3.5. Проблеми та напрямки державної політики в галузі особистого страхування в Україні
Використані терміни: дожиття, пенсії, рента, татьєма, нещасний випадок, накопичення, вік застрахованого, оподаткування.
У більшості країн світу за обсягом надходжень до страховиків страхових премій є особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо). При цьому виплати, пов’язані із втратою життя і здоров’я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решта являє собою заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного прибутку в разі дожиття застрахованого до певного віку або події. Тому населенню часто вигідніше заощаджувати кошти у страховій системі, ніж, наприклад, у банках, що доводить схема (рис. 3.5):
Рис.3.5. Схема накопичування і отримання грошових коштів у банках й у страховій компанії.
Як бачимо, при мінімальній сумі внеску у страхову компанію клієнт (страхувальник) зразу ж отримує страховий захист, як правило, значно більший, ніж ця сума, чи сума, яку він можливо має у своєму розпорядженні і вкладає її до банку на депозит. Це дає йому змогу, по-перше, самому розпоряджатися значною кількістю своїх коштів у часі, а не передавати їх в управління банку, що розвиває його індивідуальність та розумові якості в цілому, а, по-друге, дає можливість бути “захищеним” страховою відповідальністю (страховою сумою по договору) страховиком у термін дії договору страхування. А в разі розкриття негативних сторін ризику (смерть застрахованої особи, точка tx на схемі), страхувальник (вигодонабувач) отримує ще й компенсацію від суспільства через страховика (хорда ІІІ на схемі). І ця компенсація, як правило, значна. Вона дозволяє вигодонабувачу покрити практично всі витрати, оскільки такі витрати (тобто – страхова сума) наперед вже розраховані завчасно з урахуванням наслідків розкриття застрахованих ризиків та економічної ситуації (цін) в країні. І в цьому велику роль відіграє держава, як гарант таких вкладів.
Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава отримує більшу змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем суспільства, поліпшувати стан грошового обігу, підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості країни. Уряди та парламенти багатьох країн світу застосовують режими найбільшого сприяння щодо підтримання зоощаджувальної функції страхування. З цією метою створюються пільгові умови оподаткування страхових внесків та страхових виплат, спадщини, доходів страхової компанії, а також інші ефективні заходи.
В нашій країні такого розуміння поки що не відчувається. Це відноситься здебільшого до питань управління страховими резервами і, головним чином, у використанні їх насамперед у фінансуванні превентивних робіт по ліквідації, локалізації чи зменшенні проявів несприятливих (страхових) подій. А у цьому зацікавлені всі учасники страхового ринку, і насамперед держава. І тут держава повинна не тільки декларувати свою роль у захисті інтересів страхувальників, а й при цьому надавати можливість страховику проводити попереджувальні (превентивні) роботи, і впроваджувати такі роботи в обов’язки страховику, а не навпаки.
Добре зарекомендувала себе практика 70–80-х років, що передбачала забезпечення за рахунок страхових ресурсів спорудження і обладнання технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу служб, що мають своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам і т.ін.
Сьогодні через відсутність у законі України “Про страхування” передбачення обов’язкового створення фонду запобіжних заходів чи використання страхових резервів на фінансування превентивних робіт, значно ускладнюються та звужуються можливості страхування, що терміново потребує правового забезпечення та нормативів їх впровадження і використання.