11.Підготовка і підписання мирних договорів з колишніми союзниками

фашистської Німеччини. 12.Основні положення паризьких мирних договорів

Для підготовки мирних угод з Німеччиною, Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією було створено Раду міністрів закордонних справ, а для погодження питань, пов'язаних з мирними договорами, з 29 липня по 15 жовтня 1946 р. в Парижі відбулася мирна конференція за участю 21 держави. У процесі роботи нерідко виникали конфлікти між прихильниками СРСР та західними державами. Загострились територіальні питання між Болгарією та Грецією, а також між Югославією та Італією. Після завершення роботи конференції на засіданнях Ради міністрів закордонних справ найгостріші проблеми мирних договорів було вирішено шляхом взаємних поступок і компромісів. 10 лютого 1947 р. у Парижі було укладено мирні договори з Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною та Румунією, а їхні умови передбачали, переважно, повернення до довоєнних кордонів, проведення демілітаризації, денацифікації, демократизації, декартелізації. Італія відмовлялася від усіх своїх колоній, знищувала військові укріплення на кордонах, обмежувала чисельність збройних сил. Місто Трієст з навколишньою територією перетворювалось у вільну територію Трієст. Італія сплачувала СРСР репарації в розмірі 100 млн доларів. Фінляндія передавала СРСР на півночі область Петсамо (Печенга), а також в оренду на 50 років військово-морську базу Порккала-Удд у Фінській затоці. Румунія та Фінляндія сплачували СРСР по 300 млн доларів репарацій у вигляді поставок товарів, Угорщина — 200 млн доларів. Передбачалося виведення окупаційних військ з території цих держав, окрім Угорщини та Румунії, де радянські війська залишались. Мирні договори із союзниками Німеччини після Другої світової війни суттєво відрізнялися тим, що не були принизливими для переможених держав, як це сталося після Першої світової війни. Мирних договорів з Німеччиною та Японією на той час розроблено не було і їх вирішення відклали. Мирний договір з Японією було підписано 1951 р., аз Німеччиною питання остаточно вирішилося у 1990 р. В Німеччині, Австрії, Японії, Кореї тимчасово вводились окупаційні режими країн-переможниць. Так, Німеччина, Австрія, міста Берлін і Відень було поділено на чотири окупаційні зони Англії, США, СРСР та Франції. Метою окупації Німеччини проголошувались відродження єдиної країни та ліквідація небезпечних для збереження миру державних, політичних і військових структур, проте реалізувати цю мету у повоєнні роки не вдалося. "Холодна війна" призвела до утворення у 1949 р. двох німецьких держав: Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) і Німецької Демократичної Республіки (НДР). Окупація Японії здійснювалася з метою створення таких політичних та економічних структур, які забезпечували б розвиток країни демократичним шляхом.

13.Рішення "німецького питання" після другої світової війни та розкол Німеччини

Німецьке питання (нім. Deutsche Frage або нім. Deutschlandfrage; рос. Германский вопрос) — позначення проблеми єдності німецької нації. Питання пов'язане з визначенням границь та території Німеччини. Після Возз'єднання Німеччини в 1990 році німецьке питання вважається розв'язаним, особливо зважаючи на те, що Німеччина є членом Організації об'єднаних націй та Європейського союзу.

Мирні договори з Німеччиною та Японією не були розроблені на той час, і їх вирішення було відкладене. Захід і СРСР не знайшли порозуміння з цих питань. Особливу вагу у повоєнних міжсоюзницьких відносинах мало німецьке питання. Влітку 1945 р. у Потсдамі Трумен, Сталін і Черчілль домовились про те, що поділена на 4 окупаційні зони Німеччина буде роз­глядатися як єдине економічне ціле, а мирний договір з нею буде підписа­ний одночасно усіма переможцями. Окупаційна політика зводилася до 4 "де": денацифікація, демілітаризація, демонополізація і демократизація. У реалізації цієї програми виявилися глибокі розбіжності між СРСР і Захо­дом. У радянській зоні повоєнні перетворення мали на меті насамперед закріплення радянського впливу. Тут формувалися органи нової влади, де переважали прорадянські діячі Соціал-демократичної партії та комуністи. Західні держави поставили за мету допомогти німцям створити у майбут­ньому стабільну економічно здорову державу, яка поділятиме західні суспільні вартості. Представники США та Англії 2 грудня 1946 р. у Ва­шингтоні підписали угоду про-економічне й адміністративне об'єднання американської та англійської зони окупації і створення так званої Бізонії. Незабаром Бізонія була об'єднана з французькою зоною окупації. Союз­ницька нарада (без СРСР) у Лондоні (лютий — червень 1948 р.), скликана для розгляду становища в Німеччині, привела до того, що Захід відкрито заявив про намір включити Німеччину до європейських економічних струк­тур і програми американської допомоги Європі (план Маршалла). На на­раді було вирішено питання про скликання в Західній Німеччині Установ­чих зборів для підготовки конституції і проведення грошової реформи. Радянський Союз засудив ці наміри, що призвело до припинення (бере­зень 1948 р.) діяльності Союзної контрольної ради — останньої символіч­ної запоруки німецької єдності. У відповідь на сепаратну грошову реформу у Західній Німеччині (червень 1948 р.) СРСР встановив блокаду Західного Берліну. Після цього розкол Німеччини став неминучим. У квітні 1949 р. США, Англія і Франція прийняли Окупаційний статут і рішення про ство­рення федеральної західнонімецької держави. У 1949 р. розкол Німеччини на дві частини отримав інституційне оформлення — у вересні було ство­рено Федеративну Республіку Німеччину з урядом на чолі з Конрадом Аденауером, у жовтні — Німецьку Демократичну Республіку. На чотири . десятиліття в центрі Європи проліг німецько-німецький кордон, який став чи не головним символом розколу світу на два ворожих блоки.