівська світа - це аргіліти, алевроліти, пісковики з прошарками вапняків. Потужність світи - до 500 м. У ній знайдені форамініфери Loeblichia ukrainica, конодонти Paragnathodus mononodosus, брахіоподи Gigantoproductus

giganteiformis. Схожий літологічний склад має самарська світа. У її складі, крім вапняків, зустрічаються пласти вугілля із залишками флори. Світа має потуж­ність до 510 м. Самарська світа вміщує форамініфери Endostaffella parva, бра­хіоподи Latiproductus latissimus, флору Lipidodendron veltheimii та ін.

Без перерви на самарській залягає кальміуська світа, що складається з двох підсвіт. Нижня підсвіта (прохорівська пачка) та верхня (новолюбівська і запалтюбинська пачки) складені аргілітами, алевролітами, пісковиками і вапня­ками з фауною. Потужність нижньої підсвіти - до 310 м, верхньої - до 350 м. У кальміуській світі знайдені форамініфери Eostaffellina paraprotvae, брахіоподи Gigantoproductus alatus, Latiproductus edelburgensis, конодонти Gnathodus bilineatus bollandensis, гоніатіти Eumorphoceras donbassicum, Cravenoceras beschevense, флора та інші органічні рештки.

Для Леляківсько-Орільської зони розроблена місцева стратиграфічна шка­ла. За літологічними ознаками тут виділяється ряд світ, охарактеризованих комплексами форамініфер та інших органічних решток. З перервою на девоні та кристалічному фундаменті залягає юріївська світа - вапняки з прошарками аргілітів і пісковиків. Потужність - 130-200 м. Незгідно її перекриває славківська світа (10-360 м), у складі якої переважають вапняки, а в нижній частині - аргіліти з прошарками вапняків. Вище без перерви залягає солонцівська світа. Це аргіліти і вапняки потужністю 50-214 м.

Солонцівську світу з розмивом перекриває пісківська - аргіліти і вапняки потужністю до 200 м. Ці породи змінюються вище по розрізу чорними глинистими, подекуди скрем'янілими вапняками яблунівської світи, потужність якої стано­вить 50-250 м.

На яблунівській з перервою залягає солохівська світа з рудівськими верства­ми в основі. Це аргіліти з лінзами пісковиків і алевролітів. Потужність - до 700 м. Ще вище виділяються андріяшівська, перекопівська і Васильківська світи, скла­дені перешаруванням аргілітів, алевролітів і вапняків. Андріяшівська світа має потужність 95-400 м, перекопівська - 40-170 м, Васильківська - 20-135 м.

Потужна теригенна товща, яка розкривається свердловинами вище, поділя­ється на дві світи: новомиколаївську й абазівську. Вони складені циклічним перешаруванням аргілітів, алевролітів, пісковиків, інколи пластів вугілля. Потужність новомиколаївської світи досягає 1000 м, потужність абазівської, що з розмивом залягає на новомиколаївській та поділяється на дві підсвіти, стано­вить 1000-1250 м.

Вознесенська (верхня) пачка кальміуської світи, що подекуди з розмивом залягає на нижньому карбоні Кальміусько-Несвітайської зони Донбасу, належить вже до середнього відділу. Світи середнього карбону, крім власних назв, мають також індекси: кальміуська - С₁⁴(D), потужність до 160 м; амвросіївська - С₂⁰(Е), 250-900 м; мандрикінська - С₂¹(F), 265-400 м; моспинська - С₂²(G), 315-455 м; смолянинівська - С₂³(Н), 250-1400 м; білокалитвенська - С₂⁴(J), 150-650 м; ка-менська - С₂⁵(К), 300-1050 м; алмазна - С₂⁶(L), 180-610 м; горлівська - С₂⁷(М); 230-960 м; ісаївська - С_з¹(N). Потужна товща середнього карбону складена рит­мічним перешаруванням аргілітів, алевролітів, пісковиків і вапняків інколи з про-пластками вугілля. В теригенних породах знайдені залишки флори, вапняки, що мають власні індекси, охарактеризовані комплексами фауни. Палеонтологічна характеристика середнього карбону включає: форамініфери - Plectostaffella, Eostaffella, Pseudostaffella, Profusulinella, Ozawainella, Aljutovella, Fusulinella; коно­донти - Declinognathodus, Idiognathoides, Gondolella, Streptognathodus; брахіопо­ди - Choristites, Productus; корали - Lytvophyllum, Bothrophyllum, Multithecopora; рослини - Lyginopteris hoeninghausii, Sphenophyllum majus, Neuropteris scheuchzeri, а також гоніатіти, моховатки, остракоди та ін.

Схожий розріз середнього карбону вивчений у межах Леляківсько-Орільської зони ДДЗ. Тут з розмивом на нижньому карбоні залягає катеринівська світа - аргіліти, алевроліти, прошарки вапняків, потужністю до 120 м. Її перекриває алевролито-піщаниста товща (до 150 м) та світи С23(Н), 130-200 м; С24(І), до 120 м; С25(К), до 350 м; С26(L), до 250 м; С27(М), до 370 м; Сз1(N), до 280 м. Як і в Донбасі, ці світи являють собою ритмічне перешарування алевролітів, пісковиків, вапняків. Останні вміщують характерні комплекси фораміні­фер. Завершується розріз середнього карбону строкатоколірною теригенною товщею, потужністю до 150 м.

На північному схилі УЩ карбон розкритий свердловинами у басейні правих притоків Прип'яті - рр. Убороть, Словечна. Тут виділяють строкатоколірну пі­щано-глинисту "залізисту товщу". На ній залягає "каолінова товща", що скла­дена каоліновими глинами, пісками, пісковиками з прошарками вапняків і вугіл­ля. Контакт карбону з породами докембрію тектонічний.

Описані місцеві стратиграфічні одиниці нижнього та середнього відділів карбону охарактеризовані органічними рештками. Комплекси фауни і флори дозволяють їх зіставляти між собою, виділяючи регіональні стратиграфічні оди­ниці - комплексні біостратиграфічні зони, що мають індекси, горизонти і підгоризонти з власними назвами (табл. 2.7, 2.8).

У ДДЗ виділені мікрофауністичні зони позначені римськими цифрами. Серед органічних решток найбільше значення для стратиграфії мають форамініфери, конодонти, брахіоподи, корали, флора. Регіональні стратиграфічні підрозділи корелюються з одиницями загальної (Міжнародної) стратиграфічної шкали. Як у нижньому, так і середньому відділах системи виділяються всі яруси загальної шкали: турнейський, візейський, серпухівський, башкирський і московський.

Найбільш переконливі результати отримані завдяки вивченню гоніатітів і конодонтів. Так, границя девону і карбону приймається на межі гоніатітових зон Wocklumeria і Gattendorfia або по підошві конодонтової зони Siphonodella sulcata. У розрізі Донбасу цій границі відповідає перерва у підошві базаліївського горизонту, у ДДЗ - підошва юріївської, або покрівля руденківської світ.

Верхня границя нижнього карбону в загальній шкалі проводиться по підошві зони Homoceras або Declinoghathodus noduliferus. У Донбасі ця границя проходить у підошві вознесенського горизонту (підошва вапняку D₅^8B), у ДДЗ їй приблизно відповідає підошва катеринівської світи (IV мікрофауністичний горизонт).

Верхня границя середнього карбону або границя московського і касимовсь-кого ярусів загальної шкали прийнята по підошві зони Prototriticites pseudomontiparus - Obsoletes obsoletus. У Донбасі та ДДЗ цей рівень близький до підошви вапняку N₄ ісаївської світи (покрівля санжарівського горизонту).

Карбон Донбасу й ДДЗ вміщує левову частину запасів кам'яного вугілля, нафти та газу України. Основні вугільні пласти Донбасу та продуктивні горизо­нти ДДЗ мають власні індекси.

За своєю стратиграфічною повнотою, розмаїттю фацій, багатою палеонто­логічною характеристикою розріз карбону Донбасу є одним із кращих у світі і часто розглядається як еталонний для кам'яновугільної системи.