73. Поняття соціальної експертизи

Під експертизою слід розуміти дослідження певного питання, що вимагає соціальних знань, подання мотивованого висновку. Термін «експертиза» походить від латинського – досвідчений.

Головна специфічна риса експертизи полягає в тому, що вона являє собою вивчення завдання, яке погано піддається кількісному аналізові і формалізації, але яке вирішується шляхом формування думки спеціаліста, здатного заповнити нестачу інформації з досліджуваного питання опираючись на свої знання, інтуїцію, досвід вирішення подібних завдань і систематизувати цю інформацію.

Отже, експертиза є дослідженням, що здійснюється спеціалістами (експертами) і включає діагностику стану соціального об’єкта , встановлення достовірності інформації про нього й оточуюче середовище об’єкта прогнозування його наступних змін і впливу на інші соціальні об’єкти , а також вироблення рекомендацій для прийняття управлінських рішень та соціального проектування в умовах, коли дослідницьке завдання важко піддається формалізації

Потреба у проведенні експертизи виникає щоразу, коли рішення нормативного характеру може негативно чи позитивно позначитись на життєдіяльності людей.

Мета і завдання соц експертизи не можуть бути обмеженими, в іншому випадку її проведення втратить практичний смисл.

Соціальний підсумок експертизи має бути встановлення відповідності діяльності органів державної влади і іншими соц інститів, соц громадян і завданням соц політики.

У соц експертизі бере участь велика кількість суб’єктів експертних оцінок, які в організаційному відношенні знаходяться ніби на двох сходинках. На першій: суб’єктом є органи державної влади, що формує замовлення на експертизу чи не державна структура. Це органи що приймають рішення. На другій: в ролі суб’єкта виступає виконавець замовлення на соціальну експертизу.

74)Нормативно-правові основи основи соціальної роботи.Чинні міжнародні до- говори, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України,є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституція України)

Соціально-правовий першоджерелом національного законодавства України вважаються документи, розроблені міжнародним співтовариством в Організації об'єднаних націй: Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, а також факультативний протокол (1966) до нього.

У 1973 рПрезидія Верховної Ради У РСР ратифікувала обидва пакти, а 25 грудня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла постанову про приєднання нашої країни до Факультативного протоколу до Пакту про громадянські та політичні права.

Незважаючи на це лише 17.07.1997 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини». Так закінчилось довготривале очікування ратифікації Європейської Конвенції про захист прав та основних свободи, що була прийнята 4 листопада 1950 року та вступила в силу З норесня 1953 року.

Конвенція являє собою правовий інструмент із власною судовою системою. Діяльність її ґрунтується на європейських цінностях -принципах демократії та панування права, а також громадянських прав людини.

Документом, що доповнює Конвенцію з питань захисту соціально-еконо-мічних прав, стала Європейська соціальна хартія, яка була підписана державами-членами Ради Європи в Турині 18 жовтня 1961 року, вступила н силу 26 лютого 1965 року. На початку XXI ст. її підписали 20 держав: Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швеція.

У 1991 році було прийнято Протокол про внесення поправок до Європейської соціальної хартії, що спричинив певні зміни в системі контролю за виконанням положень хартії.

Наступними по важливості соціально-правовими нормативами були документи Міжнародної організації праці (МОП). Ця організація була іаснована в 1919 році з метою співробітництва у справі забезпечення тривалого миру в усьому світі та усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення соціально-економічних умов праці. З 1946 року МОП стала першою спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй.

Нині членами МОП є 174 держави,Україна входить до неї з 1954р.МОП-єдина міжнародна організація в світі,що діє за принципом трипартизму(до її складу входять представники уряду членів-учасників, організації роботодавців і найманих працівників національного рівня).

Таким чином, у міжнародній практиці склалася динамічна система соціальних норм і правил, які забезпечують необхідні умови життя суспільства і функціонування держави, узгоджену взаємодію людини, громадянина, соціальної групи, суспільства та держави.

Вітчизняне законодавство, ґрунтуючись на міжнародних аналогах, мусить сприяти економічному, соціально-політичному і духовному розвитку суспільства, підвищенню якості життя людей з урахуванням історичних і національних особливостей країни та характеру державної влади.

Після прийняття Конституції України (28 червня 1996 р.), а також низки Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України з різних проблем соціального буття суспільства у вітчизняному правознавстві визначилася тенденція до виокремлення особливої галузі права - права соціального.

Нині існує велика кількість нормативно-правових документів,що регламентують діяльність соціальної сфери, зокрема ,соціальної роботи

Підсумовуючи сказане, варто зазначити, що правові норми, які регулюють суспільні відносини, мають бути адекватними загально­людським цінностям і моралі, відповідати правовим принципам демо­кратичної держави.

75.Серед педагогічних цінностей найбільш високий ранг посідають «цінності-якості»,оскільки саме в них проявляються істотні особистісно-професійні характеристики фахівця.Дані якості залежать від рівня розвитку низки інших професійних умінь :прогностичних,комунікативних,організаторських,посередницьких,рефлексивних і ін.Серед таких якостей товариськість,доброзичливість,тактовність,толерантність,справедливість,прагнення зрозуміти іншу людину,допитливість,симпатія,прагнення до самовдосконалення в особистісному і професійному аспектах,впевненість

Діяльність соціального педагога - це зона довiри між людьми, шлях до взаєморозуміння, взаємодопомоги, взаємо-відповідальності.

Надзвичайно важливою в такому спілкуванні є тактовність -уміння відчувати межу, за якою в результаті наших слів чи дій починаєтъся незаслужена образа. Нав'язуваність, настирність, навіть якщо вони є результатом найкращпх поривань, викли-кають негативну реакцію. Почуття міри, яке дозволяе прояви-ти повагу до клієнта i водночас проявити власну гідність, - це може бути справжнім проявом тактовності.

Толерантність-здатність зрозуміти i вибачити недоліки людини, сприймати людей такими, якими вони є. Це одна із важливих вимог до соціального педа­гога. Особливості діяльності i гуманістичні цінності професії передбачають необхідніть терпіння у ставленні до різних людей, coціальних груп i культур, pізниx вірувань i політичних переконань, різних соціальних орієнтацій.

Доброзичливість дозволяє не лише наблизити до себе клієнтa, допомогти йому розкритися, проявити cboї позитивні якості, але і допомагає створити атмосферу доброзичливості i взаємодопомоги в coціумі.

Справедливість в діяльності соціального працівника передбачає об'єктивніть і оцінці і аналізі ситуації.Об'єктивно сприймаючи клієнта, npoфесіонал бачить не лише його кращi якості i недоліки, алс i його можливості у вирішені проблем.

Прагнення пізнати iншy людину, зацікавленість,небайдуже ставлення до особистості клієнта, його життєвої ситуації, особ-ливостей його характеру i мислення є одним із чинників, які роблять працю соціального педагога більш продуманою i резуль-тативною i які дають змогу збирати й аналізувати цілісний досвід практичної діяльності.

Товаристкість передбачає вміння завоюватн прихильність до себе, зацікавити і є умовою налагодженя контактів з клієнта-

79

(76)Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб,інтересів.

Соціальна політика---це

— діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства,усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів,забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної

стабільності у країні;

— система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

Соціальна політика держави включає:

— регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);— вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

— розподіл і перерозподіл доходів населення;— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;— створення системи соціального захисту населення;

— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);— захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:— життєздатності суспільства;

— стабілізації та розвитку суспільства;---консолідації суспільства.

Важливою умовою для активізації соціальної політики є оздоровлення фінансів підприємств, яке дозволить активізувати реалізацію на їхній базі інвестиційних проектів. За теперішніх умов збереження значних

обсягів кредиторської заборгованості та надмірного фіскального навантаження, кошти, які надходять до підприємств внаслідок послаблення монетарної політики та збільшення платоспроможності населення, одразу витікають до державного бюджету. Збільшення соціальних видатків без забезпечення сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату неспроможне розірвати замкнене коло соціального забезпечення.

Соціальна політика України

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв'язків призвело до кризового соціального стану суспільства. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині90-х pp. XX ст., відродження "тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері:• зниження рівня життя значної частини населення;• значну частку прихованого безробіття;• різку поляризацію населення за рівнем доходу;• майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;• посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;• формування маргінальних груп населення, готових до суспільне деструктивних дій.

Нерозв'язання соціальних проблем викликає негативні соціальні явища, які стримують і деформують розвиток суспільства, унеможливлюють повноцінну участь громадян у всіх сферах суспільного життя.

Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю:

• відміни системи субсидованого житлового фонду та комунальних послуг і підвищення видатків на комунальні послуги;• раціоналізації і спрощення існуючої системи пільг;

• зменшення видатків на розподіл і доставку допомоги з метою підвищення рентабельності системи;

• впровадження цільового спрямування витрат на допомогу тим, хто її найбільше потребує, зокрема на пільги для дітей та пенсіонерів з низьким рівнем доходів;• реформи пенсійного забезпечення;

• переходу від державного фінансування охорони здоров'я до його здійснення переважно на страхових засадах,• підвищення межі пенсійного віку;

• відміни вікових пільг;• обмеження прав на пільги:• ліквідації прихованого безробіття тощо.

Важливими проблемами соціальної політики України є:

=визначення шляху суттєвого підвищення вартості національної робочої сили;=поєднання політики економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою;=підвищення платоспроможного попиту населення;=посилення мотивації праці;

=зайнятість населення.

Соціальна політика активно впливає на економічне зростання через:

-збільшення сукупного попиту; -підвищення продуктивності людського капіталу;

-зміцнення соціальної стабільності та поліпшення підприємницького та інвестиційного клімату;

-забезпечення легітимності (суспільної та корпоративної підтримки) інших заходів, спрямованих на активізацію зростання.

Завдання соціальної політики:

=забезпечення ефективного розвитку соціальної сфери, соціального простору життєдіяльності;

=здійснення заходів щодо задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб членів суспільства;

=врегулювання процесів соціальної диференціації суспільством;підняття суспільного добробуту на рівень загальноприйнятих стандартів.

Соціальна політика України

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв'язків призвело до кризового соціального стану суспільства. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині90-х pp. XX ст., відродження "тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері:• зниження рівня життя значної частини населення;• значну частку прихованого безробіття;

• різку поляризацію населення за рівнем доходу;• майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

• посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;• формування маргінальних груп населення, готових до суспільне деструктивних дій.

Нерозв'язанім соціальних проблем викликає негативні соціальні явища, які стримують і деформують розвиток суспільства, унеможливлюють повноцінну участь громадян у всіх сферах суспільного життя.

Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю:

• відміни системи субсидованого житлового фонду та комунальних послуг і підвищення видатків на комунальні послуги;

• раціоналізації і спрощення існуючої системи пільг;

• зменшення видатків на розподіл і доставку допомоги з метою підвищення рентабельності системи;

• впровадження цільового спрямування витрат на допомогу тим, хто її найбільше потребує, зокрема на пільги для дітей та пенсіонерів з низьким рівнем доходів;• реформи пенсійного забезпечення;

• переходу від державного фінансування охорони здоров'я до його здійснення переважно на страхових засадах,

• підвищення межі пенсійного віку;• відміни вікових пільг;

• обмеження прав на пільги:• ліквідації прихованого безробіття тощо.

Важливими проблемами соціальної політики України є:

-визначення шляху суттєвого підвищення вартості національної робочої сили;-поєднання політики економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою;-підвищення платоспроможного попиту населення;-посилення мотивації праці;-зайнятість населення.

Соціальна політика активно впливає на економічне зростання через:

-збільшення сукупного попиту;-підвищення продуктивності людського капіталу;

-зміцнення соціальної стабільності та поліпшення підприємницького та інвестиційного клімату;

-забезпечення легітимності (суспільної та корпоративної підтримки) інших заходів, спрямованих на активізацію зростання.

Діяльність держави у соціальній сфері майже виключно в формі соціального захисту, про що йшлося вище, її відрив від інших складових соціально-економічної політики, і навпаки, здійснення економічної політики без урахування потреб соціального розвитку, як це відбувалося в Україні, закономірно призводять доруйнування як економіки, так ісоціальної сфери.

Найбільш тісно з завданнями соціальної політики пов’язані інтереси регіональних бізнес-еліт. По-перше, їхнє становище безпосередньо залежить від соціального становища в регіоні (щонайменше, рівня

споживчого попиту, але, зазвичай, і від електоральних настроїв, через зрощування ділової та політичної еліти на місцях). По-друге, регіональні та місцеві еліти, як правило, розвиваються на базі місцевого

виробництва, орієнтованого передусім на споживчий ринок, який, знову-таки, визначається рівнем доходів та соціальним становищем населення. Соціальні орієнтири місцевого рівня мають досить конкретний

та визначений характер. Пошук соціального консенсусу навколо завдань довготривалого стійкого соціально-економічного розвитку українського суспільства є одним з визначальних завдань як державної соціальної політики в Україні, так і усіх політичних та економічних сил, країні, так і усіх політичних та економічних сил,орієнтованих на соціальний прогрес.

.Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших

видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг,необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами