1.Загальні положення

1. Поняття захисту прав споживачів

Свій початок поняття захисту прав споживачів бере ще з такої відомої історико-правової пам’ятки, як «Закони Хамурапі». Там вперше зустрічаються вказівки на відповідальність за недостатню якість товарів та послуг, закріплюються перші форми покарання. Саме тоді у свідомості людини починає формуватися розуміння змісту прав споживачів, яке за тисячоліттями вдосконалювалось та уточнювалося.

У наш час, не існує одного, чітко-визначеного, загально прийнятого і обов’язкового тлумачення поняття. Це дає змогу науковцям давати свої інтерпретації та виробляти власні значення [1, с. 245; 241].

У науці не дано єдиного чітко визначено поняття щодо того, що таке захист прав споживачів, однак, їх визначення схожі між собою та мають однаковий зміст.

Як слушно зауважує Литвин Н. М., захист прав споживачів – це певна система нормативних актів, яка закріплює основи відповідальності з приводу надання неякісних товарі та послуг у сфері обслуговування та торгівлі [2, с. 21].

Захист прав споживачів – це комплекс заходів, спрямованих на регулювання та захист відносин між покупцем (споживачем) товарів, робіт, послуг то продавцем (виробником) цих товарів і наданих робіт та послуг [3, с. 11].

Захист прав споживачів, з джерел історичного напрямку, це історично-сформоване поняття, введене державою для того, щоб контролювати та підтримувати порядок у системі торгівлі [4, с. 178].

Захист прав споживачів – це комплекс заходів, що реалізуються державою та спрямовані на реалізацію суспільних відносин, які виникають між споживачем та суб’єктом підприємницької діяльності – виробником, виконавцем, продавцем. [5, с 25]

Іваненко Л. О. у своїй статті «Практика захисту прав споживачів на отримання послуг належної якості» пояснює, що захист прав споживачів є невід’ємною складовою частиною такої категорії, як "права людини". Основний закон нашої держави – Конституція України – у ст. 42 передбачає, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт. [6, с. 22-23]

Корнієнко І. зазначає, що захист прав споживачів – одна з фундаментальних ознак сучасного демократичного суспільства та складова частина захисту прав людини». [7, с. 31]

Захист прав споживачів – це одне з провідних завдань кожної цивілізованої держави. Незалежно від політичної і економічної ситуації в країні люди купляють товари і користуються різними послугами. За роки незалежності в Україні відбулися певні позитивні зрушення в справі захисту прав споживачів [8, с. 556].

Таким чином, думка щодо багатоваріантності визначення поняття, що розглядається у цьому розділі, підтверджується. Кожний науковий діяч в змозі запропонувати своє визначення, однак, слід закріпити єдине стандартне для застосування та включити його у закон «Про захист прав споживачів» задля більшої конкретизації та сприянню правильного вживання та розуміння цього поняття серед представників не юридичних фахів.

1.2 Виникнення та розвиток законодавства про захист прав споживачів

Споживач, згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» – громадянин, який купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб [9, Ст. 389].

Історія виникнення руху захисту прав споживачів бере свій початок ще в ІV столітті до н.е. В стародавньому Херсонесі, який розташований в Криму, на березі Чорного моря, існував метрологічний нагляд, працівники якого слідкували за торгівлею на ринках та захищали права споживачів [10, с. 77-78]. В Англії у 1200 році король карав за нечесну практику в торгівлі. В Росії засновником, у певній мірі, захисту прав споживачів вважається Петро І. У 1936 році була заснована спілка споживачів США [11, с. 133]. Аналогічні організації виникли в 1951 році – у Франції та Німеччині, в 1957 році – у Великобританії, і 1960 році – в Канаді. У 1960р. Засновано «Сonsumer International» - Міжнародну Організацію Споживчих товариств. Сьогодні до неї входить понад 200 національних державних, громадських, регіональних та інших консумерських організацій країн світу [12, с. 18-19 ].

15 березня 1962 року Президент Сполучених Штатів Америки Джон Кеннеді вперше офіційно окреслив права людини як споживача, ухваливши «Білль про права споживачів». В ньому визначено чотири права: на безпеку товарів та послуг, на інформацію, на вибір,бути вислуханим у суді, якщо першими трьома правами нехтують [13, с. 255].

В 1973 році ХХV сесія Консультативної Асамблеї Євросоюзу ухвалила «Хартію захисту прав споживачів». В 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи захисту прав споживачів», які повинні використовуватися урядами країн світу при реалізації політики захисту інтересів споживачів. Зазначені принципи спрямовані на: захист споживачів від недоброякісних товарів, (робіт, послуг), які можуть завдати шкоди здоров’ю та безпеці; сприяння економічним інтересам споживачів та їх захист; ефективні процедури розгляду скарг споживачів; одержання достовірної інформації, необхідної для компетентного вибору товару (робіт, послуг) у відповідності з індивідуальними запитами і потребами; просвіту споживачів, свободу створювати споживчі та інші відповідні групи або організації та можливість для таких організацій висловлювати свою точку зору під час прийняття рішень, які зачіпають їх інтереси [11, с. 178].

Названі три документи лягли в основу адміністративно-правового механізму захисту споживачів в усьому світі.

День проголошення Білля у всьому світі відзначається як Всесвітній день прав споживача.

В основу законодавства України «Про захист прав споживачів» покладено Керівні принципи захисту прав споживачів, які були прийняти 9 квітня 1985 р. Генеральною Асамблеєю ООН. Керівними принципами захисту прав споживачів проголошено пріоритетність інтересів споживачів перед виробниками, торгівлею та іншими послугами, їх права на доброякісну, безпечну для здоров'я продукцію, на чесну інформацію про товари і послуги, на уважне ставлення до їх претензій [14, Ст. 141].

З 1 жовтня 1991 р. набрав чинності Закон України «Про захист прав споживачів». Сьогодні закон діє в редакції від 15 грудня 2006 р. Деякі зміни були внесені до закону в 2006-2011.

Стаття 42 Конституції України чітко визначає: «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності організацій і споживачів» [15].

Необхідність в особливій правовій охороні споживача існує внаслідок того, що в умовах вільної конкуренції, лібералізації, економічної і юридичної ситуації створення загального ринку споживач завжди виступає як жертва, внаслідок нав'язування йому неякісних товарів та послуг, тому захист є необхідним.

Збалансоване поєднання правил конкуренції та захисту споживачів забезпечує нормальне функціонування ринку. Право споживачів має на меті припинення агресивної поведінки виробників, торговців стосовно споживачів [13].

У солідарність з міжнародним споживацьким рухом, політику забезпечення і захисту прав споживача в Україні піднесено на якісно новий рівень. 12 травня 1991 року був прийнятий Закон України «Про захист прав споживачів» та у січні 2006 року побачила світ нова редакція Закону України зі значними змінами та доповненнями, який надав нового імпульсу розвитку споживацького руху в державі [16, с. 23-25].

Сьогодні зміна пріоритетів у державній політиці свідчить про новий підхід до вирішення споживчих проблем в Україні в цілому. Суттю нової політики – є забезпечення високого правового рівня захисту прав споживачів саме з боку держави, реалізація їхніх прав на безпеку, поінформованість, вибір, відшкодування збитків, здійснення контролю за якістю та безпекою продукції (робіт, послуг) , сприяння діяльності громадських організацій споживачів, що закріплено статтею 42 Конституції України і Законом України «Про захист прав споживачів» [17, с. 331].

Вперше за історію незалежності нашої держави в січні 2002 року рішенням Київради була затверджена Київська міська Програма захисту прав споживачів, як пілотний проект виконання та підтримки державної політики щодо захисту прав споживачів [18, с. 214]. В подальшому, а саме у березні 2007 року було затверджено «Програму захисту прав споживачів на 2007-2010 роки», яка передбачає:

• гармонізацію законодавства України у сфері захисту прав споживачів відповідно до законодавства ЄС;

• розроблення регіональних програм та здійснення заходів щодо взаємодії і підтримки органів місцевого самоврядування в питаннях захисту прав споживачів, а також громадських організацій споживачів в регіонах;

• розроблення низки нормативно-правових актів, спрямованих на впорядкування надання послуг та підвищення якості і безпеки товарів народного споживання [19].

Згідно до Законів України «Про місцеве самоврядування» та «Про захист прав споживачів» з жовтня 2005 року здійснює діяльність щодо захисту прав споживачів Головне управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації основною метою якого є реалізація заходів, спрямованих на :

• розгляд звернень споживачів, консультації їх з питань захисту прав споживачів;

• аналіз угод, що укладаються продавцями (виконавцями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов, які обмежують права споживачів;

• виявлення продукції неналежної якості, фальсифікованої, небезпечної для життя, здоров’я, майна споживачів і навколишнього природного середовища;

• виявлення фактів реалізації продукції, яка не супроводжується необхідною, доступною, достовірною, своєчасною інформацією та відповідними документами, або продукції з простроченим терміном придатності;

• подання до суду позовів щодо захисту прав споживачів.

Робота Головного управління має покращити стан споживчого ринку міста Київа щодо додержання законодавства про захист прав споживачів та забезпечити якісний рівень щодо безпеки товарів. Аналогічні управління діють у всіх областях України.

2. ЗМІСТ ПРАВА НА ДЕРЖАВНИЙ ЗАХИСТ СПОЖИВАЧА

2.1 Органи, які здійснюють захист прав споживачів

Захист прав споживачів гарантує стаття 42 Конституції України, що говорить: «держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю й безпечністю продукції і всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів» [20].

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачі», cпоживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на захист своїх прав державою та право на звернення до суда та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав .

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності [21, с. 157 -165].

Cуд та уповноважені органи державної влади можна вважати основними органами захисту прав споживачів.

Органи захисту прав споживачів - це система органів державної виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади та суб'єктами господарювання - підприємствами (їх об'єднаннями), установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами-підприємцями та іноземними юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів [22].

Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади – Державний комітет України по захисту прав споживачів та його територіальні органи, Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також судові органи [16].

Державний комітет по захисту прав споживачів та його територіальні органи по відношенню до торгівлі мають право: давати суб’єктам господарської діяльності обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів; перевіряти у суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якість товарів, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки товарів, а також додержання правил торгівлі та надання послуг. Входити безперешкодно та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів; відбирати у суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертиз) за рахунок суб’єктів господарської діяльності, що перевіряються. Проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за надані послуги та реалізовані товари. В разі неможливості повернення зроблених затрат їх відшкодування відноситься на результати діяльності суб’єктів господарської діяльності. Припиняти реалізацію товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення суб’єктами господарської діяльності виявлених недоліків, забороняти суб’єктам господарської діяльності реалізацію споживачам товарів,· на які немає документів, що засвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів,· на які в актах законодавства, нормативних документах встановлено обов’язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров’я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середовища, якщо ці товари внесені до переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, але не мають сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката), завезених на територію України без документів, які підтверджують їх належну якість; на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких минув. Опломбовувати у порядку, передбаченому законодавством, у сфері торгівлі, громадського харчування виробничі, складські, торговельні та інші приміщення, а також несправні, з невірними показаннями, з пошкодженим т.р очним тавром або без нього, чи з таким, термін дії якого закінчився, засоби вимірювальної техніки, за допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів, з наступним повідомленням про це територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації. Вилучати неякісні товари, документи, інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів. Подавати до суду позови про захист прав споживачів. Передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи попереднього слідства. Накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення; Накладати на суб’єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, в тому числі на громадян-підприємців, стягнення. Результати перевірок суб’єктів господарської діяльності службовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів оформлюються відповідними актами [22, с. 165].

Отже, державний комітет з захисту прав споживачів – основа головна ланка у системі контролю та системі захисту прав людини у сфері якості надання товарів та послуг.

Також популярними серед громадян України при порушенні ії споживчих прав є органи місцевого самоврядування, вони з метою захисту прав споживачів мають право створювати при їх виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів [23, с. 392-398]. Вони вправі: розглядати звернення споживачів, консультувати їх з питань захисту прав споживачів;аналізувати договори, що укладаються продавцями (виконавцями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов, які обмежують права споживачів;у разі виявлення продукції неналежної якості, фальсифікованої, небезпечної для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища терміново повідомляти про це відповідні територіальні органи у справах захисту прав споживачів, інші органи, що здійснюють контроль і нагляд за якістю і безпекою продукції;у разі виявлення фактів реалізації продукції, яка не супроводжується необхідною, доступною, достовірною, своєчасною інформацією та відповідними документами, або продукції з простроченим строком придатності - тимчасово зупиняти реалізацію продукції до пред'явлення інформації, супровідних документів або припиняти її реалізацію;готувати подання до органу, який видав дозвіл на провадження відповідного виду діяльності, для вирішення питання про тимчасове зупинення його дії чи про дострокове анулювання у разі систематичного порушення прав споживачів;подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів [22, с.110].

З 2008 року особливої популярності набули громадські об’єднання. Всеукраїнська громадська організація «Союз споживачів України» ставить своєю метою забезпечення захисту прав споживачів як невід'ємної складової частини прав людини, установлення в державі цивілізованих ринкових відносин з гарантуванням пріоритету прав людини в трикутнику “держава – виробник - споживач”. На сьогоднішній день «Союз споживачів України» має свої представництва у всіх регіонах України. Серед членів організації – відомі в нашій країні та за її межами політичні й громадські діячі, науковці, виробничники, підприємці, фахівці у сфері технічного регулювання і якості продукції. Це насамперед люди, що займають активну громадську позицію стосовно ситуації в Україні [ 24, с. 96].

2. Поняття якості

Сьогодні якість знаходиться у центрі уваги споживачів. Це поняття включає такі характеристики, як надійність, безпека для здоров’я, зручність в експлуатуванні, відповідальність виробу його функціональному призначенню, сучасним науково-технічним стандартам, екологічним вимогам, якості і рівень після продажного обслуговування. За товари, які мають ці властивості, американці готові платити на 66 – 70% більшу ціну. Охоче купуючи якісні товари, навіть якщо вони дорожчі, американців остаточному підсумку заощаджують на грошових витратах [25, с. 64-70].

У філософському розумінні якість – сукупність властивостей товару як речі, що робить товар саме таким, а не інакшим. Існують не якості, а тільки речі, які володіють якостями [22, с. 33].

Якість, як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення. Якість – це своєрідний показник відповідності товару до мети його використання задля отримання очікує мого результату.

У техніко-економічному розумінні, поняття якості охоплює тільки ті властивості товару, що роблять його корисними, здатним задовольняти ті потреби, заради яких він купувався. Тому з економічної точи зору якість – це сукупність споживчих властивостей товару (послуги), що дозволяють використовувати його за призначенням [26, с. 127 -129].

Призначення товару означає, що він може використовуватися у визначених цілях.

З правової точки зору, якість продукції – сукупність властивостей, що відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, екологічність продукції и т.п., що надають ій здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення [27, c. 41-42].

Про важливість питань якості товарів свідчить створення в 1997році Національної Ради з питань якості при Президенті України [28]. Рада є консультативно – дорадчим органам, метою якого є підвищення якості і конкурентоспроможності товарів, захист прав споживачів та інтеграція України в світову економіку.

Отже, якість товару – поняття багатогранне та може розглядатися в багатьох аспектах. Можна зробити висновок, що правовий аспект поняття «якість» товару полягає в тому, що якість сприяє задовольнянню потреб споживача. Вимоги до якості товару підлягають обов’язковому виконанню в силу діючого законодавства.

2. Стандарти якості

Значну роль у поліпшенні якість товару та контролю за нею відіграють законодавчо закріплені на міжнародному та державному рівнях стандарти.

Жодне суспільство не може існувати без технічного законодавства та нормативних документів, які регламентують правила, процеси, методи виготовлення та контролюпродукції, а також гарантують безпеку життя, здоров’я і майна людей та навколишньогосередовища. Стандартизація якраз і є тією діяльністю, яка виконує ці функції .

Державні стандарти України (ДСТУ) - це нормативні документи, які діють на території України і застосовуються усіма підприємствами незалежно від форми власності та підпорядкування, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, міністерствами (відомствами), органами державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

ДСТУ мають міжгалузеве використання і запроваджуються переважно на продукцію масового чи серійного виробництва, на норми, правила, вимоги, терміни та поняття, позначення й інші об'єкти, регламентування яких необхідно для забезпечення оптимальної якості продукції, а також для єдності т взаємозв'язку різних галузей науки, техніки, виробництва та культури.

Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать вимоги, що забезпечують безпечність продукції для життя, здоров'я, майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища та вимоги методів випробувань цих показників; вимоги техніки безпеки та гігієни праці з посиланням на відповідні норми і правила; метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань; положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції.

Обов'язкові вимоги ДСТУ підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Рекомендовані вимоги ДСТУ є обов'язковими для виконання, якщо це передбачено чинними актами законодавства; ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції; виробником (постачальником) продукції документально заявлено про відповідність продукції цим стандартам [22, с. 100].

Плани стандартизації повинні бути науково обгрунтовані, погоджені з реальними можливостями виробництва, націлені на його удосконалення, розвиток і підвищення технічного рівня. При складанні планів враховують досягнення науки і техніки, основні напрямки розвитку народного господарства країни та конкретних галузей промисловості. До планів зі стандартизації включають науково-дослідні, дослідно-конструкторські та інши роботи, які необхідні для розроблення стандартів, перегляд усіх категорій та видів стандартів, розробку проектів міжнародних нормативних документів, орзанізаційно-методичні роботи зі стандартизації, метрології, управління якістю і сертифікації.

Загальне методичне керування щодо розроблення планів виконує Держстандарт України та Кабінет Міністрів України на основі ДСТУ 3250. Роботи з державної стандартизації здійснюються відповідно до річного плану, який формують на основі довгострокових програм і проектів планів роботи зі стандартизації технічних комітетів та міністерств (відомств). Координує роботи, веде облік і контроль виконання завдань плану державної стандартизації Держстандарт України та Мінбудархітектури України (у відповідній галузі). У роботі зі стандартизації бере участь велика кількість спеціалістів та служб різних підприємств та організацій, тому чітке планування і координація їх діяльності має особливе значення для успіху усієї роботи [29].

Перспективні та поточні плани робіт з державної стандартизації і метрологічному забезпеченню розробляються на наступних рівнях: у галузі (відомстві), на підприємстві (об'єднанні), у науково-дослідних і окремих організаціях. Усі плани зі стандартизації є складовою частиною техпромфінплану галузі, підприємства (об'єднання) чи організації. У техпромфінпланах передбачено окремий розділ, згідно з яким виділяються кошти на розробку нових стандартів, перегляд чинних стандартів та іншої нормативної документації, а також на інші види робіт в галузі стандартизації. Планування робіт зі стандартизації дозволяє правильно розподілити кошти для забезпечення комплексності та системності стандартизації при створенні нормативних документів з визначеними прогресивними вимогами до продукції, яка призначена для потреб народного господарства, населення, оборони країни та експорту. На думку Запорожець Т.Л., провадження та сертифікація систем управління відповідно до вимог національнихабо міжнародних стандартів у першу чергу дозволить підвищити конкурентоспроможністьпродукції вітчизняних виробників. Другим позитивним фактором є потенційна можливістьактивізації залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій у сертифіковане виробництво [30, с.65].

За оцінками міжнародних реєстраторів сертифікація системи управління якістю підвищує ринкову вартість підприємства в середньому на 10 %. За словами Голови Держспоживстандарту України Негрича М. Л.: «Якщо ми хочемодосягти високих стандартів життя, то повинні навчитися, перш за все, жити за міжнародними стандартами якості»[31].