68. Реалізація технологій в ср. Робота з випадком.

Одним із традиційних методів СР є ведення випадку ( ситуації особи чи родини, які звернулися по допомогу до соціальної служби і мають право на її отримання ).

Ведення випадку (робота з випадками) – метод СР, який полягає у забезпеченні представників вразливих груп населення необхідною індивідуальною підтримкою для продовження життя в громаді.

Ведення випадку починається з офіційного звернення клієнта до соц. служби, фіксування його проблеми, після чого настає етап первинного оцінювання його становища. Процедура первинного оцінювання становища клієнта передбачає:

1) збір загальних даних про клієнта;

2) з’ясування основної проблеми клієнта;

3) опис клієнта;

4) збір відомостей про життя.

На етапі первинного збору інформації використовують інтерв’ю (опитування)клієнта,його родичів, сусідів,колег,працівників інших агенцій чи закладів,які мали з ним справу;спостереження за особливостями поведінки клієнта,умовами проживання,стосунками в родині тощо; аналіз документів;різноманітні тестові методики психодіагностики.

На підставі вивчення значущості проблеми, яка привела його в соціальну службу, формулюють мету втручання - результат взаємодії соціального працівника і клієнта. Одночасно із визначенням мети окреслюють завдання втручання – обсяг майбутньої роботи і способи її здійснення.

Наступним кроком після складання плану втручання є підписання контракту між клієнтом і соціальним працівником як представником установи про послуги,які будуть надані.

Основною фазою у процесі соціальної роботи є реалізація плану втручання – переведення плану в практичні дії із застосуванням різноманітних стратегій і теоретичних моделей діяльності. На етапі реалізації плану догляду соціальним працівникам часто доводиться працювати в команді з іншими фахівцями (медиками,психологами,юристами,фахівцями з реабілітації).

Соц працівникам може стати у нагоді карта соціальних мереж – перелік організацій,які діють на території району,міста,із зазначенням конкретних осіб. До яких можна звернутися по допомогу чи залучити їх до роботи з клієнтом. Елементами такої мережі можуть бути,наприклад,районний відділ внутрішніх справ;притулок для тимчасового перебування дітей; телефон знайомої сім'ї, яка погодилася б доглянути дитину у вихідні дні;список волонтерів,готових допомогти.

Останньою фазою реалізації плану втручання є кінцеве оцінювання процесу допомоги. Починають його із загального аналізу того, наскільки досягнута мета втручання.

За успішного втручання і досягнення передбаченої на його початку мети переходять до планування підтримуючих стратегій, які передбачають підготовку умов для завершення стосунків. Заплановане завершення стосунків повинно бути поступовим з метою ослаблення ймовірних негативних емоцій клієнта.

69. Розкрийте зміст командної ( мульти- і міждисциплінарної) роботи у межах соціальної роботи . Менеджмент соціальної роботи.

Управління соціальною роботою - особливий вид управлінської праці, що забезпечує виконання відповідних соціальних завдань засобами адекватної організаційної структури соціальних служб (закладів соціальної роботи).Управління соціальною роботою здійснюється на основі загальних теорій управління. У своїй сукупності вони стверджують, що управління має відповідати таким засадам: спрямованість управлінської діяльності на забезпе-чення відповідно до цілей організованої роботи людей;забезпечення за допомогою управління функціонування і розвитку організацій;

Специфіка управління соціальною роботою залежить від головного призначення соціальних служб -

надання допомоги людям для виходу із складної життєвої ситуації. Тому управління соціальною роботою обумовлюють такі чинники:

-ідеологія та філософія соціальної роботи, які впливають на місію та цілі соціальних служб;

-цілі соціальної політики і завдання, сформульо-вані у нормативно-правових документах органів дер-жавної влади і місцевого самоврядування;

-особливості статусу, форм власності соціальних служб, їх спеціалізацій і взаємозв'язків між ними;

-функції і професійні ролі соціальних працівників; особливості взаємодії між соціальними працівниками та соціальною службою;

-становище клієнтів соціальної роботи як адресатів впливу та форми взаємодії між ними і соціальними працівниками.

Соціальним працівникам часто доводиться співпрацювати зі своїми колегами, відповідальними за надання інших соціальних послуг, а також юристами, психологами, медиками тощо, тобто працювати в команді. Такі команди є малими групами, яким властиві всі ознаки групової динаміки.

Команда -- відносно невелика група осіб, об'єднаних спільними цілями, які мають високий рівень взаємозалежності.

Команді властиві чітке усвідомлення завдань й узгодження цілей, що є запорукою успіху її роботи; функціонування за основними законами групи; цілеспрямований добір людей. Робота в команді передбачає високу інтелектуальну, організаційну і функціональну мобільність, здатність адекватно реагувати на зміну загальних завдань організації. Важлива роль у команді належить її керівнику (лідеру), який координує роботу її учасників щодо ви-рішення актуальних завдань і досягнення мети, дбає про мікроклімат у ній, конструктивну взаємодію всередині команди та з зовнішнім середовищем.

За профілем фахівців, об'єднаних у команду. За цим критерієм виокремлюють мультидисциплінарну, трансдисциплінарну і міждисциплінарну команди.

У мультидисциплінарній команді незалежні експерти з різних галузей знань працюють за окремими плана-ми роботи і над окремими завданнями. Вони можуть також працювати в різних агенціях, збиратися в коман-ду для ведення окремого випадку. Оцінювання викона-ної роботи, визначення пакету послуг, що пропонуються конкретному клієнту, відбувається на регулярних гру-пових зустрічах. Координація роботи членів команди і представлення нових випадків здійснюється координа-тором, яким може бути і соціальний працівник.

Трансдисциплінарні команди найчастіше діють під час взяття на облік клієнта, експертизи і планування послуг. За цією моделлю лише один фахівець тримає прямий зв'язок з клієнтом, представляючи команду. Такий підхід звільняє клієнта від контактів з багатьма людьми, розширює роль учасника команди як консультанта.

Міждисциплінарна команда вважається найперспективнішою у створенні скоординованого пакету послуг, оскільки акцентує на певному порядку взаємодії, інтеграції зусиль, досягненні згоди між фахівцями. Об'єднані в такі команди спеціалісти мають спільну мету, на регулярних зустрічах узгоджують порядок вза-ємодії і план втручання. Вони зустрічаються з клієнта-ми або членами сім'ї для обговорення всіх етапів управ-ління випадком, переліку послуг і умов їх надання, ук-ладення контракту. Це сприяє максимально точному експертному оцінюванню проблем і ситуації клієнта, спрощує пошук згоди між фахівцями і клієнтом.

Як свідчать різноманітні дослідження, чимало трагедій (наприклад, насилля над дітьми в сім'ї) виникає через погану комунікацію між різними фахівцями з однієї або з різних організацій, які працюють з однією родиною. Багато фахівців не вміють підтримувати кон-такти, працювати разом із колегами з інших організа-цій як із членами команди, навіть якщо вона формально не значиться. Отже, у практичній соціальній роботі важливо знати особливості та розбіжності в роботі кожного учасника команди, які, не втрачаючи власної професійної іденти-фікації, повинні дотримуватися таких визначальних принципів функціонування багатопрофільних команд, як рівність, консенсус, поточний і кінцевий аналіз діяльності, розподіл влади.

№70Соціалізація (з латини- суспільний) - це процес засвоєння індивідом протягом усього його життя певної системи знань, соціальних норм і культурних цінностей, настанов і зразків поведінки, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства, до якого він належить.Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування (адаптації) і самоствердження людини в умовах конкретного суспільства. Соціалізація неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння широкого кола цінностей, понять і навичок, на ґрунті яких складається її повсякденне життя.Розрізняють декілька видів соціалізації: стихійну соціалізацію (відбувається внаслідок впливу на особистість різноманітних, спеціально не створюваних обставин суспільного життя); відносно спрямовану соціалізацію (має на меті створення в суспільстві певних економічних, законодавчих і інших передумов, які впливають на розвиток та життєвий шлях особистості); соціально контрольовану соціалізацію (це процес спеціально організованої передачі соціального досвіду особистості та розвитку її потенційних можливостей, який здійснюється в різних державних і недержавних організаціях (школа, позашкільні заклади, дитячі та молодіжні організації тощо).

Соціалізація особистості залежить від величезної кількості різно­манітних умов, які з різною інтенсивністю впливають на її розвиток. Ці умови називаються факторами соціалізації. Фактори соціалізації умовно можна об'єднати в чотири групи. Перша - мегафактори (мега - дуже великий, загальний) - космос, планета, світ, - що певною мірою через різні групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів планети Земля. Друга - макрофактори (макро - великий) - країна, етнос, суспільство, держава, - які впливають на соціалізацію всіх, хто проживає в певних країнах. Третя - мезофактори (мезо - середній, проміжний) - умови соціалізації великих груп людей, класифікованих: за місцевістю і типом поселення, де вони мешкають (регіон, місто, селище, село); за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення тощо); :за належністю до псиних субкультур. Мезофактори впливають на соціалізацію як прямо, так і опосередковано через четверту групу мікрофактори До них належать сім'я, сусіди, групи однолітків, державні,релігійні та приватні організаційні,мікросоціум..Соціалізація здійснюється, переважно, на базі групового досвіду. її характер і тип визначаються культурою суспільства. У демократичному суспільстві соціалізація і за формою, і за змістом мас; гуманітарний характер, а для тоталітарного - характерне ігнорування прав і свобод особистості, її індивідуальності, культ влади, повне підкорення.

Десоціалізація - втрата особистістю якостей, необхідних для повно­цінної життєдіяльності в суспільстві; порушення нормального ходу соціалізації індивіда, втрата або деформація важливих функцій особистості.

Ресоціалізація - відновлення в особистості якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві; засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість попередніх, які були недостатньо засвоєні або застаріли; стосовно осіб з девіантною поведінкою - комплекс заходів, спрямований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених чи несформованих соціальних навичок, на переорієнтацію соціальних і референтних орієнтацій девіантів за рахунок включення їх у нові, позитивно орієнтовані відносини та види діяльності.

Соціальні технології - це система знань про оптимальні спо­соби перетворення і регулювання соціальних відносин і процесів у життєдіяльності людей, а, також сама практика алгоритміч­ного застосування оптимальних способів перетворення і регулю­вання соціальних відносин і .процесів.

Будь-яка соціальна технологія використовується адресно і супроводжується тими чи іншими нюансами. Вона не може бути спроектована чи застосована без врахування як об'єктів (суб'єктів)соціальної дійсності.

Локальні соціальні техно­логії застосовуються для вирішення місцевих проблем, що мо­жуть містити як типові, так і оригінальні особливості.

За ступенем новизни технології поділяють на інноваційні і рутинні. Інноваційні соціальні технологи - методи і прийоми діяльності, спрямовані на нововведення у суспільстві. Це інно­ваційна діяльність, у результаті якої створюються та матеріалізу­ються суспільні ініціативи, котрі приводять до якісних змін в різних сферах життя, раціонального використання матеріальних, економічних і соціальних ресурсів. Особливого значення набу­вають інноваційні соціальні технології в кризові, перехідні пері­оди, коли практично повністю змінюються технології соціальних процесів та виникає гостра потреба в удосконаленні виробницт­ва і управління, політичної й духовної сфер суспільного життя.

Соціальні технології виділяють: кабінетні, отримані на основі інформаційно-логічного аналізу; лабораторні, створені в експериментальних, штучно створених умовах;.

Досить відомі такі технології:=інформаційні технології - являють собою оптимізацію самого інформаційного процесу, його відтворення і функціонування=історичні технології - передбачають осмислення історичного досвіду за законами соціальної технологізації, тобто технологізацію історичних знань як умови політичного,економічного, духовного і соціального діагностування;=політичні соціальні технології - методи вирішення політич­них проблем, вироблення політики, її реалізації, здійснен­ення політичної діяльності;=соціальні технології згоди - методи досягнення порозум­іння більшості населення стосовно вирішення найбільш актуальних питань суспільного життя (до цього типу мож­на віднести соціальні технології вирішення конфліктів);=психологічні технології - способи впливу на психологічні процеси, властивості, явища, відносини, волю, характер особистості, міжособистісні взаємини.Технології інформаційного забезпечення функціонування суспільства відносять насамперед технології друкованих і електрон­них ЗМІ, технології комп'ютерного виробництва, збереження і по­ширення інформації, технології інформаційного забезпечення соц­іальних процесів, рекламні технології, технології дизайну моди.

Технології правового забезпе­чення функціонування суспільства. До них можна віднести тех­нології регулювання норм конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, сімейного, кримінального права та ін.

Особливе місце в системі соціальних технологій займають технології духовно-культурного розвитку суспільства. Серед них виділяють технології освітньо-виховної діяльності, розвитку освіти і науки, розвитку літератури і мистецтва, дозвіллєвоорганізаційні технології.Вміле застосування дієвих соціальних технології! може за­безпечити прогресивний розвиток держави і вибір найбільш оптимального механізму суспільного функціонування.Для розробки і реалізації соціальних технологій потрібні відповідні об'єктивні умови та достатньо зрілий суб'єктивний фактор.

(71)Методи та форми соціальної роботи

Важливе місце в організації та проведенні соціальної роботи належить цілісній системі її методів і форм, що являють собою специфічний інструментарій науково-практичних знань.

МЕТОД--спосіб організації соціальної роботи, що приводить до досягнення оптимального результату і забезпечує позитивні зрушення в розвитку об'єкта (суб'єкта) соціальної діяльності.під методом розуміють найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям.

Метод у соціальній роботі виконує подвійну роль, оскільки, з одного боку він виступає як спосіб, шлях пізнання і застосування знань, що вироблені в науках про життєдіяльність людини і в соціальній практиці, а з іншого боку, як конкретна дія, що сприяє якісній зміні об'єкта (суб'єкта).

В соціальній роботі визначають такі групи методів:

Загальнонаукові методи застосовуються в багатьох галузях суспільної діяльності, в тому числі й у соціальній роботі. Вони визначають деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу. .Спеціальні наукові методи - це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань. Ці методи після відповідної адаптації використовуються в соціальній роботі.

У професійній діяльності соціального працівника метод є способом реалізації діяльності, він начебто опосередковує мету і результ для досягнення оптимального результату. Інколи визначення методів соціальної роботи накладається на загальне поняття соціальних технологій. Щоб розвести ці два терміни, зазначимо, що соціальні технології - сукупність методів, прийомів і впливів, що використовується для досягнення мети соціального розвитку.

Соціальні технології - це єдиний тип технологічного процесу, що значною мірою ґрунтується на «суб'єкт - суб'єктних» відносинах. Без співпраці учасників соціального процесу, спільних дій індивіда, сім'ї, групи, яким надається соціальна допомога чи підтримка, неможливо покращити ті обставини, які послужили причиною застосування соціальних технологій.

такі класифікаційні ознаки групування соціальних технологій:

-залежно від рівня суспільних відносин (технології макросистем,мезотехнології, мікротехнології);

- за ступенем практичного втілення в організаційний процес

(іноваційні, конструктивні, традиційні);

-за місцем експериментальної перевірки та апробації (кабінетні, лобораторні, польові);

-за масштабністю соціальних операцій (глобальні,регіональні,локальні)

-за діяльнішим аспектом розуміння (соціальний контроль, соціальна профілактика .і. соці.терапія, реабілітація, соц. допомога,соц.-правовий захист,соц. страхування,соц.обслуговування,соц. опікунство,соц.посередництво,соц. супровід). технологій СР як сукупності форм, методів і прийомів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками зметаю досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення. З цього можна зробити висновок, що основним завданням соціально-педагогічних технологій є, насамперед, розробка методів і методик результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологій як способу оптимізації соціально-педагогічного результату.

До соціально-економічних методів соціальної роботи належать всі існуючі засоби, за допомогою яких спеціалісти соціальної роботи здійснюють вплив на матеріальні, моральні, сімейні, національні та інші соціальні інтереси й потреби клієнта. До соціально-економічних способів впливу належить натуральна та грошова допомога, моральне заохочення клієнта, встановлення пільг, здійснення патронажу, соціального супроводу, допомоги в побутовому обслуговуванні.

Організаційні (адміністративні) методи соціальної роботи розгля­даються в контексті управлінського аспекту організації діяльності структури соціальних служб. Реалізація цієї групи методів можлива лише за умови наявності відповідних нормативно-правових документі». Організаційні методи закріплюють права та повноваження, обов'язки, відповідальність кожної лапки органах управління соціальними службами; дозволяють здійснити оперативне втручання, уточнення, вирішити епізодичні завдання .До основних методів цієї групи відносять :регламентування нормування та ін структурування.

Методи організації діяльності - це способи закріплення, формування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Найбільш типовими методами організації діяльності є методи доручення, соціального навчання та закріплення позитивного досвіду.

Доручення є методом організації соціально керованої діяльності. За типологією розрізняють управлінські та виконавські доручення, постійні та тимчасові (змінні), індивідуальні та групові.

Гра є одним із провідних інструментів в арсеналі соціального працівника ще й тому, що її можна застосовувати з метою діагностики, психокорекції міжособистісних стосунків. Крім того, гра сприяє духовному і фізичному звільненню, зняттю напруження, посиленню відчуття радості від подолання певних труднощів, перешкод.

Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації на соціально схвалені способи та види діяльності. Серед методів стимулювання визначають: методи позитивного підкріплення, методи негативного підкріплення, методи змагання.

Методи самовиховання сприяють свідомій зміні людиною власної особистості відповідно до суспільних вимог та особистісного плану самовдосконалення. До цієї групи належать методи самооцінки, само­організації, самоконтролю та самокорекції.

Психологічні методи в соціально-педагогічній роботі застосовуються з метою діагностування особливостей індивіда та організації на основі здобутих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи.

Тестування - метод психологічної діагностики, провідним організа­ційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань і завдань, що мають певну шкалу значень. Тестовий метод дає змогу з певною мірою точності встановити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.

Психодрама - це метод групової психотерапії, де використовується рольова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження індивідом почуттів, що пов'язані з важливими для нього проблемами. Під час психодрами створюються умови для переосмислення особистістю власних проблем і конфліктів, подолання неконструктивних поведінкових стереотипів і способів емоційної реакції, формування адекватних прийомів поведінки.

Соціодрама - спеціальний вид психодрами, спрямований на аналіз відносин між різними групами людей. Соціодрама не обмежується проблемами однієї людини чи конкретної групи. Вона спрямована на проблеми, які виникають у певному соціумі чи культурі, й притаманні значній кількості людей. Під час соціодрами аналізуються певні колективні уявлення та досвід, що зумовлені різними соціокультурними особ­ливостями (соціальними, етнічними, професійними тощо).

Ігрова терапія - метод корекції емоційних і поведінкових розладів у дітей шляхом залучення їх до різноманітних ігрових ситуацій. У процесі гри спеціаліст спостерігає за поведінкою дитини, що дає йому певний діагностичний матеріал для того, аби запропонувати дитині таку гру та роль у ній, яка допоможе усвідомити негативні аспекти своєї поведінки чи сформувати ті навички соціальної взаємодії, які в неї є відсутніми або малорозвинутими.

Арттерапія - метод впливу на психоемоційний і фізичний стан людини за допомогою різних видів художнього та ужиткового мистецтва (малю­вання, живопис, ліплення, різьба, випалювання, дрібні вироби з хутра та тканин тощо). Фізичний і фізіологічний вплив арттерапії передусім полягає в розвитку ідеомоторних актів, покращенні рухової координації індивіда. Заняття різними видами художньої діяльності сприяють психологічному розвантаженню, розвитку креативності та індивідуальності особистості, покращенню її самовідчуття. Групові заняття з арттерапії сприяють формуванню навичок спілкування між людьми, що, в свою чергу, полегшує їм соціальну адаптацію в різних мікросоціумах.

Казкотерапія є однією з найцікавіших психокорекційних технік. Казка з її багатим виховним потенціалом та емоційною забарвленістю дозволяє вирішити безліч психолого-педагогічних завдань. Найбільш поширеними формами казкотерапії є: аналіз відомих народних та авторських казок; створення казки «по слову від кожного»; експромтне інсценування казки; вигадування кінця казки чи початку нової казки, створення авторської казки кожним клієнтом, де в завуальованій формі він розповідає про власні проблеми, переживання та очікування

Соціологічні методи використовуються в практиці соціальної роботи найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем і визначення ставлення людей до них.

Спостереження - один з емпіричних методів дослідження, який полягає в безпосередньому та цілеспрямованому сприйнятті навколишньої дійсності. В соціально-педагогічній роботі воно здебільшого викорис­товується для збору інформації про поведінку конкретної людини чи певної групи.

Опитування - спосіб отримання інформації про суб'єктивний світ людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Інтерв'ю - метод опитування, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом. Інтерв'ю бувають дистанційні (телефонне інтерв'ю) та очні (безпосереднє спілкування учасників інтерв'ю).

Анкетування - різновид опитування, що полягає в отриманні інформації шляхом письмової відповіді респондентів на пропонований перелік запитань. Фокус-група - це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії й спрямоване на отримання від її учасників «суб'єктивної інформації» про те, як вони сприймають певні суспільні події та явища.

Аналіз документів - один з основних методів одержання конкретного знання про соціальну реальність на основі інформації, зафіксованої в різних документах, текстах масової комунікації. Часто є додатковим методом з метою уточнення або підтвердження результатів опитування та спосте­реження. Біографічний метод полягає у вивченні особистих документів окремої людини (наприклад, характеристики, листи, щоденники

Соціальна вулична робота. її мета полягає в покращенні становища та здоров'я дітей і молоді шляхом привнесення та додавання до середовища, де вони змушені жити, того, в чому вони мають потребу; спонукання дітей та підлітків до встановлення відносин із людьми, які піклуються про них, а також із тими, хто може допомогти їм в організації змістовного дозвілля.

Метод роботи в громаді будується на взаємодії соціальних служб та соціального працівника з представниками різних соціальних груп на місцевому чи регіональному рівні. «Громада» - це складна соціально-економічна, культурно-історична система групової спільності людей Громада виконує цілий ряд функцій по відношенню до своїх членів: соціалізації, взаємопідтримки, виробництва і розподілу прибутків, соціального контролю тощо.

Методи соціальної роботи постійно перебувають у процесі розвитку та вдосконалення. їх реалізація наочно виявляє таке поняття, як «форма соціальної роботи», під якою розуміють як одиничні заходи, так і довгострокові програми соціальної роботи. Якщо метод виступає шляхом, способом досягнення мети і розв'язання завдання, то форма виступає способом організації змісту роботи, сполучення певних її функцій. Наукове обґрунтування методів соціальної роботи, їх визначення і застосування є свідченням певного рівня розвитку соціальної діяльності. Взаємозв'язок факторів, що впливають на поведінку особистості, потребують комплексного викорис­тання всіх груп методів і форм соціальної роботи, тим паче, що більшість із них у практичній діяльності перетинаються, їх застосування є взаємо-зумовленим. Отже, можна зробити висновок, що основним завданням реалізації сучасних соціальних технологій є, насамперед, розробка методів і форм результативного та раціонального цілеспрямованого соціального розвитку, оптимізація соціального результату.