Інформаційні джерела конспектувати! Основна

1. 1.     Атватер И. Я Вас слушаю: Советы руководителю, как правильно слушать собеседника. – М.: Экономика, 1988. – 111 с.

2. 2.     Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 2000. – С. 310–354, 94–99.

3. 3.     Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. – М., 1992. – С. 67–82.

4. 4.     Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение. – СПб.: Питер. – С. 155–192.

5. 5.     Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психо­логический тренинг. – М.: Изд.-во МГУ, 1989. – С. 10–53, 142–185.

6. 6.     Шостром Э. Анти-Карнеги, или Человек-манипулятор / Пер. с англ. – Минск: ТПЦ «Полифакт», 1992. – 128 с.

7. 7.     Щекин Г.В. Как читать людей по их внешнему облику. – 2-е изд. – К.: «Украина», 1993. – С. 112–124.

 

Ознайомитися! Додаткова

8. 8.     Бакирова Г.Х. Тренинг управления персоналом. – СПб.: Речь, 2004. – С. 192–238, 258–269.

9. 9.     Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей. Как выработать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. Как перестать беспокоится и начать жить. – М.: Прогресс, 1989. – С. 3–54.

10. 10. Психология влияния / Сост. Морозов А. – СПб.: Питер, 2001. – 512 с.

11. 11. Сидоренко Е.В. Тренинг влияния и противостояния влиянию. – СПб.: Речь, 2002. – 256 с.

[Вверх] [Вниз]

Тема 9. Психологічний аналіз конфлікту

(лекція – 2 год., семінар – 2 год.)

Методичні поради до вивчення теми

Вивчаючи цю тему студент повинен звернути увагу на те, що в психології конфлікт – це зіткнення протилежне спрямованих, несу­місних одна з одною тенденцій у свідомості однієї людини, у взаєми­нах індивідів або груп людей, яке пов’язане з гострими, негативними, емоційними переживаннями.

До складових конфлікту найчастіше відносять:

1. Учасників конфлікту – їх називають опонентами (від лат. – той, хто заперечує, супротивник у сперечанні).

1. 2.    Об’єкт конфлікту – те, за що борються, що відстоюють опоненти. Об’єктом може бути місце у змаганні, ринок збуту, посада, право контролю, групова норма, справедливість тощо.

2. 3.    Мотиви, цілі конфлікту – внутрішні причини, які підштовхують опонентів на конфліктну взаємодію. Це може бути потреба у повазі та самоповазі, захист «Я» та самооцінки, матеріальна вигода, кар’єра або відстоювання власної гідності та престижу, прагнення затвердити принцип, вчинок, ідею, самоствердитись.

3. 4.    Образи конфліктної ситуації, які утворюються у кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини ситуації включають уявлення учасників про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сторону конфлікту та уявлення про ситуацію, умови конфлікту. Саме ці уявлення безпосередньо впливають на поведінку у конфлікті. Варіанти співвідношення між образом конфліктної ситуації та реальністю породжують різновиди конфліктів: адекватно усвідомлений; неадекватно усвідомлений; конфлікт, що не усвідомлюється; удаваний, помилковий тощо.

5. Головні стадії конфлікту:

6. Наслідки та функції конфлікту можуть бути досить різно­манітними. Конфлікт виконує як деструктивну, так і конструктивну функції.

Зверніть увагу на питання друге – види конфліктів. Розумінню природи конфліктів сприяє їх класифікація, яка може спиратися на різні ознаки: типи суперечностей, які призвели до конфлікту; верти­кальні або горизонтальні напрями конфліктних відношень, цілі, зміст, емоційний стан учасників, тривалість та форма прояву конфлікту, наслідки, можливість керування конфліктом.

Важливо, що студент чітко зрозумів що, стиль поведінки у конкретному конфлікті визначається спрямованістю на задоволення власних інтересів та на задоволення інтересів іншої сторони. Слід навчитися бачити та визначати якою є поведінка людей у конфлікті, знаходити оптимальну. Запам’ятайте, той, хто використовує стиль конкуренції, завжди активний і прагне розв’язувати конфлікт власним способом. Він не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до вольових рішень, прагне передусім задовольнити власні інтереси за рахунок інших, нав’язуючи своє рішення, діє за принципом «виграти – програти».

Стиль ухилення – прагнення відкласти рішення або використати інші засоби, відійти від негайного вирішення проблеми, перекладання відповідальності на інших, надія, що все розв’яжеться само по собі, без активних дій.

Стиль пристосування – означає, що Ви дієте разом з іншою людиною, не намагаючись захищати власні інтереси. Цей стиль застосовується, якщо результати дуже важливі для іншої людини й не дуже суттєві для Вас.

Стиль компромісу полягає у частковому задоволенні власних та чужих інтересів. Ви частково поступаєтеся іншим учасникам, але й вони роблять те саме.

Стиль співпраці – намагання вирішити проблему у відкритому діалозі із опонентами, шляхом переговорів, для того, щоб максималь­но задовольнити інтереси всіх учасників конфлікту за принципом «виграти-виграти».