15.4. Теми рефератів
1. Особливості банківського регулювання та нагляду в країнах з перехідною економікою.
15.5. Програмні питання для самостійного вивчення
1. Походження та розвиток центральних банків.
2. Незалежний статус центральних банків.
15.6. Використана та рекомендована література
[50], [52], [53], [54], [71], [78], [79], [83], [88], [102], [112], [121], [126].
Заняття 16 Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з Україною
16.1. План лекційного заняття
16.1.1. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні
16.1.2. Світовий банк
16.1.3. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції
16.1.4. Європейський банк реконструкції та розвитку
16.1.5. Банк міжнародних розрахунків
16.2. План семінарського заняття
1. Інтеграційні процеси та створення міжнародних валютно-кредитних установ.
2. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні.
3. Світовий банк.
4. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції.
5. Європейський банк реконструкції та розвитку.
6. Банк міжнародних розрахунків.
Опорний конспект та методичні вказівки до вивчення теми
16.1.1. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні
Центральну роль у світовій валютній системі відіграє Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund), який було засновано у липні 1944 році відповідно до рішень Бреттон-Вудської конференції.
Статутом МВФ визначено, що метою цієї організації є забезпечення співробітництва у міжнародних валютних проблемах, сприяння стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн – учасниць. У статті IV Статуту МВФ зазначено: “Фонд повинен слідкувати за розвитком міжнародної валютної системи і забезпечувати її ефективне функціонування”. МВФ також має здійснювати аналіз виконання кожною країною – членом загальних зобов’язань. Статутом передбачено, що країни – учасники, вступаючи у Фонд, добровільно зобов’язуються співпрацювати з Фондом і між собою у питаннях стабілізації валютних відносин.
Стабілізаційні програми МВФ пов’язані з наданням кредитів на фінансування тимчасових дефіцитів платіжних балансів окремих країн. У встановленому порядку кредит надається в іноземній валюті строком на 3 – 5 років в обсязі 25 % квоти автоматично. Понад цей ліміт надання кредитів супроводжується вивченням Фондом економічної ситуації у країні і вимогами проведення жорстких заходів стабілізаційного характеру.
Етапи співробітництва України з МВФ є наступними:
Рис. 16.1. Етапи співробітництва України з МВФ
Функціонування МВФ (далі Фонд) регулюється Статтями Угоди ‑ документом, який виконує роль статуту. Статтями Угоди закріплено і основні цілі створення МВФ:
‑ розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через механізм консультацій з міжнародних валютно-фінансових проблем;
‑ сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів;
‑ забезпечення стабільності валютних курсів; недопущення конкурентного знецінення валют;
‑ допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами – учасницями, усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;
‑ надання загальних ресурсів Фонду у тимчасове користування країнам ‑ учасницям для запобігання нерівновазі платіжних балансів.
Органи управління МВФ. Вищий орган МВФ ‑ Рада керуючих, засідання якої відбуваються раз на рік. Кожна країна висуває одного постійного керівника і одного заступника. Як правило, керівник ‑ це міністр фінансів або голова центрального банку країни.
Виконавча рада, у складі якої 24 виконавчих директори, керує поточною діяльністю Фонду на основі матеріалів і документів, що їх розробляє персонал МВФ.
Вища посада у Виконавчій раді – це директор - розпорядник.
Тимчасовий комітет Ради керуючих є консультативним органом, засідання якого відбуваються двічі на рік. Він налічує 24 члени, якими можуть бути міністри фінансів, керуючі тощо. До завдань Тимчасового комітету належать підготовка і надання доповідей Раді керуючих щодо проблем світової валютної системи, розробка пропозицій щодо змін Статей Угоди.
Комітет з розвитку складається також з 24 членів (як правило, з міністрів фінансів). Основне коло питань Комітету – передача реальних ресурсів країнам, які розвиваються і надання відповідних доповідей та рекомендацій Радам керуючих МВФ та МБРР.
Процес прийняття рішень у МВФ опосередковується через механізм квот: кожна держава-член має свою квоту, розмір якої залежить від економічного потенціалу країни. Визначення квоти має дуже велике значення, оскільки саме розмір квоти обумовлює кількість голосів, а також дає право призначення свого директора у Директорат або членство у Тимчасовому комітеті. Кожна держава має базові 250 голосів незалежно від розміру її квоти, до яких додається один голос на кожні 100 тис. СДР її квоти. Рішення приймаються більшістю голосів, а з деяких питань – більшістю у 70% або 85 % (наприклад, з перегляду квот).
Країна сплачує свою квоту таким чином: 25% резервними активами (СДР та вільноконвертованою валютою), решта 75% – національною валютою.
Фінансові ресурси МВФ. Фінансові ресурси МВФ складаються з власних і залучених коштів. Власні ресурси формуються з загального обсягу квот, тобто обсягу внесків країн-членів до статутного капіталу. Величина квоти обраховується у СДР. У 1998 р. загальний бюджет Фонду дорівнював 210 млрд. дол.
Джерелами залучених ресурсів Фонду є кредити урядів країн ‑ членів або їх грошово-кредитних органів та кредитні лінії з рядом урядів і банків, які відкриваються один раз на п’ять років з початку 60-х років.
Ресурси МВФ використовуються у межах певної політики та розроблених механізмів. Надання фінансової допомоги Фондом має “обумовлений” характер: від країни, яка звернулася за кредитом, вимагається виконання певної стабілізаційної програми. Допомога надається поетапно, що дає змогу Фонду контролювати ефективність її використання і дотримання відповідних вимог.