II. Найвищий ступінь порівняння

1. Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдобріший, найсмачніший, найкращий, найлегший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаються частки як, що: якнайшвидший, якнайкращий, щонайдо­рожчий, щонайлегший.

2. Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, най­менш із прикметником звичайного ступеня: найбільш зрозумілий, най­менш зручний. Складена форма найвищого ступеня, утворена за до­помогою слова самий (самий розумний, самий досконалий), має в ук­раїнській мові просторічний характер (у російській мові форми із словом самый — самый умный, самый совершенный — відповідають літературній нормі).

III. Стилістичне розрізнення простої і складеної форм ступенів порівняння прикметників

Проста форма і найвищого ступенів порівняння переважає в ху­дожньому, публіцистичному, розмовному мовленні. Складена фор­ма ступенів порівняння має відтінок книжності, отже, вона прийнят­ніша для наукового й офіційно-ділового стилів. Без стилістичних обмежень уживається синтетична форма ступенювання тих прикмет­ників, що не утворюють простої форми.

IV. Помилки у вживанні форм ступеня порівняння

1. Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня прикметника з родовим відмінком іменника без прийменника (він дужчий тебе, яблуня вища груші) або вживання вищого ступеня із відносно-питальним займенником чим (я спокійніший, чим ти). Ці помилки виникають під впливом російської мови, в якій такі конст­рукції становлять літературну норму.

2. Досить часто трапляються випадки контамінації (змішування) простої і складеної форм ступенювання: більш легший, найбільш лег­ший, більш простіший, найбільш простіший. Літературними є форми: більш легкий, легший, найбільш легкий, найлегший, більш простий, про­стіший, найбільш простий, найпростіший.

3. Поширеною помилкою є неправильне узгодження простої фор­ми вищого ступеня, як-от: Мій брат вище, ніж ти; Валя стала наба­гато серйозніше; Ці яблука дешевше від тих. У цих реченнях потріб­но вжити форми вищий, серйозніша (серйознішою), дешевші, оскільки в українській мові проста форма вищого ступеня має категорії роду, числа, відмінка і має узгоджуватися за ними, наприклад: Гарячіше сонце в нашому дитинстві, ласкавіше, голубіше, ближче небо, зо­лотіші зорі, різноманітніший, цікавіший, багатіший увесь широкий світ (С. Васильченко). Зазначена помилка виникає під впливом ро­сійської мови, в якій, на відміну від української, проста форма вищо­го ступеня не змінюється за родами, числами, відмінками, пор.: Ве­чер (ночь, утро) сегодня теплее, чем вчерашний (-яя, -ее); Их дом (квартира, село, окна) больше, чем у нас.

Від відмінюваних ступеневих форм прикметника потрібно відріз­няти невідмінювані прислівникові форми. Порівняйте, наприклад, використання форм вищого ступеня прикметників і прислівників у таких реченнях:

...Одинокому мені Здається кращого немає Нічого в бога, як Дніпро Та наша славная країна (Т. Шевченко); ...Сяють дукачі та дороге на­мисто на шиї, з-під чорного шовку на голові вибивається дівоча пиха — краща од шовку, темніша од ночі дівоча коса; а що вже теє личко, то хто його знає, які й малярі його малювали! (С. Васильченко); Краще гірка правда, ніж солодка омана (М. Олійник); Краще своє латане, ніж чуже хватане (прислів'я); Краще гірка правда, ніж солодка брех­ня (прислів'я). У перших двох реченнях виділені слова є прикметни­ками і, отже, потребують граматичного узгодження з іменником у роді, числі, відмінку. В трьох останніх прикладах (двокомпонентних реченнях з некоординованими головними членами) слово краще — це прислівник, який, звичайно, не узгоджується з підметом.

Приклади неузгодження вищого ступеня прикметників зустріча­ються у творах письменників-класиків, наприклад: Аж страх пога­но У тім хорошому селі: Чорніше чорної землі Блукають люди... (Т. Шевченко); Завжди величніше путь На голгофу, ніж хід тріумфаль­ний; Так з передвіку було І так воно буде довіку... (Л. Українка). Для сучасної української мови такі конструкції є ненормативними.