1.2. Нормативно – правова база соціальної роботи з інвалідами в Україні

В Конституції України закріплено рівні права усіх громадян. Стаття 21 проголошує, що „усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах”, „права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”, стаття 24 — „не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними ознаками” [18].

Основному Законі держави права і свободи інвалідів окремо не визначаються, а надаються їм поряд з усіма громадянами України, підкреслюючи тим самим їх рівноправність. В Україні права осіб з обмеженими фізичними можливостями на участь у житті суспільства і захист їх інтересів закріплені законодавством і рядом підзаконних актів. Вони спрямовані на надання інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей у реалізації цивільних, економічних, політичних і інших конституційних прав і свобод.

Приєднання України до міжнародного співтовариства зробило чинними для нашої держави деякі важливі міжнародно-правові документи щодо соціального захисту інвалідів, зокрема Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, затверджені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 року № 48/96, за яку голосувала й Україна, Європейська соціальна хартія, яку Україна підписала 2 травня 1996 року як член Ради Європи, та інші міжнародно-правові акти [9].

Формування державної політики в сфері соціального захисту інвалідів здійснює Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики, центральні ор­гани виконавчої влади.

Місцеві органи державної влади, які спільно з громадськими об'єднаннями на місцях впроваджують у життя соціальну політику держави, одержали широкі права щодо соціального захисту інвалідів. Тобто державні гарантії у сфері соціального захисту інвалідів, які надаються на національному рівні, доповнюються можливостями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Реалізація державної політики в сфері соціального захисту інвалідів покладена на Міністерство праці та соціальної політики, яке здійснює державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів через відповідні управління обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також Міністерство праці та соціального захис­ту Автономної Республіки Крим.

Питаннями медичного забезпечення, навчання та освіти займається відповідно Міністерство охорони здоров'я та Міністерство освіти і науки, та їх підвідомчі органи на місцях. Принагідне слід зазначити, що в нормативних актах про зазначені міністерства та інші центральні органи виконавчої влади не визначено їхні обов'язки зі створення умов для безперешкодного доступу інвалідів до соціальних об'єктів інфраструктури.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами [8; 50].

Стаття 1 зазначеного Закону констатує, що інваліди в Україні володіють соціально-економічними, політичними, особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Сучасне спеціальне законодавство України з питань соціального захисту інвалідів спрямоване на вирішення проблем, пов'язаних із пристосуванням об'єктів фізичного й інформаційного середовища до нормальної життєдіяльності інвалідів, реалізацією системи пільг і компенсацій, спеціальних заходів щодо інвалідів у таких сферах, як освіта, зайнятість, реабілітація, охорона здоров'я, фізкультура і спорт, культура.

Проте, положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не носять норм прямої дії, в них відсутній механізм реалізації декларованих зобов'язань держави перед інвалідами, чітко не визначений порядок їх фінансового забезпечення. Ці обставини суттєво ускладнювали виконання Закону і вимагали ряду нових нормативно-правових актів, які регулюють питання в цій сфері.

Так, враховуючи актуальність проблеми, пов'язаної з соціальним захистом Інвалідів, та необхідність подальшого вдосконалення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Кабінет Міністрів України 27 січня 1992 року прийняв постанову № 31 «Про Комплексну програму розв'язання проблем інвалідності» В цій Програмі викладено комплекс дій, спрямованих на поетапне вирішення проблем інвалідів у сфері профілактики інвалідності, медичної, соціально-трудової реабілітації, надання інвалідам протезно-ортопедичної допомоги і забезпечення транспортними засобами, створення інвалідам рівних можливостей, створення інвалідам умов для одержання освіти реабілітація інвалідів в освітніх закладах, культури, відпочинку, фізкультури та спорту, поліпшення матеріально-побутових умов інвалідів, наукових досліджень з проблем інвалідності Для фінансування робіт і державних програм із соціального захисту інвалідів постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1991 року № 92 створено Фонд соціального захисту інвалідів з відділеннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Пенсійне забезпечення інвалідів в Україні здійснюється згідно із Законами України „Про пенсійне забезпечення”, „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”, „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” а також іншими законодавчими актами, зокрема „Про наукову і науково-технічну діяльність”, „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” „Про службу в органах місцевого самоврядування” [8; 50].

Таке законодавче розмежування питань соціального захисту інвалідів унеможливлює реалізацію соціальної політики в єдиному напрямі для всіх категорій громадян.

Законом України «Про психіатричну допомогу», прийнятим Верховною Радою України 22 лютого 2000 року, визначено правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи з пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлено обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту особам, які страждають на психічні розлади.

З метою поліпшення соціального захисту дітей-інвалідів було підготовлено і 16 листопада 2000 року Верховною Радою України прийнято Закон України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”. Цим Законом передбачені заходи спрямовані на поліпшення матеріального забезпечення дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства, зокрема цим категоріям інвалідів надається право на державну соціальну допомогу, яка виплачується замість пенсії.

Правові аспекти щодо освіти інвалідів містяться в Законах України „Про освіту”, „Про дошкільне виховання”, „Про загальну середню освіту” тощо. Значну увагу приділено вирішенню освітніх проблем дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку в Національній доктрині розвитку освіти затвердженій Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 347 [8].

Законодавством України про працю передбачена система пільг для працюючих інвалідів, працівників, які мають дітей-інвалідів. Встановлення цих пільг спрямовано на створення умов для реалізації інвалідами повною мірою свого конституційного права на працю, на створення умов для продуктивної та безпечної праці інвалідів, на недопущення дискримінації інвалідів під час прийому на роботу та звільнення з неї.

Нормативно-правова база з питань соціального захисту інвалідів була значно розширена в останні роки.

Протягом 2005 — 2009 років до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” були внесені суттєві зміни і доповнення.

Зокрема, Законом України „Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування підприємств та організацій громадських організацій інвалідів”, прийнятим Верховною Радою України, внесені доповнення щодо створення спеціального уповноваженого державного органу — міжвідомчої Комісії з питань діяльності підприємств та громадських організацій інвалідів для забезпечення контролю за цільовим використанням державної допомоги, що надається підприємствам у вигляді пільгового оподаткування, фінансової допомоги, кредитування, надання пріоритетів під час розміщення державного замовлення та в інших формах, а також здійснення обліку і контролю за використанням такої допомоги.

Крім цього, з метою створення належних умов для соціально-трудової та професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями, їх працевлаштування, Законом України „Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” прийнята нова редакція статей 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Внесення зазначених змін і доповнень істотно покращило стан справ щодо створення інвалідам умов для працевлаштування, освіти та професійної підготовки, виконання нормативів щодо робочих місць для працевлаштування інвалідів і забезпечення належного рівня заходів із соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів.

В останні роки значна увага також приділяється вирішенню питання пристосування пасажирського транспорту до потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями. Для поліпшення умов перевезення пасажирів з ураженням опорно-рухового апарату у вересні 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження „Про розробку та організацію серійного виробництва міських пасажирських автобусів і тролейбусів, переобладнаних або обладнаних спеціальними пристроями для перевезення інвалідів на візках”.

Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями є одним із пріоритетних напрямів Стратегії подолання бідності, затвердженої Указом Президента України від 15 серпня 2007 року № 637, оскільки інвалідність тісно пов'язана з бідністю.

Зроблені певні кроки із створення правової бази у сфері реабілітації інвалідів Указами Президента України затверджено Національну програму професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2006—2011 роки [8].

Об'єктивний та неупереджений аналіз свідчить — останнє десятиріччя суттєво змінило розуміння проблем інвалідів в українському суспільстві. Проте питання створення та удосконалення нормативної бази соціального захисту інвалідів залишається актуальним. Це зумовлено необхідністю забезпечити достатній стандарт життя для людей з інвалідністю через створення умов для ефективної реалізації їх соціальних прав, через систему соціального захисту, соціальної допомоги, охорони здоров'я та освіти.

Побудова правової бази має виходити з того, що не лише декларується той чи інший набір гарантій для осіб з обмеженими фізичними можливостями, а й законодавче встановлюється процедура їх впровадження і контролю за реалізацією, яка здатна забезпечити втілення всієї сукупності соціальних прав осіб з обмеженими фізичними можливостями в суспільному житті .

Отже головними передумовами забезпечення прав інваліда нарівні з іншими є поглиблення розуміння в суспільстві становища людей з функціональними обмеженнями, медичне обслуговування, реабілітація, допоміжні послуги. Крім проведення широкомасштабних інформаційних компаній, які різнобічно і позитивно мають відображати життя та проблеми, з якими стикаються інваліди, ці питання слід вводити до освітніх програм для всіх дітей, програм реабілітації, а також до навчальних курсів для підготовки спеціалістів.

Розглянувши нормативно – правову базу соціальної роботи з особами з обмеженими можливостями , потрібно охарактеризувати моделі інвалідності та їх особливості.