Контрольні запитання

1. Дайте визначення здібностей.

2. Охарактеризуйте співвідношення задатків і здібностей.

3. Визначте, що таке загальні та спеціальні здібності.

4. Назвіть та охарактеризуйте рівні розвитку здібностей.

5. Поясніть, що таке «творчість»? Що характеризує творчу особистість?

6. Визначте особливості навчання і виховання обдарованої молоді.

Завдання для самостійної роботи

1. Чи погоджуєтесь Ви з американським психологом Джоном Уотсоном, який стверджував: «Дайте мені десять добре розвинених здорових дітей, створіть за моїми приписами умови і я гарантую, що з кожного з них після відповідної підготовки зроблю будь-якого фахівця – лікаря, адвоката, актора, художника, комерсанта… незалежно його хисту, нахилів, уподобань, здібностей, покликання, а також незалежно від раси його предків»?

2. На основі вивчення різних підходів до визначення творчої особистості складіть «творчий портрет» будь-якої людини, перерахуйте найбільш значущі «креативогенні» риси її особистості.

Психологія спілкування

1. Поняття про спілкування. Функції і види спілкування.

2. Структура спілкування.

3. Міжособистісні стосунки в групі.

Поняття про спілкування. Функції і види спілкування

Серед чинників, що формують особистість, у психології вирізняють насамперед спілкування, пізнання і трудову діяльність. Способами пізнання оточуючого світу ми оволодіваємо тривалий час, уміння і навички трудової діяльності засвоюємо багато років, а спілкуванню людина не навчається цілеспрямовано ніколи і ніде. Велика кількість проблем у житті, зокрема в сім’ї, виникає саме тому, що люди не знають механізмів і законів спілкування, не мають відповідних навичок.

Спілкування – це складний процес установлення та розвитку контактів між людьми, який породжується потребами в спільній діяльності; містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння партнера у спілкуванні.

Спілкування – одна з основних категорій психології. Індивід стає особистістю в результаті взаємодії і спілкування з іншими людьми.

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Спілкування виконує функцію регулювання спільної діяльності. Участь у спільній діяльності вимагає від кожної людини певних знань. Звідси випливає інша функція спілкування – пізнання. Навіть немовля, спілкуючись з дорослим, уже засвоює основні компоненти спілкування як діяльності: здатність зосереджувати увагу на тому, хто до нього звертається; здатність почергово вслухатись і «відповідати»; розуміти, коли від нього чекають слухання, а коли відповіді. У віці близько трьох років дитина вже знає, як спілкуватись, і здатна це робити у внутрішньому плані. Ця здатність є виявом свідомості, тобто спілкування має ще одну, третю функцію, воно є первинним інструментом формування свідомості людини. Спілкування, як і працю, можна вважати фактором, який формує особистість. Виховання має велике виховне значення, оскільки воно розширює загальний світогляд людини, є умовою формування загального інтелекту, мислення, пам’яті, сприймання, уваги.

Здійснення спілкування вимагає наявності комунікативних умінь. Уміння спілкуватися передбачає певний рівень психологічної культури, яка включає:

– уміння розбиратися в інших людях;

– уміння адекватно відповідати на їх поведінку та вибирати такі форми звертання, які відповідають індивідуальним особливостям співрозмовника.

В. Леві у своїй книзі «Мистецтво бути іншим» змальовує портрет «генія комунікабельності», основними рисами якого є високий інтерес до інших людей, відсутність тривожності, адекватний зворотний зв’язок, пластичність поведінки, артистизм, деяка агресивність, яка створює підтекст сили, оптимізм, відсутність упередженості, уміння передбачати поведінку інших людей, яке розвивається в результаті спостережливості, симпатія до людей, бачення в них хорошого і прийняття їх такими, якими вони є насправді. Зрозуміло, якщо людина від природи некомунікабельна, то вона не стане «генієм» в цій сфері, але розвинути уміння спілкуватися якоюсь мірою може кожний.

Визначимо види спілкування. Залежно від контингенту учасників процесу спілкування можна виокремити: спілкування з собою, міжособистісне, особистісно-групове і міжгрупове.

Ми спілкуємося з собою, з другим своїм «Я», коли розв’язуємо будь-яку задачу: математичну, життєву, професійну тощо. Відбувається спілкування з собою на рівні внутрішнього мовлення. Воно схематичне, фрагментарне, згорнуте, оскільки ми розуміємо з півслова власні думки, але за певних умов може бути й розгорнутим. Слово є живою клітинкою, що містить в собі в примітивному вигляді основні властивості, притаманні мовленнєвому мисленню взагалі. Воно не лише називає предмет або явище, а й характеризує його, дає йому оцінку. Тому, одночасно є актом і мовлення, і мислення. Отже, людина, міркуючи, у внутрішньому діалозі ніби спілкується сама з собою. Вважається, що чим більш духовно багатою є людина, тим частіше вона спілкується з собою. Тривалість такого спілкування пов’язана і з типом темпераменту людини.

Міжособистісне спілкування характерне для груп, в яких всі знайомі й безпосередньо контактують один з одним. Наприклад, спілкування в сім’ї, у виробничій групі, у навчальній, у групі друзів тощо.

Особистісно-групове спілкування має місце тоді, коли одного із співрозмовників представляє особистість, а другого – група. Таким є спілкування вчителя з класом, керівника з підлеглими, оратора з аудиторією.

Міжгрупове спілкування передбачає участь у цьому процесі двох спільностей, кожна з яких обстоює свою позицію, але обидві групи намагаються домовитися щодо певного питання. У разі гострих суперечностей в обговорюваному питанні може виникнути міжгруповий конфлікт.

За включенням до процесу спілкування визначають такі його види: опосередковане і безпосереднє.

Спілкування може відбуватись як взаємодія людей, між якими встановлюється комунікативний зв’язок, коли співрозмовники безпосередньо сприймають один одного, мають багато каналів зворотного зв’язку. Таке спілкування характеризується як безпосереднє.

Опосередковане спілкування – це комунікація, до якої включена проміжна ланка – третя особа, технічний засіб або матеріальна річ. Прикладом такої комунікації є спілкування за допомогою телефону, книги, будь-якого тексту тощо.

Істотний вплив на характер спілкування справляє час, протягом якого триває процес. За тривалістю спілкування визначають такі його різновиди: короткочасне і довготривале.

За завершеністю спілкування може бути завершеним або незавершеним. Спілкування вважають завершеним, якщо повністю вичерпано зміст теми, до того, ж його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпані.