1. Організаційні моменти.

2. Лекція викладача.

1. Поль Марі Верлен (1844-1896) - один із найвидатніших французьких ліриків, ще при житті одержав титул „співця занепаду й суму”. Та й сам він не однократно зараховував себе до „проклятих поетів”, що існують „без завтрашнього дня”. Без сумніву, у його творчості із граничною щирістю й повнотою виразилися гостре відчуття трагізму життя, почуття розчарованості, утоми, безвихідності - ті „сутінкові” настрої „кінця століття”, які опанували значною частиною французької інтелігенції в цей період.

Верлен народився в м. Меце в сім’ї військового інженера, учився в паризькому ліцеї Бонапарта, після його закінчення служив у різних установах. В 1863 р. він публікує свій перший вірш „Пан Прюдом”, у якому малює сатиричний портрет французького буржуа. В 1870 р. Верлен жениться і присвячує нареченій один із кращих своїх збірників „Добра пісня”.

У цей же час поет зближається з молодими літераторами і активно співробітничає в опозиційних режиму виданнях. Верлен повний радісного очікування прийдешніх змін, вірить у можливість здійснення ідеалів Свободи, Рівності й Братерства.

Після подій „кривавого тижня”, побоюючись переслідувань, Верлен змушений покинути Париж і повертається в столицю лише восени 1871 р. Він важко переживає розгром і катастрофу пов’язаних з революцією надій, поринає в розпач й апатію, багато п’є, наростає його відчуженість і самітність у сім’ї. Тоді ж відбувається його знайомство з 17-літнім А. Рембо, якого Б. Пастернак назвав „злим генієм” Верлена. Цей „син сонця”, що відкидав всі загальноприйняті норми моралі, зіграв важливу роль у житті поета. Під його впливом Верлен пориває із сім’єю й відправляється бродяжити по Франції, Бельгії, Англії.

Вони ведуть напівголодне існування, живуть випадковими заробітками, знаходять притулок у нічліжках, часто попадають у лікарні. І разом з тим саме Рембо, потужний і самобутній художник, допоміг Верлену повною мірою розкрити його ліричне дарування, знайти власні поетичні теми й інтонації. Два спільно проведених роки стали найбільш плідними у творчій біографії поета.

Дружба ця мала трагічний фінал: улітку 1873 р. у Брюсселі під час сварки Верлен легко ранить Рембо пострілом з пістолета, за що засуджується до дворічного ув’язнення. У в’язниці поет переживає глибоку духовну кризу й, намагаючись знайти моральну опору для себе, звертається до християнства. Він пише вірші, перейняті філософським і релігійним змістом і за формою близькі до молитви, проповіді (пізніше вони ввійдуть у зб. „Мудрість”, 1881).

Повернувшись у Францію, Верлен намагається працювати, багато пише (хоча до 1882 р. йому не вдалося опублікувати жодного свого вірша), стає широко відомий у літературних колах, здобуває багато шанувальників й учнів. В 1894 р. його навіть обирають „королем поетів” замість померлого Леконта де Ліля. Однак це не рятує Верлена від убогості. Останні роки життя проходять між в’язницею, куди він потрапляє за бійки й п’яні скандали, і лікарнею для бідних, у яку його часто приводить украй розладнане здоров’я. В 1896 р. у лікарні ж поет і вмирає, скандально знаменитий.

Свою літературну діяльність Верлен починає в традиціях романтизму, парнаської школи й Бодлера. У його першому збірнику „Сатурналії” (1866) наявні характерні для них протиставлення яскравого минулого безбарвному сьогоденню, естетизація дійсності, особлива пластичність і гармонія форми, надмірна риторичність вірша. Однак уже в цих ранніх віршах проявляється глибока своєрідність бачення світу, основу якого становить інтуїтивне осягнення того, що „співає усередині”, вгадується прагнення поета злити враження від дійсності з образами щиросердечного стану життя, виникає неповторна мелодія верленівської строфи, що випереджає майбутню імпресіоністичну лірику. Щодо цього показовий вірш „Осіння пісня”, що одержав хрестоматійну популярність:

Ячать хлипкі Хрипкі скрипки Листопада...

їх тужний хлип

У серця глиб

Просто пада.

Від їх плачу

Я весь тремчу

І ридаю,

Як дні ясні,

Немов у сні,

Пригадаю.

Кудись іду

Удаль бліду,

З гір в долину,

Мов жовклий лист

Під вітру свист —

В безвість лину.

Тут пейзаж гранично суб’єктивний, він покликаний виразити переживання й настрої ліричного героя, для якого осінь персоніфікує утому, самотність, що наближається старість і смерть. Меланхолійний зміст підкреслюється за допомогою ритмічного малюнка, характерної лексики, звукового оформлення вірша з рядком у три або чотири склади й вишукана система рим.

Чудовим витвором любовної лірики Верлена є збірник „Добра пісня”. У його віршах реальний, прозаїчний світ зігрітий глибоким і щирим почуттям ліричного героя, він ніби перетворюється, наповнюється світлом, здобуває особливу поетичність і виразність:

Поки перший промінь зронить Ніжне сяйво ранкове,

• В небі дзвонить Срібло жайворонкове,—

Зірко, в очі глянь співцеві, В чулім серці запали,

• В чебрецеві Будять день перепели,—

Запали ту мрію чисту, Що цвіте не одцвіта,

• Медянисто Наливаються жита,—

І думки мої співочі Понеси в далеку даль,

— Мерехкоче

Скрізь роса, немов кришталь,—

Де спить мила, ти, лелітко, їй про мене нагадай...

• Швидко, швидко, Сонце йде на небокрай!

В 70-і роки у французькому мистецтві, як відомо, утверджується новий напрямок-імпресіонізм. Верлен був, по суті, першим, хто сформулював і втілив його принципи в поезії. Вірш „Поетичне мистецтво” (1874), назва якого пародійно повторює заголовок класицистичного трактату Буало, являє собою маніфест імпресіонізму, хоча сам поет й „не припускав теоретизувати”.

У повній відповідності із завданням, що стоїть перед імпресіоністичним твором (передати враження від предмета, виразити почуття, настрої автора), Верлен пропонує засоби, здатні її реалізувати: музикальність („Найперше — музика у слові!”), невизначеність образів („Люби відтінок і півтон”), розмитість тонів, фарб („Відтінок лиш єднати може Сурму і флейту, мрію й сон”), навмисну неточність слова („наймиліший спів — сп’янілий: Він невиразне й точне сплів”).

Особливо наполягав Верлен на музикальності, тому що вірш, будучи безпосереднім виливом душі поета, повинен бути зверненим не до розуму, а до почуттів читача. Він повинен, як музика, „навіювати”, а не розповідати. Ця вимога зближає імпресіонізм із символізмом.

„Пісні без слів” (1874) і були практичною реалізацією імпресіоністичних установок Верлена. Збірник складався з віршів, що не стільки малюють картини природи, скільки передають внутрішній стан поета, імпресіоністичні пейзажі його душі. Прикмети реального світу наявні у Верлена, але поет виділяє в ньому лише те, що в цей момент є джерелом його вражень. Тим самим вірші перетворюються в емоційні ескізи, етюди, замальовки, фрагменти, не пов’язані єдиною темою й логічним розвитком.

Надзвичайна музикальність, на якій так наполягав Верлен, досягається за допомогою повторень, алітерацій, внутрішнього римування, особливого сполучення французьких голосних, приголосних і носових звуків, введенням непарних, 9 й 11-складових розмірів.

Міняється конструкція вірша, його синтаксис. Логічно завершені, розгорнуті, двоскладні речення збірника „Добра пісня” поступаються місцем укороченим, односкладним реченням, насиченим іменниками, різними засобами вираження невизначеності, неясності. Такі словесні речення-мазки нагадують мальовничі мазки художників-імпресіоністів. Характерний вірш, що відкриває збірник „Пісні без слів”:

Це захоплене зомління,

Це закохане томління,

Хвильні трепети лісів

У руках вітрів пестливих

І між віток шелестливих

Хор сп’янілих голосів.

О, цей шелест, шемріт, шепіт,

Воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет,

Журкіт, муркіт, свист і писк,

Трав розмайних шелевіння,

Шум води по моховинню,

По камінню плеск та блиск...

У ньому є також цикл „бельгійських замальовок”, схожих с полотнами Клода Моне й Піссарро. У них важко знайти конкретні прикмети реальної Бельгії, але багата колірна гама прекрасно передає враження поета від країни, його настрій.

„Благовісту до вечірнього” (1898) Ф. Жамма, 1868-1938), що прагнуть до безпосередності й щирості в поезії. У стилізаціях П. Луї сповіщає про себе естетизм (”Астарта”, 1893; „Пісні Білітіс”, 1894); Р. де Гурмон (1858-1915) грає індивідуаліста й іммораліста (”Ієрогліфи”, 1894; „Дурні молитви”, 1900). На рубежі 19-20 ст. символістський рух розпадається на окремі школи („напоризм”, „синтетизм”, „пароксизм”, „езотеризм”, „гуманізм” і т.п.). Окремим явищем у драматургії кін. 19 в. стала романтична п’єса Е. Ростуна (1868-1918) „Сірано де Бержерак” (1897).

Символізм, як світогляд що виявив себе спочатку в ліриці, швидко проникнув у драматургію. Тут він, як й у літературі кін. 19 в. у цілому, протистояв натуралізму й позитивістському світобаченню. Найбільш затребуваний постановниками був бельгійський драматург М.Метерлінк, його п’єси перетворили театральний репертуар 1890-х (”Сліпі”, 1890; „Пеллеас і Мелісанда”, 1893; „Там, усередині”, 1895). Традиції символізму почасти були продовжені в журналі „Ля Фаланж” (1906-1914) і „Вір е проз” (1905-1914) і багато в чому визначили прозаїчні експерименти поч. 20 в., вплинули на пошуки поетів модерністських напрямків. Очевидний вплив їх на творчість П.Валері й П.Клоделя.

Питання для самоконтролю:

• Доведіть, що поезія П. Верлена - вдале поєднання елементів імпресіонізму та символізму.

• У чому близькі поезія П. Верлена та твори художників-імпресіоністів.

• Чим вирізняється Поль Верлен серед французьких «великих символістів»?

• До якої поетичної течії приєднався Верлен на початку творчого шляху? Як вона проявилася в його поезії?

• Музичність поезії Верлена, її форми й засоби.

Д/3: Вивчити поезію (за вибором студента) «Осіння пісня», «Мистецтво поетичне». Скласти таблицю «Визначні риси поезії П. Верлена».

Індивідуальні завдання:

1. Зробити порівняльний аналіз «Осінньої пісні» за двома варіантами перекладу.

2. Естетичні погляди А. Рембо (тези).

Література

3. «Зарубіжна література». Д. С. Наливайко. К., 2003

4. «Зарубіжна література» Б. Щавурський, К., 2003

5. «Зарубіжна література» І. Столій, К., 2004

Тема: Стефан Малларме. Життя і творчість. Основні поетичні принципи та новаторство поезій «Лебідь», «Дар».

План

1. Біографія поета.

2. Творча спадщина.

3. Аналіз поезії «Лебідь».

4. Переклади творів С. Малларме.

Зміст заняття